Постанова суду № 759/5245/20 від 19.01.2022 про припинення дій, які порушують права, відновлення становища, яке існувало до порушення та визнання недійсними умов договорів,...

Постанова

Іменем України

19 січня 2022 року

м. Київ

справа № 759/5245/20-ц

провадження № 61-3185св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,

представник позивачів - Яковенко Володимир Михайлович,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Експлуатуюча компанія "Основа комфорт",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, подану представником - Яковенком Володимиром Михайловичем, на ухвалу Київського апеляційного суду

від 17 лютого 2021 року у складі судді Поліщук Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2020 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулись до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Експлуатуюча компанія "Основа комфорт" (далі - ТОВ "ЕК "Основа комфорт") про припинення дій, які порушують права, відновлення становища, яке існувало до порушення та визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 04 листопада

2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Яковенко В. М. в інтересах позивачів оскаржив його до суду апеляційної інстанції.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою Київського апеляційного суду від 01 лютого 2021 року апеляційна скарга залишена без руху у зв`язку із недотриманням вимог частини четвертої статті 365 ЦПК України та роз`яснено про необхідність надати докази на підтвердження наявності у Яковенка В. М. повноважень представляти інтереси позивачів в суді апеляційної інстанції, чинні на час звернення із апеляційною скаргою.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року апеляційну скаргу Яковенка В. М., подану в інтересах ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 04 листопада 2020 року визнано неподаною та повернуто особі, яка її подала.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що заявник не виконав вимоги ухвали про залишення його апеляційної скарги без руху, тому, на підставі положень статей 185, 357 ЦПК України, його скаргу слід визнати неподаною та повернути.

Суд апеляційної інстанції вказав, що суду не надано доказів про наявність у Яковенка В. М. повноважень представляти інтереси позивачів у цій справі в суді апеляційної інстанції станом на дату подання апеляційної скарги, оскільки представником позивачів - адвокатом Яковенком В. М. надано ордери із зазначенням дати їх оформлення "04 лютого 2021 року".

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У березні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - Яковенка В. М. на ухвалу Київського апеляційного суду

від 17 лютого 2021 року, в якій представник заявників просить скасувати оскаржуване судове рішення та передати справу на розгляд до суду апеляційної інстанції.

Підставою касаційного оскарження ухвали Київського апеляційного суду

від 17 лютого 2021 року представник заявників зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що позивачами при поданні позову до Святошинського районного суду м. Києва надавалася належним чином завірена копія договору про надання правової допомоги від 03 лютого

2020 року б/н, який було укладено між позивачами та представником позивачів. При цьому, згідно із підпунктом 2.1.1.1. договору про правову допомогу датою початку надання юридичних послуг є 03 лютого 2020 року, а згідно із пунктом 5.1. договору про правову допомогу цей договір діє до моменту набрання рішенням суду законної сили у справі або інших обставин за домовленістю між сторонами. Отже, договір про правову допомогу станом на дату подання апеляційної скарги є чинним.

Таким чином, станом на дату подання апеляційної скарги, а саме 16 грудня 2020 року, у представника позивачів - адвоката Яковенко В. М. були всі необхідні повноваження (необхідний обсяг процесуальної дієздатності) на представництво інтересів позивачів у справі в суді апеляційної інстанції, а сам адвокат Яковенко В. М. був належним уповноваженим представником позивачів.

Заявник зазначає, що повноваження у представника позивачів виникли саме на підставі двостороннього правочину - договору про правову допомогу, укладеного між адвокатом Яковенко В. М. та позивачами ще 03 лютого

2020 року, а ордери надані суду на виконання ухвали про залишення без руху апеляційної скарги та частини четвертої статті 62 ЦПК України є лише формою підтвердження повноважень представника позивачів у цивільному процесі. При цьому, оскільки дата видачі ордерів вчинена в межах строку дії договору про надання правової допомоги, така дата жодним чином не впливає (не встановлює або змінює) на чинність прав та обов`язків представника позивачів, наданих йому позивачами для їх представництва у судах першої та апеляційної інстанцій згідно із договору про правову допомогу.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

У травні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2021 року справу 759/5245/20-ц призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ТОВ "ЕК "Основа комфорт" на касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2,

ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, подану представником - Яковенком В. М., у якому воно просила вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції

У березні 2020 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулись до суду з позовом до ТОВ "ЕК "Основа комфорт" про припинення дій, які порушують права, відновлення становища, яке існувало до порушення та визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 04 листопада

2020 року у задоволенні позову відмовлено.

На виконання вимог зазначеної ухвали представником позивачів - адвокатом Яковенком В. М. надано ордери із зазначенням дати їх оформлення - 04 лютого 2021 року.

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

ОСОБА_4, ОСОБА_5, подана представником - Яковенком В. М., підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із частиною першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

від 04 листопада 1950 року, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11 вересня

1997 року, закріплено принцип доступу до правосуддя.

Доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини є здатність особи безперешкодно отримати судовий захист до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенції) таке право повинно бути забезпечено судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Для того, щоб доступ до суду був ефективним особа повинна мати чітку практичну можливість подання скарги, а тлумачення законодавства не повинно бути надто суворим, не порушувати саму сутність права.

Частиною першою статті 58 ЦПК України визначено, що сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).

Пунктом 1 частини четвертої статті 356 ЦПК України передбачено, що до апеляційної скарги додаються довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, якщо апеляційна скарга подана представником і ці документи раніше не подавалися.

