Постанова
Іменем України
12 січня 2022 року
м. Київ
справа № 127/3322/21
провадження № 61-15075св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Грушицького А. І.,
суддів: Калараша А. А., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Ткачука О. С.,
учасники справи:
заявник - Окружний Суд у Вроцлаві,
особа, яка подавала апеляційну скаргу, - ОСОБА_1,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Головчука Віталія Анатолійовича на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 19 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Копаничук С. Г., Медвецького С. К., Рибчинського В. П.
у справі за клопотанням Окружного Суду у Вроцлаві про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст клопотання
До Вінницького міського суду Вінницької області у лютому 2021 року надійшло клопотання Окружного Суду у Вроцлаві про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, а саме Окружного Суду у Вроцлаві про стягнення з ОСОБА_1 на користь державного бюджету Окружного Суду у Вроцлаві 103 492,27 злотих неоплачених судових витрат.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Вінницький міський суд Вінницької області ухвалою від 06 травня 2021 року клопотання задовольнив.
Надав дозвіл на примусове виконання рішення (вироку) Окружного Суду у Вроцлаві ХІІ Цивільного Відділу від 25 вересня 2018 року у справі № ХІІ С 79/18 (попередній номер ІС 864/14) про зобов`язання ОСОБА_1 сплатити на користь державного бюджету Окружного Суду у Вроцлаві 103 492,27 злотих неоплачених судових витрат, що еквівалентно 752 378,45 грн.
Задовольняючи клопотання місцевий суд виходив з того, що належним чином завірена копія рішення (вироку) Окружного Суду у Вроцлаві ХІІ Цивільного Відділу від 25 вересня 2018 року у справі № ХІІ С 79/18 (попередній номер ІС 864/14) про зобов`язання ОСОБА_1 сплатити на користь державного бюджету Окружного Суду у Вроцлаві 103 492,27 злотих неоплачених судових витрат разом з підтвердженням того, що це рішення набрало законної сили (рішення набрало законної сили 07 квітня 2020 року), а також його завірений переклад додано до клопотання (як клопотання, так і судове рішення засвідчені гербовими печатками), а тому судове рішення підлягає виконанню.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, представник ОСОБА_1 - адвокат Головчук В. А. подав апеляційну скаргу.
Вінницький апеляційний суд ухвалою від 19 серпня 2021 року відмовив у задоволенні клопотання адвоката Головчука В. А. про поновлення пропущеного строку на усунення недоліків, наданого ухвалою суду від 01 червня 2021 року. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 06 травня 2021 року вважав неподаною та повернув заявникові.
Зазначене судове рішення мотивоване тим, що перебування представника ОСОБА_1 - адвоката Головчука В. А. у відрядженні не є поважною причиною пропуску строку для сплати заявником судового збору.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Від представника ОСОБА_1 - адвоката Головчука В. А. у вересні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 19 серпня 2021 року, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, заявник просив скасувати оскаржуване судове рішення і направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що представник ОСОБА_1 - адвокат Головчук В. А. знаходився у відрядженні з 18 до 26 червня 2021 року, у зв`язку з чим була відсутня можливість усунути недоліки в п`ятиденний строк з часу отримання ухвали апеляційного суду.
На виконання ухвали апеляційного суду від 01 червня 2021 року судовий збір за подання апеляційної скарги сплачено 27 червня 2021 року на підставі квитанції № 0.0.2177065962.1.
Того ж дня подано через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему заяву про усунення недоліків, в якій заявник просив поновити (продовжити) пропущений процесуальний строк на усунення недоліків. До заяви додані наказ від 17 червня 2021 року № 21 про відрядження та квитанції.
Порушення строку на усунення недоліків відбулося з поважних причин, оскільки усунути недоліки особа, яка подала апеляційну скаргу самостійно не могла.
Відзив на касаційну скаргу від інших учасників справи до Верховного Суду не надходив
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 28 вересня 2021 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Вінницького міського суду Вінницької області.
Справа № 127/3322/21 надійшла до Верховного Суду 12 жовтня 2021 року.
Верховний Суд ухвалою від 09 грудня 2021 року справу призначив до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені апеляційним судом
Вінницький апеляційний суд ухвалою від 01 червня 2021 року залишив апеляційну скаргу ОСОБА_1 без руху та надав заявнику строк для усунення недоліків протягом п`яти днів з дня отримання копії ухвали, а саме для надання доказів про сплату судового збору.
Копія зазначеної ухвали направлялась на адресу заявника ОСОБА_1 двічі, про що свідчать супровідні листи у справі та рекомендоване повідомлення, яке повернулося до суду з відміткою про отримання копії ухвали суду 18 червня 2021 року.
