ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 січня 2022 року
м. Київ
справа № 484/3939/16-к
провадження № 51-3924км19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду:
головуюча Стефанів Н.С.,
судді: Бущенко А.П.,
Яновська О.Г.,
секретар судового засідання Безкровний С.О.,
учасники судового провадження:
прокурор Вараниця В.М.,
засуджений ОСОБА_1,
захисник Беспалова Н.О. (в режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Беспалової Н.О. на вирок Веселинівського районного суду Миколаївської області від 11 червня 2018 року та ухвалу Херсонського апеляційного суду від 30 липня 2020 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 12016150110003237, стосовно
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився та проживає в АДРЕСА_1 ),
засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 289, ч. 2 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Беспалова Н.О. в інтересах засудженого ОСОБА_1, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, виклала вимогу до суду касаційної інстанції (далі - Суд) про скасування судових рішень та призначення нового розгляду в суді першої інстанції.
Свою вимогу захисник мотивує тим, що вирок ґрунтується на припущеннях, висновків суду про вчинення злочинів саме ОСОБА_1 не підтверджено поза розумним сумнівом належними та допустимими доказами.
Стверджує, що протокол огляду місця дорожньо-транспортної пригоди(далі - ДТП) та автомобіля потерпілого є недопустимим доказом, оскільки на цей огляд не було надано дозволу ухвалою слідчого судді. Крім того, затримання ОСОБА_1 відбулось до внесення відомостей до ЄРДР; даних про слідчий експеримент за участю обвинуваченого до ЄРДР не внесено; в ході слідчого експерименту за участю потерпілого останньому не було роз`яснено його прав та він не був попереджений про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих показань. Докази зібрано у кримінальному провадженні за № 12016150110002204, проте обвинувальний акт складено та судовий розгляд проведено у провадженні за № 12016150110003237; постанова прокурора про виділення матеріалів в окреме провадження є неповною та незрозумілою.
Посилається на те, що суд першої інстанції за її клопотанням правильно визнав висновок судово-медичної експертизи недопустимим доказом, проте дійшов безпідставного висновку про те, що заподіяне потерпілому насильство є небезпечним для його життя та здоров`я в момент завдання, необґрунтовано використавши при цьому судову практику у справах про злочини проти власності (розбій, вимагання).
Зазначає, що суд ухвалив вирок за неконкретним обвинуваченням, не вказавши, чи насильство, заподіяне потерпілому, було небезпечним для його життя, чи все ж таки для його здоров`я; самовільно змінив реєстраційний номер автомобіля з НОМЕР_1 (як зазначено в обвинувальному акті) на правильний НОМЕР_2, чим вийшов за межі пред`явленого обвинувачення; у вироку зазначив надуману мету злочинів, яку не доведено стороною обвинувачення.
Указує, що суд першої інстанції не розглянув версії сторони захисту про вчинення злочину в стані крайньої необхідності (необхідності термінового доставлення ОСОБА_2, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, до пологового будинку).
Звертає увагу, що обвинувальний акт у провадженні декілька разів повертався судом та врешті був складений поза межами строку досудового розслідування, який не було продовжено.
Вважає, що ухвала апеляційного суду є незаконною, оскільки в ній не надано належної оцінки доводам, наведеним в апеляційній скарзі сторони захисту, та не наведено обґрунтованих мотивів прийнятого рішення.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Веселинівського районного суду Миколаївської області від 11 червня 2018 року та ухвалою Херсонського апеляційного суду від 30 липня 2020 року ОСОБА_1 засуджено до покарання: за ч. 3 ст. 289 КК України - у виді позбавлення волі на строк 9 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, за ч. 2 ст. 185 КК України - у виді позбавлення волі на строк 1 рік 6 місяців, а на підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України ОСОБА_1 зараховано у строк покарання строк попереднього ув`язнення з 10 серпня по 09 листопада 2016 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
Цивільний позов ОСОБА_3 задоволено частково, стягнуто на його користь з ОСОБА_1 10 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я.
За ухвалою Херсонського апеляційного суду від 30 липня 2020 року апеляційні скарги захисника Беспалової Н.О. та прокурора залишено без задоволення, а вирок - без зміни.
ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він за попередньою змовою з особою, матеріали справи стосовно якої виділено в окреме провадження, незаконно заволодів транспортним засобом, застосовуючи при цьому насильство, небезпечне для життя чи здоров`я потерпілого, а також таємно викрав майно потерпілого за викладених у вироку обставин.
Так, 10 серпня 2016 року близько 19:00 особа, матеріали стосовно якої виділено в окреме провадження, з метою реалізації спільного з ОСОБА_1 умислу, спрямованого на незаконне заволодіння транспортним засобом, викликала автомобіль таксі бази "1506" за місцем проживання ОСОБА_1 на АДРЕСА_1 для здійснення поїздки в с. Чаусове Первомайського району Миколаївської області. За викликом до домоволодіння під`їхав автомобіль марки ВАЗ-2110 (д.н.з. НОМЕР_2 ) під керуванням ОСОБА_4 . Під час руху поза межами населеного пункту, діючи за попередньою домовленістю, з метою незаконного заволодіння транспортним засобом, особа, матеріали стосовно якої виділено в окреме провадження, застосовуючи насильство, небезпечне для життя чи здоров`я потерпілого, завдала ОСОБА_4 трьох ударів у голову заздалегідь заготовленим молотком, а ОСОБА_1 - одного удару в голову кулаком, спричинивши тілесні ушкодження, небезпечні в момент заподіяння. Проте водій ОСОБА_4, побоюючись за своє життя та здоров`я, вибіг з автомобіля. ОСОБА_1, пересівши за кермо, за попередньою змовою з особою, матеріали стосовно якої виділено в окреме провадження, незаконно заволодів вказаним автомобілем вартістю 69 491 грн. Однак ОСОБА_1 не впорався з керуванням та здійснив з`їзд у кювет, чим вчинив ДТП, під час якої автомобіль отримав механічні пошкодження.
Продовжуючи свої злочинні дії, того ж дня близько 19:40 ОСОБА_1 за попередньою змовою з особою, матеріали стосовно якої виділено в окреме провадження, із салону вказаного автомобіля таємно викрали належний ОСОБА_4 мобільний телефон марки "LG" вартістю 1230 грн.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні засуджений і захисник підтримали касаційну скаргу, прокурор просив залишити судові рішення без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.
Мотиви Суду
Щодо меж касаційного перегляду
Згідно з вимогами ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За змістом касаційної скарги вбачається, що захисник, крім іншого, посилається на те, що судом неправильно встановлено фактичні обставини кримінального провадження, висновки суду не підтверджуються наявними у провадженні доказами, та просить дати цим доказам іншу оцінку, ніж та, яку надали суди першої та апеляційної інстанцій, тоді як перевірку цих обставин до повноважень Суду законом не віднесено. Тому вказані доводи не є предметом касаційного розгляду.
З урахуванням меж перегляду Судом судових рішень та підстав для їх скасування або зміни, визначених у ч. 1 ст. 438 КПК України, касаційний перегляд здійснено в частині перевірки доводів, викладених у касаційній скарзі, щодо посилань на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Щодо кваліфікації дій засудженого за ч. 3 ст. 289 КК України та вчинення злочинів за попередньою змовою групою осіб
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому злочинів зроблено з додержанням ст. 23 КПК України на підставі з`ясування всіх обставин, що належать до предмета доказування, які підтверджено перевіреними під час судового розгляду доказами, а їх оцінка не суперечить ст. 94 цього Кодексу.
Доводи захисника про відсутність у діях ОСОБА_1 складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК України,через недоведеність його умислу, фактів попередньої змови та застосування до потерпілого насильства, небезпечного для його життя та здоров`я, є необґрунтованими з огляду на таке.
Незаконне заволодіння транспортним засобом може вчинюватись з будь-яких мотивів та з будь-якою метою. Винний при цьому може прагнути або обернути транспортний засіб на свою чи інших осіб користь, або тимчасово його використати (покататися чи доїхати до певного місця).
