Постанова
Іменем України
19 січня 2022 року
м. Київ
справа № 520/17162/19
провадження № 61-12837св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Одеська міська рада, ОСОБА_2,
треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_11 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 22 вересня 2020 року у складі судді Коваленко О. Б. та постанову Одеського апеляційного суду від 17 червня 2021 року у складі колегії суддів: Заїкіна А. П., Князюка О. В., Таварткіладзе О. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Одеської міської ради, ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, про визнання права власності в порядку спадкування.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що вона є донькою та відповідно до положень статті 1261 ЦК України спадкоємцем першої черги після смерті свого батька - ОСОБА_12, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про смерть від 22 жовтня 1994 року № НОМЕР_2). Її мати - ОСОБА_13, померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Другою спадкоємицею першої черги є сестра ОСОБА_2 . Інші спадкоємців першої черги немає.
Вона та її сестра є єдиними спадкоємцями за законом після смерті їхнього батька ОСОБА_12, та їхньої матері - ОСОБА_13, яка за життя спадщину після смерті батька у встановленому законом порядку не приймала та не оформлювала.
При зверненні до органів нотаріату їй роз`яснено про неможливість оформлення права власності на спадкове майно, у зв`язку з відсутністю правовстановлюючого документа на спадкове майно, а також належним чином оформлених часток у домоволодінні всіх співвласників, частка якого складає спадщину. Таке роз`яснення Київської державної нотаріальної контори у місті Одеса від 31 травня 2019 року отримане у червні 2019 року.
Довідкою КП "БТІ" Одеської міської ради підтверджується, що за ОСОБА_12 зареєстровано 19/100 частини домоволодіння на підставі рішення Виконавчого комітету Київської райради народних депутатів від 19 березня 1993 року № 368 "Про несення змін та доповнень до рішення від 20 листопада 1992 року № 890 "Про перерахунок часток домоволодіння АДРЕСА_1". Зазначені будівлі прийнято в експлуатацію відповідно до рішення Виконавчого комітету Київської районної ради народних депутатів від 20 січня 1989 року № 56 "Про прийняття в експлуатацію добудов: "Kl", "К2", "КЗ", житлової кімнати "2-3" площею 8,40 кв. м, та надвірних споруд на АДРЕСА_1, гр. ОСОБА_12", рішення Виконавчого комітету Київської райради депутатів трудящих від 10 червня 1978 року № 402 "Про визнання права власності".
Посилаючись на викладене, позивач, із урахуванням уточнених вимог, просила визнати за нею право власності на 19/100 частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, яке складається з будинку під літ "К", житловою площею 48,5 кв. м, корисною - 66,9 кв. м, гаража літ. "Ж", сараїв літ. "III" та літ. "Ч", у порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_12, виділивши його в натурі за рішенням суду.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 22 вересня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що частка домоволодіння, на яку в порядку спадкування претендує ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_12, не є визначеною, оскільки частка померлого у спільній частковій власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 не визначена.
Постановою Одеського апеляційного суду від 17 червня 2021 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 заявлені вимоги про визнання права власності в порядку спадкування та виділ в натурі майна, частка на яке у спільній сумісній власності не визначена, тому частка у спадщині також не може бути визначена.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги
У липні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_11 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Київського районного суду м. Одеси від 22 вересня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 17 червня 2021 року, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У своїй касаційній скарзі вказує про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статей 364, 392 ЦК України у контексті спірних правовідносин.
Інші учасники справи своїм правом подати відзив на касаційну скаргу не скористалися.
Позиція Верховного Суду
Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.
За змістом статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, рішення судів першої та апеляційної скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.
Обставини, встановлені судами
ОСОБА_12 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 22 жовтня 1994 року НОМЕР_3.
ОСОБА_13 - мати ОСОБА_1, померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_12 є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_1 та фактично прийняла спадщину.
31 травня 2019 року Київська державна нотаріальна контора у м. Одеса відмовила ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_12, оскільки згідно з довідкою КП "БТІ" Одеської міської ради за ОСОБА_12 зареєстровано 19/100 частини домоволодіння на підставі рішення Виконавчого комітету Київської райради народних депутатів від 19 березня 1993 року № 368 "Про несення змін та доповнень до рішення від 20 листопада 1992 року № 890 "Про перерахунок часток домоволодіння АДРЕСА_1". Зазначені будівлі прийнято в експлуатацію на підставі рішення Виконавчого комітету Київської районної ради народних депутатів від 20 січня 1989 року № 56 "Про прийняття в експлуатацію добудов: "K1", "К2", "К3", житлової кімнати "2-3", площею 8,40 кв. м, та надвірних споруд на АДРЕСА_1, гр. ОСОБА_12", рішення Виконавчого комітету Київської райради депутатів трудящих від 10 червня 1978 року № 402 "Про визнання права власності". Проте у спадкодавця відсутні документи, які посвідчують право власності на 19/100 частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, що позбавляє можливості виявити остаточну частку у такому домоволодінні.
Листом КП "Бюро технічної інвентаризації" ОМР від 15 травня 2019 року № 1948/02-14 роз`яснено про необхідність проведення технічної інвентаризації домоволодіння. Зазначено, що внаслідок довгого строку після проведення останньої реєстрації інформація щодо загальної та житлової площі може бути неактуальною у зв`язку, у тому числі, зі зменшенням або збільшенням площі внаслідок будівництва нових споруд.
Відповідно до висновку експерта судової будівельно-технічної експертизи від 20 листопада 2019 року № 88/19 у зв`язку з тим, що згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 11 листопада 2019 року І/№184517049 сума часток становить більше одиниці, розрахувати розмір частки у порядку спадкування за законом, яка належить ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_12 в домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1, неможливо. При цьому розмір ідеальної частки (19/100) згідно з рішенням Виконавчого комітету складається з будинку літ. "К" житловою площею 48,5 кв. м, корисною - 66, 9 кв. м, гаража "Ж", сараїв літ. "Ш" та літ. "Ч". У результаті проведеного дослідження встановлено, що наявна технічна можливість виділити в натурі в окремий об`єкт нерухомого майна частку в домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_12 та яка складається з: будинку під літ "К" житловою площею 48,5 кв. м, корисною - 66,9 кв. м, гаража літ. "Ж", сараїв літ. "Ш" та літ. "Ч".
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що оскільки ОСОБА_1 заявлені позовні вимоги про визнання права власності в порядку спадкування та виділу в натурі майна за рішенням суду без визначення частки у спільній сумісній власності на домоволодіння, тому частка у спадщині також не може бути визначена.
Верховний Суд не може погодитися з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
Нормативно-правове обґрунтування
Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.
Відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року.
У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців. У разі коли спадщина відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.
Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 145/797/15-ц (провадження № 14-608цс18).
Частиною першою статті 524 ЦК Української РСР встановлено, що спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.
Згідно із статтею 525 ЦК Української РСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в статті 21 цього Кодексу.
Відповідно до статті 548 ЦК Української РСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.
Відповідно до статті 549 ЦК Української РСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Особи, для яких право спадкоємства виникає лише у випадку неприйняття спадщини іншими спадкоємцями, можуть заявити про свою згоду прийняти спадщину протягом строку, що залишився для прийняття спадщини. Якщо строк, що залишився, менше трьох місяців, він продовжується до трьох місяців.
Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій. Неприйняття спадкоємцем спадщини може бути виражено фактично, коли спадкоємець протягом строку, встановленого для прийняття спадщини, не здійснює дій, що свідчать про намір прийняти спадщину, або може бути виражено явно, коли спадкоємець шляхом подачі заяви в нотаріальну контору виражає свою незгоду прийняти спадщину.
Відповідно до частини четвертої, п`ятої стаття 357 ЦК України, співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності. Поліпшення спільного майна, які можна відокремити, є власністю того з співвласників, який їх зробив, якщо інше не встановлено домовленістю співвласників.
Відповідно до статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.
Системний аналіз положень статей 183, 358, 364, 379, 380, 382 ЦК України дає підстави дійти висновку про те, що у спорах про поділ будинку в натурі учасникам спільної часткової власності на будинок може бути виділено відокремлену частину будинку, яка відповідає розміру їх часток у праві власності. Виділ часток (поділ) будинку, що перебуває в спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом(квартиру) або в разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилася.
Отже, визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування будинком, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників.
Згідно з статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.