ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 січня 2022 року
м. Київ
cправа № 924/316/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,
секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,
за участю представників:
Державного підприємства
Радгоспу "Лісовогринівецький" - Лежанського В.В.,
Державного підприємства "Хмельницьке" - Хабаля М.Й.,
Хмельницької районної державної адміністрації - не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства Радгоспу "Лісовогринівецький"
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.09.2021 (у складі колегії суддів: Бучинська Г.Б. (головуючий), Філіпова Т.Л., Василишин А.Р.)
та рішення Господарського суду Хмельницької області від 02.06.2021 (суддя Музика М.В.)
у справі № 924/316/21
за позовом Державного підприємства Радгоспу "Лісовогринівецький"
до Державного підприємства "Хмельницьке", Хмельницької районної державної адміністрації
про визнання недійсним розпорядження Хмельницької районної державної адміністрації від 07.09.2012 № 1598/2012-р "Про затвердження проекту приватизації земель Державного підприємства "Хмельницьке" на території Лісовогринівецької сільської ради",
ВСТАНОВИВ:
У березні 2021 року Державне підприємство Радгосп "Лісовогринівецький" (далі - ДПР "Лісовогринівецький") звернулося до суду з позовом до Державного підприємства "Хмельницьке" (далі - ДП "Хмельницьке"), Хмельницької районної державної адміністрації (далі - Хмельницька РДА) про визнання недійсним розпорядження Хмельницької РДА від 07.09.2012 № 1598/2012-р "Про затвердження проекту приватизації земель Державного підприємства "Хмельницьке" на території Лісовогринівецької сільської ради".
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що землі, проект приватизації яких затверджено оскаржуваним розпорядженням та надано дозвіл на розробку технічної документації щодо передання у власність земельних ділянок (паїв), належать на праві постійного користування згідно з державним актом на вічне користування землею колгоспами від 28.09.1951 № 536253 позивачу як правонаступнику сільськогосподарської артілі (колгоспу) "Перемога" та радгоспу лікарських рослин.
Оскільки право користування ДПР "Лісовогринівецький" земельною ділянкою згідно із зазначеним державним актом у встановленому законом порядку припинено не було, Хмельницька РДА, приймаючи оскаржуване розпорядження, діяла поза межами визначеної законом компетенції, що є наслідком визнання такого розпорядження недійсним.
Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 02.06.2021, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.09.2021, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у листопаді 2021 року ДПР "Лісовогринівецький" подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.11.2021 відкрито касаційне провадження у справі № 924/316/21 за касаційною скаргою ДПР "Лісовогринівецький" з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 19.01.2022.
Хмельницька РДА у судове засідання свого представника не направила, хоча була повідомлена про дату, час і місце судового засідання належним чином, із заявою до суду про відкладення розгляду справи з зазначенням будь-яких поважних причин неможливості явки її представника в судове засідання або з клопотанням про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відповідно до частини 4 статті 197 ГПК не зверталася.
Ураховуючи наведене, висновки Європейського суду з прав людини у справі "В`ячеслав Корчагін проти Росії", те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності зазначеного представника.
У судовому засіданні 19.01.2022 представником ДП "Хмельницьке" надано письмові пояснення, які Судом долучено до матеріалів справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
При вирішенні справи судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що відповідно до виписки із протоколу засідання Виконавчого комітету Ружичнянської районної ради депутатів трудящих від 03.07.1951, комітетом вирішено затвердити проект встановлення зовнішніх меж і розмірів землекористування сільськогосподарської артілі "Перемога" Лісовогринівецької сільської ради, який передбачає закріплення навічно за сільськогосподарською артіллю 2 628,24 га землі в межах, зазначених у проектному плані.
28.09.1951 Виконавчим комітетом Ружичнянської районної ради депутатів трудящих видано сільськогосподарській артілі "Перемога" державний акт на вічне користування землею колгоспами № 536253 села Лісових Гринівців Ружичнянського району Кам`янець-Подільської області УРСР, згідно з яким за сільськогосподарською артіллю "Перемога" закріплено в безоплатне і безстрокове користування, тобто навічно, земля в кількості 2 628 гектарів, відповідно до зазначеного в акті планом і описом меж.
