ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 січня 2022 року
м. Київ
cправа № 904/1868/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,
секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,
за участю представників:
Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "АТК" - не з`явився,
Дніпровської міської ради - не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "АТК"
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 19.10.2021 (у складі колегії суддів: Орєшкіна Е.В. (головуючий), Чус О.В., Антонік С.Г.)
та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.08.2019 (суддя Мілєва І.В.)
у справі № 904/1868/19
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "АТК"
до Дніпровської міської ради
про визнання поновленим договору оренди землі та визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі,
ВСТАНОВИВ:
У травні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю фірми "АТК" (далі - ТОВФ "АТК") звернулося до суду з позовом до Дніпровської міської ради, у якому просило:
- визнати поновленим укладений між Дніпровською міською радою та ТОВФ "АТК" договір оренди землі від 14.09.2010 (державна реєстрація від 30.09.2010, номер державної реєстрації 041010400677), предметом якого є земельна ділянка площею 0,3449 га, розташована по просп. Олександра Поля (колишнього - Кірова) у м. Дніпрі в районі будинку № 93, кадастровий номер 1210100000:06:015:0190, на той самий строк і на тих самих умовах, що було передбачено цим договором, шляхом укладення додаткової угоди від 01.10.2016 в судовому порядку;
- визнати укладеною додаткову угоду від 01.10.2016 про поновлення на той самий строк і на тих самих умовах договору оренди від 14.09.2010, укладеного між Дніпровською міською радою та ТОВФ "АТК" (державна реєстрація від 30.09.2010, номер державної реєстрації 041010400677), предметом якого є земельна ділянка площею 0,3449 га, розташована по проспекту Олександра Поля (колишнього - Кірова) у м. Дніпрі в районі будинку № 93, кадастровий номер 1210100000:06:015:0190.
Позовні вимоги обґрунтовано порушенням відповідачем права товариства на поновлення договору оренди землі відповідно до статті 33 Закону України "Про оренду землі" (у редакції на час виникнення спірних правовідносин).
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 21.08.2019 у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 19.10.2021 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.08.2019 залишено без змін.
Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у листопаді 2021 року ТОВФ "АТК" подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02.12.2021 відкрито касаційне провадження у справі № 904/1868/19 за касаційною скаргою ТОВФ "АТК" з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 19.01.2022.
Сторони в судове засідання своїх представників не направили.
Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.
Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК.
Так, за змістом частини 1, пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.
Ураховуючи положення статті 202 ГПК, наявність відомостей про направлення зазначеним учасникам справи ухвал з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, висновки Європейського суду з прав людини у справі "В`ячеслав Корчагін проти Росії", також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності зазначених представників.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
При вирішенні справи судами попередніх інстанцій установлено, що рішенням Дніпропетровської міської ради від 21.03.2007 № 163/11, зокрема, затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,3449 га (кадастровий номер 1210100000:06:015:0190) і передано її ТОВФ "АТК" в оренду строком на три роки для проектування та будівництва будівлі комерційного призначення по просп. Кірова в районі будинку № 93 за рахунок земель, раніше переданих Державному підприємству "Дніпропетровський обласний радіотелевізійний передавальний центр", код цільового використання землі (УКЦВЗ) 1.11.6 (інша комерційна діяльність).
На підставі цього рішення, 14.06.2007 між Дніпропетровською міською радою (орендодавець) та ТОВФ "АТК" (орендар) укладено договір оренди землі, який посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу та зареєстровано в реєстрі за № 3860.
Відповідно до пунктів 3.1, 3.2, 3.3 договір укладено на три роки. Після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору. Орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.
Згодом відповідно до рішення Дніпропетровської міської ради від 16.06.2010 № 261/58 поновлено на тих самих умовах і на той самий строк договір оренди землі від 14.06.2007, укладений між сторонами, до 19.06.2013 та зобов`язано ТОВФ "АТК" укласти з міською радою договір оренди землі.
