ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 січня 2022 року
м. Київ
справа № 759/4457/17
провадження № 61-3795св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М.,
Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація, Департамент будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація),
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району міста Києва",
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1, поданою адвокатом Банах Інною Вікторівною, на рішення Святошинського районного суду міста Києва
від 28 серпня 2018 року, ухвалене у складі суддіВеличко Т. О., та постанову Київського апеляційного суду від 23 січня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Кулішенка Ю. М., Ігнатченко Н. В., Олійника В. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог
щодо предмета спору, - Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району міста Києва", про визнання незаконними дій та зобов`язання вчинити дії.
В обґрунтування позову вказував, що рішенням виконавчого комітету Жовтневої районної Ради депутатів трудящих міста Києва від 27 березня 1972 року № 920 "Про заселення службових приміщень" ОСОБА_2 надано службову однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
У 1975 році він зареєстрував шлюб з ОСОБА_2 та зареєструвався у квартирі як член сім`ї наймача, де проживає до цього часу.
У 1989 році між ним та ОСОБА_3 шлюб розірвано.
Зазначав, що з 1978 року він перебуває на квартирному обліку у Святошинській районній в місті Києві державній адміністрації.
На підставі рішення виконавчого комітету Ленінградської районної ради народних депутатів від 27 листопада 1989 року № 622 ОСОБА_3 на сім`ю з двох осіб ( ОСОБА_3 та син ОСОБА_4 ) отримала двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 і знялася з реєстрації зі службової квартири АДРЕСА_3 .
Позивач вказав, що він залишився проживати у квартирі АДРЕСА_1 .
У квітні 2016 року та жовтні 2016 року він звертався до Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району міста Києва" та Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації щодо виключення квартири
АДРЕСА_1 з числа службових та надання йому постійного житла.
Листом Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації
№ 107-107/ОП/0-80/3-6543 від 17 жовтня 2016 року його повідомлено, що питання про виключення із числа службових жилих квартири АДРЕСА_1 розглянено на засіданні громадської комісії з житлових питань Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації 23 червня 2016 року. У виключенні квартири з числа службових відмовлено, оскільки ОСОБА_1 не перебував у трудових правовідносинах з організацією.
Вважає, що дії Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації щодо відмови виключити з числа службових квартиру АДРЕСА_1, в якій він проживає, та бездіяльність щодо ненадання відповіді про можливість отримання постійного житла є протиправними.
За таких обставин просив:
- визнати незаконними дії Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації щодо відмови виключити з числа службових квартиру АДРЕСА_1, в якій він проживає;
- зобов`язати Святошинську районну в місті Києві державну адміністрацію виключити з числа службових квартиру на АДРЕСА_4, в якій він проживає, на підставі клопотання Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району міста Києва" від 12 травня 2016 року № 107/56-1006;
- зобов`язати Департамент будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) після виконання Святошинською районною в місті Києві державною адміністрацією дій щодо виключення з числа службових квартири АДРЕСА_1 здійснити передачу вказаної квартири Святошинській районній в місті Києві державній адміністрації для надання її позивачу;
- зобов`язати Святошинську районну в місті Києві державну адміністрацію після отримання від Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) квартири АДРЕСА_1 надати її позивачу та видати йому ордер.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 28 серпня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції виходив із законності відмови у зміні статусу службової квартири АДРЕСА_1 та в закріпленні її за ОСОБА_1, який зареєстрований і проживає в ній; вважав, що такі дії Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації не порушують житлових прав позивача, оскільки ОСОБА_1 не перебував у трудових правовідносинах з Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району міста Києва".
Постановою Київського апеляційного суду від 23 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Святошинського районного суду міста Києва від 28 серпня 2018 року - без змін.
З висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції погодився з огляду на те, що судом першої інстанції при розгляді справи не допущено неправильного застосування норм матеріального права та не порушено норми процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У лютому 2019 року ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Банах І. В., подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Святошинського районного суду міста Києва від 28 серпня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 січня 2019 року і ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій безпідставно не застосовано до спірних правовідносин статті 9, 125 Житлового кодексу (далі - ЖК) Української РСР, оскільки він протягом 28 років користувався квартирою як колишній член сім`ї особи, якій надано службове житло, і протягом цього часу до нього не вжито заходів щодо звільнення квартири шляхом виселення.