З вироку вбачається, що суд першої інстанції дійшов висновку про наявність в обвинуваченого прямого умислу на заволодіння транспортним засобом з метою обернути транспортний засіб на свою користь. При цьому доказів на підтвердження версії обвинуваченого про перебування його в стані крайньої необхідності судом першої інстанції не встановлено.
Що стосується кваліфікуючої ознаки незаконного заволодіння транспортним засобом - поєднання його із застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров`я потерпілого (або з погрозою застосування такого насильства), то відповідно до вироку висновок експерта від 11 серпня 2016 року № 526 про наявність у потерпілого ОСОБА_4 легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров`я був визнаний судом першої інстанції недопустимим доказом з процесуальних підстав (призначення судово-медичної експертизи до внесення відомостей до ЄРДР). Водночас суд першої інстанції обґрунтовано вказав у вироку, що визнання цього доказу недопустимим не впливає на кваліфікацію та доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_1 в інкримінованому йому злочині за ч. 3 ст. 289 КК України, яка підтверджується сукупністю інших доказів.
Так, на підставі аналізу сукупності інших досліджених доказів суд першої інстанції встановив, що під час руху автомобіля служби таксі поза межами населеного пункту, в безлюдному місці, де розташоване поле з кукурудзою та лісосмуга, особа, матеріали стосовно якої виділено в окреме провадження, реалізуючи спільний умисел, спрямований на незаконне заволодіння транспортним засобом, поєднане з насильством, небезпечним для життя та здоров`я потерпілого, завдала водію ОСОБА_4 трьох ударів молотком у голову та замахувалася знову, а ОСОБА_1 кричав їй: "Добивай його!", та завдав потерпілому одного удару кулаком у голову. Потерпілий, побоюючись за своє життя та здоров`я, вибіг із салону автомобіля та втік, а ОСОБА_1 з іншою особою продовжили рух.
За показаннями свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6, у потерпілого безпосередньо після нападу була розбита голова і текла кров, а за результатами огляду місця події на місці злочину виявлено молоток з плямами бурого кольору.Той факт, що відразу ж після вчинення злочину ОСОБА_4 був госпіталізований із пораненнями голови, сторони не оспорювали.
Тому, враховуючи безлюдне місце вчинення злочину, застосування знаряддя ударної дії - молотка, спосіб і неодноразовість завдання ударів саме в життєво важливий орган - голову потерпілого, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_1 разом з особою, стосовно якої матеріали кримінального провадження виділено в окреме провадження, виконуючи свій злочинний умисел, спрямований на незаконне заволодіння транспортним засобом потерпілого ОСОБА_4, застосували до потерпілого насильство, небезпечне для його життя та здоров`я.
Що стосується доводів у касаційній скарзі про безпідставне посилання у вироку на постанову Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 10 "Про судову практику у справах про злочини проти власності", то за вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у незаконному заволодінні транспортним засобом за попередньою змовою групою осіб, поєднаному з насильством, небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, визначення якого міститься в цій постанові. Проте в цьому провадженні доведенню підлягало, у тому числі, не наявність у потерпілого внаслідок вчинення злочину легких з короткочасним розладом здоров`я або більш тяжких тілесних ушкоджень, а саме застосування з боку обвинуваченого насильства, небезпечного для життя та здоров`я потерпілого, що і доведено судом у вироку.
Також суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про попередню змову ОСОБА_1 та особи, матеріали стосовно якої виділено в окреме провадження, і їх спільний прямий умисел, спрямований на заволодіння транспортним засобом. Так, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 та інша особа, маючи на меті обернути транспортний засіб на свою користь, заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне вчинення вказаного злочину та взяли із собою в таксі молоток для подолання супротиву потерпілого, наказали таксисту їхати в безлюдне місце, яке обрали для вчинення злочину, спільно одночасно завдали потерпілому ударів у голову, при цьому ОСОБА_1 надавав наказ іншій особі добивати потерпілого. Після втечи потерпілого ОСОБА_1 сів за кермо.
Отже, за встановлених судом першої інстанції обставин дії ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 289 КК України кваліфіковано правильно.
Стандарт доведення винуватості поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.
На думку Суду, зазначені вимоги судом першої інстанції виконано в повному обсязі.