Постанова
Іменем України
12 січня 2022 року
м. Київ
справа № 706/1716/18
провадження № 61-6962св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Грушицького А. І.,
суддів: Калараша А. А., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Ткачука 0. С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 03 березня 2020 року під головуванням судді Орендарчука М. П. та постанову Черкаського апеляційного суду від 17 березня 2021 року у складі колегії суддів: Єльцова В. О., Бородійчук В. Г., Нерушак Л. В. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору позики та стягнення боргу,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила:
винести заборону на відчуження майна, що належить ОСОБА_2 та арешт на житловий будинок АДРЕСА_1 ;
розірвати договір позики від 12 січня 2018 року, що укладений між нею, ОСОБА_1 як позикодавцем та ОСОБА_2 як позичальником, що посвідчений приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Роголь А. І., зареєстрований в реєстрі за № 132;
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 позику в сумі 375 700 грн основного боргу та 8 831,52 грн як 3% річних, а всього 384 531,52 грн.
03 березня 2020 року представник позивача - ОСОБА_3 подав заяву про відмову від позовних вимог в частині розірвання договору позики та просив стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 позику в сумі 375 700 грн - основного бору та 8 831,52 грн як 3% річних, а всього 384 531,52 грн.
Позов мотивований тим, що 12 січня 2018 року між нею, як позикодавцем, та відповідачем було укладено договір позики на суму 375 700 грн, що на момент укладення договору позики складало 13 000 доларів США. Договір позики посвідчений нотаріально.
Відповідно частини 2 пункту першого договору позики, передачу грошей по договору здійснено до підписання цього договору. Факт підписання договору позичальником свідчить про отримання ним всієї суми.
Позивач зазначала, що на укладення цього договору та позику коштів відповідачеві вона погодилась, адже відповідач надав документи на будинок в м. Христинівці, розповів про перспективи у бізнесі та відсутність жодних ризиків, пов`язаних із неповерненням коштів. На сьогодні вона випадково дізналась, що відповідач не займається своїм бізнесом, продає будинок в АДРЕСА_1 та планує переїхати до м. Одеси.
Посилалась також на те, що відповідно до положень статті 625 ЦК України, кредитор вправі нарахувати на суму боргу інфляційні та три відсотки річних. У зв`язку з тим, що сума позики визначена в доларах США, інфляційні не нараховуються. Разом з тим, позивач вправі обрахувати суму позики з врахуванням 3 % річних за весь період, тобто з моменту отримання позики і до 25 жовтня 2018 року.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Христинівський районний суд Черкаської області рішенням від 03 березня 2020 року позов ОСОБА_1 задовольнив.
Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 позику в сумі 375 700 грн основного боргу та 8 831,52 грн як 3% річних, а всього 384 531,52 грн.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що у судовому засіданні встановлено, що відповідач у встановлений договором позики від 20 січня 2018 року № 132 строк грошові кошти не повернув.
Відповідач в судове засідання не з`явився, його представником Маргаряном А. Д. подано заяву у якій вказано, що представник позовні вимоги визнає, проти їх задоволення не заперечує, просить проводити розгляд справи за його відсутністю та відсутності відповідача.
Черкаський апеляційний суд постановою від 17 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення, а рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 03 березня 2020 року без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився із висновками місцевого суду та вказував, що на підтвердження своїх повноважень адвокат Маргарян А. Д. надав до суду першої інстанції ордер серії ЧК № 72961 від 14 грудня 2018 року на надання правової допомоги ОСОБА_2 у Христинівському районному суді Черкаської області (а. с. 30). Крім того, у вищевказаному ордері не зазначено обмеження повноважень, якщо такі передбачені договором про надання правничої (правової) допомоги.
Апеляційний суд вказував, що під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем не подавалися будь-які заяви щодо неможливості надати докази по вищевказаним фактам. Надалі, будь-яких письмових звернень до суду із зазначенням доказів, які бажає долучити відповідач із зазначенням об`єктивних причин неможливості їх надання, останній не подав.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У квітні 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 03 березня 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 17 березня 2021 року в якій просить оскаржені судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У поданій касаційній скарзі заявник вказує на те, що висновки судів попередніх інстанцій не узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 17 серпня 2020 року у справі № 911/2636/19, де зазначено, що ордер може бути оформлений адвокатом лише на підставі договору, а також правовою позицією, викладеною у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).
Заявник посилається, що у грудні 2018 року під час зустрічі в приміщенні суду з адвокатом Маргаряном А. Д. вони дійшли усної домовленості, що останній буде представляти інтереси відповідача, домовились щодо складення зустрічного позову про визнання договору позики недійсним, а також погодили те, що договір про надання правової допомоги буде підписано в майбутньому.
