Постанова
Іменем України
27 січня 2022 року
м. Київ
справа № 404/6928/16
провадження № 61-16336св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду міста Кіровограда від 18 лютого 2020 року у складі судді Панфілової А. В. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 16 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Письменного О. А., Дуковського О. Л., Чельник О. І., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та зобов`язання до вчинення дій.
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та зобов`язання до вчинення дій.
Позивач зазначала, що вона є власником житлового будинку з господарсько-побутовими спорудами, розташованого на земельній ділянці площею 1 011,90 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 .
У березні 2016 року позивач виявила, що ОСОБА_4, який є власником сусіднього житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2, здійснюючи прибудову до гаража самовільно переніс огорожу, чим зменшив площу її земельної ділянки.
22 березня 2016 року позивач звернулася до поліції із заявою щодо незаконного заволодіння частиною належної їй земельної ділянки. Згідно з протоколом огляду місця події від 24 березня 2016 року та схеми до нього встановлено, що від входу на територію її домоволодіння з правого боку знаходиться паркан з листів металу, який встановлено до гаража, також на схемі зафіксовано перенесення огорожі на 0,75 м. Зазначене кримінальне провадження закрито у зв`язку з наявністю цивільно-правового спору.
Після цього відповідач знову переніс огорожу та здійснив на ній добудову до гаража, внаслідок чого одна стіна гаража розташована на земельній ділянці позивача. Крім того, відповідач ОСОБА_4 переніс огорожу на її земельну ділянку, також встановив огорожу на 1 м далі в сторону пров. Щербаківського, у зв`язку з чим на даний час перекрито проїзд до її земельної ділянки.
Також зазначила, що внаслідок протиправних дій відповідача ширина проїзду до її земельної ділянки складає близько 2 м, чим грубо порушуються вимоги пункту 3.14 ДБН 360-92.
Крім цього, рішенням Кіровоградської міської ради від 30 березня 2016 року № 244 позивачу надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для подальшого надання безоплатно у власність, орієнтовна площа земельної ділянки складає 0,0969 га. На підставі цього рішення комунальним підприємством "Кіровоград-Благоустрій" Кіровоградської міської ради розроблена технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі, в якій визначена площа земельної ділянки в розмірі 0,0950 га. У вказаній технічній документації її земельна ділянка визначена у межах, що існували до самовільного перенесення відповідачем огорожі. Однак, відповідач відмовився підписувати акт встановлення меж земельної ділянки та акт прийому-передачі межових знаків на зберігання, мотивуючи тим, що сам має намір отримати дану частину земельної ділянки.
Питання щодо погодження технічної документації винесено на розгляд комісії по земельних спорах, згідно з протоколом від 19 травня 2016 року № 2, комісія встановила наявність розбіжностей між геодезичними замірами і технічним паспортом. Такі розбіжності виникли саме внаслідок протиправних дій відповідача, який перешкоджає їй у вільному доступі та користуванні земельною ділянкою, а також у реалізації права на її приватизацію.
Також факт самовільного захоплення відповідачем частини земельної ділянки підтверджується викопіюванням з топографо-геодезичного плану, на якому зображено, що межа між домоволодіннями є нерівною, а має відступ на 0,74 м. При цьому, у технічному паспорті та в матеріалах інвентарної справи такого відступу немає.
Разом з тим, межі її земельної ділянки порушені не лише ОСОБА_4, а і відповідачами, які є власниками сусіднього домоволодіння на АДРЕСА_3, які здійснили прибудову до житлового будинку, що розташований на їх земельній ділянці. При цьому, відповідачі самочинно, всупереч встановленого порядку користування перенесли огорожу, яка розділяє їх земельні ділянки, чим фактично зменшили площу земельної ділянки позивача.
З огляду на викладене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд усунути їй перешкоди у користуванні земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 1 011,90 кв. м, зобов`язавши ОСОБА_4 звільнити земельну ділянку площею 46,61 кв. м, знести за власний рахунок самовільно встановлену огорожу (металевий паркан) та частину гаража, встановленого на цій земельній ділянці, звільнивши самовільно зайняту частину земельної ділянки, усунути їй перешкоди у проїзді до земельної ділянки за вказаною адресою, зобов`язавши ОСОБА_4 звільнити земельну ділянку площею 19,40 кв. м та знести за власний рахунок самовільно встановлену огорожу (металевий паркан), усунути їй перешкоди у користуванні вказаною земельною ділянкою, зобов`язавши ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звільнити земельну ділянку площею 12,64 кв. м, знести за власний рахунок самовільно встановлену огорожу (металевий паркан) та частину добудови до житлового будинку, встановлені на цій земельній ділянці, звільнивши самовільно зайняту частину земельної ділянки.
Ухвалою Кіровського районного суду міста Кіровограда від 18 лютого 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання права користування земельною ділянкою залишено без розгляду.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Кіровського районного суду міста Кіровограда від 18 лютого 2020 року, яке залишено без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 16 вересня 2020 року, у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що позивач безпідставно посилається на порушення її права власності, оскільки вона є власником лише житлового будинку, а право користування земельною ділянкою визначено згідно чинного законодавства.
Жодних договорів щодо користування земельною ділянкою з органами місцевого самоврядування позивач не укладала.
