Постанова
Іменем України
24 січня 2022 року
м. Київ
справа № 466/6992/18
провадження № 61-5534св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 07 лютого 2020 року у складі судді Луців-Шумської Н. Л. та постанову Львівського апеляційного суду від 25 лютого 2021 року в складі колегії суддів: Копняк С. М., Бойко С. М., Ніткевича А. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
Позовна заява мотивована тим, що з 06 вересня 2002 року ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 .
Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 22 вересня 2017 року шлюб між подружжям розірвано.
Позивач вказує, що за час проживання в шлюбі сторонами набуто спільне майно, а саме - квартира АДРЕСА_1, яка оформлена на відповідача у червні 2008 року.
Крім цього, відповідачем на підставі Договорів від 10 квітня 2012 року придбано 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 .
Також в шлюбі за спільні кошти сторони придбали гараж № НОМЕР_1 в гаражному кооперативі "Конвейєр" на АДРЕСА_3 .
Враховуючи викладене, з урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просила суд: провести поділ майна подружжя; визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 та залишити у власності ОСОБА_2 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 ; визнати за нею право власності на 1/2 частину гаража № НОМЕР_1 в гаражному кооперативі "Конвеєр" на АДРЕСА_3 та залишити у власності ОСОБА_2 1/2 частину гаража № НОМЕР_1 в гаражному кооперативі "Конвеєр" на АДРЕСА_3 ; визнати за нею право власності на 1/4 частину будівельних матеріалів незавершеного будівництва квартири АДРЕСА_2 та залишити у власності ОСОБА_2 1/4 частину будівельних матеріалів незавершеного будівництва квартири АДРЕСА_2 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 07 лютого 2020 року позов задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частину будівельних матеріалів незавершеного будівництва квартири АДРЕСА_2 .
Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/4 частину будівельних матеріалів незавершеного будівництва квартири АДРЕСА_2 .
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення місцевого суду, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що ОСОБА_2 набув права власності на квартиру АДРЕСА_1 та на гараж № НОМЕР_1 в гаражному кооперативі "Конвейєр" на АДРЕСА_3 до укладення шлюбу з ОСОБА_1, а тому це майно не є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та поділу між ними не підлягає.
Також в рішенні зазначено, що факт реєстрації права власності на вказане майно під час перебування сторін у шлюбі не свідчить про те, що воно набуте у шлюбі за рахунок спільних коштів подружжя.
В рішенні вказано також, що вимога про визнання за позивачем права власності на 1/4 частину будівельних матеріалів незавершеного будівництва квартири АДРЕСА_2 підлягає задоволенню, оскільки договір підряду ОСОБА_2 та його матір ОСОБА_3 уклали 10 квітня 2012 року під час перебування сторін у шлюбі, а також кошти на оплату будівництва квартири вносилися замовниками ОСОБА_2 і ОСОБА_3 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просила скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині позовних вимог про визнання за нею права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 та залишення у власності ОСОБА_2 1/2 частини квартири АДРЕСА_1, ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог в зазначеній частині, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в постанові Верховного Суду від 24 червня 2020 року у справі № 161/2205/17 (провадження № 61-20930cв18).
Зокрема, ОСОБА_1 посилається на те, що відсутність судового рішення про визнання набутого за час шлюбу майна особистою приватною власністю одного із подружжя або інших достатніх доказів на підтвердження того, що таке майно набуте за рахунок особистих коштів одного із подружжя, дає підстави вважати, що таке майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності у рівних частках.
Доводи інших учасників справи
У квітні 2021 року ОСОБА_2 подав до суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив відхилити доводи заявника через їх необґрунтованість.
У відзиві зазначено, що обставини справи № 161/2205/17, на яку посилається ОСОБА_1 в касаційній скарзі, та справи, яка переглядається, є відмінними та не суперечать висновками, викладеним в оскаржуваній постанові апеляційного суду.
У травні 2021 року до суду від ОСОБА_1 надійшло заперечення на відзив, в якому позивач вказує, що передані батьком ОСОБА_2 сплачені ним пайові внески на будівництво спірної квартири після вибуття з членів ЖБК № 261 в інтересах сім`ї його сина не можуть вважатися особистою власністю ОСОБА_2 .
Інші учасники справи відзиву на касаційну скаргу не направили.
Провадження у суді касаційної інстанції
Касаційна скарга подана до Верховного Суду ОСОБА_1 у квітні 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи.
23 квітня 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 06 вересня 2002 року.
У шлюбі у них народилося двоє дітей: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 22 вересня 2017 року шлюб між сторонами розірвано.
