Постанова
Іменем України
12 січня 2022 року
м. Київ
справа № 501/244/20
провадження № 61-12049св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Грушицького А. І. (суддя-доповідач),
суддів: Калараша А. А., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Ткачука О. С.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1,
заінтересовані особи: приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Притуляк Валерій Миколайович, ОСОБА_2, публічне акціонерне товариство "Укргазбанк",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Притуляка Валерія Миколайовича на ухвалу Іллічівського міського суду Одеської області від 17 лютого 2020 року у складі судді Петрюченко М. І. та постанову Одеського апеляційного суду від 21 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Комлевої О. С., Гірняк Л. А., Сегеди С. М., у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Притуляка Валерія Миколайовича.
Короткий зміст скарги
29 січня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Притуляка В. М. про визнання незаконними дій, скасування постанов та просила:
- визнати незаконними дії приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Притуляка В. М. під час примусового виконання виконавчого листа, виданого Іллічівським міським судом Одеської області 29 листопада 2010 року у справі № 2-2225/2010;
- визнати незаконною заявку на реалізацію предмета іпотеки від 16 серпня 2019 року ВП № 57859977;
- скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 05 грудня 2018 року ВП №57859977;
- скасувати постанову про стягнення з боржника основної винагороди від 05 грудня 2018 року ВП № 57859977 та постанову про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження від 15 листопада 2019 року ВП № 57859977;
- скасувати постанову про зняття арешту з реалізованого майна (предмета іпотеки) від 09 жовтня 2019 року ВП № 57859977.
Скарга мотивована тим, що 27 грудня 2019 року заявник ознайомилася з матеріалами виконавчого провадження № 57859977, з яких вбачалося, що приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Притуляк В. М. відкрив виконавче провадження, про що була винесена відповідна постанова, відносно невідомого їй боржника ОСОБА_1 . Відповідно до паспорту вона є ОСОБА_1 . Заявник стверджувала, що у дублікаті виконавчого листа Іллічівського міського суду Одеської області від 25 вересня 2012 року у справі № 2-2225/2010 боржником зазначено іншу особу, але приватний виконавець на зазначені розбіжності уваги не звернув та незаконно відкрив виконавче провадження.
Також, заявник зазначав, що приватний виконавець у 2018 році встановив, що за адресою, яка зазначена у виконавчому документі вона не проживає з 2012 року, але виконавчі документи направляв на вказану адресу.
Крім того, заявник стверджувала, що звіт про незалежну оцінку майна виконано стосовно будинку, розташованого за іншою адресою, а також значно занижено вартість об`єкта оцінки.
В скарзі заявник зазначала, що приватний виконавець при реалізації майна порушив вимоги Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті". Вказаний виконавчий документ неодноразово перебував на виконанні у різних відділах державної виконавчої служби і неодноразово повертався стягувачу, про що свідчать відмітки про закінчення виконавчого провадження та повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктом 9 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження".
Заявник зазначала, що приватному виконавцю було відомо правильну адресу майна, яке реалізовано в примусовому порядку, проте для досягнення потрібного для нього результату він не здійснив заходів щодо усунення недоліків виконавчого листа, неправомірно відкрив виконавче провадження, безпідставно здійснював інші виконавчі дії, неправомірно передав будинок на реалізацію, а тому вона змушена звернутися до суду.
Разом із скаргою ОСОБА_1 подала до суду клопотання про поновлення строку на оскарження дій приватного виконавця, мотивуючи його тим, що 27 грудня 2019 року вона ознайомилася з матеріалами виконавчого провадження № 57859977. Про виконавче провадження та про факт продажу будинку з торгів вона дізналася в грудні 2019 року під час сплати членських внесків до правління.
З 28 грудня 2019 року до 06 січня 2020 року вона проходила стаціонарне лікування в комунальному некомерційному підприємстві "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 10" Одеської міської ради та продовжила лікування амбулаторно до 20 січня 2020 року.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 17 лютого 2020 року, яка залишена без змін постановою Одеського апеляційного суду від 21 квітня 2021 року, скарга ОСОБА_1 задоволена частково.
Поновлено ОСОБА_1 строк для подання скарги.
Визнано незаконними дії приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Притуляка В. М. під час примусового виконання виконавчого листа, виданого Іллічівським міським судом Одеської області 29 листопада 2010 року у справі № 2-2225/2010.
Скасовано постанову про відкриття виконавчого провадження від 05 грудня 2018 року ВП № 57859977.
Визнано незаконною заявку на реалізацію предмета іпотеки від 16 серпня 2019 року ВП № 57859977.
Скасовано постанову про зняття арешту з реалізованого майна (предмета іпотеки) від 09 жовтня 2019 року ВП № 57859977.
