Постанова
Іменем України
31 січня 2022 року
м. Київ
справа № 734/2455/20
провадження № 61-12614св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 23 березня 2021 року у складі судді Бузунко О. А. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 30 червня 2021 року у складі колегії суддів: Онищенко О. І., Губар В. С., Скрипки А. А.
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом виселення,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 у січні 2020 року звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив виселити ОСОБА_2 з садового будинку АДРЕСА_1, реєстраційний номер об`єкта 104754374220.
Зазначений позов ОСОБА_1 мотивував тим, що він є стягувачем у виконавчому провадженні № 59240195 про стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів на підставі рішення Шевченківського районного суду міста Києва у справі № 761/45312/16-ц, виданого 21 лютого 2018 року, та рішення Шевченківського районного суду міста Києва у справі № 761/16395/18, виданого 13 листопада 2018 року.
Загальний розмір заборгованості відповідача перед ним становить 41 900 доларів США та 15 374,98 грн.
У ході здійснення виконавчого провадження майно відповідача, а саме зазначений садовий будинок та земельна ділянка під будинком були передані на примусову реалізацію шляхом проведення електронних торгів.
У зв`язку з тим, що торги тричі не відбулися, він 04 жовтня 2019 року на підставі частини дев`ятої статті 61 Закону України "Про виконавче провадження" залишив будинок за собою у рахунок часткового погашення боргу та зареєстрував відповідне право власності.
З часу набуття права власності на будинок він позбавлений можливості користуватися ним у зв`язку з тим, що у ньому постійно проживає ОСОБА_2, який на його вимогу добровільно не звільнив будинок.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Козелецький районний суд Чернігівської області рішенням від 23 березня 2021 року, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 01 квітня 2021 року, позов задовольнив.
Усунув перешкоди у здійсненні ОСОБА_1 права користування, розпорядження та володіння належним майном шляхом виселення ОСОБА_2 з садового будинку АДРЕСА_1, реєстраційний номер об`єкта 104754374220.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Рішення місцевий суд мотивував тим, що власником спірного будинку є ОСОБА_1, проживання відповідача без відповідних правових підстав у зазначеному будинку суперечить правам позивача.
Відповідач у справі є боржником за виконавчим провадження, за яким спірне майно було передано стягувачу у рахунок погашення боргу, не є членом сім`ї позивача, спільним побутом із ними не пов`язаний.
Козелецький районний суд Чернігівської області додатковим рішенням від 11 травня 2021 року заяву представника позивача - адвоката Кобилецького О. І. про винесення додаткового рішення задовольнив частково.
Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі 7 000 грн. У задоволенні решти вимог заяви відмовив.
Чернігівський апеляційний суд постановою від 30 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення, а рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 23 березня 2021 року залишив без змін.
Постанову апеляційний суд мотивував тим, що доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Від ОСОБА_2 у липні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 23 березня 2021 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 30 червня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що згідно з правовим висновком, висловленим у постанові Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 754/613/18, тривалий час проживання у спірній квартирі/будинку особи, яка не має іншого житла, є достатньою підставою для того, щоб вважати квартиру/будинок житлом цієї особи в розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Однак суди попередніх інстанцій вказану правову позицію залишили поза увагою.
У матеріалах справи наявні докази того, що він постійно проживає у житловому будинку, який знаходиться у СТ "Хімік", та щомісячно сплачує комунальні послуги, пов`язані із користування вказаним будинком, отже, фактично у ньому проживає.
Крім того, у вказаному будинку проживає його дружина, яка не зареєстрована за іншим місцем проживання і неодноразово подавала документи на реєстрацію місця проживання за вказаною адресою, а також інші члени його родини, в тому числі неповнолітні діти.
Процедура виконавчого провадження, в ході якої було звернено стягнення на майно боржника, відбулася з грубим порушенням вимог Закону України "Про виконавче провадження", а він був позбавлений права здійснювати належний захист своїх прав та охоронюваних законом інтересів у ході процедури виконавчого провадження, його майно перейшло у власність позивача поза волею власника у протиправний спосіб, у зв`язку з чим він звернувся до суду із скаргою на дії та бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Приходька Ю. М.