14.09.2010 між Дніпропетровською міською радою (орендодавець) та ТОВФ "АТК" (орендар) укладено договір оренди землі, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку площею 0,3449 га (кадастровий номер 1210100000:06:015:0190) за адресою: просп. Кірова в районі будинку № 93, цільове використання якої (УКЦВЗ) 1.11.6 (інша комерційна діяльність); підставою для надання земельної ділянки в оренду є рішення міської ради від 21.03.2007 № 163/11 та 16.06.2010 № 261/58.
За змістом пункту 2.2 договору на земельній ділянці знаходяться об`єкти нерухомого майна, інші об`єкти інфраструктури, які зазначені в акті приймання-передачі земельної ділянки.
Згідно з пунктами 3.1, 3.2 договору його укладено на три роки. Після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки відповідно до умов договору, продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і письмово, не пізніше ніж за 3 місяці до закінчення строку договору, звернувся до міської ради з клопотанням щодо продовження його дії, то за відсутності письмових заперечень орендодавця та відповідного рішення міської ради договір оренди земельної ділянки може бути продовжено або поновлено на той самий строк і на тих же умовах, які були передбачені попереднім договором.
Відповідно до пункту 14.1 договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.
Цей договір 14.09.2010 посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Літаш І.П. та зареєстровано в реєстрі за №4249.
14.09.2010 за актом приймання-передачі зазначена земельна ділянка передана ТОВФ "АТК".
У подальшому на підставі рішення Дніпропетровської міської ради від 03.09.2014 № 237/55 між Дніпропетровською міською радою (орендодавець) та ТОВФ "АТК" (орендар) 11.12.2014 укладено додаткову угоду до договору оренди землі, за умовами якої, зокрема, договір оренди землі, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Літаш І.П. 14.09.2010 за реєстровим №4249 (державна реєстрація від 30.09.2010, номер державної реєстрації 041010400677), поновлено на три роки, починаючи з 01.10.2013, для проектування та будівництва будівлі комерційного призначення по просп. Кірова в районі будинку № 93. Також деякі пункти договору (зокрема щодо орендної плати) викладено в редакції цієї додаткової угоди.
01.07.2016 ТОВФ "АТК" звернулося до Дніпровської міської ради з листом від 01.07.2016 № 02/07-16, у якому просило поновити зазначений договір оренди землі на тих самих умовах і той самий строк відповідно до статті 33 Закону України "Про оренду землі" та згідно з пунктом 3.2 договору оренди. До листа додано проект додаткової угоди від 01.10.2016 про поновлення строку дії договору оренди землі від 14.09.2010. Цей лист зареєстровано відповідачем 01.07.2016 за вх. №36/3686.
30.08.2016 ТОВФ "АТК" в доповнення до листа-повідомлення від 01.07.2016 № 02/07-16 направило відповідачу клопотання від 30.08.2016 № 01/08-16 про поновлення договору оренди землі від 14.09.2010, до якого додало копії документів згідно з переліком. Це клопотання зареєстровано відповідачем 30.08.2016 за вх. №36/4887.
За наслідками розгляду цих звернень позивача Дніпровська міська рада у листі від 10.10.2017 № 7/13-1627 повідомила товариство, що орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це міську раду до спливу строку договору оренди землі у строк, не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі; лист-повідомлення подається через приймальню Дніпровської міської ради, до листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди; за дорученням міського голови, зазначений лист-повідомлення з доданим до нього проектом додаткової угоди опрацьовується департаментом по роботі з активами; опрацюванню підлягають засвідчені у встановленому чинним законодавством порядку копії відповідних документів згідно з переліком, наведеним у цьому листі; для підготовки документів на розгляд міською радою питання щодо визначення істотних умов додаткової угоди про поновлення договору оренди землі до документів обов`язково долучається витяг із Державного земельного кадастру; відсутність повного пакету документів унеможливлює підготовку відповідного проекту рішення міської ради.
