ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 січня 2022 року
м. Київ
cправа № 917/996/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючий), Колос І.Б., Селіваненка В.П.
за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,
представників учасників справи:
позивача за первісним позовом - Товариства з обмеженою відповідальністю "КАІС АГРО" (далі - ТОВ "КАІС АГРО", скаржник) - Шевцова Ю.Б. (адвокат),
відповідача за первісним позовом - Державного підприємства "Полтавський комбінат хлібопродуктів" (далі - ДП "Полтавський комбінат хлібопродуктів") - не з`явився,
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Фонду державного майна України (далі - Фонд) - Федорчук О.В. (самопредставництво),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ТОВ "КАІС АГРО"
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.08.2021 (головуючий - суддя Медуниця О.Є., судді: Гребенюк Н.В., Чернота Л.Ф.)
у справі №917/996/20
за позовом ТОВ "КАІС АГРО"
до ДП "Полтавський комбінат хлібопродуктів",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Фонд,
про відшкодування збитків,
та за зустрічним позовом ДП "Полтавський комбінат хлібопродуктів"
до ТОВ "КАІС АГРО"
про визнання угоди недійcною.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. ТОВ "КАІС АГРО" звернулося до суду з позовною заявою до ДП "Полтавський комбінат хлібопродуктів" про стягнення збитків у розмірі 183 750 доларів США.
1.1.2. Позов мотивовано тим, що відповідач не виконав умови договору складського зберігання зерна від 23.10.2018 № 78/18-хб у частині повернення зерна зі зберігання на першу вимогу поклажодавця, внаслідок чого позивач поніс витрати у вигляді штрафу за порушення строків поставки товару контрагенту - OPTIMONT INVESTMENTS LTD.
1.2. ДП "Полтавський комбінат хлібопродуктів" звернулося до суду із зустрічною позовною заявою до ТОВ "КАІС АГРО" про визнання недійсною угоди про визнання боргу від 26.12.2019.
1.2.1. Зустрічну позовну заяву мотивовано тим, що ДП "Полтавський комбінат хлібопродуктів" і Філія "Хлібна база № 88" ДП "Полтавський комбінат хлібопродуктів" на порушення положень статті 73-2 Господарського кодексу України (далі - ГК України) уклали з ТОВ "КАІС АГРО" угоду про визнання боргу від 26.12.2019 без згоди уповноваженого органу (Фонду).
2. Короткий зміст рішень суду першої інстанції та постанов суду апеляційної інстанції
2.1. Рішенням Господарського суду Полтавської області від 13.04.2021 первісний позов задоволено в повному обсязі. Стягнуто з ДП "Полтавський комбінат хлібопродуктів" на користь ТОВ "КАІС АГРО" в рахунок відшкодування завданих збитків 183 750,00 доларів США, яка визначається в еквіваленті до національної валюти України на дату перерахування грошових коштів за відповідним курсом Національного банку України, та 73 481,64 грн судових витрат. У задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.
2.2. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 11.08.2021 скасовано рішення Господарського суду Полтавської області від 13.04.2021 року у справі №917/996/20 та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні первісного позову, а зустрічний позов задоволено. Визнано недійсною угоду про визнання боргу, укладену 26.12.2019 ТОВ "КАІС АГРО" та ДП "Полтавський комбінат хлібопродуктів", філією "Хлібна база №88" ДП "Полтавський комбінат хлібопродуктів". Стягнуто з ТОВ "КАІС АГРО" на користь ДП "Полтавський комбінат хлібопродуктів" витрати зі сплати судового збору за подання зустрічного позову в розмірі 2102 грн. Стягнуто з ТОВ "КАІС АГРО" на користь Фонду витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 113 375,46 грн.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, ТОВ "КАІС АГРО" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Господарського суду Полтавської області від 13.04.2021.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1. Апеляційним судом не застосовано норми матеріального права, які підлягали застосуванню, а саме статтю 22, частину першу статті 611, частини першу, другу статті 623 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), частину другу статті 217, частину першу статті 218, статті 224, 225 ГК України та застосовано норми матеріального права, які не підлягали застосуванню, а саме статті 42, 44 ГК України; також порушенено норми процесуального права, а саме статті 74, 76, 80, 86, 236, 282, 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Крім того, відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права, а саме статей 22, 611, 623 ЦК України та статей 42, 44, 217, 218, 224, 225 ГК України у подібних правовідносинах.
5. Позиція інших учасників справи
5.1. Відзив від ДП "Полтавський комбінат хлібопродуктів" до Верховного Суду не надходив.