29.04.1957 бюро Хмельницького обкому КП України і виконкому обласної Ради депутатів трудящих постановою № 238/39 прийняли пропозицію Ружичнянського райвиконкому та райкому КП України про укрупнення існуючого радгоспу лікарських культур Міністерства охорони здоров`я СРСР за рахунок земель колгоспу "Перемога" с. Лісові Гринівці загальною площею 2 628 га орної землі. Зобов`язано Ружичнянський райком КП України та райвиконкоми здійснити відведення земель колгоспів для організації нового радгоспу лікарських культур; приєднання земель до існуючого радгоспу лікарських культур провести на основі добровільної згоди колгоспників за рішенням загальних зборів членів колгоспів з наступним затвердженням облвиконкомом і Радою Міністрів УРСР; передачу радгоспу земель, а також майна та інших товарно-матеріальних цінностей колгоспу провести відповідно до встановленого Радою Міністрів СРСР порядку.
Відповідно до витягу з протоколу загальних зборів колгоспників колгоспу "Перемога" с. Лісові Гринівці Ружичнянського району від 29.04.1957 № 4, на цих зборах ухвалено рішення перейти в радгосп і передати йому всі землі, закріплені за колгоспом "Перемога" с. Лісові Гринівці, а також все громадське майно.
Рішенням Виконавчого комітету Ружичнянської районної ради депутатів трудящих від 30.04.1957 затверджено протокол загальних зборів колгоспників колгоспу "Перемога" сіл Лісові Гринівці і Скарженці від 29.04.1957 "Про перехід колгоспу "Перемога" в радгосп"; припинено діяльність колгоспу "Перемога" сіл Лісові Гринівці та Скарженці; вирішено рахувати діяльність організованого Хмельницького радгоспу на базі колгоспу "Перемога" з 30.04.1957.
23.05.1957 Виконавчим комітетом Ружичнянської районної ради депутатів трудящих затверджено акт, представлений комісією про оцінку та передачу майна колгоспу "Перемога" сіл Лісові Гринівці і Скарженці Хмельницькому радгоспу лікростресту від 20.05.1957, а також акт від 23.05.1957 про передачу громадських земель колгоспу "Перемога" сіл Лісові Гринівці і Скарженці Хмельницькому радгоспу лікростресту Міністерства охорони здоров`я СРСР площею 2 626,52 га.
Згідно з розпорядженням представника Президента України від 27.05.1993 № 221 радгосп лікарських рослин перереєстровано на радгосп "Лісогринівецький".
Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 13.04.2007 № 158-р радгосп "Лісовогринівецький" віднесено до сфери управління Мінагрополітики.
За змістом статуту радгоспу "Лісовогринівецький", зареєстрованого розпорядженням представника Президента України у Хмельницькому районі від 27.05.1993, погодженого Генеральним директором консорціуму "Укрфітотерапія" та затвердженого Радою трудового колективу радгоспу "Лісовогринівецький" 26.05.1993, радгосп "Лісовогринівецький" входить до складу Українського Республіканського державно-акціонерного консорціуму "Укрфітотерапія" як окрема юридична особа.
Відповідно до розпорядження Хмельницької РДА від 07.09.2012 № 1598/2012 "Про затвердження проекту приватизації земель Державного підприємства "Хмельницьке" на території Лісовогринівецької сільської ради" затверджено розроблений проект приватизації земель ДП "Хмельницьке", яким передбачено: кількість працівників підприємства та пенсіонерів, які мають право на земельну частку (пай), - 79 чоловік; кількість працівників державних та комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров`я, розташованих на території Лісовогринівецької сільської ради, а також пенсіонерів з їх числа, які мають право на земельну частку (пай), - 65 осіб (підпункт 1.1); загальну площу проекту приватизації 609,8318 га, в т.ч. ріллі 560,9681 га: площа сільськогосподарських угідь (рілля), що підлягає поділу на земельні частки (паї), 409,8048 га; загальну площу резервного фонду (рілля) 61,1872 га; загальну площу земель водного фонду 17,4549 га; загальну площу забудованих земель (господарські двори) 7,6461 га; землі, не надані у власність або користування, 48,4222 га, в т.ч. землі сільськогосподарського призначення (окремі дерева та групи дерев, чагарників на сільськогосподарських угіддях) 22,0403 га, забудовані землі (господарські двори) 1,7224 га та землі, стосовно яких трудовим колективом погоджено рішення про припинення права постійного користування 26,3819 га (підпункт 1.2); землі загальною площею 61,1872 га, в т.ч. рілля 61,1872 га віднесено до земель державної власності (резервний фонд) Лісовогринівецької сільської ради; уточнений розмір земельної частки (паю) ріллі 5,1874 умовних кадастрових га (підпункт 1.3); грошова оцінка сільськогосподарських угідь становить 7 447 173,63 грн (підпункт 1.4); розрахунок вартості земельної частки (паю) 94 268,02 грн (підпункт 1.5).
