ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 січня 2022 року
м. Київ
cправа № 910/13106/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
головуючий - Стратієнко Л.В.,
судді: Кібенко О.Р., Кондратова І.Д.,
за участю секретаря судового засідання - Юдицького К.О.;
за участю представників:
позивача - Воробйова А.В.,
відповідача - Павленка С.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія",
на постанову Північного апеляційного господарського суду
(головуючий - Руденко М.А., судді - Кропивна Л.В., Пономаренко Є.Ю.)
від 26.10.2021,
у справі за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВДС Інвест",
про визнання договору недійсним
В С Т А Н О В И В:
у серпні 2020 року СТОВ "Мрія" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ "ВДС Інвест" про визнання недійсним укладеного між ними договору про закупівлю сільськогосподарської продукції від 04.11.2010.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір про закупівлю сільськогосподарської продукції від 04.11.2010 у поданій до суду редакції позивачем не укладався, умови вказаного договору закупівлі ніколи не узгоджувались позивачем, а аркуші з 1 по 7 цього договору були замінені відповідачем, що було встановлено двома експертними висновками судових технічних експертиз, які були призначені Господарським судом Одеської області у справі №916/1397/18 за позовом ТОВ "ВДС Інвест" до СТОВ "Мрія" про стягнення процентів за користування грошовими коштами у сумі 7 933 972, 60 грн. У позивача було відсутнє волевиявлення на укладення договору про закупівлю сільськогосподарської продукції від 04.11.2010, який складено ТОВ "ВДС Інвест" на вкрай невигідних для СТОВ "Мрія" умовах, а відтак такий договір підлягає визнанню недійсним на підставі ст. ст. 203, 207, 215 ЦК України.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.02.2021 позов задоволено. Визнано недійсним договір про закупівлю сільськогосподарської продукції від 04.11.2010, укладений між СТОВ "Мрія" та ТОВ "ВДС Інвест".
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, договір про закупівлю сільськогосподарської продукції від 04.11.2010 з аркушами з 1 по 7 (на якому викладені умови договору) та окремо з 8 аркушем (на якому міститься підпис директора СТОВ "Мрія" ОСОБА_1 та печатка товариства) не є єдиним (цілим) документом, а його умови щодо порядку поставки продукції (пшениці 1 класу групи А у кількості 5 200 тон до 20.10.2011), розрахунків та відповідальності сторін позивачем фактично узгоджені не були.
Місцевий господарський суд прийняв до уваги висновки експертів № 8-4/1629 від 01.11.2018, № 2700/2701/19-34/5238/5259/19-34 від 27.02.2019, якими було встановлено, що друковані тексти на 1 - 7 аркушах та друковані тексти на 8 аркуші договору про закупівлю сільськогосподарської продукції від 04.11.2010 нанесено за допомогою різних друкуючих пристроїв, а папір з 1 - 7 аркушів договору відрізняється від паперу 8-го аркуша цього договору та не має з ним спільної групової належності.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.10.2021 рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.
Апеляційний господарський суд вказав, що позивач належними, достовірними і вірогідними доказами в порядку ст. ст. 74, 76-79 ГПК України не довів факту підміни аркушів та тексту договору про закупівлю сільськогосподарської продукції від 04.11.2010. Узагальнюючи висновки експертизи, експерти виклали власне припущення про заміну аркушів договору про закупівлю сільськогосподарської продукції від 04.11.2010 і такі висновки є оціночним судженням експертів. Висновок експерта про ймовірність не може бути підставою для висновку про вчинення правочину не його стороною. Тому колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла до висновку про відсутність підстав для застосування норм ст. ст. 203, 207, 215 ЦК України та визнання договору про закупівлю сільськогосподарської продукції від 04.11.2010 недійсним.
У листопаді 2021 року СТОВ "Мрія" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.10.2021, а справу направити на новий розгляд до апеляційного суду.
Підставами для скасування судового рішення позивач зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом апеляційної інстанції. Стверджує, що апеляційний суд застосував частину 3 статті 202, статтю 215 ЦК України без врахування висновку у постанові Верховного Суду від 28.05.2018 у справі № 911/1529/17; порушив частину 5 статті 236 ГПК України та не врахував висновки щодо її застосування, викладені у постановах Верховного Суду від 06.04.2021 у справі №809/1465/14, від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №910/719/19, від 19.06.2018 у справі №922/2383/16, від 16.05.2018 у справі №910/5394/15-г, від 12.12.2018 у справі №2-3007/11, від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц; порушив статті 73, 86, 232, 267, 269, 282 ГПК України.