5.2. Фонд подав до Суду 07.12.2021 письмові пояснення, в яких заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх незаконність та необґрунтованість, і просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін як таку, що прийнята з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6.1. ТОВ "КАІС АГРО" та ДП "Полтавський комбінат хлібопродуктів" 23.10.2018 укладено договір складського зберігання зерна № 78/18-хб (далі - договір).
6.2. За умовами договору поклажодавець - ТОВ "КАІС АГРО" за власний рахунок поставляє на зерновий склад - Філії "Хлібна база № 88" ДП "Полтавський комбінат хлібопродуктів" зерно культур, що вказані у цьому договорі, а зерновий склад зобов`язується надати послугу, пов`язану з його діяльністю, а саме: прийняти, розташувати по сховищах у відповідності з якістю, при необхідності доводити до потрібних кондицій, зберігати і відвантажувати сільськогосподарську продукцію (далі - зерно) на протязі терміну дії цього договору.
6.3. Відповідно до пункту 3.2 договору відпуск зерна зерновим складом та приймання її поклажодавцем за кількістю та якістю здійснюється на складі зернового складу та за участю уповноваженого представника поклажодавця з обов`язковим складанням відповідних актів.
6.4. ТОВ "КАІС АГРО" листом № 88 від 18.03.2019 звернулося до Філії "Хлібна база № 88" ДП "Полтавський комбінат хлібопродуктів" з вимогою відвантажити з 01.04.2019 у залізничні вагони кукурудзу 3 класу врожаю 2018 року в кількості 2 100,00 тонн.
6.5. ТОВ "КАІС АГРО" 05.04.2019 повторно звернулось до Філії з вимогою відвантажити з 05.04.2019 у залізничні вагони кукурудзу 3 класу врожаю 2018 року в кількості 3 512,960 тонни.
6.6. ДП "Полтавський комбінат хлібопродуктів" вимоги ТОВ "КАІС АГРО" не виконало.
6.7. ТОВ "КАІС АГРО" 18.04.2019 звернулось до Міністерства аграрної політики та продовольства з листом №121, в якому просило з метою забезпечення доставки зерна у порт у строк до 10.05.2019 залізничним транспортом вжити негайні заходи для термінового відвантаження філією "Хлібна база №88" ДП "Полтавський комбінат хлібопродуктів" та відшкодувати витрати допущеного простою залізничних вагонів з вини зберігача.
6.8. ТОВ "КАІС АГРО" 26.04.2019 звернулось до Філії "Хлібна база №88" ДП "Полтавський комбінат хлібопродуктів", ДП "Полтавський комбінат хлібопродуктів" та Міністерства аграрної політики та продовольства із вимогою-претензією, в якій просило терміново відвантажити зі складу Філії "Хлібна база №88" ДП "Полтавський комбінат хлібопродуктів" кукурудзу 3 класу врожаю 2018 року в кількості 2108,88 т; відшкодувати вартість простою 15 залізничних вагонів та відшкодувати вартість подачі й забирання 15 вагонів тепловозом станції на під`їзну колію у сумі 3965,50 грн.
6.9. ТОВ "КАІС АГРО" 07.05.2019 листом №07/05 звернулось до Філії "Хлібна база №88" ДП "Полтавський комбінат хлібопродуктів" та ДП "Полтавський комбінат хлібопродуктів", в якому просило відвантажити 07.05.2019 у залізничні вагони кукурудзу 3 класу врожаю 2018 року.
6.10. ТОВ "КАІС АГРО" 07.05.2019 листом б/н звернулося до Філії "Хлібна база №88" ДП "Полтавський комбінат хлібопродуктів" та ДП "Полтавський комбінат хлібопродуктів", в якому просило 07.05.2019 відвантажити у подані 15 вагонів, які перебувають на території відповідача, зерно ТОВ "КАІС АГРО" і відшкодувати завдані збитки.
6.11. Міністерство аграрної політики та продовольства України 11.05.2019 листом №37-21-15/11371 за результатами розгляду листів від 18.04.2019 №121, від 19.04.2019 №125, від 26.04.2016 №128, від 03.05.2019 №03/05 повідомило ТОВ "КАІС АГРО", що існує законодавча заборона незаконного втручання органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини та обов`язку цих органів діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
6.12. ТОВ "КАІС АГРО" 02.07.2019 звернулось до Філії "Хлібна база №88" ДП "Полтавський комбінат хдібопродуктів", ДП "Полтавський комбінат хлібопродуктів" з вимогою про повернення зерна та відшкодування збитків, в якому просило повернути зерно кукурудзи 3 класу в кількості 2916,91 т або повідомити про його втрату та відшкодувати спричинені збитки.