Провадження в частині вимог про скасування постанов про стягнення з боржника основної винагороди від 05 грудня 2018 року ВП № 57859977 та стягнення з боржника витрат виконавчого провадження від 15 листопада 2019 року ВП № 57859977 закрито.
Ухвала суду першої інстанції, з якою погодився апеляційний суд, мотивована тим, що приватний виконавець при здійсненні виконавчого провадження допустив істотні порушення Закону України "Про виконавче провадження". Крім того, Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) заходів щодо примусового стягнення певного майна окремої категорії боржників на період чинності цього Закону, за наявності та доведеності відповідних умов. Строк звернення до суду зі скаргою ОСОБА_1 пропустила з поважних причин, а тому підлягає поновленню.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у червні 2021 року до Верховного Суду, приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Притуляк В. М., посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині поновлення строку та задоволення скарги, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні скарги в цій частині.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 21 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Іллічівського міського суду Одеської області.
26 листопада 2021 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Ткачука О. С.
Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2021 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.
Згідно з протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 10 грудня 2021 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Калараш А. А., Литвиненко І. В., Петров Є. В., Ткачук О. С.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не повно з`ясували обставини справи.
Заявник вказує, що суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, безпідставно поновив пропущений строк на звернення зі скаргою на дії приватного виконавця, оскільки матеріали справи не містять доказів, що ОСОБА_1 ознайомилася з виконавчим провадженням 27 грудня 2019 року.
Заявник зазначає, що ОСОБА_1 була повідомлена про примусове виконання рішення ще у 2018 році.
Заявник вказує, що судами попередніх інстанцій не перевірено чи підпадає спірний будинок під дію Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" та чи має ОСОБА_1 інше житло.
Заявник зазначає, що діяв в межах Закону України "Про виконавче провадження".
Особа, яка подала касаційну скаргу, ухвалу суду першої інстанції в частині закриття провадження у справі не оскаржувала в апеляційному порядку та не оскаржує у касаційній скарзі.
Відзив на касаційну скаргу
У серпні 2021 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, проте до нього не додано доказів надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, а тому він залишається без розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що 05 грудня 2018 року приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Притуляком В. М. відкрито виконавче провадження ВП № 57859977.
16 серпня 2019 року приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Притуляком В. М. складено заявку на реалізацію предмета іпотеки за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно із актом приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Притуляка В. М. від 09 жовтня 2019 року про реалізацію предмета іпотеки переможцем електронних торгів від 23 вересня 2019 року № 433179 з реалізації предмета іпотеки, а саме будинку-дачі за адресою: АДРЕСА_2 є ОСОБА_2
09 жовтня 2019 року постановою приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Притуляка В. М. знято всі арешти з будинку за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_2 30 жовтня 2019 року зареєстрував за собою об`єкт нерухомого майна, а саме будинок-дачу за адресою: АДРЕСА_3 .
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку та ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Згідно із частиною першою статті 1 Закону України про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини першої статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (стаття 447 ЦПК України).
Звертаючись до суду зі скаргою на дії приватного виконавця, ОСОБА_1 просила серед інших вимог, зокрема, визнати незаконними дії приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Притуляка В. М. під час примусового виконання виконавчого листа, виданого Іллічівським міським судом Одеської області 29 листопада 2010 року у справі № 2-2225/2010.
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, задовольнив в цій частині вимоги скарги та визнав незаконними дії приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Притуляка В. М. під час примусового виконання виконавчого листа, виданого Іллічівським міським судом Одеської області 29 листопада 2010 року у справі № 2-2225/2010, проте не звернув уваги на те, що ОСОБА_1 не конкретизувала, які саме дії приватного виконавця вона вважає незаконними та відповідно суд першої інстанції не вказав, які ж саме дії приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Притуляка В. М. є незаконними під час примусового виконання виконавчого листа, виданого Іллічівським міським судом Одеської області 29 листопада 2010 року у справі № 2-2225/2010 та чи призведе задоволення цієї вимоги скарги до ефективного поновлення порушених прав боржника у виконавчому провадженні.
Задовольняючи частково скаргу боржника, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов до висновку, що приватний виконавець при здійсненні виконавчого провадження допустив істотні порушення закону, зокрема не вручив боржнику копії постанови про відкриття виконавчого провадження та не звернув увагу на розбіжності в написанні по батькові боржника.
Частиною першою статті 28 Закону України "Про виконавче провадження" врегульовано, що копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.
Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження.
