Постанова
Іменем України
21 січня 2022 року
м. Київ
справа № 2-2725/2011
провадження № 61-11446св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,
учасники справи:
позивач - Відкрите акціонерне товариство "Кредитпромбанк", правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Геліос",
відповідачі: ОСОБА_1, Відкрите акціонерне товариство "Агромаш",
особа, яка подавала апеляційну скаргу, - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 10 червня 2021 року у складі колегії суддів: Поліщук Н. В., Андрієнко А. М., Соколової В. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів попередніх інстанцій
У квітні 2009 року Відкрите акціонерне товариство "Кредитпромбанк" (далі - ВАТ "Кредитпромбанк") звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1, Відкритого акціонерного товариства "Агромаш" (далі - ВАТ "Агромаш") про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що 18 серпня 2006 року між ВАТ "Кредитпромбанк" та ВАТ "Агромаш" укладений кредитний договір № 08/29/06-КЛТ, за яким останнє отримало у борг 3 400 000 Євро. Із метою забезпечення виконання зобов`язань за цим договором цього ж дня між ВАТ "Кредитпромбанк" та ОСОБА_1 укладений договір поруки № 08/29/П03/06-ПЛТ.
ВАТ "Агромаш" не виконує своїх зобов`язань за договором, у зв`язку з чим виникла заборгованість.
Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ВАТ "Агромаш" заборгованість за кредитним договором від 18 серпня 2006 року № 08/29/06-КЛТ у розмірі 4 236 192,57 Євро.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 23 травня 2013 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ВАТ "Агромаш" на користь ПАТ "Кредитпромбанк" 45 411 984,35 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 06 червня 2016 року замінено сторону виконавчого провадження (стягувача) з ПАТ "Кредитпромбанк" на ПАТ "Дельта банк".
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 14 серпня 2020 року замінено особу стягувача з ПАТ "Дельта банк" на Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Геліос" (далі - ТОВ "ФК "Геліос").
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2, яка не брала участі у розгляді справи, подала апеляційну скаргу.
Скаргу обґрунтовувала тим, що перебувала з ОСОБА_1 у зареєстрованому шлюбі. 01 березня 2005 року між подружжям укладений шлюбний договір, який визнано дійсним рішенням Постійно діючого третейського суду "Факт" при товарній біржі "Даліса" від 22 березня 2005 року № 01-3/05 та рішенням Ленінського районного суду міста Донецька у справі № 2-4836/10.
Згідно із пунктом 10 зазначеного шлюбного договору, ОСОБА_1 перед укладенням договору поруки повинен був отримати згоду дружини, оскільки у випадку покладення на поручителя зобов`язань за кредитним договором, останній буде відповідати майном, що є спільною сумісною власністю подружжя.
Рішенням Ленінського районного суду міста Донецька від 15 липня 2010 року у справі № 2-4836/10 за позовом ОСОБА_1 до Постійно діючого третейського суду "Факт" при товарній біржі "Даліса" про скасування рішень від 22 березня 2005 року № 01-3/05 та від 30 червня 2010 року № 02-6/10, визнання шлюбного договору недійсним та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання рішень від 22 березня 2005 року № 01-3/05 та від 30 червня 2010 року № 02-6/10 дійсними, визнання шлюбного договору від 01 березня 2005 року дійсним, зокрема, визнано недійсним договором поруки № 08/29/П03/06-ПЛТ.
При розгляді цієї справи суд не урахував наявність рішення суду про визнання недійсним договору поруки.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 10 червня 2021 року закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 .
Закриваючи апеляційне провадження, суд апеляційної інстанції виходив із того, що договір поруки укладено не в інтересах сім`ї, а отже, він не породжує для другого з подружжя жодних прав та обов`язків. Наведене дає підстави для висновку про те, що рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 23 травня 2013 року у справі за позовом ВАТ "Кредитпромбанк" до ОСОБА_1, ВАТ "Агромаш" про стягнення заборгованості за кредитним договором не вирішувалось питання про права чи обов`язки ОСОБА_2 .
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційних скарг, позиції інших учасників справи
У липні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Київського апеляційного суду від 10 червня 2021 року, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову в частині вимог до ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм процесуального права. У своїй касаційній скарзі вказує на те, що розрахунки з BAT "Кредитпромбанк" повинні відбуватися за рахунок спільного майна ОСОБА_1 та ОСОБА_2, проте він при укладені договору поруки згоду у ОСОБА_2 не отримав. Апеляційний суд не дотримався вимог процесуального законодавства щодо належного повідомлення учасника справи, не забезпечив можливості реалізувати надані йому законом права, оскільки розглянув справу за його відсутності без належного повідомлення про дату, час і місце судового засідання.
У липні 2021 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Київського апеляційного суду від 10 червня 2021 року, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову в частині вимог до ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм процесуального права. У своїй касаційній скарзі вказує на те, що до участі в розгляді справи її не залучали, хоча вона на той час перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1, а суд ухвалив рішення, що стосується її прав та інтересів. При укладені договору поруки ОСОБА_1, який згоду на укладання договору поруки у неї як у дружини не брав, не виконав умов шлюбного договору від 01 березня 2005 pоку. Судове рішення про визнання договору поруки недійсним належним чином не оцінено, а лише помилково зазначено, що рішенню суду № 2-4836/10 надавалася судова оцінка судом першої інстанції, що не відповідає дійсності. Справу в суді апеляційної інстанції розглянуто за відсутності ОСОБА_3, або її представника, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання.