Для з`ясування обставин підписання договору про закупівлю сільськогосподарської продукції від 04.11.2010 апеляційний суд мав призначити судову почеркознавчу та технічну експертизу 8 аркуша договору. У зв`язку з наявністю заперечень відповідача щодо проведення експертизи 8 аркуша договору про закупівлю сільськогосподарської продукції від 04.11.2010, апеляційний суд мав застосувати частину 4 статті 102 ГПК України та визнати встановленою обставину нанесення друкованого тексту договору на 8-й аркуш паперу, який вже містив відтиск печатки та підпис директора СТОВ "Мрія".
Апеляційним судом порушено вимоги статей 79, 238 ГПК України щодо вірогідності доказів та не враховано висновків щодо застосування цих норм права, викладених у постановах Верховного Суду від 27.05.2021 у справі № 910/702/17, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2619 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, оскільки подані позивачем докази на підтвердження обставин заміни аркушів у договорі про закупівлю сільськогосподарської продукції від 04.11.2010 є більш вірогідними, а ніж докази надані відповідачем.
У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "ВДС Інвест" вважає постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.10.2021 законною та обґрунтованою, просить залишити її без змін. На переконання відповідача доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками апеляційного суду. Стверджує, що посилання скаржника на висновки Верховного Суду у постанові від 28.05.2018 у справі № 911/1529/17 є безпідставними, оскільки у справі № 911/1529/17 було встановлено факт відсутності волі сторони на укладення відповідного правочину, проте у цій справі такого доведено не було. Вказує на часткове виконання ТОВ "ВДС Інвест" договору про закупівлю сільськогосподарської продукції від 04.11.2010 та сплату ним 3 000 000,00 грн авансу, яка не була повернута позивачем.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наявність зазначеної у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень (п. п. 1 та 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, заперечення проти неї і перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно з задовольнити частково з таких підстав.
Як встановлено господарськими судами, 02.12.2010 між СТОВ "Мрія" як продавцем та ТОВ "ВДС Інвест" як покупцем був укладений договір закупівлі сільськогосподарської продукції, відповідно до умов якого продавець зобов`язується в порядку і на умовах, визначених цим договором, передати у власність покупцеві продукцію, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити цю продукцію. Під продукцією в цьому договорі розуміється передбачена п. 2.1.1 цього договору сільськогосподарська продукція урожаю 2010 року.
У липні 2018 року ТОВ "ВДС Інвест" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до СТОВ "Мрія" про стягнення процентів за користування грошовими коштами у сумі 7 933 972, 60 грн, посилаючись на порушення СТОВ "Мрія" іншого договору закупівлі сільськогосподарської продукції від 04.11.2010. Вказаний спір розглядається Господарським судом Одеської області в межах справи №916/1397/18.
У обґрунтування позовних вимог у справі № 916/1397/18 ТОВ "ВДС Інвест" послався на те, що СТОВ "Мрія" допущено порушення прийнятих на себе за договором від 04.11.2010 зобов`язань щодо належної поставки товару, вартість якого була частково оплачена відповідачем, з огляду на що останній має право на стягнення передбачених договором штрафних санкцій.
Під час звернення до Господарського суду Одеської області у справі №916/1397/18 відповідач надав суду договір від 04.11.2010 за умовами якого - СТОВ "Мрія" (позивач) зобов`язується поставити та передати у власність ТОВ "ВДС Інвест" (відповідача) зерно пшениці м`якої 1 класу групи А у кількості 5 200 тон до 20.10.2011 включно, а покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти та оплатити продукцію (п. п. 1.1, 2.1 договору від 04.11.2010).
Продавець вважається таким, що виконав свої зобов`язання щодо поставки продукції покупцю в момент, коли він доставив продукцію за місцезнаходженням ТОВ "Чубівське зерно" (Котовський район, село Чубівка) та вручив продукцію, що відповідає умовам договору, покупцеві. Право власності на продукцію переходить до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін видаткової накладної на продукцію, яка оформлена відповідно до вимог ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і засвідчує факт передачі продукції продавцем та її отримання покупцем (п. 1.3 договору від 04.11.2010).
Ціна однієї тони продукції становить 1 700,00 грн в тому числі ПДВ. Ціна продукції є твердою і не підлягає зміні залежно від показників, що зумовлюють ціну продукції (собівартість, затрати тощо). Якщо продавець прострочив виконання обов`язку щодо поставки (передання) продукції покупцеві, ціна продукції залишається незмінною незалежно від моменту виконання продавцем зобов`язання з поставки продукції (п. 1.5 договору від 04.11.2010).
Загальна вартість продукції, що поставляється на підставі цього договору (ціна договору на дату укладення) складає 8 840 000, 00 грн. в т.ч. ПДВ (п. 1.6 договору від 04.11.2010).
Продавець зобов`язаний поставити (передати у власність) покупцю 100% продукції, зазначеної в п. 2.1 договору, не пізніше 20.10.2011 (п. 1.7 договору від 04.11.2010).
Покупець зобов`язаний частково оплатити продавцеві вартість продукції шляхом внесення попередньої оплати в розмірі 3 000 000,00 грн до 01.12.2010 включно. Протягом 30-ти календарних днів від дати поставки 100% від загальної кількості продукції, зазначеної в п. 2.1 договору, покупець зобов`язаний оплатити продавцеві залишок вартості продукції в розмірі 5 840 000, 00 грн. (п. 1.8 договору від 04.11.2010).
За порушення умов договору щодо строків поставки продукції покупцеві, продавець зобов`язаний сплатити покупцю господарські санкції у вигляді грошової суми в розмірі 0,08 відсотків від загальної вартості продукції, щодо строків поставки якої продавцем допущено порушення, за кожен день з моменту порушення продавцем умов договору до моменту їх виконання належним чином (п. 3.4 договору від 04.11.2010).
За порушення строків виконання зобов`язань за договором більше ніж на 60 календарних днів, сторона, яка порушила зобов`язання, зобов`язана сплатити на користь іншої сторони, господарські санкції, неустойку, штраф, пеню, передбачені договором та додатково сплатити штраф у розмірі 100 відсотків від загальної вартості продукції щодо поставки або оплати якої допущено порушення (п. 3.5 договору від 04.11.2010).
Якщо продавець одержав суму попередньої оплати, визначену п. 1.8 договору, та не здійснив поставку продукції у встановлений договором строк, продавець зобов`язаний сплатити на користь покупця проценти за користування грошовими коштами покупця в розмірі 35 процентів річних від суми попередньої оплати за кожний день користування коштами від дня одержання попередньої оплати продавцем до дня фактичного передання продукції покупцеві (п. 3.6 договору від 04.11.2010).
Керуючись статтею 259 ЦК України, сторони дійшли згоди щодо збільшення строку позовної давності по всіх без винятку вимогах, які можуть виникнути внаслідок порушення сторонами прийнятих на себе зобов`язань за цим договором, в тому числі, але не виключно, за вимогами про виконання зобов`язань з поставки та оплати продукції, повернення попередньої оплати, сплату неустойки, штрафу, пені, застосування господарських та оперативно-господарських санкцій, сплату процентів за користування чужими грошовими коштами, відшкодування збитків. Строк позовної давності за всіма без винятку вимогами, які можуть виникнути внаслідок порушення сторонами прийнятих на себе зобов`язань за цим договором, в тому числі, але не виключно, за вимогами про виконання зобов`язань з поставки та оплати продукції, повернення попередньої оплати, сплату неустойки, штрафу, пені, застосування господарських та оперативно-господарських санкцій, сплату процентів за користування чужими грошовими коштами, відшкодування збитків за прострочення виконання зобов`язань, складає 10 (десять) років. Нарахування господарських санкцій, пені, процентів річних за користування чужими грошовими коштами припиняється через 10 років від моменту порушення зобов`язання, яке стало підставою для їх нарахування (п. 4.1 договору від 04.11.2010).
Відповідно до копії договору від 04.11.2010, що наявна у матеріалах справи, на останньому (8) аркуші договору у розділі "Реквізити" міститься підпис від імені директора позивача ОСОБА_1 та печатка цього товариства.
Звертаючись до суду з позовом у цій справі, позивач просить визнати договір закупівлі від 04.11.2010 недійсним з посиланням на те, що договір у наведеній редакції позивачем не укладався та не підписувався, умови договору ніколи не узгоджувались з боку позивача, а аркуші 1 - 7 цього договору були замінені відповідачем у його власній редакції, що було встановлено експертними висновками судової технічної експертизи документа, призначеної Господарським судом Одеської області у справі №916/1397/18.
На підтвердження своїх доводів позивач надав до суду заяву свідка ОСОБА_1 від 29.03.2019, який з 02.02.2005 обіймає посаду директора СТОВ "Мрія". Відповідно до вказаної заяви ОСОБА_1, ознайомившись зі спірним договором закупівлі від 04.11.2010, зазначив, що цей договір у наявній у ньому редакції - він не підписував, також не надавав доручень на підписання такого договору у вказаній редакції та не уповноважував будь-яку особу для проставлення печатки СТОВ "Мрія" на цьому документі. Також директор СТОВ "Мрія" зазначив, що договір закупівлі на поставку пшениці був підписаний у іншій редакції, яка не містила для СТОВ "Мрія" будь-яких умов про нарахування штрафних, оперативно-господарських та інших санкцій (в т.ч. комісій, процентів тощо) за неналежне виконання зобов`язань, що випливають із договору.
Також у своїй заяві свідка ОСОБА_1 повідомив, що з аркушами з 1 по 7 договору від 04.11.2010 він не був ознайомлений, а укладення правочину з указаними умовами було б економічно невигідним для СТОВ "Мрія".
Під час розгляду Господарським судом Одеської області справи № 916/1397/18 за позовом ТОВ "ВДС Інвест" до СТОВ "Мрія" про стягнення 7 933 972,60 грн процентів за користування грошовими коштами за договором закупівлі сільськогосподарської продукції від 04.11.2010, з метою визначення достовірності тексту вказаного договору закупівлі, суд призначав судові технічні експертизи договору закупівлі від 04.11.2010, проведення яких доручав Київському науково-дослідному експертно-криміналістичному центру МВС України (ухвала від 31.08.2018) та Київському науково-дослідному інституту судових експертиз (ухвала від 03.01.2019).
За результатами проведеного дослідження Київським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України висновком експерта № 8-4/1629 від 01.11.2018 було встановлено, що друковані тексти на першому, другому, третьому, четвертому, п`ятому, шостому, сьомому аркушах та друковані тексти на восьмому аркуші договору про закупівлю сільськогосподарської продукції від 04.11.2010 нанесено за допомогою різних друкуючих пристроїв із електрофотографічним способом формування зображення.
Відповідно до висновку експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз № 2700/2701/19-34/5238/5259/19-34 від 27.02.2019 у досліджуваному договорі від 04.11.2010, текст з 1 по 7 аркуш виконаний на одному друкуючому пристрої з лазерним способом друку, в одну закладку, а на 8-му аркуші - на іншому друкуючому пристрої з лазерним способом друку. Тобто, друкований текст на 8-му аркуші спірного договору виконаний не в одну закладку, що може свідчити про заміну 8-го аркуша договору.
Також експертом було встановлено, що папір з 1-го по 7-й аркуш договору від 04.11.2010 відрізняється від паперу 8-го аркуша цього договору та не має з ним спільної групової належності, а барвна речовина (тонер чорного кольору) з 1 по 7 аркуш договору, відрізняється за складом від барвної речовини - тонера чорного кольору на 8-му аркуші цього договору та не має з ним спільної групової належності.
Частинами 1, 2 ст. 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Положеннями ч. 1 ст. 92 ЦК України визначено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
Отже, правочин, що вчиняється юридичною особою, має бути підписаний від її імені уповноваженою на те особою, а також відповідати волі та волевиявленню такої юридичної особи, яка реалізується через представника, що вчиняє такий правочин.
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Частиною 1 та 2 статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з вимогами частин 1 та 2 ст. 181 ГК України (в редакції станом на 04.11.2010) господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.
Загальноприйнятою є практика, що моментом отримання відповіді у разі укладення договору у формі єдиного документа є момент його підписання, якщо інше не встановлене самим договором чи законом або не випливає із практики ділових відносин між сторонами (постанова Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 922/3783/20).
Положення ч. 2 ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).
За ст. 215 цього Кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.
Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Правочином є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб`єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків.
Як вольова дія, правочин є поєднанням волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов`язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети (постанова Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року у справі № 6-118цс13).
Господарськими судами встановлено, що винятково на 8 аркуші договору про закупівлю сільськогосподарської продукції від 04.11.2010 з боку позивача стоїть підпис директора СТОВ "Мрія" ОСОБА_1 та цей підпис скріплений печаткою вказаного товариства. Інші 7 аркушів договору підписів та печаток сторін не мають.
Директор СТОВ "Мрія" ОСОБА_1 заперечував підписання договору про закупівлю сільськогосподарської продукції від 04.11.2010 на умовах, викладених на перших його семи аркушах, оскільки укладення правочину з вказаними умовами було б економічно невигідним для СТОВ "Мрія".
У висновках експертів Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України № 8-4/1629 від 01.11.2018 та Київського науково-дослідного інституту судових експертиз № 2700/2701/19-34/5238/5259/19-34 від 27.02.2019 встановлено, що друковані тексти на 1 - 7 аркушах та друковані тексти на 8 аркуші договору про закупівлю сільськогосподарської продукції від 04.11.2010 нанесено за допомогою різних друкуючих пристроїв, а папір 1 - 7 аркушів договору відрізняється від паперу 8-го аркуша цього договору та не має з ним спільної групової належності.
З урахуванням зазначеного, місцевий господарський суд дійшов заснованого на законі висновку про те, що наданий до суду договір закупівлі від 04.11.2010 із аркушами з 1 по 7 (на якому викладені умови договору) та окремо із 8 аркушем (на якому міститься підпис директора СТОВ "Мрія" ОСОБА_1 та печатка товариства) не є єдиним (цілим) документом, а умови договору про закупівлю сільськогосподарської продукції від 04.11.2010 щодо порядку поставки продукції (пшениці 1 класу групи А у кількості 5 200 тон до 20.10.2011), розрахунків та відповідальності сторін позивачем узгоджені не були.
Окрім договору від 04.11.2010 матеріали справи не містять інших доказів волевиявлення СТОВ "Мрія" взяти на себе зобов`язання на умовах договору про закупівлю сільськогосподарської продукції від 04.11.2010.
У тексті восьмого аркушу наданого суду договору від 04.11.2010 відсутні будь-які посилання на істотні умови договору, які викладені на 1 - 7 аркушах, зокрема про предмет та ціну, дату укладення, а також інші умови які б дозволяли ідентифікувати всі вісім аркушів такого договору як єдиний цілий документ.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення Господарського суду міста Києва від 25.02.2021, зазначеного не врахував, необґрунтовано надавши перевагу аргументам ТОВ "ВДС Інвест" щодо обставин друкування та підписання договору про закупівлю сільськогосподарської продукції від 04.11.2010. Зокрема неможливо погодитися з твердження апеляційного суду, що механізм подачі паперу в принтері, на якому роздруковані аркуші з 1-го по 7-й міг бути несправним, у зв`язку з чим останній 8 аркуш договору міг бути роздрукований на іншому друкованому пристрої. Такий висновок фактично є припущенням, на якому не може ґрунтуватись судове рішення.
Поряд з цим та враховуючи, що господарський договір викладається у формі єдиного документа, на підтвердження своїх висновків про наявність волевиявлення СТОВ "Мрія" на укладення договору про закупівлю сільськогосподарської продукції від 04.11.2010 апеляційний суд не встановив за яких умов та з якої причини вказаний договір був роздрукований як на різних друкуючих пристроях так і з застосуванням різного паперу.
З огляду на спірні обставини друкування та підписання договору про закупівлю сільськогосподарської продукції від 04.11.2010, встановленні експертизами відмінності аркушів договору, заслуговують на увагу аргументи СТОВ "Мрія" про те, що відповідач не надав згоду на пошкодження спірного договору, що унеможливило проведення додаткових експертиз відносно автентичності підпису директора СТОВ "Мрія", автентичності печатки та давності їх нанесення на договір, наявності ознак накладення друкованого тексту на виконані підпис та печатку.
Відповідно до пунктів 1 та 2 ч. 4 ст. 103 ГПК України якщо експертне дослідження пов`язане з повним або частковим знищенням об`єкта експертизи або зміною його властивостей: призначений судом експерт має одержати на його проведення відповідний дозвіл суду, який оформляється ухвалою; залучений учасником справи експерт має повідомити відповідного учасника справи про наслідки проведення експертного дослідження, передбачені цим Кодексом, та одержати у такого учасника письмовий дозвіл на його проведення.
Представник ТОВ "ВДС Інвест" в судовому засіданні Господарського суду Одеської області 22.07.2019 у справі № 916/1397/18 надав заперечення щодо клопотання експерта про використання спеціальних (фізичних, фізико-хімічних та ін.) методів дослідження, які можуть призвести до часткового пошкодження та зміни об`єктів дослідження (оригіналу договору про закупівлю сільськогосподарської продукції від 04.11.2010).
Ухвалою Господарського суду Одеської області 22.07.2019 у справі № 916/1397/18 від 22.07.2019 у задоволенні клопотання експерта про надання дозволу на використання спеціальних (фізичних, фізико-хімічних та ін.) методів дослідження, які можуть призвести до часткового пошкодження та зміни об`єктів дослідження, було відмовлено у зв`язку з незгодою ТОВ "ВДС Інвест".
У зв`язку з тим, що від суду не надійшла згода на використання спеціальних методів дослідження, які можуть призвести до часткового пошкодження та зміни об`єктів дослідження експертне дослідження проведене не було.
За приписами частини 4 статті 102 ГПК України у разі ухилення учасника справи від подання суду на його вимогу необхідних для проведення експертизи матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, що перешкоджає її проведенню, суд залежно від того, яка особа ухиляється, а також яке ця експертиза має значення, може визнати встановленою обставину, для з`ясування якої експертиза була призначена, або відмовити у її визнанні.
За наявності перешкоджання з боку ТОВ "ВДС Інвест" проведенню додаткової експертизи та з огляду на те, що дійсні обставини оформлення та підписання договору про закупівлю сільськогосподарської продукції від 04.11.2010 мають суттєве значення для розгляду справи в розумінні ст. 203 ЦК України, у судів попередніх інстанцій були наявні підстави для застосування положень ч. 4 ст. 102 ГПК України в питанні встановлення обставин нанесення друкованого тексту, підпису та печатки на восьмому аркуші договору.
Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 ГПК України).
19.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким були внесені зміни до ГПК України, зокрема змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів", викладено її у новій редакції, та фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у пункті 7.44 постанови від 16.02.2021 у справі № 927/645/19.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
З огляду на вищевикладені стандарти доказування, забрані у справі докази та встановлені судами обставини, Верховний Суд погоджується з висновками місцевого господарського суду, що СТОВ "Мрія" доведено належними та вірогідними доказами, а відповідачем - не спростовано, того, що оспорюваний договір закупівлі сільськогосподарської продукції від 04.11.2010 не є єдиним (цілим) документом, був укладений за відсутності волевиявлення позивача (покупця) на його укладення, договір від 04.11.2010 суперечить положенням ч. 3 ст. 203 ЦК України, що є підставою для визнання цього правочину недійсним та задоволення позову.
При цьому, у матеріалах цієї справи наявний інший договір закупівлі сільськогосподарської продукції, укладений між СТОВ "Мрія" та ТОВ "ВДС Інвест" від 02.12.2010, предметом якого є також поставка пшениці врожаю 2010 року кількістю 2 142 тони загальною вартістю 3 000 000,00 грн з терміном поставки до 04.12.2010, та, як наголошував позивач, саме за цим договором у сторін виникли зобов`язальні правовідносини та саме за ним мала відбуватись поставка продукції відповідачу.
Не надавши належної та повної оцінки обставинам укладення договору про закупівлю сільськогосподарської продукції від 04.11.2010, апеляційний господарський суд дійшов помилкового висновку про те, що висновки експертів Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України № 8-4/1629 від 01.11.2018 та Київського науково-дослідного інституту судових експертиз № 2700/2701/19-34/5238/5259/19-34 від 27.02.2019 не підтверджують відсутність у позивача волевиявлення на укладення спірного договору.
Судом апеляційної інстанції при перегляді цієї справи було порушено як вимоги процесуального права (ст. 86 ГПК України), так і норми матеріального права - ст. ст. 203, 215 ЦК України.
Підставою касаційного оскарження судового рішення скаржником зазначено, зокрема, п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України - апеляційним судом не було враховано висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду визнає обґрунтованими доводи скаржника про необхідність врахування висновків у постанові Верховного Суду від 28.05.2018 у справі № 911/1529/17 щодо застосування ст. ст. 203, 215 ЦК України у спорах про визнання недійсним договору у випадку наявності ознак заміни його аркушів.
Пунктом 4 частини 1 статті 308 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
Статтею 312 ГПК України визначено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Оскільки постанова суду апеляційної інстанції, на відміну від рішення суду першої інстанції, прийнята внаслідок неправильного застосування ст. ст. 203, 215 ЦК України, всупереч ст. 86 ГПК України, та без врахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 28.05.2018 у справі № 911/1529/17, на яку посилається скаржник в обґрунтування п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, то постанова Північного апеляційного господарського суду від 26.10.2021 підлягає скасуванню з залишенням в силі рішення Господарського суду міста Києва від 25.02.2021.
Згідно з ч. 14 ст. 129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З огляду на те, що касаційна скарга підлягає задоволенню, витрати СТОВ "Мрія" зі сплати судового збору за подання касаційної скарги в сумі 4 540,00 грн підлягають стягненню з ТОВ "ВДС Інвест". Витрати ТОВ "ВДС Інвест" зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд