ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 січня 2022 року
м. Київ
cправа № 903/91/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
головуючий - Стратієнко Л.В.,
судді: Губенко Н.М., Кондратова І.Д.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Павлика Антона Петровича
на рішення Господарського суду Волинської області
(суддя -Якушева І.О.)
від 23.06.2021
та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду
(головуючий - Коломис В.В., судді - Дужич С.П., Миханюк М.В.)
від 04.10.2021,
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мірланд Україна"
до фізичної особи-підприємця Павлика Антона Петровича
про стягнення 895 631,53 грн
та за зустрічним позовом фізичної особи-підприємця Павлика Антона Петровича
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мірланд Україна"
про стягнення 70 253,88 грн
В С Т А Н О В И В:
у лютому 2021 до Господарського суду Волинської області звернулося ТОВ "Мірланд Україна" з позовом до ФОП Павлика А. П. про стягнення 895 631,53 грн штрафу.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором перевезення вантажу №1 від 14.02.2020 щодо збереження вантажу під час міжнародного автомобільного перевезення.
У березні 2021 року ФОП Павлик А. П. подав до суду зустрічний позов до ТОВ "Мірланд Україна" про стягнення 70 253,88 грн плати за перевезення вантажу.
Рішенням Господарського суду Волинської області від 23.06.2021, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.10.2021, позов ТОВ "Мірланд Україна" задоволено. Стягнуто з ФОП Павлика А.П. на користь ТОВ "Мірланд Україна" 895 631,53 грн штрафу. У задоволенні зустрічного позову ФОП Павлика А. П. відмовлено.
Приймаючи рішення, господарські суди дійшли висновків, що позивачем доведено факт недостачі вантажу, який перевозився ФОП Павликом А. П., а укладеним між сторонами договором №1 від 14.02.2020 була передбачена відповідальність перевізника у випадку втрати вантажу у вигляді штрафу у розмірі вартості вантажу.
В частині вирішення зустрічного позову судом встановлено, що у відповідача не настав строк для виконання зобов`язання з оплати вартості перевезення.
У грудні 2021 року ФОП Павлик А. П. подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані рішення в частині задоволення первісного позову ТОВ "Мірланд Україна" про стягнення з ФОП Павлика А. П. 895 631,53 грн штрафу, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставами для скасування судових рішень відповідач зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій, а саме ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та ст. ст. 76-79, 86, 236, 269 ГПК України щодо надання оцінки акту прийняття-передачі продукції та неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 27.12.2019 у справі № 924/70/18. Порушення приписів частини 2 статті 216 ГГК України та неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та постановах Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 922/4294/19, від 16.03.2021 у справі № 922/266/20.
Крім того, ФОП Павлик А. П. вказує, що оскаржувані судові рішення прийняті з порушенням норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Зокрема, суди помилково прийняли до уваги акт приймання-передачі продукції № 26/-2 від 26.02.2020, оскільки він не підписаний представником експедитора ТОВ "Мірланд Україна". Стягнення з ФОП Павлика А. П. 895 631,53 грн штрафу становить для нього надмірний фінансовий тягар, оскільки на його матеріальному утриманні знаходяться троє неповнолітніх дітей та відповідач має непогашені кредитні зобов`язання. Судами стягнуто з перевізника на користь експедитора значний розмір штрафних санкцій за відсутності в матеріалах справи доказів понесення експедитором збитків у спірному перевезенні, зокрема експедитор отримав від замовника перевезення (ТОВ "Торговий Дім Імпорту") оплату його вартості, експедитор не здійснював компенсацію замовнику збитків, завданих викраденням вантажу, оскільки вантаж був застрахований.
У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Мірланд Україна" вважає рішення Господарського суду Волинської області від 23.06.2021 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.10.2021 законними та обґрунтованими, просить залишити їх без змін. На переконання позивача господарські суди належим чином дослідили обставини міжнародного перевезення вантажу (алкогольних напоїв) з Recy (Ресі, Французька Республіка) до м. Києва, Україна. Встановили факт недостачі товару, який згідно з п. 4.5 договору перевезення від 14.02.2020 є підставою для накладення на перевізника штрафу у розмірі вартості втраченого вантажу.