Відповідно до Свідоцтва про право власності на квартиру від 17 червня 2008 року, виданого відділом приватизації Шевченківського району м. Львова, зареєстрованого 03 липня 2008 року, ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_1 .
Встановлено, що ця квартира знаходиться в будинку ЖБК № 261. Членом ЖБК № 261 був ОСОБА_6, батько відповідача, який повністю сплатив пайові внески на будівництво квартири АДРЕСА_1 впродовж 2003- 2005 років, що підтверджується наданими суду і долученими до справи копіями квитанцій до прибуткового касового ордера, виданими ЖБК № 261 на ім`я ОСОБА_6 .
Згідно копії довідки ЖБК № 261 від 10 березня 2006 року підтверджено, що ОСОБА_6 заборгованості по сплаті пайових внесків на будівництво квартири не мав.
Відповідно до протоколу зборів членів ЖБК № 261 від 11 травня 2006 року ОСОБА_6 разом із сім`єю з трьох осіб виключено із членів ЖБК № 261, сина ОСОБА_2 включено у члени ЖБК № 261 зі складом сім`ї з двох осіб - він та дружина.
Згідно копії довідки ЖБК № 261 від 10 січня 2019 року станом на 11 травня 2019 року ОСОБА_6 повністю сплатив пайові внески на будівництво квартири АДРЕСА_1 .
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується
з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду оскаржуються лише в частині позовних вимог про визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 та залишення у власності ОСОБА_2 1/2 частини квартири АДРЕСА_1, у зв`язку з чим, Верховний Суд переглядає оскаржувані судові рішення у касаційному порядку на предмет законності і обґрунтованості саме у цій частині та в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі.
В іншій частині судові рішення сторонами не оскаржуються, тому Верховний Суд не вдається до оцінки і аналізу їх законності і обґрунтованості у неоскарженій частині.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, враховуючи наступне.
Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право власності набувається у порядку, визначеному законом.
Відповідно до частин першої, третьої статті 5 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Правовідносини з набуття у власність квартири у будівельному кооперативі, а також щодо виникнення права спільної сумісної власності подружжя врегульовані загальними нормами - статтями 60, 70 Сімейного Кодексу України (далі - СК України), а також спеціальними нормами, зокрема Житловим Кодексом УРСР (стаття 146), Законом України "Про власність" (статті 15-17), пунктом 43 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР № 186 від 30 квітня 1985 року.
Зазначеними нормами права встановлено, що член житлового, житлово?будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно. Поділ квартири в будинку житлово-будівельного кооперативу між членом кооперативу і його дружиною допускається в разі розірвання шлюбу між ними, якщо пай є спільною власністю подружжя.
При розгляді спорів про поділ квартири між подружжям, яке розлучилося, слід враховувати, що до повної сплати пайового внеску за квартиру суд вирішує питання про право власності на частку в паєнагромадженні, а після завершення сплати - про право на частку в праві власності на квартиру залежно від належної особі частки у паєнагромадженні.
Відповідно до стаття 60 СК України, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди мають встановити факти створення (придбання) особами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясувати час придбання тощо, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.
Як встановлено судами попередніх інстанцій батько відповідача ОСОБА_6 повністю сплатив пайові внески на будівництво квартири АДРЕСА_1 впродовж 2003- 2005 років.
Також судами встановлено, що відповідно до протоколу зборів членів ЖБК № 261 від 11 травня 2006 року ОСОБА_6 разом із сім`єю з трьох осіб виключено із членів ЖБК № 261, сина ОСОБА_2 включено у члени ЖБК № 261 зі складом сім`ї з двох осіб - він та дружина. Після включення у члени кооперативу жодних пайових внесків за квартиру ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не сплачували. ОСОБА_2 проводив лише оплату членських внесків.
Згідно з частиною першою статті 15 Закону України "Про власність", який був чинним на момент повного внесення пайових внесків ОСОБА_6, член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно.
Таким чином, належність квартири у будинку ЖБК до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом внесення подружжям паю в ЖБК під час шлюбу. Критеріями, які дозволяють надати квартирі в ЖБК режиму спільного сумісного майна подружжя є також внесення паю: 1) у період сумісного проживання; 2) за рахунок спільних коштів.
Тільки у разі встановлення вказаних фактів і визначення критеріїв до спірної квартири можуть бути застосовані норми права щодо спільного сумісного майна подружжя.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 07 лютого 2020 року у справі № 703/3090/17 (провадження № 61-12473св19).
За приписами частини другої статті 19-1 Закону України "Про кооперацію" (в редакції чинній на час оформлення та видачі відповідачу ОСОБА_2 свідоцтва про право власності на спірну квартиру) у разі викупу квартири, дачі, гаража, іншої будівлі, споруди або приміщення член житлово?будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного кооперативу чи іншого відповідного кооперативу стає власником цього майна.