Крім того, він звернувся до Подільського районного суду міста Києва із позовом про визнання недійсним договору позики, оформленого борговою розпискою.
Судом апеляційної інстанції також не було враховано правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, висловлений у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18), у постанові Верховного Суду України від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16 та постановах Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 641/5484/16-ц (провадження № 61-29991св18), від 20 листопада 2019 року у справі № 727/10731/16 (провадження № 61-7889св19), згідно з якими право користування раніше зареєстрованих осіб, які проживають у придбаному новим власником майні, обмежує його право на користування цим майном.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Від представника ОСОБА_1 - адвоката Кобилецького О. І. у вересні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заявник просить залишити її без задоволення, посилаючись на те, що у справі № 754/613/18, на яку посилається заявник, обставини відмінні від тих, що мають місце у цій справі.
Суд апеляційної інстанції надав оцінку та встановив, що ухвалене рішення належним чином збалансовує інтереси позивача - власника житла.
Оскаржувані судові рішення прийняті з урахуванням висновку, висловленого у постанові Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 754/613/18, оскільки виселення є співмірним із переслідуваною законною метою - виконання судових рішень, які було прийнято у зв`язку з неповерненням заявником взятого у нього у борг та захист його права власності, яке виникло у результаті виконання таких судових рішень.
Апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що в даному випадку втручання у право особи на повагу до її житла є співрозмірним із переслідуваною законною метою - захист права власності іншої особи.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 05 серпня 2021 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Козелецького районного суду Чернігівської області.
Справа № 734/2455/20 надійшла до Верховного Суду 19 серпня 2021 року.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Постановою приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Приходька Ю. М. від 29 травня 2019 року відкрито виконавче провадження № 59237271 з примусового виконання виконавчого листа № 761/45312/16-ц, 2/761/808/2018, виданого 24 квітня 2018 року Шевченківським районним судом міста Києва, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики від 28 квітня 2016 року у розмірі основного боргу - 25 000 доларів США, що еквівалентно 658 295,88 грн, 3 % річних за період з 01 жовтня до 19 грудня 2016 року (80 днів прострочення) в сумі - 4 328,52 грн, а всього - 662 624,40 грн, також судовий збір у розмірі 6 626,24 грн.
Постановою приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Приходька Ю. М. від 29 травня 2019 року відкрито виконавче провадження № 5923677 з примусового виконання виконавчого листа № 761/16395/18, 2/761/5502/2018, виданого 21 січня 2019 року Шевченківським районним судом міста Києва, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пені в сумі 16 900 доларів США, що еквівалентно 442 020,63 грн, стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судових витрат по сплаті судового збору в сумі 4 420,22 грн.
Постановою приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Приходька Ю. М. від 29 травня 2019 року об`єднано виконавчі провадження №№ 5923677, 59237271 у зведене виконавче провадження № 59240195.
Зазначені вище постанови приватного виконавця були отримані відповідачем 27 липня 2019 року.
З акта приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Приходька Ю. М. від 18 вересня 2019 року судами встановлено, що 22 липня 2019 року проведення електронних торгів ДП "Сетам" не було реалізовано з перших електронних торгів. 12 серпня 2019 року проведення електронних торгів не було реалізовано з других електронних торгів. 02 вересня 2019 року проведення електронних торгів не було реалізовано з третіх електронних торгів у зв`язку з відсутністю допущених учасників торгів. Стягувач ОСОБА_1 скористався своїм правом та виявив бажання залишити за собою вищевказане нереалізоване майно боржника ОСОБА_2 . Зазначене майно було передано ОСОБА_1 у власність у рахунок погашення суми боргу в розмірі 610 718,50 грн, згідно з виконавчим документом, а саме виконавчим листом № 761/45312/16-ц, 2/761/808/2018, виданим 24 квітня 2018 року.