Рішення господарських судів в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ФОП Павлика А. П. про стягнення 70 253,88 грн плати за перевезення вантажу не оскаржуються.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наявність зазначеної у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень (п. п. 1 та 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, заперечення проти неї і перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити з таких підстав.
Як встановлено господарськими судами, 17.04.2018 між ТОВ "Український Дім Імпорту" як клієнтом та ТОВ "Мірланд Україна" як експедитором було укладено договір транспортного експедирування вантажів автомобільним транспортом № 17042018, згідно з п. 1.1 якого клієнт доручає, а експедитор бере на себе обов`язок організувати перевезення вантажу автомобільним транспортом територією України та/або за її межами і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням, що зазначені у п. 1.2 договору, а клієнт зобов`язується оплачувати такі послуги відповідно до умов даного договору.
Відповідно до пункту 2.1 договору транспортного експедирування для надання кожної конкретної послуги клієнт надає експедиторові заявку, в якій зазначає: дату складання заявки, найменування та кількість (тоннаж) вантажу, якій необхідно перевести, дата, час та місце навантаження вантажу на транспортні засоби; пункт доставки (призначення) вантажу та найменування отримувача вантажу, строк перевезення або дата та час доставки вантажу (розвантаження), ПІБ та телефон представника клієнта, відповідального за організацію перевезення; вимоги до забезпечення збереження та/або умов перевезення (доставки) вантажу; вимоги до маршруту перевезення, якщо такі є у клієнта.
14.02.2020 ТОВ "Український Дім Імпорту" було подано ТОВ "Мірланд Україна" заявку № 14102020 на здійснення міжнародного перевезення вантажу (алкогольних напоїв) сполученням з Recy (Ресі, Французька Республіка) до м. Києва, Україна.
Згідно з пунктом 2.14 договору транспортного експедирування експедитор зобов`язаний для здійснення перевезень залучати перевізників, які мають для цього усі необхідні документи та повноваження.
14.02.2020 між ТОВ "Мірланд Україна" як експедитором та ФОП Павликом А.П. як перевізником було укладено договір перевезення вантажу № 1, відповідно до умов якого предметом договору є порядок взаємовідносин, які виникають між перевізником і експедитором при організації та виконанні обсягу послуг, пов`язаних з перевезенням вантажів номенклатури експедитора у міжнародному та внутрішньому сполученні. Перевізник зобов`язується доставити за рахунок експедитора довірений йому відправником вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу, а експедитор зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Відповідно до пункту 2.1 договору перевезення вантажу № 1 на кожне перевезення оформляється транспортне замовлення (заявка), яка складається в письмовій формі, підписується експедитором та надається перевізнику.
Згідно з п. 3.2.8 договору перевезення вантажу № 1 перевізник зобов`язаний виконувати перевезення, дотримуючись термінів доставки і цілісності вантажу під час руху транспортного засобу.
За приписами п. 3.2.22 договору перевезення вантажу № 1 перевізник несе повну матеріальну відповідальність за вантаж з моменту прийому його від відправника до моменту здавання одержувачу.
Договором перевезення передбачена відповідальність сторін за неякісне виконання своїх зобов`язань (п. 4.1).
Згідно з п. 4.5 договору перевезення вантажу № 1 у випадку повної або часткової втрати або пошкодження вантажу, які виникли в проміжок часу між отриманням вантажу та його передачею вантажоодержувачу, перевізник відшкодовує експедитору штраф, еквівалентний вартості втраченого або ушкодженого вантажу, який вказаний в претензії вантажоодержувача (вантажовласника) та підтверджується актом, згідно з п. 3.1.9. цього договору.