У серпні 2021 року ТОВ "ФК "Геліос" подано відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому зазначено, що ОСОБА_1 вже використано право на оскарження рішення суду першої інстанції. Наявні у справі докази підтверджують, що колишнім подружжям ОСОБА_4 та ОСОБА_5 реалізовується спільна стратегія, спрямована на уникнення ОСОБА_1 відповідальності за договором поруки та затягування прийняття судом остаточного рішення по суті спору.
У своєму відзиві ТОВ "ФК "Геліос" просило визнати дії ОСОБА_1 із повторного подання безпідставної касаційної скарги на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23 травня 2013 року у справі № 2-2725/2011 та введення суду в оману щодо фактичних обставин справи - зловживанням процесуальними правами, спрямованим на затягування розгляду справи та умисне перешкоджання виконанню рішення, яке в установленому законом порядку набрало законної сили, постановити окрему ухвалу відносно ОСОБА_1 із накладенням штрафу у розмірі трьох прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
У серпні 2021 року ТОВ "ФК "Геліос" подано відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2, у якому зазначено, що рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23 травня 2013 року у справі № 2-2725/2011 не містять жодних посилань на права/обов`язки ОСОБА_3 . Апеляційним судом вживалися всі можливі і допустимі заходи із повідомлення сторін, як шляхом направлення судових повісток сторонам на їхні адреси, так і шляхом повідомлення представників (адвокатів) на електронні адреси, зазначені адвокатами у процесуальних документах. ОСОБА_2 своїми діями, які полягають в умисному неотриманні судових повісток та незабезпеченні явки у судове засідання з розгляду її ж апеляційної скарги, намагається перекласти відповідальність за власну бездіяльність на суд, яким, вжито всіх належних і допустимих заходів із повідомлення ОСОБА_2 про час та місце розгляду справи.
У своєму відзиві ТОВ "ФК "Геліос" просило визнати дії ОСОБА_2 з подання безпідставної касаційної скарги на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23 травня 2013 року у справі № 2-2725/2011 та ухвалу Київського апеляційного суду від 10 червня 2021 року та дії з умисного й усвідомленого введення суду в оману щодо фактичних обставин справи - зловживанням процесуальними правами, спрямованим на затягування розгляду справи та умисне перешкоджання виконанню рішення, яке в установленому законом порядку набрало законної сили, та постановити окрему ухвалу відносно ОСОБА_2 з накладенням штрафу у розмірі трьох прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Позиція Верховного Суду
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм процесуального права. Рішення суду апеляційної інстанції відповідає нормам ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.
Обставини, встановлені судами
18 серпня 2006 року між ВАТ "Кредитпромбанк" та ВАТ "Агромаш" укладений кредитний договір № 08/29/06/КЛТ, відповідно до умов якого ВАТ "Агромаш" надано кредит у сумі 3 400 000 Євро, з кінцевим терміном повернення не пізніше 25 липня 2011 року. 18 серпня 2006 року з метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника, між ОСОБА_1 та ВАТ "Кредитпромбанк" укладений договір поруки № 08/29/П03/06-ПЛТ.
Постановою Господарського суду Житомирської області від 04 листопада 2008 року ВАТ "Агромаш" визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.
Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 05 листопада 2009 року затверджено реєстр вимог кредиторів ВАТ "Агромаш" з включеними до нього вимогами конкурсних кредиторів, серед яких є і ПАТ "Кредитпромбанк".
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 23 травня 2013 року стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ВАТ "Агромаш" на користь ПАТ "Кредитпромбанк" 45 411 984,35 грн та по 850,15 грн судових витрат. Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 29 серпня 2013 року відхилено апеляційну скаргу ОСОБА_1, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 грудня 2013 року відхилено касаційну скаргу ОСОБА_1, рішення суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції залишено без змін.
Нормативно-правове обґрунтування
У пункті 8 частини другої статті 129 Конституції Українивизначено, що основною засадою судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи.
Конституційний Суд України у Рішенні від 11 грудня 2007 року № 11рп/2007 у справі щодо офіційного тлумачення положень пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України, частини другої статті 383 КПК України зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).
Європейський суд з прав людини вказує, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція), якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду. "Право на суд", одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 53, 55, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).
Відповідно до Згідно зі статтею 352 ЦПК Україниучасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
За змістом зазначеної статті право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судове рішення завдає їм шкоди, що виражається у несприятливих для них наслідках. Особи, які не брали участі у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють, обмежують, або припиняють права або обов`язки цих осіб.
Тобто, особи, які не брали участь у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку лише ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють або припиняють права і обов`язки цих осіб.
При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, причому такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
Верховний Суд зазначає, що вирішення питання, чи стосується прав та інтересів особи, яка не була залучена до участі справі, рішення суду першої інстанції є першочерговим завданням для апеляційного суду та виключно у разі встановлення, що рішення суду першої інстанції порушує права та інтереси особи, яка подала апеляційну скаргу, апеляційний суд наділений повноваженнями здійснювати перегляд по суті рішення суду першої інстанції у апеляційному порядку. Натомість у разі, якщо апеляційний суд встановить, що рішення суду першої інстанції не порушує прав та інтересів особи, яка звернулася із апеляційною скаргою, апеляційне провадження підлягає закриттю.