22.03.2018 Департамент по роботі з активами Дніпровської міської ради у листі від 22.03.2018 № 7/7-1166 на лист позивача від 30.08.2016 повідомив, що відповідно до наданих на розгляд матеріалів встановлено, що земельна ділянка рішенням міської ради від 21.03.2007 № 163/11 була передана в оренду ТОВФ "АТК" для проектування та будівництва будівлі комерційного призначення по просп. Олександра Поля у районі будинку № 93 строком на три роки; з 2007 року договір оренди землі поновлювався у 2010 та 2014 роках; за результатами обстеження земельної ділянки встановлено, що земельна ділянка вільна від забудови і перебуває в занедбаному стані; за час користування земельною ділянкою протягом десяти років земельна ділянка не використовувалася за призначенням та не була освоєна відповідно до цілей, для яких передавалася в оренду; у зв`язку з наведеним подальший розгляд питання про поновлення договору оренди землі від 14.09.2017 неможливий.
ТОВФ "АТК", вважаючи, що Дніпровською міською радою порушено положення статті 33 Закону України "Про оренду землі" та права позивача як орендаря на поновлення договору оренди землі на новий строк, звернулося до суду з позовом, у якому просило поновити договір оренди землі від 14.09.2010 на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором, шляхом укладення додаткової угоди від 01.10.2016 у судовому порядку; визнати укладеною додаткову угоду від 01.10.2016 про поновлення на той самий строк і на тих самих умовах договору оренди від 14.09.2010.
Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив та мотивував таке рішення тим, що належним способом захисту порушеного права в цьому випадку є позов про визнання поновленим договору оренди землі на той самий строк і на тих самих умовах шляхом укладення відповідної додаткової угоди в судовому порядку, позаяк сама по собі вимога про визнання поновленим договору оренди землі не може забезпечити реального захисту порушеного права. Однак, подана позивачем позовна заява не містить проекту додаткової угоди до договору оренди, умови якої суд мав би затвердити у випадку задоволення позовних вимог, що виключає можливість задоволення позову.
Суд апеляційної інстанції залишив без змін рішення суду першої інстанції, проте підставами для відмови в позові з посиланням на положення статті 33 Закону України "Про оренду землі", статей 181, 188 Господарського кодексу України (далі - ГК) зазначив обставини, за якими позивачем долучено до матеріалів справи належним чином завірену копію додаткової угоди від 01.10.2016, яка є підставою позовних вимог, однак ця додаткова угода (не підписана з боку позивача) не є пропозицією щодо зміни умов договору в розумінні приписів статей 181, 188 ГК, у зв`язку з чим відсутні підстави для визнання договору поновленим на той саме строк і на тих самих умовах шляхом визнання укладеною додаткової угоди від 01.10.2016. Разом із тим, за висновками суду апеляційної інстанції, позивач просить визнати поновленим договір, строк дії якого сплив 01.10.2016, шляхом визнання укладеною додаткової угоди від 01.10.2016, за умовами якої строк дії договору оренди землі поновлюється на три роки, тобто до 01.10.2019, тому обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом визнання укладеною додаткової угоди від 01.10.2016 до договору, навіть за умови її належного оформлення, не призвів би до відновлення порушеного права позивача.
У поданій касаційній скарзі ТОВФ "АТК" послалося на те, що судами попередніх інстанцій при вирішенні справи неправильно застосовано положення статті 33 Закону України "Про оренду землі", не враховано правового висновку, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 908/299/18, від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц, стосовно того, що належним способом захисту порушеного права є визнання укладеною додаткової угоди із викладенням її змісту, та не взято до уваги, що вимога, викладена у позовній заяві, щодо визнання укладеною додаткової угоди від 01.10.2016 про поновлення на той самий строк і на тих самих умовах договору оренди землі від 14.09.2010 є належним способом захисту порушеного права. Висновки суду апеляційної інстанції про сплив 01.10.2019 строку дії договору оренди за цією додатковою угодою, що свідчить про неефективний спосіб захисту порушеного права, є безпідставними, оскільки позивачем позовну заяву подано у встановлені законом строки, проте саме через неодноразове зупинення апеляційного провадження в цій справі, розгляд справи затягнувся на строк майже два роки. Крім того, висновки суду апеляційної інстанції про те, що не підписання позивачем проекту додаткової угоди, який було направлено відповідачу, не є пропозицією щодо зміни умов договору в розумінні приписів статей 181, 188 ГК, тому відсутні підстави для визнання договору поновленим, не відповідає положенням статті 33 Закону України "Про оренду землі", у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, оскільки зазначена норма не містить вимог щодо обов`язкового підписання орендарем такого проекту.
Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Верховний Суд, переглянувши судові рішення у межах доводів і вимог касаційної скарги, виходить із такого.
Відповідно до частини 1 статті 15 та частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Наведені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права способам, що встановлено чинним законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захист цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.
Як установлено судами попередніх інстанцій позивачем обрано такий спосіб захисту порушеного права, як визнання поновленим договору оренди землі від 14.09.2010 на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором, шляхом укладення додаткової угоди від 01.10.2016 у судовому порядку та визнання укладеною додаткової угоду від 01.10.2016 про поновлення на той самий строк і на тих самих умовах договору оренди від 14.09.2010 в порядку, передбаченому статтею 33 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
За змістом статті 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Відповідно до статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Велика Палата Верховного Суду: 1) у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права; 2) діє як суд апеляційної інстанції у справах, розглянутих Верховним Судом як судом першої інстанції; 3) аналізує судову статистику та вивчає судову практику, здійснює узагальнення судової практики; 4) здійснює інші повноваження, визначені законом.
Отже, саме Велика Палата Верховного Суду є спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права.
При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 зазначила, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
За таких обставин суд касаційної інстанції вважає, що під час касаційного перегляду судових рішень у цій справі врахуванню при застосуванні норми статті 33 Закону України "Про оренду землі" (у відповідній редакції) до спірних правовідносин підлягає наразі остання правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.
Так, за висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у постанові від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19, при вирішенні питання дотримання сторонами передбаченої статтею 33 Закону України "Про оренду землі" (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) процедури поновлення договору оренди необхідно враховувати таке.
Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (частина 3 статті 792 ЦК).
Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються законом (частини 1, 9 статті 93 Земельного кодексу України).
Стаття 33 Закону України "Про оренду землі" (у відповідній редакції) за своєю конструкцією передбачала можливість поновлення договору оренди землі у порядку реалізації переважного права на укладення цього договору на новий строк.
Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі (речення перше частини 2 статті 33 Закону України "Про оренду землі"). До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди (частина 3 статті 33 цього Закону).
Отже, стаття 33 Закону України "Про оренду землі" прямо передбачала подання орендарем у строки, визначені у частині другій цієї статті, повідомлення саме про поновлення договору оренди землі та проект додаткової угоди про таке поновлення. Шляхом надсилання орендодавцю відповідного письмового повідомлення орендар мав завчасно продемонструвати наявність у нього наміру продовжити користування земельною ділянкою. А орендодавець, будучи обізнаним із таким наміром, отримував можливість спланувати подальші дії у зв`язку зі спливом строку договору оренди землі, зважити доцільність пошуку інших потенційних орендарів, а за їх наявності - зіставити пропоновані ними умови оренди з умовами, викладеними у проєкті додаткової угоди, яку надав орендар.
Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення (частина 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі").
У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності) (частина 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі").
Частини 5 та 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" встановлюють загальне та спеціальне правила продовження орендних правовідносин.
За загальним правилом, викладеним у частині 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі", орендодавець у місячний строк із дня отримання листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі з проектом відповідної додаткової угоди їх розглядає, за потреби узгоджує з орендарем істотні умови договору, може повідомити орендаря про наявність обґрунтованих заперечень проти поновлення договору оренди землі, а за відсутності таких заперечень - вирішує поновити договір оренди землі (таке рішення потрібне лише щодо земель державної та комунальної власності) й укладає з орендарем відповідну додаткову угоду.