14.02.2020 ТОВ "Мірланд Україна" надало ФОП Павлику А. П. заявку на міжнародне перевезення автотранспортом № OSH-1200.
18.02.2020 на підставі договору перевезення та заявки №ОБН-1200 відповідач приступив до виконання своїх обов`язків та прийняв вантаж (алкогольну продукцію) до перевезення, сполученням з м. Ресі, Французька республіка до м. Києва, Україна.
Для перевезення вантажу відповідач використовував вантажний автомобіль з напівпричепом - державні реєстраційні номера транспортних засобів НОМЕР_1 / НОМЕР_2 .
25.02.2020 перевізник доставив вантаж. При прийнятті вантажу вантажоодержувачем (ТОВ "Український Дім Імпорту") в складі комісії та за участі водія (відповідача) було проведено фізичний огляд товарів та інших предметів, яким було встановлено недостачу вантажу, був складений акт приймання-передачі продукції № 26/02 від 26.02.2020, яким встановлено факт недостачі товару. Акт підписано відповідачем та представниками ТОВ "Український Дім Імпорту".
Факт недостачі товару було відображено у міжнародній товарно-транспортній накладній від 18.02.2020.
Крім цього, працівниками Київської митниці Держмитслужби України також було складено акт про проведення фізичного огляду товарів та інших предметів від 25.02.2020, відповідно до якого також встановлено недостачу товару.
Згідно з витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань за номером кримінального провадження 12020110130000561 у період часу з 17:00 по 00:00 23.02.2020 невстановлена особа, перебуваючи в напрямку автодороги "Київ-Ковель", викрала товар, належний ТОВ "Український Дім Імпорту".
Відповідно до листа Броварського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київський області від 24.04.2020 № 5539/1003/109/20-20, сума збитків ТОВ "Український Дім Імпорту" становить 895 367,77 грн.
ТОВ "Український Дім Імпорту" направило на адресу ТОВ "Мірланд Україна" претензію від 26.02.2020 № 121, у якій ТОВ "Український Дім Імпорту" вимагало у позивача відшкодувати збитки в розмірі 895 631,53 грн.
ТОВ "Мірланд Україна" було надіслано на адресу ФОП Павлика А. П. претензію від 26.02.2020 № 1/1420 про відшкодування збитків.
У відповіді на претензію ФОП Павлик А.П. відмовив у задоволенні претензії ТОВ "Мірланд Україна" посилаючись на обставини незавершеного кримінального провадження № 12020110130000561 та отримання замовником перевезення ТОВ "Український Дім Імпорту" страхового відшкодування втраченого вантажу.
Враховуючи викладене та посилаючись на п. 4.5. договору перевезення № 1 від 14.02.2020, ТОВ "Мірланд Україна" звернулось до господарського суду з позовом про стягнення з ФОП Павлика А. П. штрафу в розмірі 895 631,53 грн.
Місцевий господарський суд, розглянувши подані сторонами докази та дослідивши обставини справи, дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджено неналежне виконання ФОП Павлика А.П. умов договору перевезення № 1 від 14.02.2020, який несе повну матеріальну відповідальність за вантаж з моменту прийому його від відправника до моменту здавання одержувачу. Зважаючи, що у п. 4.5 договору передбачена відповідальність перевізника у вигляді штрафу, наявні правові підстави для задоволення позовних вимог щодо стягнення з ФОП Павлика А. П. 893 631,53 грн штрафу, який відповідає вартості втраченого вантажу. Вартість втраченого вантажу була визначена судом з врахуванням довідки ТОВ "Український Дім Імпорту".
З таким висновком Господарського суду Волинської області погодився і Північно-західний апеляційний господарський суд.
Верховний Суд вважає висновки господарських судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення первісного позову у цій справі передчасними з огляду на таке.