Відповідно до частини другої статті 357 ЦПК України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу.

Статтею 185 ЦПК України, зокрема частиною 3, передбачено, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Відповідно до частини четвертої статті 62 ЦПК України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

За правилами частини першої статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Отже, правилами зазначеної статті визначено, що повноваження адвоката як представника сторони у справі може бути підтверджено як ордером, так і договором про надання правової допомоги.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 15 червня 2020 року у справі № 264/6635/18 (провадження № 61-3598св19).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як зазначено судом апеляційної інстанції на виконання ухвали Київського апеляційного суду від 01 лютого 2021 року представником позивачів - адвокатом Яковенком В. М. надано ордери із зазначенням дати їх оформлення - 04 лютого 2021 року, апеляційну скаргу було подано 16 грудня 2020 року.

При цьому у матеріалах справи міститься договір про надання правової допомоги від 03 лютого 2020 року, укладений між адвокатом

Яковенком В. М. та ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (а. с. 54-56).

Зі змісту ордерів від 04 лютого 2021 року вбачається, що вони видані на підставі договору про надання правової допомоги від 03 лютого 2020 року б/н.

Наявність чинного договору про надання правової допомоги від 03 лютого 2020 року та видача на його підставі ордерів, свідчать про те, що адвокат Яковенко В. М. при поданні апеляційної скарги діяв в межах повноважень, наданих йому позивачами.

Враховуючи, що ордери на надання правової допомоги від 04 лютого

2021 року №№ 1039130, 1039131, 1039132, 1039133, 1039134 містять усі обов`язкові реквізити, передбачені Положенням та типовою формою ордеру, затвердженим Радою адвокатів України відповідно до частини другої статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", тому у суду апеляційної інстанції були відсутні правові підстави для повернення скарги згідно з пунктом 1 частини п`ятої статті 357 ЦПК України.

Крім того, не можна вважати, що не було усунуто недоліки апеляційної скарги, оскільки адвокатом на виконання вимог ухвали апеляційного суду було надано відповідні ордери.

Визнаючи неподаною та повертаючи апеляційну скаргу з підстав не надання документів на підтвердження повноважень представника на момент здійснення процесуальної дії (звернення з апеляційною скаргою), апеляційний суд всупереч нормам процесуального права не врахував, що адвокатом на підставі договору про надання правової допомоги було видано ордери на ім`я позивачів, що свідчить про схвалення ними подання останнім апеляційної скарги.

Конституцією України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частини перша та друга статті 55 Конституції України). Відмова суду в прийнятті позовних заяв, скарг, оформлених відповідно до процесуального закону, є порушенням права на судовий захист, яке за статтею 64 Конституції України не може бути обмежене.

Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів особи. За правовим висновком, сформульованим Конституційним Судом України, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003). Отже, право на апеляційне оскарження судових рішень у контексті положень частин першої, другої статті 55, пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України є складовою права кожної особи на звернення до суду.

Європейський суд з прав людини вказує, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду (VOLOVIK v. UKRAINE, N 15123/03, § 53, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).

Ураховуючи викладене, оскаржувана ухвала апеляційного суду про визнання неподаною та повернення апеляційної скарги Яковенка В. М., поданої в інтересах ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не може вважатись законною та підлягає скасуванню, а

справа - передачі до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 лютого 2021 року у справі № 263/4637/18 (провадження № 14-126цс20), звернула увагу на те, що, регламентуючи порядок вирішення питання про відкриття апеляційного провадження у справі, закон невипадково розмежував процесуальні питання, які під час перегляду в апеляційному порядку рішень судів першої інстанції вирішує суддя-доповідач, та ті, які вирішує суд апеляційної інстанції. Ухвала про залишення апеляційної скарги без руху спрямована на усунення її недоліків щодо форми та змісту. Ця ухвала не перешкоджає доступу особі до суду, адже після виправлення у встановлений судом строк недоліків апеляційної скарги особа може розраховувати на те, що суд відкриє апеляційне провадження. Натомість, ухвали про повернення апеляційної скарги та про відмову у відкритті апеляційного провадження створюють таку перешкоду і зумовлюють необхідність докласти додаткові зусилля для оскарження судового рішення суду першої інстанції. Тому постановлення таких ухвал вимагає від суду апеляційної інстанції особливої ретельності, що досягається, зокрема, шляхом розгляду означених питань не одноособово суддею-доповідачем, а колегією апеляційного суду у складі трьох суддів. Особа, яка подала апеляційну скаргу, вправі розраховувати на те, що вказані питання розгляне колегіальний склад апеляційного суду, який передбачений частиною третьою статті 34 ЦПК України для перегляду в апеляційному порядку рішень судів першої інстанції, а такий перегляд регламентований у Главі І "Апеляційне провадження" розділу V "Перегляд судових рішень"

ЦПК України.

Таким чином суд апеляційної інстанції помилково постановив одноособово оскаржену ухвалу від 17 лютого 2021 року про повернення апеляційної скарги.

Згідно з частиною четвертою статті 406 ЦПК України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Відповідно до частин четвертої та шостої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

За таких обставин ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалена з порушення норм процесуального права, що в силу частини четвертої статті 406, частин четвертої та шостої

статті 411 ЦПК України є підставою для її скасування з передачею справи до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду.

................

Перейти до повного тексту