Спеціальне правило, викладене у частині 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", розраховане на випадки, коли орендодавець, який отримав від орендаря, наприклад, в останній день строку договору оренди землі лист-повідомлення про поновлення цього договору з проектом відповідної додаткової угоди, протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди землі не надіслав орендареві заперечень щодо такого поновлення, а орендар продовжив добросовісно користуватися земельною ділянкою. У такому разі орендодавець позбавлений можливості узгоджувати з орендарем нові істотні умови договору оренди землі, що вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були, без прийняття орендодавцем земель державної та комунальної власності окремого рішення про таке поновлення.
Порушення орендодавцем місячного терміну для направлення орендареві листа-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди землі (за наявності таких заперечень) у відповідь на вчасно відправлений орендарем лист-повідомлення про поновлення цього договору з проектом відповідної додаткової угоди дає орендареві, який добросовісно продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, підстави розраховувати на поновлення такого договору в силу частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі". Інакше кажучи, у такому разі відсутність листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі можна кваліфікувати як його мовчазну згоду на поновлення цього договору на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені у ньому раніше. Але таке поновлення обов`язково оформляється шляхом підписання сторонами додаткової угоди, а у разі якщо орендодавець цього не робить, - у судовому порядку за вимогою про визнання укладеною додаткової угоди та з фіксацією її повного тексту у резолютивній частині рішення суду (такі висновки наведено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 року у справах № 313/350/16-ц і № 159/5756/18).
При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється (частина 4 статті 33 Закону України "Про оренду землі").
Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку (частина 8 статті 33 Закону України "Про оренду землі"). Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді (частина 11 статті 33 цього Закону).
Без укладення додаткової угоди до договору оренди землі завершення процедури поновлення такого договору було неможливим. Така угода має ознаки не тільки зобов`язального, але й речового договору, оскільки засвідчує волю сторін на передання земельної ділянки у тимчасове володіння орендареві на новий строк. Тому зазначена додаткова угода згідно з пунктом 1 частини 1 статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" є підставою для державної реєстрації права оренди на новий строк. Саме з цією реєстрацією закон пов`язує виникнення права оренди (стаття 125 ЗК). Тому не можна вважати, що поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", є "автоматичною" пролонгацією орендних правовідносин.
Як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує його обов`язки за цим договором; він повідомив орендодавця в установлені законом строки про намір поновити договірні відносини на новий строк; до листа-повідомлення додав проект додаткової угоди про поновлення договору оренди землі; продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець упродовж місяця після закінчення строку договору оренди землі письмово не повідомив орендаря про заперечення у поновленні цього договору (постанови від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц, від 22.09.2020 у справах № 313/350/16-ц і № 159/5756/18).
Єдиний механізм оформлення продовження орендних відносин, а саме шляхом укладення згаданої у частинах 3, 5-8, 11 статті 33 Закону України "Про оренду землі" додаткової угоди підтверджує змістовну єдність усіх приписів цієї статті.
Суд апеляційної інстанції у справі, яка розглядається, за наслідками перегляду рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову ТОВФ "АТК" залишив це рішення без змін, однак підставами для відмови в позові, як свідчить мотивувальна частина оскаржуваної постанови, судом зазначено обрання позивачем способу захисту порушеного права, який не призведе до відновлення порушеного права позивача, а також не дотримання позивачем порядку укладення господарських договорів, передбаченого статтями 181, 188 ГК.
Проте з такими висновками суду апеляційної інстанції погодитися не можна.
У частині 8 статті 33 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку.
Як зазначено вище, за висновками Великої Палати Верховного Суду, поновлення договору оренди землі обов`язково оформляється шляхом підписання сторонами додаткової угоди, а у разі якщо орендодавець цього не робить, - у судовому порядку за вимогою про визнання укладеною додаткової угоди та з фіксацією її повного тексту у резолютивній частині рішення суду.
