ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 січня 2022 року
м. Київ
cправа № 910/772/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Багай Н. О. - головуючого, Берднік І. С., Чумака Ю. Я.,
за участю помічника судді, який виконує обов`язки секретаря судового засідання - Мірошниченка К. Є.,
за участю представників сторін:
позивача - Левченко Д. Ю., Прокопів Н. М.,
відповідача - Добролюбова Т. В., Синьоока Г. І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Гарантований покупець"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.08.2021 (колегія суддів: Мартюк А. І., Зубець Л. П., Алданова С. О.) і рішення Господарського суду міста Києва від 20.05.2021 (суддя Сівакова В. В.) у справі
за позовом Державного підприємства "Гарантований покупець"
до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"
про визнання частково недійсними договорів купівлі-продажу електричної енергії,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Державне підприємство "Гарантований покупець" (далі - ДП "Гарантований покупець") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - ДП "НАЕК "Енергоатом") про:
1) визнання недійсними умов пункту 6.4, абзацу 2 пункту 6.6 договору купівлі-продажу електричної енергії № 65-150-SD-19-00063/749/01 від 27.09.2019 (далі - договір від 27.09.2019);
2) визнання недійсними умов пункту 6.4, абзацу 2 пункту 6.6 договору купівлі-продажу електричної енергії № 65-150-SD-19-00068/320/01/20 від 27.02.2020 (далі - договір від 27.02.2020);
3) визнання недійсними умов пункту 6.4, абзацу 2 пункту 6.6 договору купівлі-продажу електричної енергії № 65-150-SD-20-00138/1452/01/20 від 25.05.2020 (далі - договір від 25.05.2020).
1.2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що умови пункту 6.4, абзацу 2 пункту 6.6 оспорюваних договорів належить визнати недійсними у зв`язку із недодержанням в момент вчинення відповідачем вимог статей 1, 3, статті 13, частин 1, 3, 5 статті 203, статей 509, 546, 627 Цивільного кодексу України, статті 62 Закону України "Про ринок електричної енергії" та укладенням ДП "Гарантований покупець" оспорюваних договорів (оспорюваних умов) під впливом тяжкої обставини та на вкрай невигідних умовах.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.05.2021, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.08.2021, у справі № 910/772/21 в позові ДП "Гарантований покупець" відмовлено повністю.
2.2. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивач не довів належними та допустимими доказами наявності тих обставин, що умови пункту 6.4, абзацу 2 пункту 6.6 оспорюваних договорів суперечать нормам чинного законодавства та нормативно-правовим актам. Також суд зазначив, що позивач не довів належними засобами доказування факту наявності тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення спірних правочинів; не довів, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було би вчинено взагалі або вчинено не інших умовах.
3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї
3.1. ДП "Гарантований покупець" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20.05.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.08.2021, справу передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
3.2. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, ДП "Гарантований покупець" зазначає, що оскаржувані судові рішення ухвалено без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 16.01.2020 у справі № 922/1362/17 (щодо застосування статті 233 Цивільного кодексу України), від 10.10.2019 у справі № 904/8902/17 (щодо застосування положень статті 203, 215, 509, 627 Цивільного кодексу України). Крім того, скаржник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду про застосування пунктів 23-26 Порядку проведення електронних аукціонів з продажу електричної енергії за двосторонніми договорами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 № 499 (далі - Порядок № 499), зокрема, щодо можливості внесення змін до проекту договору під час його укладення.
3.3. У відзиві на касаційну скаргу ДП "НАЕК "Енергоатом" просить залишити касаційну скаргу ДП "Гарантований покупець" без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Відповідач стверджує, що суди повно та всебічно дослідили докази, встановили всі обставини, а підстави, зазначені скаржником, не можуть бути правовими підставами для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд з огляду на положення статті 310 Господарського процесуального кодексу України.
3.4. 20.01.2022 до Верховного Суду подано заяву про зміну касаційної скарги ДП "Гарантований покупець".
Згідно із частиною 1 статті 298 Господарського процесуального кодексу України особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження.
