Постанова
Іменем України
31 січня 2022 року
м. Київ
справа № 185/5421/21
провадження № 61-20615св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Акціонерне товариство "Ідея Банк",
треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович, приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Русецька Оксана Олександрівна,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Ідея Банк" на постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Макарова М. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У липні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства "Ідея Банк" (далі - АТ "Ідея Банк"), треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Є. М., приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Русецька О. О., про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, в якому просила: визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис № 45226, вчинений 19 травня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є. М., про стягнення з неї на користь АТ "Ідея Банк" заборгованості в розмірі 148 567,58 грн; зобов`язати відповідача повернути їй стягнуті кошти за цим виконавчим написом.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 серпня 2021 року у складі судді Болдирєвої У. М. позов задоволено. Визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис № 45226, вчинений 19 травня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є. М., про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ "Ідея Банк" заборгованості у розмірі 148 567,58 грн. Зобов`язано АТ "Ідея Банк" повернути ОСОБА_1 грошові кошти, які були відраховані з її карткового рахунку на виконання виконавчого напису № 45226, вчиненого 19 травня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є. М., про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ "Ідея Банк" заборгованості в розмірі 148 567,58 грн. Стягнуто з АТ "Ідея Банк" на користь ОСОБА_1 судові витрати на сплату судового збору в сумі 1 362 грн. Відмовлено ОСОБА_1 у стягненні з АТ "Ідея Банк" витрат на правничу допомогу в розмірі 50 000 грн.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що неотримання боржником вимоги про усунення порушень за кредитним договором об`єктивно позбавляє його можливості бути вчасно поінформованим про наявність заборгованості та надати свої заперечення щодо неї або оспорити вимоги кредитора. Якщо боржник не має можливості подати нотаріусу заперечення щодо вчинення виконавчого напису або висловити свою незгоду з письмовою вимогою про сплату боргу чи повідомити про наявність спору між ним та відповідачем щодо суми заборгованості, то це виключає можливість вчинення виконавчого напису. В разі порушення боржником основного зобов`язання вчинення виконавчого напису здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих кредитором повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень боржнику. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка на письмовому повідомленні про його отримання. Оскільки матеріали справи не містять відомостей про отримання позивачем відповідного повідомлення, то позовні вимоги про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, є обґрунтованими. Водночас, відмовляючи в задоволенні заяви ОСОБА_1 про стягнення витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що разом із позовною заявою позивачем не надано попереднього розрахунку суми судових витрат на правову допомогу, а зазначено лише про витрати на сплату судового збору. Крім цього, до заяви про стягнення витрат на правничу допомогу не додано документа на підтвердження того, що такі витрати були дійсно понесені (квитанцію, розписку тощо).
Не погоджуючись з указаним рішенням в частині відмови у стягненні витрат на правничу допомогу, 26 серпня 2021 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 серпня 2021 року скасовано в частині відмови ОСОБА_1 у стягненні з АТ "Ідея Банк" витрат на правничу допомогу в розмірі 50 000 грн і ухвалено нове судове рішення. Стягнуто з АТ "Ідея Банк" на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 25 000 грн.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу необхідно врахувати подані стороною у строк, визначений частиною восьмою статті 141 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), докази і надати їм належну оцінку. 23 липня 2021 року, тобто до ухвалення судом першої інстанції рішення по суті спору, ОСОБА_1 подала заяву про стягнення понесених нею у зв`язку з розглядом цієї справи витрат на правничу допомогу. Тому висновок місцевого суду про відмову у стягненні з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з тим, що в позовній заяві ОСОБА_1 відсутній попередній розрахунок таких витрат, є помилковим. З огляду на зазначене, враховуючи складність справи, обсяг виконаної адвокатом роботи, виходячи з конкретних обставин справи, апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви ОСОБА_1 і стягнення з відповідача на її користь 25 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних з розглядом справи.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
У грудні 2021 року АТ "Ідея Банк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просило скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 листопада 2021 року.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник вказав, що при вирішенні питання щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 23 листопада 2020 року у справі № 638/7748/18, від 22 липня 2021 року у справі № 628/2292/18, від 21 жовтня 2021 року у справі № 750/2055/20.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області.
04 січня 2022 року справа № 185/5421/21 надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги в межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 134 ЦПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов`язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Згідно з частинами першою-п`ятою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин першої-третьої, восьмої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Апеляційним судом встановлено, що 23 липня 2021 року, тобто до ухвалення судом першої інстанції рішення по суті спору, ОСОБА_1 подала заяву про стягнення з відповідача понесених нею у зв`язку з розглядом цієї справи витрат на професійну правничу допомогу.
До вищезгаданої заяви ОСОБА_1 додала договір про надання правової допомоги від 24 червня 2021 року, укладений між нею та адвокатом Бойко В. В., кошторис витрат від 24 червня 2021 року та ордер.
Згідно з договором про надання правової допомоги від 24 червня 2021 року сторони домовилися, що гонорар за договором в кожній окремій судовій інстанції становить 50 000 грн і стягується у разі задоволення позову з відповідача за судовим рішенням. Розмір оплати за конкретні дії адвоката визначений в кошторисі, що є невід`ємною частиною договору, для розрахунку вартості фактично наданої правової допомоги адвокатом.
Згідно зі статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання.
Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).