Позиція інших учасників справи
У травні 2019 року Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація подала відзив на касаційну скаргу, у якому послалася на безпідставність її доводів. Вказала, що судами першої та апеляційної інстанцій надано належну оцінку доказам; оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 5 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що службова квартира АДРЕСА_1 надана особисто ОСОБА_2 на підставі рішення виконавчого комітету Жовтневої районної Ради депутатів трудящих міста Києва від 27 березня 1972 року № 920 "Про заселення службових приміщень".
22 травня 1972 року ОСОБА_2 отримала посвідчення на право зайняття службової жилої площі № 1006.
У 1989 році на підставі рішення виконавчого комітету Ленінградської районної ради народних депутатів від 27 листопада 1989 року № 622 ОСОБА_3 отримала двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 на сім`ю з двох осіб ( ОСОБА_3 та син ОСОБА_4 ).
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 19 жовтня 2005 року у справі № 2-2793/2005, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 5 січня 2006 року та ухвалою апеляційного суду Донецької області від 30 листопада 2017 року, який діяв як суд касаційної інстанції, у задоволенні позову ОСОБА_1 до Святошинської районної
в місті Києві державної адміністрації про зобов`язання виключити жиле приміщення з числа службових, укласти договір найму жилого приміщення, відкрити особовий рахунок та визнати право користування службовою квартирою відмовлено на підставі неперебування ОСОБА_1 у трудових правовідносинах з організацією.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Відповідно до статті 3 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною другою розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1, поданої адвокатом Банах І. В., на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 28 серпня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 січня 2019 року здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147?VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України у редакції Закону України
від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення (частина третя статті 401 ЦПК України).
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 47 Конституції України визначено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Відповідно до положення частини другої статті 2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" квартири, віднесені у встановленому порядку до числа службових, не підлягають приватизації. Лише після вирішення питання про зняття з такого житла статусу службового воно може бути приватизоване на умовах і в порядку, передбаченому Законом.
Частиною першою статті 118 ЖК Української РСР встановлено, що службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.
Відповідно до пункту 6 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 4 лютого 1988 року № 37, жиле приміщення виключається з числа службових, якщо відпала потреба в такому його використанні, а також у випадках, коли в установленому порядку воно виключено з числа жилих. Сам по собі факт проживання в службових жилих приміщеннях робітників і службовців, які припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадян, яких виключено з членів колгоспу, або тих, які вийшли з колгоспу за власним бажанням, не є підставою для виключення цих приміщень з числа службових. Виключення жилого приміщення з числа службових провадиться на підставі клопотання підприємства, установи, організації рішенням виконавчого комітету відповідної районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Про виключення жилого приміщення з числа службових у журналі обліку службових жилих приміщень робиться відповідна відмітка.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що у виключенні квартири АДРЕСА_1 з числа службових Святошинською районною в місті Києві державною адміністрацією відмовлено, оскільки ОСОБА_1 не перебував у трудових відносинах з організацією.
Встановивши, що правові підстави для визнання дій Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації незаконними відсутні, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.
Доводи касаційної скарги про те, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати статті 9, 125 ЖК Української РСР, відхиляються касаційним судом з огляду на наступне.
Звертаючись з позовом, ОСОБА_1 обґрунтовував свої вимоги, зокрема, статтею 125 ЖК Української РСР. Вказана норма права визначає коло осіб, яких не може бути виселено зі службових жилих приміщень без надання іншого жилого приміщення.
Застосування будь-якого способу захисту цивільного права має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим, а саме: повинно реально відновлювати наявне порушене, оспорюване або невизнане право, такий спосіб має відповідати характеру правопорушення та цілям судочинства та не може суперечити принципу верховенства права.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що, відмовляючи у виключенні квартири з числа службових, прав ОСОБА_1 Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація не порушила; при цьому, статті 9, 125 ЖК Української РСР спірні правовідносини не регулюють, тому позов ОСОБА_1 вважали необґрунтованим та безпідставним.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судових рішень, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду без змін.
Касаційний суд не вбачає правових підстав для задоволення викладеного у касаційній скарзі клопотання ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Банах І. В., про розгляд справи за особистої участі представника заявника, оскільки за змістом частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.