Відповідно до частини 1 статті 288 Господарського процесуального кодексу України касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Згідно зі статтею 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Оскільки заява про зміну касаційної скарги подана скаржником з порушенням строку, визначеного частиною 1 статті 288 Господарського процесуального кодексу України, обґрунтованих причин пропуску даного строку в заяві не наведено, суд залишає її без розгляду.
4. Обставини справи, встановлені судами
4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України (далі - Міненерговугілля) від 21.06.2019 № 272 утворено Аукціонний комітет з продажу електричної енергії за двосторонніми договорами (далі - комітет).
4.2. Протоколом комітету від 25.06.2019 № 1 було затверджено примірний договір. Участь у затвердженні примірного договору приймали представники державних органів: Міненерговугілля; Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг; Міністерство економічного розвитку і торгівлі України; Антимонопольний комітет України.
4.3. Суди установили, що примірний договір (пункт 6.5) містить оспорюване положення щодо визначення черговості розподілу грошових коштів. Абзац 2 пункту 6.6. договорів деталізує положення щодо розподілу коштів.
4.4. Пункт 11.4 Регламенту організації та проведення електронного аукціону з продажу електричної енергії на Товарній біржі "Українська енергетична біржа" (далі - Регламент) передбачає, що на підставі аукціонного свідоцтва покупець - переможець аукціону і продавець протягом терміну, визначеного продавцем у заявці на організацію та проведення аукціону зобов`язані укласти між собою та підписати двосторонній договір купівлі-продажу електричної енергії, згідно з умовами якого продавець зобов`язаний поставити електричну енергію, а покупець - прийняти та оплатити її. Умови аукціону, оголошені перед його проведенням та визначені результатами проведення аукціону вартість, обсяг придбаної/реалізованої електричної енергії, під час укладання двостороннього договору купівлі-продажу електричної енергії зміні не підлягають.
4.5. Між ДП "Гарантований покупець" та Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" укладено наступні правочини:
1) договір купівлі-продажу електричної енергії № 65-150-SD-19-00063/749/01 від 27.09.2019;
2) договір купівлі-продажу електричної енергії № 65-150-SD-19-00068/320/01/20 від 27.02.2020;
3) договір купівлі-продажу електричної енергії № 65-150-SD-20-00138/1452/01/20 від 25.05.2020.
Відповідно до пункту 6.4 спірних договорів у разі наявності заборгованості за цим договором, сторони домовилися, що зарахування платежів, які здійснює Гарантований покупець на користь продавця, буде здійснюватися у такому порядку: у першу чергу погашаються пеня та/або штраф, що виникли у зв`язку з порушенням умов договору; у другу чергу погашаються зобов`язання щодо сплати за електричну енергію відповідно до черговості їх виникнення.
Про черговість зарахування грошових коштів, отриманих від Гарантованого покупця (у разі наявності заборгованості), продавець протягом 3 (трьох) робочих днів направляє Гарантованому покупцю повідомлення в електронному вигляді на електронну адресу, вказану Гарантованим покупцем у розділі 13 цього договору, з накладенням КЕП керівника (уповноваженої особи).
4.6. Відповідно до абзацу 2 пункту 6.6 спірних договорів у випадку несплати Гарантованим покупцем штрафу/пені протягом 2 (двох) робочих днів з дня виникнення зобов`язань щодо сплати штрафу/пені, продавець має право здійснити зарахування грошових коштів, отриманих від Гарантованого покупця як сплата штрафу/пені у порядку, передбаченому у пунктом 6.4 цього договору.
4.7. Спір виник у зв`язку із тим, що позивач вважає, що наявні підстави для визнання пункту 6.4, абзацу 2 пункту 6.6 спірних договорів недійсними у зв`язку із недодержанням в момент вчинення відповідачем вимог статей 1, 3, 13, частин 1, 3, 5 статті 203, статей 233, 509, 546, 627 Цивільного кодексу України, статті 62 Закону України "Про ринок електричної енергії".
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою ДП "Гарантований покупець" з підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, належить закрити, а в решті касаційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке.
Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України
5.2. Касаційну скаргу з посиланням на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивовано тим, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права та без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 16.01.2020 у справі № 922/1362/17 (щодо застосування статті 233 Цивільного кодексу України), від 10.10.2019 у справі № 904/8902/17 (щодо застосування положень статті 203, 215, 509, 627 Цивільного кодексу України) у подібних правовідносинах.
5.3. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, передбаченої цим пунктом, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
5.4. Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Такий правовий висновок викладено у пунктах 96, 97 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.
5.5. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваних судових рішень з огляду на таке.
5.6. Предметом позову у цій справі є вимоги про визнання недійсними пункту 6.4, абзацу 2 пункту 6.6 договорів купівлі-продажу електричної енергії, укладених на електронних аукціонах між учасниками ринку електричної енергії, з посиланням на недодержання в момент їх укладення вимог статей 1, 3, статті 13, частин 1, 3, 5 статті 203, статей 509, 546, 627 Цивільного кодексу України, статті 62 Закону України "Про ринок електричної енергії" та укладення спірних правочинів ДП "Гарантований покупець" під впливом тяжкої обставини та на вкрай невигідних умовах.
5.7. Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення місцевого суду, виходив із того, що позивач не довів належними та допустимими доказами наявності обставин, що умови пункту 6.4, абзацу 2 пункту 6.6 оспорюваних договорів суперечать нормам чинного законодавства та нормативно-правовим актам, як і не довів їх укладення під впливом тяжких обставин.
5.8. У справі № 922/1362/17, на яку посилається скаржник, за заявою Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до Харківського обласного комунального підприємства "Дирекція розвитку інфраструктури території" у межах справи про банкрутство розглядався спір за заявою Комунального підприємства "Обласний інформаційно-технічний центр", предметом якого були вимоги про визнання недійсними договорів про переведення боргу. Як на підставу позову, позивач посилався на статтю 233 Цивільного кодексу України. При цьому зазначав, що за відсутності тяжкої обставини у вигляді обов`язку захисту прав та інтересів споживачів теплової енергії, забезпечення початку опалювального сезону 2018/2019 в умовах дискримінації з боку постачальника НАК "Нафтогаз України", спірні правочини переведення боргу без будь-яких компенсацій не були б вчинені або були б вчинені на інших умовах. Залишаючи без змін судові рішення про задоволення позовних вимог у цій справі № 922/1362/17, колегія суддів Верховного Суду погодилася із висновками апеляційного господарського суду про укладення спірних договорів переведення боргу під впливом тяжкої обставини для позивача, оскільки своєчасність опалювального сезону 2018/2019 та подальше стале функціонування соціально-значимих об`єктів Харківської області опинилось в залежності від монопольного становища АТ НАК "Нафтогаз України", який ухилився від укладення договорів на постачання природного газу, та спірні договори переведення боргу були підписані з метою захисту прав споживачів та своєчасного початку опалювального сезону.
У постанові Верховного Суду від 16.01.2020 у справі № 922/1362/17 про неврахування висновків у яких зазначає скаржник, наведено, зокрема, висновки щодо застосування статті 233 Цивільного кодексу України, а саме:
"Статтею 233 Цивільного кодексу України унормовані правові наслідки правочину, який вчинено під впливом тяжкої обставини. За приписами наведеної норми правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки, встановлені статтею 216 цього Кодексу. Сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв`язку з вчиненням цього правочину.
У своїх постановах від 02.08.2018 у справі № 918/341/16, від 14.02.2018 у справі № 910/8862/17, від 06.03.2018 у справі № 910/8866/17 Верховний Суд неодноразово наголошував, що для застосування статті 233 Цивільного кодексу України має бути причинно-наслідковий зв`язок між тяжкими обставинами та укладеним правочином (його укладання саме з метою усунення обставин).
