ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 січня 2022 року
м. Київ
cправа № 905/1959/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.
за участю секретаря судового засідання - Дерлі І.І.,
за участю представників сторін:
офісу ГП - Зарудяна Н.О.,
позивача - не з`явився,
відповідача-1 - не з`явився,
відповідача-2 - Лебедєва Н.В. (самопредставництво),
третьої особи - не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Відділу освіти Покровської міської ради Донецької області
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 13.09.2021 (у складі колегії суддів: Стойка О.В. (головуючий), Попков Д.О., Пелипенко Н.М.)
та рішення Господарського суду Донецької області від 28.04.2021 (суддя Курило Г.Є.)
за позовом Керівника Красноармійської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Покровської міської ради Донецької області
до: 1. Комунального підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги Покровської міської ради Донецької області",
2. Відділу освіти Покровської міської ради Донецької області
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Заклад дошкільної освіти № 5 "Вербонька" Покровської міської ради Донецької області
про визнання недійсним договору оренди № 1 від 02.01.2020 та зобов`язання повернути нежитлове приміщення площею 231,34 кв.м,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. Керівник Красноармійської місцевої прокуратури (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Покровської міської ради Донецької області (далі - Позивач, Рада) звернувся до Господарського суду Донецької області з позовом до Комунального підприємства "Центр первинної медико-соціальної допомоги Покровської міської ради Донецької області" (далі - Підприємство, Відповідач-1) та Відділу освіти Покровської міської ради Донецької області (далі - Відділ, Відповідач-2) про визнання недійсним договору оренди № 1 від 02.01.2020 та зобов`язання повернути нежитлове приміщення 231,34 кв.м.
1.2. В обґрунтування позовних вимог Прокурор посилається на порушення Відповідачами при укладенні оскаржуваного договору вимог статті 80 Закону України "Про освіту", статті 20 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення", Санітарного регламенту для дошкільних навчальних закладів, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України № 234 від 24.03.2016, Державних будівельних норм України "Будинки і споруди. Заклади дошкільної. ДБН В.2.2-4:2018", Державних будівельних норм України "Будинки і споруди заклади охорони здоров`я ДБН В.2.2-10:2017", затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 201, оскільки передання Підприємству частини приміщення закладу дошкільної освіти для надання медичних послуг суперечить законодавчим приписам, зокрема щодо заборони використання об`єктів освіти не за цільовим призначенням, тобто з метою, яка не пов`язана з освітньою та виховною діяльністю.
2. Короткий зміст судових рішень у справі
2.1. Рішенням Господарського суду Донецької області від 28.04.2021, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 13.09.2021 у справі № 905/1959/20, позов задоволено.
Визнано недійсним договір оренди № 1 від 02.01.2020, укладений між Відповідачами, а саме частини одноповерхової будівлі приміщення Закладу дошкільної освіти № 5 "Вербонька", площею 231,34 кв.м, розміщеної за адресою: вул. Захисників України, буд. 35, м. Покровськ, Донецька обл., для розміщення амбулаторії №10 КП "ЦПМСД".
Зобов`язано Відповідача-1 звільнити та повернути Відповідачу-2 вищезазначене майно.
2.2. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про обґрунтованість позову, оскільки спірне майно було надано Відповідачу-1 в оренду для розміщення амбулаторії, тобто для цілей які не пов`язані з навчально-виховним процесом, що суперечить вимогам статті 80 Закону України "Про освіту".
Також суди вказали на те, що розташування амбулаторії в одному будинку з дошкільним закладом не відповідає вимогам ДБН В.2.2-10:2017.
3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
3.1. У касаційній скарзі Відділ просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій, а позов Прокурора залишити без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України.
3.2. Обґрунтовуючи підстави для подання касаційної скарги, заявник посилається на неврахування господарськими судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішень висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17, від 05.11.2019 у справі № 804/4585/18 та від 14.09.2021 у справі № 905/1870/19 щодо представництва Прокурором інтересів держави у суді; постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14, постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 та постановах Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/23369/17, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18 щодо належності обраного способу захисту порушеного права.
Також заявник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права щодо повного та всебічного дослідження обставин, доказів та аргументів сторін, що мають значення для правильного розгляду даної справи.
3.3. У відзиві на касаційну скаргу Прокурор просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
3.4. Відповідач-1 у письмових поясненнях підтримав вимоги касаційної скарги та просив залишити позов прокурора без розгляду, а справу направити на новий розгляд до місцевого господарського суду.