Також слід зазначити, що Закон України "Про власність" (в редакції, чинній на момент повного внесення пайових внесків ОСОБА_6 ) не встановлював обов`язку вчинення певних дій для набуття права власності, встановлював лише умови здійснення повної оплати пайового внеску. Положення щодо здійснення державної реєстрації права власності на майно члена кооперативу і виникнення у зв`язку з цим права власності були введені Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку із запровадженням державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 04 липня 2013 року № 402-VII, який набрав чинності 04 серпня 2013 року. Цим Законом були внесені зміни до статті 19-1 Закону України "Про кооперацію", а саме доповнено частин у другу цієї статті реченням такого змісту: "Право власності на таке майно у члена кооперативу виникає з моменту державної реєстрації цього права відповідно до закону".
Таким чином, на підставі всебічно і повно з`ясованих обставин справи, суди першої та апеляційної інстанцій, зробили вірний висновок про те, що квартира АДРЕСА_1 не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, відтак не підлягає поділу між подружжям, оскільки пайові внески за спірну квартиру були повністю сплачені батьком відповідача - ОСОБА_6 впродовж 2003-2005 років, що не спростовано позивачем та не надано доказів сплати будь-якої суми пайових внесків за неї у період перебування у шлюбі з відповідачем зі спільних коштів подружжя, у тому числі подарованих або позичених подружжям, зокрема і після включення ОСОБА_2 до членів ЖБК № 261.
Крім того, суди правильно зазначили, що вказаного висновку не спростовує той факт, що право власності на цю квартиру оформлено на відповідача після вибуття з членів кооперативу його батька, та включення його сина разом з дружиною до членів кооперативу під час перебування у шлюбі, адже за змістом правового висновку викладено в постанові Верховного Суду України від 15 листопада 2017 року у справі № 6-2921цс16 (від якого не відступила Велика Палата Верховного Суду), сам по собі факт оформлення права власності на новозабудову в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в постанові Верховного Суду від 24 червня 2020 року у справі № 161/2205/17 (провадження № 61?20930cв18), оскільки висновок у цій справі і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст прововідносин, є різними.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь?які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Так, у справі № 161/2205/17 (провадження № 61 20930cв18) розглядався спір про визнання квартири об`єктом спільної сумісної власності подружжя та поділ спільного майна подружжя.
Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині та зазначив, що реєстрація права власності на об`єкт нерухомого майна за одним із подружжям не припиняє право іншого на це майно, так як дане право закріплене законом. Оскільки після повної виплати пайових внесків за квартиру АДРЕСА_4 дана квартира мала статус спільного майна подружжя, визнання за позивачем права власності на 1/2 її частку, що відповідає змісту статті 28 Кодексу про шлюб та сім`ю України і статті 70 СК України, не свідчить про позбавлення ОСОБА_7 його майнових прав і недодержання принципу непорушності права власності.
Також в постанові Верховного Суду, на яку посилається заявник, зазначено висновок про те, що відсутність судового рішення про визнання набутого за час шлюбу майна особистою приватною власністю одного із подружжя або інших достатніх доказів на підтвердження того, що таке майно набуте за рахунок особистих коштів одного із подружжя, дає підстави вважати, що таке майно належить обом з подружжя на праві спільної сумісної власності у рівних частках.
Натомість у справі, яка переглядається, суди встановили, що пайові внески були внесені батьком відповідача ОСОБА_6, а не сторонами у справі, у зв`язку з чим квартира АДРЕСА_1 не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.
Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що суд апеляційної інстанції у справі, що переглядається, не врахував висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у наведеній як приклад постанові Верховного Суду. Касаційна скарга не містить посилань на постанови Верховного Суду, в яких викладені висновки щодо застосування норм права, та які не врахував суд апеляційної інстанції у цій справі.
Колегія суддів не бере до уваги доводи касаційної скарги про можливість втратити спірне житло як її єдине місце проживання та залишитися на вулиці з двома малолітніми дітьми в разі відмови у визнанні за заявником права власності на частку у спільному сумісному майні подружжя, оскільки позовних вимог про усунення перешкод у користуванні власністю в суді першої інстанції не заявлялося, судових рішень про виселення ОСОБА_1 зі спірного майна, які набрали законної сили, до матеріалів справи також не додано.
Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження
№ 14-446цс18).
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Доводи касаційної скарги не впливають на правильність судових рішень, не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення постановлені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.
На думку судової колегії судові рішення, що переглядаються, є достатньо мотивованими.