За змістом пункту 2 цього розпорядження надано дозвіл ДП "Хмельницьке" на розробку технічної документації щодо передання у власність земельних ділянок (паїв) із земель ДП "Хмельницьке" на території Лісовогринівецької сільської ради громадянам згідно зі списками (додається) та врахувавши рішення зборів від 27.12.2011 щодо виділення працівникам державних та комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров`я, розташованих на території Лісовогринівецької сільської ради, а також пенсіонерів з їх числа окремої земельної ділянки площею (з державного акта ЯЯ № 334670 від 30.04.2009).
Доручено ДП "Хмельницьке" подати розроблену технічну документацію щодо передання у власність земельних ділянок (паїв) на затвердження згідно з чинним законодавством (пункт 3 розпорядження).
Державні акти на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 334670, серії ЯЯ № 334676, серії ЯЯ № 334680, серії ЯЯ № 334671, серії ЯЯ № 334669, серії ЯЯ № 334673, серії ЯЯ № 334674, серії ЯЯ № 334678, серії ЯЯ № 334677 визнано такими, що втратили чинність (пункт 4 розпорядження).
Також зобов`язано ДП "Хмельницьке" зазначені державні акти на право постійного користування земельною ділянкою повернути до Управління Держкомзему у Хмельницькому районі Хмельницької області, а Управлінню Держкомзему у Хмельницькому районі Хмельницької області внести відповідні зміни в земельно-облікові документи (пункти 5-6 розпорядження).
01.02.2018 директором ДПР "Лісовогринівецький" видано наказ № 2 про проведення інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків з перевіркою їх фактичної наявності та документального підтвердження.
Згідно з рішенням Лісовогринівецької сільської ради від 29.03.2018 № 12 надано дозвіл на проведення інвентаризації та розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що належить на праві вічного користування Радгоспу "Лісовогринівецький" (ЄДРПОУ 00481548) згідно з державним актом на вічне користування землею колгоспами від 28.09.1951 № 536253, орієнтовною площею 2 628,2 га, що розташовано на території села Лісові Гринівці та села Скарженці Хмельницького району Хмельницької області. Радгоспу "Лісовогринівецький" (ЄДРПОУ 00481548) виготовлену технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) подати на розгляд та затвердження в порядку, передбаченому чинним законодавством.
За змістом технічного висновку за результатами проведення дослідження земельних ділянок, що розташовані за адресою: Хмельницька обл., Хмельницький р-н, Лісовогринівецька сільська рада, "за межами населених пунктів", складеного інженером-землевпорядником на виконання договору від 20.10.2020 № 5, укладеного між ДПР "Лісовогринівецький" і ПП "Терн Інвест", на дослідження замовником було поставлено питання, чи накладаються земельні ділянки, які розпайовані ДП "Хмельницьке", на земельну ділянку за державним актом на право вічного користування землею колгоспами від 28.09.1951 № 536253, при цьому при дослідженні було використано зазначений державний акт, технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), зведений інвентаризаційний план, розпорядження Хмельницької РДА від 07.09.2012 № 1598/2012. У висновку зазначено, що земельні ділянки згідно зведеного інвентаризаційного плану накладаються повністю на земельну ділянку за державним актом на право вічного користування землею колгоспами від 28.09.1951 № 536253, процент накладення 100%.
Також судами установлено, що рішенням Господарського суду Хмельницької області від 21.12.2020, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.02.2021 у справі № 924/971/20, задоволено позов ДПР "Лісовогринівецький" і визнано недійсним розпорядження Хмельницької РДА від 07.11.2011 № 1563/11, яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право постійного користування ДП "Хмельницьке" на земельні ділянки на території Лісовогринівецької сільської ради; визнано недійсним, виданий ДП "Хмельницьке", державний акт серія ЯЯ № 333981 від 05.12.2011 на право постійного користування земельною ділянкою площею 7,6461 га, у межах згідно з планом на території Лісовогринівецької сільської ради, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; скасовано в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки кадастровий номер 6825083600:03:007:1058, площею 7,6461 га, що розташована за адресою: Хмельницька обл., Хмельницький р-н, Лісовогринівецької сільської ради та державну реєстрацію права постійного користування земельної ділянки згідно із зазначеним державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.