Крім того, враховуючи невідповідності загальної площі земельної ділянки на АДРЕСА_1 в різних документах, що констатувала експерт, та те, що позивач набула право власності на цей будинок в 2016 році, відповідно до оглянутих судом доказів безпосередньо на місці, суд першої інстанції прийшов до висновку щодо безпідставності позову, оскільки права позивача відповідачами не порушено.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_5, який діє від імені ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ухвалити нове рішення в цій частині.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Кіровського районного суду міста Кіровограда.
08 грудня 2021 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки висновку земельно-технічної експертизи від 26 вересня 2019 року та не сприяли всебічному і повному з`ясуванню обставин справи. Заявник вказує, що при набутті права власності на будинок до позивача перейшло право користування земельною ділянкою у тому ж обсязі, який був у попереднього власника. Апеляційний суд не з`ясував обсягу земельної ділянки, який перейшов у користування позивача.
Заявник зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій не враховано висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17, Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 384/407/17, а також суди не дослідили зібрані у справі докази (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Відзив на касаційну скаргу не надходив
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди установили, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями, що розташований на АДРЕСА_1, на земельній ділянці площею 1 011,90 кв. м, що підтверджується договорами дарування від 03 лютого 2016 року (т. 1 а. с. 9-12).
ОСОБА_4 є власником сусіднього житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями АДРЕСА_2, на земельній ділянці площею 665,6 кв. м, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину від 12 грудня 2011 року (т. 1 а. с. 52).
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є співвласниками житлового будинку по АДРЕСА_3 .
Рішенням Кіровоградської міської ради від 30 березня 2016 року ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) (для подальшого надання безоплатно у власність) на АДРЕСА_1 орієнтовною площею 0,0969 га - землі одно - та двоповерхової житлової забудови, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за рахунок земель житлової та громадської забудови. Також цим рішенням встановлено, що площа вищевказаної земельної ділянки буде визначена після встановлення в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок (т. 1 а. с. 26).
Згідно з протоколом комісії по розгляду земельних спорів від 19 травня 2016 року № 2 щодо розгляду земельного спору про непогодження меж земельної ділянки на АДРЕСА_1 з суміжним землекористувачем на АДРЕСА_2, встановлено, що проектна документація розроблена комунальним підприємством "Кіровоград-Благоустрій" не відповідає чинному законодавству, а саме має розбіжності геодезичних замірів з виготовленим технічним паспортом (т. 1 а. с. 28, 29).
Під час розгляду справи в суді першої інстанції, проведено земельно-технічну експертизу, за результатами якої надано висновок від 26 червня 2019 року (т. 2 а. с. 10 - 42).
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном, а також право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.
Непорушність права власності закріплено і в статті 321 ЦК України, відповідно до частини першої якої ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядженням своїм майном.
Відповідно до вимог частини першої статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб з визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Частинами першою, третьою статті 358 ЦК України визначено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.
У разі порушення своїх прав власник згідно зі статтею 391 ЦК України має право, зокрема, вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
Згідно зі статтею 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Статтями 125, 126 ЗК України встановлено, що право власності та постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності земельною ділянкою та його державної реєстрації.
Відповідно до частини другої статті 90 ЗК України порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.
Згідно зі статтею 91 ЗК України передбачено, що власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не порушувати права власників суміжних земельних ділянок та дотримуватися правил добросусідства.
Статтею 212 ЗК України визначено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
Землекористувач має право використовувати відведену йому земельну ділянку для власних потреб у межах, передбачених законодавством, що вказано у частини першій статті 95 ЗК України.
Відповідно до частини другої статті 95 ЗК України порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.
Статтею 106 ЗК України встановлено, що власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановивши, що право власності на вказану земельну ділянку у встановленому законом порядку позивач не набувала, є користувачем земельної ділянки в силу володіння житловим будинком, який на ній розташований, проте межі земельної ділянки, що перебуває у її користуванні, не визначені у встановленому законом порядку, дійшов обґрунтованого висновку щодо недоведеності факту порушення відповідачем ОСОБА_4 прав позивача.
Доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не взяли до уваги висновок експерта від 26 червня 2019 року колегія суддів відхиляє, оскільки, як вже встановлено судами, межі земельної ділянки, що перебуває у володінні позивача, не визначені у встановленому законом порядку, тому висновок земельно-технічної експертизи не дає підстав вважати, що права позивача в даному випадку порушені.
Посилання в касаційній скарзі на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17, Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 384/407/17 є безпідставними, оскільки фактичні обставини у вказаних справах не є подібними до обставин цієї справи. У справі № 689/26/17 вирішувалось питання, зокрема щодо визнання права власності на земельну ділянку. У справі № 384/407/17 порушувалось питання щодо виділу в натурі частки з майна, що є у спільній частковій власності. У справі, яка переглядається, позивач звернувся з позовом про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та визнання права користування земельною ділянкою. Однак, враховуючи подану позивачем заяву щодо залишення позовних вимог без розгляду в частині визнання права користування земельною ділянкою та ухвалу Кіровського районного суду міста Кіровограда від 18 лютого 2020 року про залишення без розгляду в зазначеній частині позовних вимог, остаточно предметом позову є усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою.
Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції чи апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанцій.
Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.