Постанова
Іменем України
01 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 697/2142/20
провадження № 61-17715св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль",
відповідач - ОСОБА_1,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Мосійчука Вадима Михайловича на заочне рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 24 березня 2021 року у складі судді Сивухіна Г. С. та постанову Черкаського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Бондаренка С. І., Новікова О. М., Сіренка Ю. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У листопаді 2020 року Акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" (далі - АТ "Райффайзен Банк Аваль") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 29 лютого 2008 року між Відкритим акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ВАТ "Райффайзен Банк Аваль"), яке змінило назву на АТ "Райффайзен Банк Аваль", та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 354411/5791/0059-8, за яким позичальник отримала кредит у розмірі 19 900 доларів США під 13,25 % річних з кінцевим терміном повернення до 28 лютого 2018 року. 20 липня 2010 року сторони уклали додаткову угоду до кредитного договору, за умовами якої строк кредитування було збільшено до 29 лютого 2028 року, у зв`язку з чим графік погашення кредиту викладено в новій редакції. У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань за вказаним кредитним договором станом на 06 серпня 2020 року в неї утворилася заборгованість перед банком у розмірі 35 457,86 доларів США, з яких: 19 889,65 доларів США - тіло кредиту, 15 568,21 доларів США - проценти. При цьому банк, користуючись процесуальним правом позивача, просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь лише заборгованість за тілом кредиту в розмірі 19 889,65 доларів США та понесені судові витрати.
Заочним рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 24 березня 2021 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ "Райффайзен Банк Аваль" заборгованість (тіло кредиту) за кредитним договором від 29 лютого 2008 року № 354411/5791/0059-8 в розмірі 19 889,65 доларів США. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позов банку доведено й обґрунтовано належним чином, тому наявні правові підстави для стягнення з позичальника заборгованості за кредитним договором, яка утворилася внаслідок невиконання нею взятих на себе зобов`язань.
Постановою Черкаського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а заочне рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 24 березня 2021 року - без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У жовтні 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Мосійчук В. М. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати заочне рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 24 березня 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), представник заявника вказав, що суди не врахували правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16, від 06 вересня 2017 року у справі № 6-2071цс16, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 25 липня 2018 року у справі № 522/31199/13-ц, від 27 грудня 2018 року у справі № 695/3474/17, від 10 жовтня 2019 року у справі № 357/9126/17-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 148/1923/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК). Крім того, суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права та розглянув справу за відсутності ОСОБА_1, належним чином не повідомленої про дату, час і місце судового засідання (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України). Надіславши в лютому 2015 року позичальнику вимогу про дострокове стягнення всієї суми заборгованості за кредитом, банк змінив строк виконання основного зобов`язання. Тому, звернувшись до суду з цим позовом лише у листопаді 2020 року, АТ "Райффайзен Банк Аваль" пропустило позовну давність, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.
У грудні 2021 року АТ "Райффайзен Банк Аваль" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Наведені у скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який перевірив їх та спростував відповідними висновками.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Канівського міськрайонного суду Черкаської області.
14 грудня 2021 року справа № 697/2142/20 надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пунктів 1, 4 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Частиною першою статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).
Судами встановлено, що 29 лютого 2008 року між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль", яке змінило назву на АТ "Райффайзен Банк Аваль", та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 354411/5791/0059-8, за яким позичальник отримала кредит у розмірі 19 900 доларів США під 13,25 % річних з кінцевим терміном повернення до 28 лютого 2018 року.
26 червня 2009 року між банком та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору, за змістом якої з метою зменшення фінансового навантаження на позичальника в умовах кризових явищ в економіці України сторони погодили в період з 29 червня 2009 року до 29 травня 2010 року зменшити розмір щомісячного платежу за кредитним договором до розміру, визначеного у графіку погашення кредиту та інших платежів за кредитним договором, що є додатком до цієї угоди.
Пунктом 1.1.2 додаткової угоди № 1 сторони визначили, що фактична заборгованість позичальника зі сплати суми кредиту щомісячно збільшується на розмір щомісячної залишкової заборгованості за процентами відповідно до графіку погашення кредиту та інших платежів, у зв`язку з чим відбувається зміна строку погашення позичальником залишкової заборгованості за процентами. Таке збільшення не супроводжується видачею кредитних коштів позичальнику.
Крім того, 20 липня 2010 року між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду № 2 до кредитного договору, за якою сторони збільшили строк кредитування на 120 календарних місяців (до 29 лютого 2028 року), а також змінили умови виконання позичальником грошових зобов`язань, зокрема тимчасово на період з 29 липня 2010 року до 28 липня 2011 року зменшили розмір щомісячного платежу за кредитним договором та збільшили фактичну заборгованість за кредитом на суму заборгованості за процентами. Таке збільшення не супроводжується видачею кредитних коштів позичальнику. Також сторонами затверджено новий графік щомісячних платежів.
У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань у лютому 2015 року банк надсилав відповідачу вимогу про необхідність дострокового погашення всієї заборгованості за кредитним договором.
Задоданим банком до позовної заяви розрахунком станом на 06 серпня 2020 року в ОСОБА_1 утворилася заборгованість за кредитним договором у розмірі 35 457,86 доларів США, з яких: 19 889,65 доларів США - тіло кредиту, 15 568,21 доларів США - проценти.
При цьому, звертаючись до суду з цим позовом, банк просив стягнути з позичальника лише заборгованість за тілом кредиту.
В суді апеляційної інстанції сторона відповідача подала заяву про застосування позовної давності до заявленихАТ "Райффайзен Банк Аваль" в цій справі позовних вимог.
За змістом статей 256-258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до частини першої статті 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.
Згідно з пунктом 6 вищезгаданої додаткової угоди № 2 сторони домовилися, що до всіх правовідносин, пов`язаних з укладенням та виконанням кредитного договору, встановлюється позовна давність тривалістю у 70 років.
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України).
Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Відповідно до частин першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що вимоги банку доведено й обґрунтовано належним чином, тому наявні правові підстави для стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором, яка утворилася внаслідок невиконання нею взятих на себе зобов`язань.
При цьому суд апеляційної інстанції, з урахуванням вищ