6.13. Право власності ТОВ "КАІС АГРО" на кукурудзу 3 класу в кількості 3 512,96 тонни, яке знаходилося на зберіганні у ДП "Полтавський комбінат хлібопродуктів" на підставі договору складського зберігання № 78/18-хб від 23.10.2018, було визнане рішенням Господарського суду Харківської області від 14.08.2019 у справі №922/1595/19, що набрало законної сили.
6.14. ТОВ "КАІС АГРО" в позові посилається на те, що внаслідок невиконання ДП "Полтавський комбінат хлібопродуктів" в особі Філії "Хлібна база № 88" ДП "Полтавський комбінат хлібопродуктів" договірних зобов`язань у частині повернення зерна зі зберігання на першу вимогу поклажодавця ТОВ "КАІС АГРО" порушило умови контракту № KS-OP-02C від 24.04.2018, укладеного між ТОВ "КАІС АГРО" та OPTIMONT INVESTMENTS LTD.
6.15. Додатковою угодою від 15.03.2019 до вказаного контракту та доповненням до неї передбачено поставку товару - кукурудзи 3 класу, врожаю 2018 року, країна походження - Україна, кількістю 5000 метричних тонн вартістю 875 000,00 доларів США. Товар відвантажується з таких складів зберігання та у відповідній кількості: склад ТОВ "Дергачі-Агро", за адресою: 62302 Харківська область, Дергачівський район, м. Дергачі, вул. Соснова, 2, у кількості - 500,00 метричних тонн; склад ДП "Охтирський комбінат хлібопродуктів" Державного агентству резерву України, за адресою: 42703 Сумська область, м. Охтирка, вул. Армійська, 11, у кількості - 1000,00 метричних тонн; склад філія "Хлібна база № 88" ДП "Полтавський КХП", за адресою: 38813 Полтавська область, Чутівський район, смт Скороходове, вул. Першотравнева, 9А, у кількості 3500,00 метричних тонн. Поставка здійснюється в період з 15.03.2019 по 10.05.2019.
6.16. Згідно з пунктом 1 додаткової угоди від 12.03.2019 до контракту у разі порушення строків поставки товару продавець повинен сплатити покупцеві штраф у розмірі 30% від вартості непоставленого товару.
6.17. ТОВ "КАІС АГРО" за порушення строків поставки зерна сплатило OPTIMONT INVESTMENTS LTD штрафні санкції в розмірі 183 750,00 доларів США, що підтверджується платіжним дорученням від 16.12.2019.
6.18. ТОВ "КАІС АГРО" (кредитор) та ДП "Полтавський комбінат хлібопродуктів" (боржник 2) та Філією "Хлібна база № 88" ДП "Полтавський комбінат хлібопродуктів" (боржник 1) 26.12.2019 укладена угода про визнання боргу, за якою ДП "Полтавський комбінат хлібопродуктів" визнало розмір понесених втрат кредитора (позивача), які полягали у сплаті штрафу за порушення строків поставки товару, що складає 183 750,00 доларів США, та зобов`язалось сплатити грошові кошти.
7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
7.1. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.09.2021 для розгляду касаційної скарги у справі №917/996/20 визначено колегію суддів у складі: Огороднік К.М. - головуючий, Банасько О.О., Пєсков В.Г.
7.2. У зв`язку з відпусткою судді Пєскова В.Г. автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №917/996/20 визначено склад колегії суддів: Огороднік К.М. (головуючий), Жуков С.В., Банасько О.О, що підтверджується витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.11.2021.
7.3. Ухвалою Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 917/996/20 (головуючий суддя Огороднік К.М., судді Банасько О.О., Жуков С.В.), зокрема відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "КАІС АГРО" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.08.2021 у справі №917/996/20; призначено розгляд касаційної скарги у засіданні Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду на 08.12.2021.
7.4. ТОВ "КАІС АГРО" подало до Суду 08.12.2021 доповнення до касаційної скарги.
Протокольною ухвалою Верховного Суду від 13.01.2022 вирішено розглянути вказані доповнення разом із касаційною скаргою у відповідності до положень статей 298, 300 ГПК України.
7.5. Ухвалою Верховного Суду від 08.12.2021 задоволено заяву суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Огородніка К.М. (головуючого), Банаська О.О., Жукова С.В. від 08.12.2021 про самовідвід у справі №917/996/20; cправу №917/996/20 передано для повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями з урахуванням їх спеціалізації.
7.6. Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 09.12.2021 № 29.3-02/4226 у зв`язку з ухвалою про самовідвід суддів Огородніка К.М., Банаська О.О., Жукова С.В., відповідно до приписів Положення про автоматизовану систему документообігу суду, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №917/996/20.