Також у постанові від 25.07.2018 у справі № 487/7703/15-ц Верховний Суд зазначив, що для того щоб правочин було визнано недійсним з підстав, передбачених статтею 233 Цивільного кодексу України, позивачу у сукупності необхідно довести наявність таких підстав: 1) наявність в особи, що вчиняє правочин, тяжких обставин: хвороба, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини; 2) правочин повинен бути вчинений саме для усунення та/або зменшення тяжких обставин; 3) правочин повинен бути вчинений особою добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки; 4) особа повинна усвідомлювати свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини. Крім того, необхідним критерієм для визнання правочину недійсним з передбачених вище підстав, є доведення у судовому засіданні нерозривного причинно-наслідкового зв`язку між тяжкими обставинами та вчиненням спірного правочину, який вчиняється виключно для усунення та/або зменшення тяжких обставин, тобто основний акцент необхідно зробити на об`єктивній та суб`єктивній стороні. Тобто, внаслідок вчинення такого правочину особа отримує можливість усунути тяжку обставину, яка змусила її це зробити."
5.9. Враховуючи предмет та підстави позову (як фактичні, так і правові), суб`єктний склад учасників, фактичні обставини справи № 922/1362/17 та цієї справи № 910/772/21, що розглядається, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що правовідносини у цих справах не є подібними у розумінні критеріїв подібності, оскільки фактичні обставини, якими позивач обґрунтовує підстави для визнання спірних пунктів правочинів недійсними у справі, що розглядається, а саме укладення спірних договорів у редакції відповідача та неможливість включення ним до договорів інших умов, безпосередньо впливають на правові наслідки вирішення спору. Крім того відмінним є у цьому випадку суб`єктний та об`єктний критерії, які визначають зміст спірних правовідносин, оскільки у справі, що розглядається, на позивача та відповідача покладені спеціальні обов`язки як на учасників ринку електричної енергії відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії".
5.10. У справі № 904/8902/17, на яку посилається скаржник, за позовом (заявою) Товариства з обмеженою відповідальністю "Галтера" до Публічного акціонерного товариства "Авіаційна компанія "Дніпроавіа" за заявою Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про визнання частково недійсним кредитного договору № 4Д11109И від 16.03.2011 у справі про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Авіаційна компанія "Дніпроавіа", постановою Верховного Суду від 10.10.2019 оскаржувані у справі № 904/8902/17 судові рішення про визнання частково недійсним кредитного договору № 4Д13319И від 21.05.2013 залишено без змін. Колегія суддів касаційного суду погодилася з висновками судів попередніх інстанцій про те, що стаття 1056-1 Цивільного кодексу України не передбачає можливості визначати у кредитному договорі одночасно фіксовану та змінювану кредитну ставку. Встановивши, що положення кредитного договору суперечать положенням частини 1 статті 1048, статтям 1054, 1056-1 Цивільного кодексу України та принципам справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства, суд касаційної інстанції зазначив, що суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку, що умови кредитного договору від 21.05.2013 № 4Д13319И в редакції додаткової угоди від 27.07.2016, за якими позивач має сплатити, крім відсотків за користування кредитом, ще й винагороду за користування кредитом, є несправедливими умовами договору та відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України ці умови договору є недійсними.
У постанові Верховного Суду від 10.10.2019 у справі № 904/8902/17, про неврахування висновків у яких зазначає скаржник, наведено, зокрема, висновки щодо застосування статей 3, 6, 509, 627 Цивільного кодексу України, а саме:
"Пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України визначено, що основними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
Цей принцип є своєрідною межею здійснення учасниками цивільних правовідносин своїх прав і виконання обов`язків, яка відділяє дозволену поведінку від недозволеної, справедливі, добросовісні і розумні дії від вчинків, які не відповідають цим критеріям.
Даний принцип віднайшов своє відображення у положеннях Цивільного кодексу України, які врегульовують правовідносини сторін, пов`язані з укладенням правочину.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Тобто, принцип свободи договору не є безумовним, межі дії цього принципу визначаються критеріями справедливості, добросовісності, пропорційності, розумності, а погоджені сторонами умови договору повинні відповідати не лише вимогам цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства, а й засадам справедливості, добросовісності, розумності як складової елемента загального конституційного принципу верховенства права.
У цьому контексті варто зазначити, що принцип справедливості, добросовісності і розумності обмежує дію принципу свободи договору. Учасники цивільних правовідносин можуть, зокрема укладати договори і на свій розсуд визначати їх умови, але з урахуванням прав і інтересів контрагентів.