4. Обставини встановлені судами
4.1. Рішенням Ради № 7/33-14 від 20.04.2017 "Про передачу основних засобів" передано Відповідачу-2 комунальне майно територіальної громади м. Покровськ, а саме частину будівлі загальною площею 231,34 кв.м Комунального дошкільного навчального закладу № 5 "Івушка" Покровської міської ради Донецької області (яке в подальшому було перейменовано в Дошкільний навчальний заклад № 5 "Вербонька" Покровської міської ради Донецької області), розташовану за адресою м. Покровськ, вул. Захисників України, 33 (в подальшому адреса відповідним рішенням Ради змінена на - Донецька область, м. Покровськ, вул. Захисників України, б. 35) з правом оперативного управління.
4.2. 26.05.2017 Радою прийнято рішення "Про передачу основних засобів" № 7/34-9, яким вирішено передати спірне майно з балансу Відповідача-2 на баланс Відповідача-1 з правом оперативного управління, а також визнано таким, що втратило чинність рішення Ради № 7/33-14 від 20.04.2017;
4.3. 02.01.2020 між Відповідачем-1 (орендар) та Відповідачем-2 (орендодавець) укладено договір оренди приміщення № 1, відповідно до умов якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування частину одноповерхової будівлі Закладу дошкільної освіти № 5 "Вербонька" загальною площею 231,34 кв.м, яка знаходиться за адресою: м. Покровськ, вул. Захисників України, б. 35 з метою розміщення амбулаторії.
4.4. За актом приймання-передачі від 02.01.2020 зазначене приміщення передано орендареві від орендодавця.
4.5. Рішенням Господарського суду Донецької області від 05.05.2020 у справі №905/2405/19, яке набрало законної сили, визнано незаконними та скасовано п.п.1,2,4,5 рішення Ради № 7/34-9 від 26.05.2017 "Про передачу основних засобів".
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутніх у судовому засіданні представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
5.2. Відповідно до положень статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачено статтею 215 зазначеного кодексу.
5.3. Так, відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.
5.4. Зазначена норма кореспондується з положеннями частини першої статті 207 Господарського кодексу України, згідно з якою господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
5.5. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
5.6. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, наведено у статті 203 Цивільного кодексу України, відповідно до частини першої якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
5.7. Суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, права та обов`язки фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також компетенція державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти визначено положеннями Закону України "Про освіту".
5.8. Відповідно до частини першої статті 80 Закону України "Про освіту" до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать, зокрема нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо. Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених законодавством.
5.9. У частині четвертій статті 80 Закону України "Про освіту" визначено, що об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення органом управління можливості користування державним нерухомим майном відповідно до законодавства.
5.10. Приписами пункту 1 розділу 1 Санітарного регламенту дошкільних навчальних закладів, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України № 234 від 24.03.2016 визначено, що використання території, будівель, приміщень, споруд, обладнання дошкільних навчальних закладів іншими юридичними та фізичними особами з метою, що не пов`язана з навчально-виховним процесом та життєдіяльністю дітей, забороняється.
5.11. З викладеного випливає, що майно, яке закріплено за закладами освіти вважається майном таких закладів, а тому не підлягає приватизації чи використанню не за освітнім призначенням, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу.
5.12. Судами попередніх інстанцій установлено, що нежитлове приміщення Закладу дошкільної освіти № 5 "Вербонька", що належить до об`єктів освіти, було передано в оренду Відповідачу-1 за оспорюваним договором усупереч забороні, встановленій законодавством, оскільки спірне майно передано в оренду для розміщення амбулаторії, тобто для діяльності, не пов`язаної з навчально-виховним процесом зазначеного навчального закладу.
5.13. При цьому, за висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у постанові від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, надання в оренду таких приміщень, споруд, обладнання, що тимчасово не задіяні, дозволяється лише для їх використання, пов`язаного з навчально-виховним процесом відповідного навчального закладу, за умови, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.
5.14. Однак у справі, яка розглядається, судами попередніх інстанцій не встановлено будь-яких обставин передачі спірного приміщення в оренду для його використання, пов`язаного саме з навчально-виховним процесом відповідного навчального закладу, і Відповідачами належними і допустимими доказами таких обставин не доведено.
5.15. Крім того, судами попередніх інстанцій враховано, що згідно з вимогами пунктів 7.3.5.1, 5.13 Державних будівельних норм України "Будинки і споруди заклади охорони здоров`я ДБН В.2.2-10:2017" амбулаторії можуть бути розташовані окремо чи розміщуватись в одному будинку з лікарнею, відстань між лікувально-діагностичними корпусами, будинками амбулаторно-поліклінічних закладів і житловими, громадськими будинками необхідно приймати не менше 15 м., а відтак розташування амбулаторії в одному будинку з дошкільним закладом не відповідає вимогам ДБН В.2.2-10:2017.