7.7. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №917/996/20 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Малашенкової Т.М., суддів Колос І.Б., Селіваненка В.П., що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.12.2021.
7.8. Ухвалою колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у складі: головуючого судді - Малашенкової Т.М., суддів Колос І.Б., Селіваненка В.П. від 14.12.2021 справу №917/996/20 справу прийнято до свого провадження .
7.9. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
7.10. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
8. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
8.1. Причиною спору в даній справі стало питання про наявність або відсутність підстав для задоволення первісних позовних вимог щодо відшкодування збитків та зустрічних вимог про визнання угоди недійcною.
8.2. Верховний Суд на підставі встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, здійснює перевірку застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права і зазначає таке.
8.3. Статтею 224 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки, суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Згідно зі статтею 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Статтею 22 ЦК України визначено, що збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
За загальним правилом особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина перша статті 22, стаття 611 ЦК України).
За змістом частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; наявність збитків; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.
Вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд перш за все повинен з`ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. При цьому у випадку невиконання договору чинне законодавство виходить з принципу вини контрагента.
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов`язань, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.
Відсутність хоча б одного із указаних елементів, що утворюють склад правопорушення, не дає підстави кваліфікувати поведінку боржника як правопорушення та, відповідно, не може бути підставою застосування відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.
Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою і збитками (в тому числі іх розміром) є обов`язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв`язку.
При цьому на позивача покладається обов`язок довести факт завдання йому збитків, розмір зазначених збитків, докази невиконання зобов`язань та причинно-наслідковий зв`язок між невиконанням зобов`язань та завданими збитками. При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов`язань. Натомість відповідачу потрібно довести відсутність його вини у завданні збитків позивачу.
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо). Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.12.2018 у справі № 902/320/17).
Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.
Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 10.03.2020 у справі № 908/3209/16 зазначив, що відшкодуванню підлягають збитки, що стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотним наслідком порушення боржником зобов`язання чи завдання шкоди. Такі збитки є прямими. Збитки, настання яких можливо було уникнути, які не мають прямого причинно-наслідкового зв`язку, є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню.
При цьому однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними.
Згідно зі статтею 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
З конструкції частини третьої статті 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з порушенням своїх зобов`язань, які виникають з цих правовідносин, є формою зловживання правом.
Частина перша статті 16 ЦК України встановлює, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Разом з тим відповідно до частини третьої статті 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої-п`ятої статті 13 цього Кодексу, зокрема, відмовити у захисті права, яким особа зловжила.
Верховний Суд зазначає, що право особи на відшкодування збитків у зв`язку із невиконанням або неналежним виконанням іншою стороною свого обов`язку має ставитися у пряму залежність від добросовісності поведінки особи, яка стверджує про наявність збитків, та виконання нею своїх обов`язків.
8.4. Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, диспозитивність, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості є одними з основних засад судочинства, закріпленими у статті 124 Конституції України, статтях 2, 7, 13, 14 ГПК України.
Верховний Суд акцентує, що позивач як особа, яка вважає, що її право порушено, самостійно визначає докази, які, на її думку, підтверджують заявлені вимоги. Проте обов`язок надання правового аналізу заявлених вимог, доказів на їх підтвердження та спростування доводів учасників справи покладений на господарський суд.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).
Законом України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" (набув чинності 17.10.2019), зокрема, внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
8.5. Задовольняючи первісні позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачу завдані збитки саме внаслідок бездіяльності відповідача у вигляді нездійснення відвантаження продукції позивача в порядку, передбаченому договором складського зберігання зерна № 78/18-хб від 23.10.2018. При цьому суд першої інстанції дійшов висновку про наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, у зв`язку з чим особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в цій частині та ухвалюючи нове рішення, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення первісного позову через недоведення позивачем наявності причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора.
Такий висновок суд апеляційної інстанції обґрунтував лише тим, що ТОВ "КАІС АГРО" під час укладання договору складського зберігання зерна № 78/18-хб повинне було допускати можливість настання несприятливих фінансових наслідків у разі невиконання останнім умов договору; вступаючи у договірні відносини з OPTIMONT INVESTMENTS LTD, позивач за первісним позовом не був позбавлений можливості провести комерційний розрахунок та визначити власний комерційний ризик; позивачем за первісним позовом не доведено відсутність у нього можливості поставити товар OPTIMONT INVESTMENTS LTD за рахунок іншого зерна, ніж те, що перебувало на зберіганні у відповідача за первісним позовом (враховуючи наявність договірних відносин у позивача за первісним позовом з різними зберігачами зерна).