За приписами частини 9 статті 238 ГПК у спорі, що виник при укладанні або зміні договору, в резолютивній частині вказується рішення з кожної спірної умови договору, а у спорі про спонукання укласти договір - умови, на яких сторони зобов`язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору.
Так, суд апеляційної інстанції, обмежившись посиланням на наявність у матеріалах справи проекту додаткової угоди про поновлення договору оренди землі від 14.09.2010, визнання укладеною якої є предметом позову у цій справі, не врахував наведені вище висновки Великої Палати Верховного Суду при вирішенні спорів у подібних правовідносинах, не з`ясував та не надав належної правової оцінки тим обставинам, чи подано позивачем відповідно до заявлених вимог і з огляду на наведені положення законодавства при зверненні до суду з відповідними вимогами саме до позовної заяви проект додаткової угоди, повний текст якої (у разі задоволення позову) має бути зафіксовано в резолютивній частині рішення суду.
Разом із тим поза увагою суду апеляційної інстанції залишилося те, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про оренду землі", законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі (статті 3, 93 Земельного кодексу України, стаття 2 Закону України "Про оренду землі").
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 921/530/18 наведено правовий висновок, за змістом якого до спору, який виник між сторонами у земельних відносинах положення ГК не застосовуються, оскільки відповідно до частини 1 статті 4 ГК не є предметом регулювання цього Кодексу земельні відносини.
Отже, застосування судом апеляційної інстанції до спірних правовідносин положень статей 181, 188 ГК у контексті недотримання позивачем порядку поновлення договору оренди землі на новий строк, що у тому числі було покладено в основу судового рішення суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову, є помилковим.
Водночас, пославшись на те, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом визнання укладеною додаткової угоди від 01.10.2016 до договору оренди землі не призвів би до відновлення порушеного права позивача у зв`язку зі спливом 01.10.2019 строку дії договору оренди за цією додатковою угодою, судом апеляційної інстанції не враховано положень статей 15, 16 ЦК і не взято до уваги, що порушення права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту, при цьому суд, вирішуючи спір, має надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права саме на момент звернення до господарського суду з відповідними позовними вимогами.
З огляду на це, судом апеляційної інстанції не з`ясовано та не надано правової оцінки тим обставинам, чи сплив відповідний строк дії договору оренди за додатковою угодою, визнання укладеною якої є предметом позову у цій справі, як на момент звернення до суду з відповідним позовом, так і на момент ухвалення рішення судом першої інстанції, що зумовило настання тих обставин на час вирішення справи судом апеляційної інстанції, на які здійснено посилання в постанові суду апеляційної інстанції, оскільки без з`ясування відповідних обставин, висновки суду апеляційної інстанції про обрання позивачем неефективного способу захисту порушеного права є передчасними.
Відповідно до статті 236 ГПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За змістом частини 1 статті 237 ГПК при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
У зв`язку з наведеним, постанова суду апеляційної інстанції зазначеним вимогам процесуального закону не відповідає, оскільки суд не дослідив належним чином зібрані у справі докази та не встановив пов`язані з ними обставини, що входили до предмета доказування, отже, рішення суду апеляційної інстанції не можна визнати законним і обґрунтованим.
З огляду на те, що судом апеляційної інстанції при вирішенні справи було неправильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права що підлягають застосуванню, та порушено норми процесуального права щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову за наведених у судовому рішенні обставин.
Порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, та які не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 300 ГПК).
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку, що наведені вище обставини щодо дослідження та оцінки в сукупності доказів, які є в матеріалах справи, згідно з пунктом 1 частини 3, частини 4 статті 310 ГПК є підставою для скасування постанови Центрального апеляційного господарського суду від 19.10.2021 та передачі справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
За результатами нового розгляду справи має бути вирішено й питання розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд