Постанова
Іменем України
24 січня 2022 року
м. Київ
справа № 273/2621/20
провадження № 61-14492св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
треті особи: служба у справах дітей Баранівської міської ради, служба у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Баранівського районного суду Житомирської області від 23 червня 2021 року в складі судді Новицького Є. А. та постанову Житомирського апеляційного суду від 03 серпня 2021 року в складі колегії суддів: Павицької Т. М., Трояновської Г. С., Микитюк О. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду позовом до ОСОБА_2, треті особи: служба у справах дітей Баранівської міської ради, служба у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, про усунення перешкод у здійсненні бабою своїх прав щодо спілкування і виховання онука.
В обґрунтування позову зазначила, що її син ОСОБА_3 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2, від якого у них народився син - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 29 листопада 2017 року шлюб між ними було розірвано, місце проживання дитини в суді не визначалося.
З 2017 року ОСОБА_2 разом із своїми батьками чинять їй перешкоди у спілкуванні з її малолітнім онуком. З цього приводу вона зверталася до міського голови Баранівської міської ради Житомирської області та органів поліції. Вона постійно цікавиться життям свого онука, має право приймати участь у його вихованні, розвитку, так само як і відповідач та її батьки.
Враховуючи вищевикладене, позивач просила суд зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у спілкуванні з малолітнім онуком ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та визначити способи її участі у вихованні та спілкуванні з онуком, а саме: шляхом необмеженої можливості спілкуватися з дитиною засобами телефонного зв`язку, через інтернет за допомогою Skype, Viber; кожні другі вихідні місяця з 08.00 години суботи до 20.00 години неділі наступного дня, без присутності матері за фактичним місцем її проживання; мати побачення з онуком в навчальному закладі під час проведення свят, організованих вчителями або адміністрацією цього закладу, не покидаючи при цьому дошкільний навчальний заклад; забирати онука на 7 (сім) днів у весняний період (з 08.00 години 01 березня по 20.00 годину 07 березня, щороку) та 7 днів у осінній період (з 08.00 години 01 жовтня по 20.00 годину 07 жовтня щороку) за фактичним місцем її проживання без присутності матері.
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Рішенням Баранівського районного суду Житомирської області від 23 червня 2021 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 03 серпня 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Зобов`язано ОСОБА_2 усунути перешкоди у спілкуванні ОСОБА_1 з малолітнім онуком ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та визначити способи участі у вихованні та спілкуванні з онуком: кожні перші та треті вихідні місяця з 12.00 до 14.00 години суботи та з 12.00 до 14.00 години неділі, в присутності матері ОСОБА_2 та представника служби у справах Баранівської міської ради за фактичним місцем проживання дитини: АДРЕСА_1 ; мати побачення з онуком в навчальному закладі під час проведення свят, організованих вихователями або адміністрацією цього закладу, не покидаючи при цьому дошкільний навчальний заклад; необмежене спілкування з онуком засобами телефонного зв`язку, через Інтернет за допомогою Skype, Viber.
У іншій частині позовні вимоги залишено без задоволення.
Судові рішення мотивовані тим, що право баби ОСОБА_1 на спілкування з онуком ОСОБА_4 є доведеним та обґрунтованим. Проте, оскільки дитина тісно пов`язана з матір`ю, насамперед психологічно, а тому у такому віці та за відсутності тривалого спілкування ОСОБА_4 з бабою ОСОБА_1 буде недоречно здійснювати зустрічі між останніми за відсутності матері, адже такі дії можуть негативно відобразитися на психічному стані дитини.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У серпні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення, у якій просила їх скасувати та ухвалити нове, яким її позов задовольнити у повному обсязі.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 06 грудня 2018 року у справі № 541/319/17, від 22 липня 2020 року у справі № 295/13297/18, від 16 червня 2021 року у справі № 317/206/20.