Водночас, здійснюючи перегляд судового рішення у цій справі, апеляційний господарський суд на порушення статей 86, 269 ГПК України, не дослідив та не надав оцінки усім наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, зокрема змісту договору складського зберігання зерна від 23.10.2018 №78/18-хб (в контексті виконання позивачем пункту 3.3 цього договору), умовам контракту №KS-OP-02C від 24.04.2018, укладеного ТОВ "КАІС АГРО" та OPTIMONT INVESTMENTS LTD; умовам додаткових угод до цього контракту від 12.03.2019 та від 15.03.2019; зміст листа ТОВ "КАІС АГРО" від 15.03.2019 адресований директору OPTIMONT INVESTMENTS LTD.
Також суд апеляційної інстанції не з`ясував, чи були добросовісними дії позивача під час укладання додаткових угод від 12.03.2019 та від 15.03.2019 щодо встановлення штрафних санкцій та строків поставки тощо, враховуючи зміст листа ТОВ "КАІС АГРО" від 15.03.2019 та умови договору складського зберігання зерна від 23.10.2018 №78/18-хб (щодо строків відвантаження); чи була поведінка позивача добросовісною під час укладення зазначених додаткових угод з огляду на ризики підприємницької діяльності та чи можливо було уникнути настання таких збитків діями самого позивача; як протиправна поведінка відповідача пов`язана зі збитками, які поніс позивач [прямо (безпосередньо) чи опосередковано].
Відповідно до частини другої статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Колегія суддів зазначає, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів. Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів, що запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України, щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності та взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.
У пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
Суд апеляційної інстанції не здійснив належної оцінки на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні усіх наявних у справі доказів, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, що є порушенням норм процесуального права, зокрема статті 86 ГПК України.
Таким чином, доводи касаційної скарги в цій частині частково знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду справи.
8.6. Крім того, на думку скаржника, висновки суду апеляційної інстанції в частині наявності підстав для задоволення зустрічного позову обґрунтовані неналежними і недопустимими доказами, що суперечить приписам ГПК України.
З приводу зазначених доводів Верховний Суд виходить з такого.
Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Водночас за змістом частин третьої, восьмої статті 80 та частини третьої статті 269 ГПК України Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Матеріалами справи підтверджується, що Баланс (звіт про фінансовий стан) на 31.12.2018, на який посилається суд апеляційної інстанції як на підставу для задоволення зустрічного позову, Фонд надав лише до суду апеляційної інстанції разом з апеляційною скаргою.
На порушення вимог статей 80 та 269 ГПК України суд апеляційної інстанції, не дослідивши причин неподання Фондом цього документа до суду першої інстанції, оцінив зазначений звіт про фінансовий стан як належний та допустимий доказ у цій справі, на підставі чого дійшов висновку про наявність підстав для визнання недійсною угоди про визнання боргу від 26.12.2019.
Ухвалюючи оскаржувану постанову в частині задоволення зустрічного позову, суд апеляційної інстанції не встановив тих фактичних обставин справи, від яких залежить її правильне вирішення, та не надав їм належної правової оцінки, тому дійшов передчасного висновку про те, що зустрічні позовні вимоги позивача є необґрунтованими. Отже, оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції в цій частині ухвалено з порушенням норм процесуального права.
Отже, доводи касаційної скарги в цій частині підтвердилася під час касаційного провадження.
8.7. Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Проте рішення суду апеляційної інстанції не відповідає наведеним у статті 236 ГПК України критеріям обґрунтованості рішення, що, відповідно, тягне за собою скасування рішення суду апеляційної інстанції з направленням справи на новий апеляційний розгляд, оскільки суд не дослідив усі обставини справи з наданням оцінки всіх наявних у ній доказів, з якими пов`язане законне вирішення спору по суті, тому прийняту у справі постанову не можна вважати законною та обґрунтованою.
Під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції слід установити й дослідити фактичні обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення, а також надати всім доказам, які наявні в матеріалах справи, належну правову оцінку з урахуванням викладеного в цій постанові та на підставі норм права, що регулюють спірні правовідносини.
8.8. Доповнення до касаційної скарги залишаються Верховним Судом без розгляду у зв`язку з поданням їх поза межами строку, встановленого частиною першою статті 298 ГПК України.
8.9. З урахуванням міркувань, наведених у розділі 8 цієї постанови, Верховний Суд відхиляє доводи, викладені у письмових поясненнях Фонду.
8.10. Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" також зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
8.11. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи було надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі та доречні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.