При розгляді справи судами попередніх інстанцій відповідач послідовно заперечував щодо нарахування йому штрафних санкцій (штрафу) в повному обсязі, вказував на необґрунтовано великий розмір штрафних санкцій, відсутність збитків у експедитора ТОВ "Мірланд Україна", відшкодування вартості втраченого вантажу його власнику (ТОВ "Український Дім Імпорту") страховою компанією ПрАТ СК "Колоннейд Україна" та зазначав про можливість його зменшення судом. При цьому, посилався на ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України. Клопотання про застосування ст. 233 ГК України і ст. 551 ЦК України та зменшення розміру штрафу викладене, зокрема, у апеляційній скарзі ФОП Павлика А. П. (а.с. 138 - 139, т. 2).
Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
За ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Аналогічні норми містить ст. 526 ЦК України.
Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
За ч. 2 ст. 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Згідно з ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Неустойка - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності.
Водночас, неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за неналежне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18).
Відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Частиною 3 ст. 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Зменшення неустойки (зокрема, штрафу) є протидією необґрунтованого збагачення однією з сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення штрафу направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагенту на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.
З урахуванням вищевикладеного, на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (штрафу) до її розумного розміру.
У п. п. 8.22 - 8.25 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 зазначено, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 ЦК України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
Право на отримання мотивованого судового рішення є процесуальним елементом права на справедливий суд (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Порушення права на справедливий розгляд за ст. 6 Конвенції буде мати місце у випадках: відмови суду розглядати в своєму рішенні доводи, засновані на Конвенції, які до того ж були ясно і повно викладено; відмови суду оцінювати доводи заявника, засновані на Конституції; відмови суду в задоволенні скарги заявника без оцінки доказів по суті, тобто без будь-якої мотивації, лише шляхом відтворення в судовій ухвалі тексту рішення суду нижчого рівня (рішення ЄСПЛ у справах "Гарсія Руїс проти Іспанії", "Іро Баланіт проти Іспанії", "Проніна проти України", "Хелле проти Фінляндії", "Татішвілі проти Росії").
Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Зазначені конституційні принципи закріплені і в ст. 7 (рівність перед законом і судом) та ст. 13 (змагальність сторін) ГПК України.
Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог ст. 7 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Зменшення штрафу хоч і є правом суду, однак це право не усуває його обов`язку розглянути подане стороною клопотання про зменшення штрафних санкцій, заявлених до стягнення з цієї сторони, з наведенням у рішенні мотивів його відхилення чи задоволення (часткового задоволення).
Однак задовольняючи позов, ні місцевий, ні апеляційний суди не врахували вимоги ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України.
Задовольняючи позов та стягуючи суму штрафу у розмірі 895 631,53 грн, суди не перевірили дотримання балансу інтересів сторін, не надали жодної правової оцінки доводами відповідача щодо можливості зменшення штрафу з огляду на великий розмір штрафних санкцій порівняно зі збитками експедитора ТОВ "Мірланд Україна", відсутність в матеріалах справи доказів понесення ТОВ "Мірланд Україна" збитків у спірному перевезенні, а саме: відсутність доказів сплати ТОВ "Мірланд Україна" як експедитором на користь ТОВ "Український Дім Імпорту" як власника вантажу вартості втраченої його частини, відшкодування вартості втраченого вантажу його власнику (ТОВ "Український Дім Імпорту") страховою компанією ПрАТ СК "Колоннейд Україна".
Разом цим необхідно зазначити, що сплата неустойки є правовим наслідком порушення цивільно-правового зобов`язання (статті 611 ЦК України).
Згідно зі статтею 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання (презумпція вини).
Аналіз положень статті 614 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку про те, що, установлюючи презумпцію вини особи, яка порушила зобов`язання, Цивільний кодекс України покладає на неї обов`язок довести відсутність своєї вини. Особа звільняється від відповідальності лише у тому випадку, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов`язання. Така правова позиція щодо застосування статті 614 Цивільного кодексу України висловлена Верховним Судом України у постанові від 13.02.2013 у справі №6-170цс12, та Верховним Судом у постановах від 14.09.2021 у справі №910/7256/20, від 19.08.2021 у справі №910/11889/20.
На підтвердження відсутності вини у втраті вантажу ФОП Павлик А. П. посилався на обставини незавершеного кримінального провадження № 12020110130000561, в ході проведення якого ФОП Павлик А. П. не був притягнутий до кримінальної відповідальності, а викрадення вчинили невстановлені особи.
Вказуючи на належне виконання своїх зобов`язань з перевезення та збереження вантажу відповідач заявляв клопотання про витребування у ПрАТ "Страхова компанія "ПЗУ України" роздруківки даних роботи тахографа, який був встановлений на вантажному автомобілі та реєстрував інформацію про рух транспортного засобу за маршрутом з Recy (Ресі, Французька Республіка) до м. Києва.
Роздруківка даних роботи тахографа підтвердить, що ФОП Павлик А. П. їхав за встановленим маршрутом без відхилень та без порушень умов договору перевезення № 1 від 14.02.2020, викрадення частини вантажу відбулося за обставин, які ФОП Павлик А. П. не міг передбачити та запобігти, тобто за відсутності його вини.
Відповідно до вимог ст. 237 ГПК України суд при ухваленні рішення вирішує, зокрема, питання, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються. Згідно з ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення суд зазначає перелік обставин, які є предметом доказування у справі.
Згідно з ч. 2 ст. 76 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відтак, встановлення обставин на підтвердження наявності чи відсутності вини відповідача у порушенні зобов`язання входить у предмет доказування та дослідження у цій справі за позовом про стягнення неустойки.
Натомість суди у цій справі не досліджували вказаних відповідачем обставин відсутності його вини у втраті частини вантажу. У прийнятих у справі судових рішеннях відсутні будь-які обґрунтування щодо підстав відмови у клопотанні ФОП Павлика А. П. про витребування роздруківки даних роботи тахографа.
Відповідно до вимог частини 1 та 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
У касаційній скарзі скаржник посилається на п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України та вказує, що судами попередніх інстанцій не було враховано висновків, зокрема, Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18, Верховного Суду у постановах від 26.01.2021 у справі № 922/4294/19, від 16.03.2021 у справі № 922/266/20 щодо застосування ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, які надають суду право зменшити розмір заявленої до стягнення неустойки.
Колегія суддів Касаційного господарського суду визнає обґрунтованими доводи позивача про необхідність врахування наведених висновків Верховного Суду при вирішенні спору про стягнення штрафних санкцій.
Рішення суду першої інстанції і постанова апеляційного суду прийняті без застосування норм матеріального права - ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України, з порушенням процесуального права - ст. 86 ГПК України та без врахування висновків касаційного суду, на які скаржник посилається в обґрунтування підстави касаційного оскарження, встановленої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 922/4294/19, від 16.03.2021 у справі № 922/266/20.
Порушення попередніми судовими інстанціями норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, такі недоліки не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції. Верховний Суд позбавлений можливості самостійно встановити обставини справи, що перешкоджає прийняттю законного рішення у справі, тому постановлені рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи, господарському суду слід взяти до уваги викладене у цій постанові, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об`єктивного встановлення обставин справи, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, надати правову кваліфікацію відносинам сторін, зокрема, належним чином дослідити обставини та наслідки спірного перевезення для сторін, обґрунтованість розміру штрафу з врахуванням цивільно-правових принципів рівності і балансу інтересів сторін, вирішити питання щодо наявності/відсутності підстав для зменшення розміру штрафу відповідно до ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України, і в залежності від встановленого, відповідно до вимог чинного законодавства вирішити спір з належним обґрунтуванням мотивів та підстав такого вирішення у судовому рішенні.
Відповідно до вимог п. 14 ст. 129 ГПК України, суд касаційної інстанції не здійснює розподіл судових витрат.
Керуючись п. 13 ст. 8, ст. ст. 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 ГПК України, Верховний Суд