Касаційна скарга мотивована тим, що між бабою ОСОБА_1 та матір`ю ОСОБА_2 склалися неприязні стосунки, що не врахували суди попередніх інстанцій під час встановлення графіку спілкування онука із бабою у присутності матері. При цьому запропонований ОСОБА_1 графік побачення з онуком відповідає інтересам дитини, оскільки проведений з бабою час буде йти дитині на користь. Визначений судами графік побачень не сприятиме зміцненню родинних звʼязків баби та онука.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно із протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 28 серпня 2021 року справу призначено судді-доповідачеві.
Ухвалою Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
У листопаді 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу ОСОБА_1, мотивований незгодою із її доводами та законністю й обґрунтованістю оскаржуваних судових рішень. Зокрема, ОСОБА_2 вказала, що запропонований бабою графік побачень з дитиною не враховує інтереси останньої.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
З 23 листопада 2013 року до 29 листопада 2017 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
ОСОБА_1 є бабою ОСОБА_4 .
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 29 листопада 2017 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 розірвано.
Місце проживання дитини в суді не визначалося. Дитина залишилася проживати з матірʼю ОСОБА_2 за місцем її проживання: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 зверталася до Баранівської міської ради та Баранівського відділення поліції Новоград-Волинського відділу ГУНП із вимогою про усунення перешкод у спілкуванні з онуком.
Із акту обстеження умов проживання від 18 грудня 2020 року, складеного головним спеціалістом служби у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації Луніним А. В., вбачається, що зі слів бабусі ОСОБА_1 мати дитини та її батьки чинять систематичні перешкоди у спілкуванні з онуком.
Відповідно до висновку органу опіки та піклування Баранівської міської ради орган опіки та піклування вважає за доцільне здійснення ОСОБА_1 своїх прав щодо спілкування та виховання онука ОСОБА_4 у формі побачень та спілкування в присутності матері ОСОБА_2 за місцем проживання дитини в терміни та періодичністю, яка може бути встановлена на розсуд суду з можливістю приїзду у дні встановлені судом для батька ОСОБА_3 рішенням суду.
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 склалися спірні правовідносини щодо участі у вихованні та спілкуванні з дитиною ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, у звʼязку з чим позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з цим позовом, так як у добровільному порядку визначити порядок участі позивача у спілкуванні та вихованні свого онука досягнуто не було.
Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.
Відповідно до статей 3, 18 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Статтями 12 - 15 Конвенції визначено право дитини висловлювати свою думку (право бути почутою).
На рівні внутрішнього законодавства України принцип урахування найкращих інтересів дитини викладно у пункті 8 статті 7 СК України та у статті 11 Закону України "Про охорону дитинства", згідно з положеннями яких регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини; предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів дитини.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду як джерело права.
Положення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено право на повагу до сімейного життя, поширюються у тому числі і на відносини між бабою, дідом та онуками, якщо між ними існують достатньо тісні зв`язки (Рішення ЄСПЛ у справі "Kruskic v. Croatia" від 25 листопада 2014 року, п. 108). ЄСПЛ зазначає, що держава повинна за загальним правилом забезпечити збереження сімейного зв`язку там, де він існує. Відносини між бабою, дідом і онуками за своїм характером відрізняються від відносин між батьками і дітьми і, зокрема, вимагають меншого ступеня захисту. Право на повагу до сімейного життя баби, діда у відносинах з їхніми онуками передбачає, у першу чергу, право підтримувати звичайні стосунки з онуками, навіть якщо такий контакт зазвичай відбувається за згодою особи, яка має батьківську відповідальність" (Рішення ЄСПЛ "Bogonosovy v. Russia" від 05 березня 2019 року, п. 82).
Відповідно до статті 257 СК України баба, дід, прабаба, прадід мають право спілкуватися зі своїми внуками, правнуками, брати участь у їх вихованні. Батьки чи інші особи, з якими проживає дитина, не мають права перешкоджати у здійсненні бабою, дідом, прабабою, прадідом своїх прав щодо виховання внуків, правнуків. Якщо такі перешкоди чиняться, баба, дід, прабаба, прадід мають право на звернення до суду з позовом про їх усунення.