На адресу суду 29 червня 2021 року надійшла заява представника ОСОБА_1 - адвоката Головчука В. А. про усунення недоліків апеляційної скарги з дублікатом квитанції від 27 червня 2021 року № 0.02177065962.1 про сплату судового збору в розмірі 454 грн та клопотанням про поновлення пропущеного строку для сплати заявником апеляційної скарги судового збору, яке обґрунтоване тим, що у період з 18 до 26 червня 2021 року він перебував у відрядженні у місті Одесі.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Право на ефективний судовий захист закріплене у статті другій Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року і в статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" (далі - Конвенція).
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним безстороннім судом, встановленим законом.
Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на апеляційне оскарження рішення суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий суд.
Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів особи. За правовою позицією Конституційного Суду України правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).
Отже, право на апеляційне оскарження судових рішень в контексті частин першої, другої статті 55, пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України є складовою права кожного на звернення до суду.
Відповідно до частини другої статті 352 ЦПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 353 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.
З матеріалів справи вбачається, що представник ОСОБА_1 - адвокат Головчук В. А. оскаржив у апеляційному порядку ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 06 травня 2021 року, шляхом подання до суду апеляційної інстанції апеляційної скарги.
Вимоги до форми та змісту апеляційної скарги встановлені статтею 356 ЦПК України, пунктом третім частини четвертої якої передбачено, що до апеляційної скарги додаються документи, що підтверджують сплачу судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Частиною другою статті 357 ЦПК України передбачено, що до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу.
Відповідно до статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити). Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Таким чином, ненадання заявником документа про сплату судового збору є підставою для залишення апеляційної скарги без руху, яка у разі неусунення такого недоліку, повертається особі, яка її подала.
Суд апеляційної інстанції, перевіривши апеляційну скаргу та додані до неї матеріали, дійшов висновку про те, що подана апеляційна скарга не відповідає вимогам статті 356 ЦПК України та ухвалою від 01 червня 2021 року залишив її без руху для надання доказів про сплату судового збору.
Зазначена ухвала ОСОБА_1 та його представником Головчуком В. А. була отримана 18 червня 2021 року, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.
На виконання вимог вказаної ухвали, представник ОСОБА_1 - адвокат Головчук В. А. 27 червня 2021 року подав через "Електронний суд" заяву про усунення недоліків, в якій, зокрема просив поновити (продовжити) пропущений процесуальний строк на усунення недоліків посилаючись на те, що він перебував у відрядженні з 18 до 26 червня 2021 року, на підтвердження чого надав ордер на надання правничої (правової) допомоги ОСОБА_1, наказ Адвокатського бюро "Віталія Головчука" від 17 червня 2021 року № 21 про відрядження Головчука В. А. та дублікат квитанції від 27 червня 2021 року № 0.0.2177065962.1
Однак, апеляційний суд визнав зазначені причини пропуску процесуального строку на усунення недоліків неповажними, у зв`язку з чим визнав неподаною та повернув апеляційну скаргу заявнику.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції, постановляючи оскаржувану ухвалу виявив надмірний формалізм та непропорційність між застосованими засобами та поставленою метою, за наявності доказів поважності пропуску процесуального строку для виконання вимог ухвали суду від 01 червня 2021 року, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про визнання апеляційної скарги ОСОБА_1 неподаною та повернення її заявникові.
Верховний Суд вважає, що повернення апеляційної скарги із зазначених підстав не відповідає принципу розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі й порушує сутність права останньої на доступ до суду, що з огляду на положення статті 6 Конвенції є недопустимим.
Крім того апеляційний суд залишив поза увагою те, що із практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) випливає, що судовий розгляд визнається справедливим за умови забезпечення рівного процесуального становища сторін, що беруть участь у спорі. Вимагається, щоб кожній із сторін була надана розумна можливість представляти свою справу у такий спосіб, що не ставить її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
Разом із тим, не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним (рішення ЄСПЛ у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16 грудня 1992 року).
У справі "Беллет проти Франції" ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Відповідно до практики ЄСПЛ на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду (рішення у справі "Голднер проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1975 року, серія A № 18, пункт 36), не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та дотримуватися пропорційності між використаними засобами та досягнутими цілями (рішення у справі "Герен проти Франції" від 29 липня 1998 року, § 37, рішення у справі Мельник проти України від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03).
Крім того, у рішенні у справі "Воловік проти України" від 6 грудня 2007 року, заява № 15123/03, ЄСПЛ зазначив, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братися до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду (рішення у справі "Подбіельські та ППУ Полпуре проти Польщі" від 26 липня 2005 року, заява № 39199/98, п. 62).
ЄСПЛ зауважив, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із цим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі "De Geouffre de la Pradelle v. France" від 16 грудня 1992 року).
Крім того, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити про те, що заява про усунення недоліків представником ОСОБА_1 - адвокатом Головчуком В. А. подана до Вінницького апеляційного суду 27 червня 2021 року, однак ухвала про повернення апеляційної скарги постановлена лише 19 серпня 2021 року. Тобто за спливом майже двох місяців, що було перешкодою для можливості повторного звернення до суду.