5.16. Колегія суддів вважає доцільним вказати, що системний аналіз положень Конституції України (зокрема, статті 53, 92) та Закону України "Про освіту" дає підстави для висновку про те, що на державу покладено обов`язок створювати належні та якісні умови для стимулювання і розвитку освіти. Законодавцем передбачено створення навчальних закладів в тому числі на основі державної власності, а державне майно, надане навчальним закладам, повинно використовуватись виключно на освітні потреби навчального закладу та з метою сталого розвитку суспільства і держави.
При цьому, дії або бездіяльність навчального закладу щодо використання такого майна прямо кореспондує з конституційним правом громадян на отримання освіти та державним обов`язком щодо створення державою належних умов її надання громадянам та подальшого розвитку.
В такий спосіб, неналежне використання такого майна прямо порушує державний інтерес у забезпеченні конституційного права громадян на освіту, соціально-економічного і культурного розвитку суспільства, інвестування в людський потенціал, сталий розвиток суспільства і держави, оскільки освіта є державним пріоритетом і таке використання не відповідає цілям, визначеним законодавцем.
5.17. Отже, виходячи з викладеного, оспорюваний договір оренди укладено з порушенням вимог законодавства про освіту, у зв`язку з чим суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для визнання цього договору недійсним на підставі приписів статей 203, 215 Цивільного кодексу України, а приміщення поверненню Відповідачу-2.
5.18. Щодо доводів касаційної скарги про не доведення Прокурором підстав для представництва інтересів держав в суді відповідно до положень Закону України "Про прокуратуру" суд касаційної інстанції зазначає таке.
5.19. Відповідно до частини четвертої статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
5.20. Згідно із частиною третьою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; у разі відсутності такого органу.
5.21. Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування про наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді згідно із частиною четвертою статті 53 Господарського процесуального кодексу України має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу, про залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення в разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки не усунуті.
5.22. Верховний Суд зазначає, що підстави представництва прокурором інтересів держави з`ясовуються насамперед судом першої інстанції, який має досить широкий розсуд (дискрецію) в оцінці підстав звернення прокурора.
5.23. Суд першої інстанції, перевіряючи підстави представництва прокурором інтересів держави, дійшов висновку про наявність таких підстав, допустив його до представництва, позовну заяву не повернув і розглянув справу по суті.
Жодних недоліків цієї заяви в частині відсутності обґрунтування прокурором підстави для здійснення представництва інтересів держави суд першої інстанції не виявив і позовну заяву прокурора з цих підстав без руху не залишив.
5.24. Якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для застосування положень пункту 2 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України (залишення позову без розгляду) (пункт 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).
5.25. У цій справі суди попередніх інстанцій на підставі аналізу та оцінки доказів, що містяться у матеріалах справи дійшли висновку про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави.
5.26. Водночас судова колегія вважає за необхідне зазначити, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
5.27. Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої у пункті 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається. Тобто застосування правового висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду, залежить від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі за результатом оцінки поданих сторонами доказів. При цьому, встановлені судом фактичні обставини у кожній справі можуть бути різними.
5.28. Аналіз висновків, зроблених у судових рішеннях у справі, у якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у наведених постановах Верховного Суду і Верховного Суду України, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення.
5.29. З огляду на конкретні, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи, яка розглядається, відсутні підстави для висновку про застосування судом в оскаржуваних рішеннях норм права, без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у наведених скаржником постановах Верховного Суду і Верховного Суду України.
5.30. Що стосується посилання заявника в якості підстави для подання касаційної скарги на те, що місцевим і апеляційним судами не було досліджено зібрані у справі докази, то колегія суддів зазначає наступне.
5.31. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
5.32. При цьому, відповідно до пункту 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
5.33. Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
5.34. Таким чином, за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не само по собі порушення норм процесуального права у вигляді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
5.35. За таких обставин Суд вважає необґрунтованими доводи скаржника про неповне дослідження судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів за умови не підтвердження підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19.11.2020 у справі №910/12765/19, від 05.11.2020 у справі № 922/3472/19, від 10.11.2020 у справі №912/441/18, від 19.11.2020 у справі № 912/217/18.
5.36. Інші доводи касаційної скарги фактично спрямовані на спонукання Суду до необхідності переоцінки поданих сторонами доказів і встановлення нових обставин справи, що відповідно до норм статті 300 Господарського процесуального кодексу України, виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
5.37. При цьому, встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц).
5.38. Зважаючи на викладене, наведені скаржником підстави касаційного оскарження не отримали підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних рішень попередніх інстанцій.