У справі, яка розглядається, ДПР "Лісовогринівецький", звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним розпорядження Хмельницької РДА від 07.09.2012 № 1598/2012-р "Про затвердження проекту приватизації земель Державного підприємства "Хмельницьке" на території Лісовогринівецької сільської ради", свої вимоги обґрунтувало тим, що зазначене розпорядження суперечить законодавству, прийняте поза межами визначеної законом компетенції та порушує права позивача як правонаступника колгоспу "Перемога" та радгоспу лікарських рослин щодо спірної земельної ділянки, наданої колгоспу в безстрокове користування, що посвідчено державним актом на вічне користування землею колгоспами від 28.09.1951 № 536253. Факт правонаступництва також підтверджено обставинами, встановленими судовим рішенням, що набрало законної сили, у справі № 686/13875/18 за позовом фізичної особи про визнання цього державного акта недійсним.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, у задоволенні позову ДПР "Лісовогринівецький" відмовив з огляду на неефективність способу захисту в цьому випадку, оспорювання поданим позовом речових прав третіх осіб на землю, а також недоведеність позивачем порушення його права.
У поданій касаційній скарзі ДПР "Лісовогринівецький" посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій при вирішенні справи положень статей 15, 16, 21, 393 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), 116, 141, 152, 155 Земельного кодексу України (далі - ЗК; у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), оскільки поза увагою судів залишилося те, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених законом, чого у цьому випадку встановлено не було, тому оспорюване у справі розпорядження РДА є таким, що суперечить законодавству та порушує права позивача на користування спірною земельною ділянкою. Разом із тим, судами не враховано, що оскарження розпорядження РДА шляхом подання позову про визнання його недійсним є належним і передбаченим законодавством способом захисту порушеного права та інтересу позивача. При обґрунтуванні підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, скаржник послався на те, що судами попередніх інстанцій при вирішенні справи в оскаржених судових рішеннях застосовано зазначені норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 05.11.2019 у справі № 906/392/18, від 30.05.2018 у справі № 923/466/17, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 02.12.2020 у справах № 310/5980/13-ц і № 487/10119/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 916/1979/13, від 03.07.2019 у справі № 756/5080/14-ц, від 24.07.2019 у справі № 914/857/18, від 13.02.2019 у справі № 686/8121/16-ц.
Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Верховний Суд, переглянувши судові рішення у межах доводів і вимог касаційної скарги, виходить із такого.
У статті 15 ЦК передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Наведена норма визначає об`єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Оскільки, відповідно до статті 16 ЦК порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту, тому суд при вирішенні спору має надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права способам, що встановлено чинним законодавством, чи відповідає правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
За змістом частини 2 статті 16 ЦК визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів.
Відповідно до частини 1 статті 21 ЦК суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.
Правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються, зокрема, приписами ЗК, а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини 1 статті 17 ЗК до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, зокрема розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.
За змістом статті 152 ЗК держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (частини 1, 2). Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування (пункт "г" частини 3).
Таким чином, рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з погляду його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації цього рішення виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК та пред`являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення такої позовної вимоги є оспорювання цивільного права особи, що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень (аналогічні висновки наведено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2018 у справі № 925/1152/17, від 01.10.2019 у справі № 922/2723/17, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, висновками у якій, скаржником обґрунтовано підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК).
Водночас у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 наведено висновок, за яким рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване. Тому оскарження такого рішення спрямоване не на втрату ним юридичної сили, а на захист інтересу у юридичній визначеності на майбутнє. Такий інтерес порушується, допоки існує незаконне рішення (триваюче порушення). Тому його можна оскаржити впродовж усього часу тривання порушення зазначеного інтересу.
Разом із тим, у цій постанові Великої Палати Верховного Суду наведено висновок, відповідно до якого обраний позивачем спосіб захисту цивільного права, має призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові.