Право власності на вказаний садовий будинок і земельну ділянку 04 жовтня 2019 року було зареєстровано за ОСОБА_1 .
Згідно з довідкою відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Шевченківської РДА ОСОБА_2 з 30 жовтня 2012 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідно до листа СТ "Хімік" від 29 липня 2020 року ОСОБА_2 має земельну ділянку за НОМЕР_1, на якій знаходиться житловий будинок, в якому він постійно проживає зі своєю родиною, та щомісячно сплачує комунальні послуги.
ОСОБА_1 17 грудня 2019 року направив ОСОБА_2 вимогу про звільнення будинку та прибудинкової території, яка під підпис була вручена відповідачу. Проте останній вимогу не виконав, у зв`язку з чим ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно із частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України).
Частиною першою статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно із частиною першою статті 383 ЦПК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.
Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Поняття "майно" у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) втручання держави в право на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання.
У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання "справедливого балансу" між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.
Втручання у право мирного володіння майном та право на повагу до житла, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, статті 8 Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання.
Викладене узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, висловленими у постановах від 09 жовтня 2019 року у справі № 695/2427/16-ц (провадження № 61-29520св18), від 09 жовтня 2019 року у справі № 523/12186/13-ц (провадження № 61-17372св18), згідно з якими власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.
Встановивши, що ОСОБА_1 є власником спірного садового будинку, а ОСОБА_2 не є членом сім`ї позивача, не пов`язаний із ним спільним побутом, проживає у зазначеному будинку без відповідних правових підстав, є боржником за виконавчим провадженням, за яким спірне майно було передано стягувачу у рахунок погашення боргу, має з 30 жовтня 2012 року постійне зареєстроване місце проживання у місті Києві, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для усунення позивачу перешкод у користуванні, розпорядженні та володінні належним йому на праві власності майном.
Доводи касаційної скарги про те, що спірне майно перейшло у власність відповідача поза його волею у протиправний спосіб, не заслуговують на увагу, з огляду на таке.
Відповідно до пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України, статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.
Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби органи державної виконавчої служби дозволяли, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням пункту 1 статті 1 Першого протоколу. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
Згідно статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно вимог статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Дії приватного виконавця про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу не визнано незаконними, а акт від 18 вересня 2019 року - є чинним.
Посилання у касаційній скарзі на те, що ОСОБА_2 звернувся до Подільського районного суду міста Києва із позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики є такими, що заслуговують на увагу, проте не впливають на правильність вирішення спору.
Крім того, з згідно з інформацією з Єдиного реєстру судових рішень, яка відповідно до частини третьої статті 6 Закону України "Про доступ до судових рішень" може використовуватися судами при здійсненні судочинства, зазначену позовну заяву повернуто позивачу на підставі ухвали Подільського районного суду міста Києва від 02 червня 2021 року у справі № 758/12970/20, у зв`язку з відкликанням позовної заяви.
Аргументи касаційної скарги про незастосування судами попередніх інстанцій правових висновків Великої Палати Верховного Суду, висловлених у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18), Верховного Суду України - у постанові від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16 та Верховного Суду - у постановах від 03 липня 2019 року у справі № 641/5484/16-ц (провадження № 61-29991св18), від 20 листопада 2019 року у справі № 727/10731/16 (провадження № 61-7889св19), також не заслуговують на увагу, з огляду на таке.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
Висновки у справах, на які міститься посилання у касаційній скарзі, і у справі, яка переглядається, не є суперечливими. Встановлені судами фактичні обставини є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Слід звернути увагу, що у кожній справі з подібним предметом спору суд виходить із конкретних обставин справи, з урахуванням принципу пропорційності у цивільному судочинстві та дотриманням розумного балансу інтересів сторін.
Інші доводи касаційної скарги є аналогічними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд надав належну оцінку, висновки суду апеляційної інстанції є достатньо аргументованими, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника.
Таким чином, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.