У постанові Верховного Суду від 16 вересня 2021 року у справі № 260/2183/20 (адміністративне провадження № К/9901/2874/21) зроблено висновок, що згідно положень статті 29 ЦК України у зіставленні з положеннями Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" місцем проживання особи є житло, в якому вона проживає (постійно або тимчасово). Особа не обмежена у можливості мати більше, ніж одне місце проживання, проте реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою, яку особа сама вибрала і за якою вестиме листування з фізичними/юридичними особами, контролюючими органами, отримуватиме офіційну кореспонденцію. Місцем постійного проживання закон вважає адресу, за якою людина проживає більше шести місяців на рік. Відомості про місце проживання вносяться, серед іншого, до паспорта громадянина України. Тож "місце реєстрації" і є "місцем проживання" фізичної особи. Інше питання, що фізична особа не обмежена у праві, окрім зареєстрованого місця проживання, мати і інше місце проживання.
Частиною другою статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
За змістом статті 6 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.
Особи, які не проживають за адресою, що зареєстрована як місце їх проживання, більше одного місяця і які мають невиконані майнові зобов`язання, накладені в адміністративному порядку чи за судовим рішенням, або призиваються на строкову військову службу і не мають відстрочки, або беруть участь у судовому процесі в будь-якій якості, зобов`язані письмово повідомити орган реєстрації про своє місце перебування.
Суд установив, що у виконавчому листі № 2-2225/2010, виданому Іллічівським міським судом Одеської області 25 вересня 2012 року, адресу проживання відповідача по справі ОСОБА_1 зазначено: АДРЕСА_4 (т. 1 а. с. 7).
Отже, станом на 05 грудня 2018 року, тобто на день винесення приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Притуляком В. М. постанови про відкриття виконавчого провадження, відомостей про зміну боржником місця проживання чи перебування у матеріалах виконавчого провадження не було, оскільки довідка відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в Одеській області, з якої вбачається, що 14 грудня 2012 року ОСОБА_1 знята з реєстрації за адресою: АДРЕСА_4, видана лише 10 грудня 2018 року, тобто після винесення оскаржуваної постанови приватного виконавця (т. 1 а. с. 14).
Разом з тим, винесення постанови про відкриття виконавчого провадження із розбіжностями в написанні по батькові боржника носять формальний характер та не є безперечно протиправними, оскільки не можуть фактично спричинити будь-які негативні наслідки та порушити законні права або інтереси боржника.
Відповідно до частини третьої статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або виконавець з власної ініціативи чи за заявою сторони виконавчого провадження може виправити допущені у процесуальних документах, винесених у виконавчому провадженні, граматичні чи арифметичні помилки, про що виноситься відповідна постанова.
Крім того, звертаючись до суду зі скаргою на дії приватного виконавця, ОСОБА_1 посилалася на те, що дії приватного виконавця стосовно будинку-дачі, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3, є незаконними, оскільки вказане майно підпадає під дію Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", а тому приватний виконавець порушив вимоги закону під час примусового виконання виконавчого листа.
Задовольняючи частково скаргу боржника на дії приватного виконавця, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що відомостей з реєстру прав власності на нерухоме майно про те, що у власності ОСОБА_1 перебуває інше нерухоме майно до суду надано не було, загальна площа будинку-дачі, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, не перевищує 140 кв. м, добровільної згоди на відчуження спірного майна боржник не надавала, що свідчить про протиправність дій приватного виконавця, спрямованих на реалізацію майна, а тому вказаний будинок-дача не підлягає реалізації у зв`язку з дією Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", який є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами та посадовими особами, які здійснюють примусове виконання судових рішень, певних дій на період дії цього Закону за наявності і доведеності відповідних умов.
Згідно з пунктом 1 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:
- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці;
- у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;
- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.
Мораторій (заборона) на примусове відчуження майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, який встановлений Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", має цільовий характер і є державною гарантією захисту конституційних прав та інтересів громадян, які отримали кредити саме в іноземній валюті.
Для застосування цієї державної гарантії захисту конституційних прав та інтересів громадян, які отримали кредити саме в іноземній валюті, обов`язковою є сукупність зазначених вище обставин, оскільки вказаний закон не підлягає застосуванню до будь-яких правовідносин, що випливають із договору іпотеки.
У касаційній скарзі наведено доводи про те, що Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не поширюється на спірні правовідносини.
У виконавчому документі, постанові про відкриття виконавчого провадження не зазначено розміру заборгованості за кредитним договором. Матеріали справи не містять жодної інформації щодо розміру та валюти заборгованості, в рахунок погашення якої звернено стягнення на будинок-дачу.
На вказане суди уваги не звернули, не перевірили наявності усіх обставин у сукупності, за яких застосовується Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".
Пунктом "а" частини першої статті 449 ЦПК України передбачено десятиденний строк для подання скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця.
Поновлюючи Сакідзе В. С. пропущений процесуальний строк, суд першої інстанції обмежився посиланням на пояснення самого боржника у скарзі про те, що вона дізналася про виконавче провадження у грудні 2019 року, проте матеріали цивільної справи не містять даних про те, що боржник ознайомилася з матеріалами виконавчого провадження саме у вказаний нею час.