Як установлено судами попередніх інстанцій, предметом позову ДПР "Лісовогринівецький" є вимога про визнання недійсним розпорядження місцевої державної адміністрації, яким, між іншим, затверджено проект приватизації земель ДП "Хмельницьке", надано дозвіл на розробку технічної документації щодо передання у власність земельних ділянок громадянам, а також визнано ряд державних актів на право постійного користування земельними ділянками такими, що втратили чинність.
За висновками, як суду першої інстанції, так і суду апеляційної інстанції, які гуртуються у тому числі на оцінці обставин, наведених у судовому рішенні у справі № 686/8121/16-ц, на підставі оспорюваного розпорядження, у результаті поділу земель, за фізичними особами закріплено земельні ділянки, встановлено та погоджено їх зовнішні межі та визначено суміжних землекористувачів.
Водночас, пославшись на ті обставини, що земля, проект приватизації якої затверджено оскаржуваним розпорядженням та яку позивач вважає належною йому на праві постійного користування, на цей час перебуває у власності третіх осіб внаслідок приватизації ними земельних ділянок, що було покладено в основу висновків про неефективний спосіб захисту та, як наслідок, відмову в позові, суди попередніх інстанцій не встановили та в рішеннях не зазначили, якими доказами підтверджуються такі обставини, з огляду на те, що матеріали справи не містять будь-яких доказів, у тому числі списків та/або відомостей про осіб, за якими внаслідок розпаювання спірної землі, у встановленому порядку закріплено певні земельні ділянки, та які б давали підстави вважати такі обставини достеменно встановленими відповідно до положень статей 73, 74, 76-78 ГПК та оціненими судами згідно зі статтею 86 ГПК.
Крім того, обмежившись посиланням на обрання позивачем неефективного способу захисту, судами попередніх інстанцій не було враховано наведених вище висновків Великої Палати Верховного Суду, а також з огляду на предмет і підстави заявленого позивачем позову не було встановлено та не надано оцінки обставинам відповідності/невідповідності вимогам законодавства оспорюваного розпорядження, у тому числі стосовно того, чи не спрямовано дії Хмельницької РДА шляхом прийняття такого розпорядження, на позбавлення ДПР "Лісовогринівецький" права постійного землекористування, на захист якого подано позов, поза межами підстав, визначених статтею 141 ЗК, а відтак, не встановлено наявність/відсутність порушеного права та/або законного інтересу позивача цим правовим актом.
Разом із тим, не встановивши належним чином зазначені обставини, а також обставини, які стали підставою для відмови в позові, висновки судів попередніх інстанцій про не доведення позивачем порушення своїх прав та охоронюваних законом інтересів внаслідок прийняття Хмельницькою РДА оскаржуваного розпорядження, є передчасними та такими, що не ґрунтуються на всебічному, повному та об`єктивному дослідженні наявних у справі доказів.
При цьому поза увагою судів попередніх інстанцій залишилося те, що встановлення саме цих обставин в контексті спірних правовідносин має значення для надання об`єктивної оцінки наявності/відсутності порушеного права чи інтересу позивача на момент звернення до суду з відповідним позовом, а також чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Також, зазначивши у судових рішення про те, що ДПР "Лісовогринівецький" фактично оспорює права третіх осіб на земельні ділянки, які є предметом оспорюваного у справі розпорядження Хмельницької РДА, судами попередніх інстанцій не було вирішено питання про залучення цих осіб до участі у справі, а також не досліджено, чи не підлягає цей спір вирішенню в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до статті 236 ГПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За змістом частини 1 статті 237 ГПК при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
У зв`язку з наведеним, постановлені у справі судові рішення зазначеним вимогам процесуального закону не відповідають, оскільки суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази та не встановили пов`язані з ними обставини, що входили до предмета доказування, отже, рішення судів першої та апеляційної інстанцій не можна визнати законними і обґрунтованими.
З огляду на те, що судами попередніх інстанцій при вирішенні справи було неправильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права, що підлягають застосуванню, та порушено норми процесуального права щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції дійшли передчасного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Порушення судами норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, та які не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 300 ГПК).
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку, що наведені вище обставини щодо дослідження та оцінки в сукупності доказів, які є в матеріалах справи, згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 ГПК є підставою для скасування оскаржених судових рішень та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
За результатами нового розгляду справи має бути вирішено й питання розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд