У Х В А Л А
25 січня 2022 року
м. Київ
Справа № 320/6215/19
Провадження № 11-524апп21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Штелик С. П.,
перевіривши наявність підстав для прийняття до розгляду справи за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу Київської області Голяченка Івана Павловича про визнання протиправною і скасування постанови,
УСТАНОВИЛА:
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати неправомірною і скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Київської області Голяченка І. П. від 15 жовтня 2019 року № 60313285 про стягнення з боржника основної винагороди.
Позов обґрунтував тим, що приватний виконавець не мав підстав для прийняття оскаржуваної постанови 15 жовтня 2019 року одночасно з відкриттям виконавчого провадження, адже не виконав рішення суду і мав право на стягнення основної винагороди лише після повного або часткового виконання рішення.
Крім того, посилався на неправомірність стягнення основної винагороди приватного виконавця, оскільки державний виконавець вже виніс постанову про стягнення з нього виконавчого збору у виконавчому провадженні за тим самим виконавчим документом і звернув стягнення на доходи позивача у розмірі 20 % заробітку поки не буде виплачена вся сума виконавчого збору.
Рішенням від 6 липня 2020 року Київський окружний адміністративний суд позов задовольнив, вказавши на те, що розмір основної винагороди приватного виконавця залежить від фактично стягнутої ним суми, а не від суми, зазначеної у виконавчому документі. При цьому відповідач не надав доказів фактичного виконання судового рішення і стягнення заборгованості у розмірі за виконавчим листом. Також суд виходив із того, що на примусовому виконанні у державного виконавця вже перебуває постанова про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 70 200 грн за тим же виконавчим листом, і стягнення з боржника суми основної винагороди приватному виконавцю без реального стягнення суми боргу зумовить подвійне стягнення такої суми.
Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 29 липня 2020 року рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове - про відмову в задоволенні позову.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що приватний виконавець зобов`язаний одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження прийняти постанову про стягнення основної винагороди, у якій навести розрахунок останньої та порядок її стягнення, і така постанова виноситься незалежно від початку примусового виконання. Водночас, якщо суму стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми.
У ході судового розгляду було встановлено, що виконавчий лист, який був поданий приватному виконавцю, раніше повернутий державним виконавцем стягувачу за заявою останнього та містить лише відмітку державного виконавця від 14 травня 2018 року про підставу його повернення. Інших відомостей, передбачених пунктом 21 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, як-от: залишок нестягнутої суми, сума стягнутого виконавчого збору, - вказаний документ не містить.
Ураховуючи наведене, суд апеляційної інстанції вказав на правомірність відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження з одночасним прийняттям постанови про стягнення основної винагороди у повному обсязі, оскільки на той час відомості про повне або часткове виконання виконавчого листа були відсутні.
ОСОБА_1 оскаржив це рішення до суду касаційної інстанції з підстави, визначеної пунктом 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), а саме у зв`язку з відсутністю висновку Верховного Суду щодо застосування норм права щодо правомірності стягнення приватним виконавцем основної винагороди, незважаючи на те, що державним виконавцем вже постановлено про стягнення з боржника виконавчого збору й відповідна постанова виконується у примусовому порядку.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 17 вересня 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, а ухвалою від 28 грудня 2021 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 346 КАС.
Суд касаційної інстанції зазначив, що вирішення питання про передчасність винесення спірної постанови не є складним, адже суд раніше вже надавав оцінку передчасності скасування постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди у відкритих виконавчих провадженнях за умови, коли стягнення з боржника та розподіл стягнутих коштів ще фактично не відбулися (постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 січня 2021 року у справі № 160/5321/20, 27 квітня 2021 року у справі № 580/3444/20, 3 червня 2021 року у справі № 640/17286/20, 26 серпня 2021 року у справі № 380/6503/20).
Водночас, на переконання суду касаційної інстанції, порушене скаржником питання у контексті справедливості подвійного стягнення з нього коштів за виконання одного виконавчого документа має ознаки виключної правової проблеми, оскільки Закон України "Про виконавче провадження" не визначає порядку, умов чи підстав для припинення стягнення виконавчого збору з боржника у випадку подальшого пред`явлення стягувачем виконавчого документа до виконання приватному виконавцю.
При цьому висновок Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах відсутній, натомість в апеляційних округах існують різні підходи до вирішення подібних спорів.
Таким чином, за висновками касаційного суду, Закон України "Про виконавче провадження" не містить юридичної норми, яка необхідна для регламентації правовідносин, які виникли у справі ОСОБА_1, що має наслідком потребу у застосуванні аналогії закону (права), що є свідченням виключної правової проблеми, яка, за припущеням суду, виникатиме й надалі у невизначеній кількості справ.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про те, що з метою забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики цю справу необхідно передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Законом України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що Верховний Суд як найвищий суд у системі судоустрою України покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики.
Порядок та спосіб виконання завдань судочинства, покладених на Верховний Суд, визначено процесуальним законом.
Відповідно до частини п`ятої статті 346 КАС суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій - четвертій статті 346 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 346 цього Кодексу (частина четверта статті 347 КАС).
Таким чином, підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати є обґрунтований висновок суду, який розглядає справу в касаційному порядку, про те, що справа містить виключну правову проблему і метою її вирішення є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.
Як раніше вже неодноразово наголошувалось у рішеннях Великої Палати Верховного Суду, виключну правову проблему належить оцінювати з урахуванням кількісного та якісного критеріїв. З огляду саме на ці критерії має бути підтверджено той факт, що проблема наявна не в одній конкретній справі, але й існує в інших, або вона може виникнути з урахуванням позиції, щодо якої постає питання юридичної невизначеності.
За частиною шостою статті 347 КАС Велика Палата Верховного Суду перевіряє підстави для передачі справи на її розгляд.
Перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду не вбачає передумов для використання її повноважень для касаційного перегляду судових рішень у цій справі.
З описаної судом проблематики убачається, що вона обумовлена обставинами конкретно цієї справи та пов`язана з вирішенням питання ефективного способу захисту прав позивача як боржника, позаяк постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору, яка виконується та стала передумовою ймовірного подвійного стягнення винагороди виконавцю судового рішення, не є предметом перевірки в ініційованій ОСОБА_1 справі.
Колегією суддів не наведено обґрунтування неможливості вирішення саме Касаційним адміністративним судом під час касаційного перегляду судових рішень окресленого нею питання про те, чи порушує оскаржувана постанова приватного виконавця права боржника, а якщо так, то чи гарантує їхнє відновлення обраний ним спосіб захисту. В ухвалі не зазначено жодного прикладу різного підходу у правозастосуванні, а відсутність висновку Верховного Суду у подібних до спірних у цій справі правовідносин, як і припущення про виникнення аналогічних спорів у майбутньому, не свідчить про необхідність розгляду цієї справи саме Великою Палатою Верховного Суду.
При цьому саме Касаційний адміністративний суд своїми рішеннями формує судову практику з метою її єдності і сталості.
Тому згідно з правилами частини шостої статті 347 КАС справа підлягає поверненню до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для розгляду у відповідній колегії.
Ураховуючи викладене та керуючись статтями 248, 347, 355, 359 КАС, Велика Палата Верховного Суду