Тлумачення частини другої та третьої статті 257 СК України свідчить, що законодавець визначив механізм здійснення права баби та діда, прабаби, прадіда на виховання внуків і правнуків, який проявляється в: (а) покладенні обов`язку на батьків чи інших осіб, з якими проживає дитина не перешкоджати у здійсненні бабою, дідом, прабабою, прадідом своїх прав щодо виховання внуків, правнуків; (б) закріпленні права баби діда, прабаби, прадіда у разі наявності перешкод у вихованні та спілкуванні із внуками, правнуками на звернення до суду з позовом про їх усунення.
Згідно із статтею 263 СК України спір щодо участі баби та діда у вихованні дитини вирішується судом відповідно до статті 159 СК України.
За змістом статті 159 СК України суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні, побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.
Тлумачення статті 159 СК України свідчить, що позов про усунення перешкод у вихованні дитини і спілкуванні з нею - є позовом про заборону поведінки особи, яка чинить перешкоди іншій особі у здійсненні нею свого права.
Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.
Встановивши наявність перешкод у вільному спілкуванні між бабою та онуком, врахувавши інтереси дитини, її вік та звичний розпорядок дня та інші обставини, що мають істотне значення, суди попередніх інстанцій обґрунтовано задовольнили позов частково та визначили порядок участі баби у спілкуванні та вихованні онука шляхом побачень у присутності матері ОСОБА_2 та представника служби у справах Баранівської міської ради за фактичним місцем проживання дитини, побачень з онуком у навчальному закладі під час проведення свят, організованих вихователями або адміністрацією цього закладу та необмеженого спілкування з онуком засобами телефонного зв`язку, через Інтернет за допомогою Skype, Viber.
При цьому суди дійшли обґрунтованих висновків про те, що встановлений спосіб спілкування баби та онука не порушує режим останнього, не відриває його від нормального, звичайного для дитини середовища.
Отже, вирішуючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначили характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.
Крім того, безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що під час встановлення графіку спілкування онука із бабою у присутності матері суди попередніх інстанцій не врахували неприязні стосунки, які склалися між бабою ОСОБА_1 та матір`ю ОСОБА_2, оскільки, встановлюючи вказаний графік, суди підставно узяли до уваги висновок органу опіки та піклування Баранівської міської ради, згідно із яким малолітня дитина ОСОБА_4 постійно проживає з матір`ю, має з нею тісний соціальний зв`язок, через що останньому буде вкрай важко адаптуватися до тривалих переїздів до місця проживання баби ОСОБА_1 .
Врахувавши, що дитина тісно пов`язана з матір`ю, насамперед психологічно, суди дійшли правильних висновків про те, що у такому віці та за відсутності тривалого спілкування ОСОБА_4 з бабою ОСОБА_1 буде недоречно здійснювати зустрічі між останніми за відсутності матері, адже такі дії можуть негативно відобразитися на психологічному стані дитини.
Враховуючи, що онук та баба мешкають на значній відстані один від одного (більше 200 км), запропонований останньою графік побачень за місцем її проживання кожні другі вихідні місяця не в повній мірі враховує інтереси дитини, на яку покладаються додаткові фізичні навантаження, пов`язані з переїздом, тому колегія суддів відхиляє відповідні доводи касаційної скарги.
Доводи ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_2 не допускає її у свій будинок для побачень з онуком не можуть бути підставою для зміни місця побачень з місця проживання дитини (м. Баранівка, Житомирська область) на м. Київ. Водночас, у випадку добровільного невиконання рішення суду в Україні діє система органів, які забезпечують примусове виконання рішення суду, що набрало законної сили.
Окрім цього безпідставними є посилання заявника на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 06 грудня 2018 року у справі № 541/319/17, від 22 липня 2020 року у справі № 295/13297/18, від 16 червня 2021 року у справі № 317/206/20, оскільки у цих постановах встановлені судами фактичні обставини є різними у порівнянні зі справою, яка є предметом перегляду.
Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.
Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками судів з їх оцінкою, тоді як суд касаційної інстанції в силу вимог статті 400 ЦПК України позбавлений можливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Баранівського районного суду Житомирської області від 23 червня 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 03 серпня 2021 року - без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.