Заявник зауважує, що він особисто позов не визнає та не уповноважував адвоката на визнання позову. Отже, його представником, без його на те офіційного повноваження, визнаний позов, що суперечить інтересам ОСОБА_2 .
Зазначає, що судом першої інстанції, в порушення вимог чинного законодавства, вищевказані обставини не оцінені та без належних на те підстав при постановленні рішення враховано визнання ним позову.
Суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, адже відмовив у задоволенні клопотання про витребування від адвоката Маргаряна А. Д. договору про надання правової допомоги.
Посилається також на те, що про розгляд справи місцевим судом він повідомлений не був, а розгляд справи відбувся за участі представника, який не мав повноваження представляти його інтереси.
Вважає, що позов пред`явлено до нього безпідставно, адже договором встановлено строк повернення позики до 20 січня 2020 року, позика надавалась у гривнях, а тому посилання у позовній заяві на еквівалент доларам США неправильний. За наслідками подачі позивачем заяви про залишення без розгляду заяви про збільшення позовних вимог та відмови від позову в частині позовних вимог про розірвання договору позики, суд повинен був закрити провадження у справі.
Додатково посилається також на ту обставину, що ОСОБА_1, будучи засновником та директором фірми "Ліки-сервіс", без укладення трудового договору допустила його дружину до виконання обов`язків продавця з 2012 року в аптечному пункті Христинівської ЦРЛ, яка не має відповідної освіти. Трудової книжки оформлено не було, офіційно зарплата не виплачувалась, з неї не відраховувались обов`язкові платежі та збори.
Внаслідок конфлікту була проведена ревізія в аптечному пункті, за наслідками виявлена нестача, для покриття якої відповідач погодився укласти договір позики. За зверненням дружини відповідача розпочато досудове розслідування.
Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У вересні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу в якому у задоволенні касаційної скарги просить відмовити, посилаючись на необґрунтованість її доводів.
Вказує, що представник відповідача приймав участь у справі в суді першої інстанції, він був наділений достатнім обсягом повноважень.
На думку представника позивача, відповідач недобросовісно користується своїми процесуальними правами, разом із тим факту укладення договору не оспорює.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 11 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із Христинівського районного суду Черкаської області.
30 червня 2021 року цивільна справа № 706/1716/18 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2021 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
12 січня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики на суму 375 700 грн, що на момент його укладення складало еквівалент 13 000 доларів США. Договір позики посвідчено приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Роголь А. І., зареєстрований в реєстрі за № 132.
Відповідач у судове засідання, призначене на 03 березня 2020 року не з`явився, його представник Маргарян А. Д. подав заяву у якій вказав, що позовні вимоги визнає, проти їх задоволення не заперечує, просив проводити розгляд справи за його відсутності та відсутності відповідача.
Апеляційний суд встановив, що на підтвердження своїх повноважень адвокат Маргарян А. Д. надав до суду першої інстанції ордер серії ЧК № 72961 від 14 грудня 2018 року на надання правової допомоги ОСОБА_2 у Христинівському районному суді Черкаської області (а. с. 30). У вищевказаному ордері не зазначено обмеження повноважень, якщо такі передбачені договором про надання правничої (правової) допомоги.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).
Згідно з статтею 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Судами встановлено, що 12 січня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики на суму 375 700 грн, що на момент його укладення складало еквівалент 13 000 доларів США.
Відповідач в судове засідання, яке відбулось 03 березня 2020 року не з`явився, його представник - адвокат Маргарян А. Д. подав заяву у якій вказав, що позовні вимоги визнає, проти їх задоволення не заперечує, просив проводити розгляд справи за його відсутності та відсутності відповідача.
За приписами частини четвертої статті 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Відповідно до частини четвертої статті 62 ЦПК України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно з частинами першою, третьою, п`ятою статті 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.
Згідно з частиною першою статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема: представляти і захищати права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у суді, органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, громадських об`єднаннях, перед громадянами, посадовими і службовими особами, до повноважень яких належить вирішення відповідних питань в Україні та за її межами.
Звернення до суду з використанням правничої допомоги інших осіб, зокрема адвоката, при реалізації права на справедливий суд передбачає надання до суду належних доказів дійсної волі особи, що є учасником справи, на уповноваження іншої особи на право надання правничої допомоги. Такі докази повинні виключати будь-які сумніви стосовно справжності та чинності такого уповноваження на момент вчинення певної процесуальної дії (докази подаються в оригіналі або у формі копії, якісно оформленої особою, що є учасником справи, із зазначенням назви судового органу, у якому надається правова допомога позивачу), а також стосовно охоплення такої дії дійсним колом повноважень представника, делегованих йому особою, що реалізує право на справедливий суд. Представник повинен демонструвати повагу до суду, підтверджуючи наявність повноважень на представництво, а також не позбавляти довірителя права знати про дії представника.
Виходячи зі змісту частин першої, третьої статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" ордер може бути оформлений адвокатом (адвокатським бюро, адвокатським об`єднанням) лише на підставі вже укладеного договору.
Як вже зазначалось вище, під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги.
Таким чином, перелік повноважень сторони обумовлюють саме в договорі про надання правової допомоги, а ордер є одним із документів, який посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги.
Судами встановлено, що на підтвердження своїх повноважень адвокат Маргарян А. Д. надав до суду першої інстанції ордер серії ЧК № 72961 від 14 грудня 2018 року на надання правової допомоги ОСОБА_2 у Христинівському районному суді Черкаської області (а. с. 30). У вищевказаному ордері не зазначено обмеження повноважень, якщо такі передбачені договором про надання правничої (правової) допомоги.
З матеріалів справи вбачається, що 14 грудня 2018 року у підготовчому судовому засіданні в суді першої інстанції відповідач був присутнім із своїм представником Маргаряном А. А. (а. с. 37 том 1).
Колегія суддів зазначає, що доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium - принцип добросовісності.
Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Якщо особа, яка має право на оспорення документа чи юридичного факту, висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права.
Отже, з огляду на вищенаведене, колегія суддів погоджується із правильними в цій частині висновками суду апеляційної інстанції та відхиляє аналогічні за змістом доводи касаційної скарги.
Верховний Суд вважає обґрунтованими доводи касаційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, яке виявилось у тому, що суд не закрив провадження в частині позовних вимог про розірвання договору позики з огляду на таке.
З матеріалів справи вбачається, що 03 травня 2020 року від представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 до Христинівського районного суду Черкаської області надійшла заява в якій представник позивача відмовився від позовних вимог про розірвання договору позики.
Згідно з частинами першою-третьою статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.
Також обов`язок суду роз`яснити учасникам судового процесу наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій передбачено пунктом 3 частини п`ятої статті 12 ЦПК України.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом.
З матеріалів справи не вбачається, чи була прийнята судом першої інстанції відмова представника позивача від позову в частині позовних вимог про розірвання договору позики за наслідками вищевказаної заяви, яка надійшла до суду.
Крім того в порушення приписів ЦПК України місцевий суд ухвалу про закриття провадження в частині позовних вимог ОСОБА_1 про розірвання договору позики не постановив.
Таким чином суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, а суд апеляційної інстанції уваги на вказане порушення не звернув.
Отже місцевий суд, з висновками якого передчасно погодився суд апеляційної інстанції, не забезпечив повного та всебічного розгляду справи та дослідження обставин справи, що призвело до передчасного висновку про наявність підстав для залишення без змін рішення місцевого суду про задоволення позову у повному обсязі.
Крім того колегія суддів звертає увагу на таке, що відповідно до абзацу 3 пункту четвертого розділу 7 Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України 20 серпня 2019 року № 814, у разі, якщо судове засідання закінчилося проголошенням кількох судових рішень, оформлених окремим документом (ухвала, постанова, рішення, вирок), судові рішення підшиваються до справи в міру їх оголошення.
З відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що 03 березня 2020 року Христинівським районним судом Черкаської області було постановлено ухвалу про повернення заяви ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог.
31 грудня 2020 року Христинівським районним судом Черкаської області було постановлено ухвалу, якою виправлено описку допущену у вступній частині ухвали про повернення заяви про збільшення позовних вимог від 03 березня 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору позики та стягнення боргу, а саме: дату постановлення ухвали вказати "24 грудня 2020 року".
Проте матеріали справи оригіналу ухвали про повернення заяви ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог не містять, що є порушенням норм Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України.
Колегія суддів також зауважує, що договором позики від 20 січня 2018 року було обумовлено, що остаточний розрахунок щодо повернення суми позики позивачем має бути здійснено не пізніше 20 січня 2020 року. Обов`язку позичальника щодо періодичності платежів або часткового погашення позики умовами договору не передбачено. Із позовом позивач звернулась 12 листопада 2018 року.
Таким чином місцевий суд повинен звернути увагу також і на наведене та з`ясувати, чи виникло у позивача на час звернення з позовом право вимоги до відповідача про стягнення як суми боргу, так і 3 % річних.