ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 січня 2022 року
м. Київ
справа № 426/22634/18
провадження № 51-4102 км 21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Чистика А. О.,
суддів Єремейчука С. В., Стороженка С. О.,
за участю:
секретаря судового засідання Слободян О. М.,
прокурора Круценко Т. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Свистуна Геннадія Валерійовича, який діє в інтересах засуджених ОСОБА_1 та ОСОБА_2, на ухвалу Луганського апеляційного суду від 17 травня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 12018130000000251 від 30 серпня 2018 року, стосовно
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Містки Сватівського району Луганської області, який згідно з матеріалами провадження зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1,
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця с. Містки Сватівського району Луганської області, який згідно з матеріалами провадження зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_2,
засуджених за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 309 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Сватівського районного суду Луганської області від 04 грудня 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнані винуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України, та їм призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років з конфіскацією Ѕ частини майна кожного. Зараховано в строк покарання строк попереднього ув`язненняз розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі: ОСОБА_1 - з 28 вересня 2018 року по 04 січня 2019 року; ОСОБА_2 - з 28 вересня по 01 жовтня 2018 року. Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.
Згідно з цим вироком ОСОБА_1 за невстановлених обставин з метою збуту в період із червня по 23 вересня 2018 року незаконно придбав, виготовив та зберігав за місцем свого проживання на АДРЕСА_1 особливо небезпечний наркотичний засіб - канабіс масою 2973,78 г, який 23 вересня 2018 року виявили та вилучили працівники поліції.
Також за невстановлених обставин з метою збуту ОСОБА_2 у період із червня по 23 вересня 2018 року незаконно придбав, виготовив та зберігав за місцем свого проживання на АДРЕСА_2 особливо небезпечний наркотичний засіб - канабіс масою 8657,918 г, який 23 вересня 2018 року виявили та вилучили працівники поліції.
Луганський апеляційний суд ухвалою від 17 травня 2021 року апеляційну скаргу з доповненнями захисника Свистуна Г. В. задовольнив частково, а в задоволенні апеляційної скарги прокурора відмовив. Вирок Сватівського районного суду Луганської області від 04 грудня 2020 року змінив і перекваліфікував дії ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на ч. 3 ст. 309 КК України. Призначив їм покарання за ч. 3 ст. 309 цього Кодексу у виді позбавлення волі на строк 5 років кожному. На підставі статей 75, 76 КК України ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звільнив від відбування призначеного покарання з випробуванням на строк 3 роки.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі захисник Свистун Г. В., посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та закрити кримінальне провадження. Зазначає, що апеляційний суд не надав відповіді на всі доводи апеляційної скарги сторони захисту про відсутність у матеріалах досудового розслідування постанови про призначення групи прокурорів та порушення правил підслідності. Вказує, що в матеріалах кримінального провадження на час виконання вимог ст. 290 КПК України була відсутня постанова керівника регіональної прокуратури або його першого заступника про доручення здійснення досудового розслідування слідчому управлінню Головного управління Національної поліції в Луганській області (далі - СУ ГУНП в Луганській області) через неефективне його здійснення Сватівським відділом поліції ГУНП в Луганській області (далі - Сватівський ВП). Наголошує, що після зміни підслідності кримінального провадження зі Сватівського ВП до СУ ГУНП в Луганській області в матеріалах кримінального провадження була відсутня постанова про визначення групи прокурорів із числа прокурорів прокуратури Луганської області, зокрема прокурора Карпової І. А., яка затвердила обвинувальний акт, і в порядку ст. 290 КПК України ця постанова стороні захисту також не була відкрита. Постанова заступника прокурора Луганської області від 05 жовтня 2018 року про визначення групи прокурорів була надана стороною обвинувачення лише 14 серпня 2020 року під час судового розгляду. Вважає, що судове рішення апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370, 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України).
Позиції учасників судового провадження
Прокурор Круценко Т. В. у судовому засіданні просила залишити оскаржені судові рішення без зміни, а касаційну скаргу захисника без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно з вимогами ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Так, частиною 1 ст. 412 КПК Українипередбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Зі змісту ст. 370 КПК України, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Як передбачено ст. 419 КПК України, в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційних скаргах, та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними та мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При скасуванні чи зміні судового рішення в ухвалі має бути зазначено, які статті закону порушено і в чому саме полягають ці порушення.
У разі залишення апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, на яких її визнано необґрунтованою.
Отже, суд касаційної інстанції позбавлений можливості досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, однак при цьому до його компетенції входить перевірка правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права.
Натомість зазначені обставини, на які, зокрема, посилається в касаційній скарзі захисник, були предметом перевірки в суді апеляційної інстанції.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції свої висновки щодо доведеності винуватості засуджених у вчиненні інкримінованих їм кримінальних правопорушень обґрунтував показаннями, наданими в суді свідками ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, даними протоколів слідчих дій, висновками судових експертиз та іншими письмовими і речовими доказами.
Дослідивши вказані докази, надавши кожному з них оцінку, місцевий суд дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України, і призначив їм покарання у виді позбавлення волі, яке слід відбувати реально.
При цьому апеляційний суд, переглядаючи вирок за скаргами захисника та прокурора, змінив кваліфікацію дій засуджений з ч. 3 ст. 307 на ч. 3 ст. 309 КК України, призначив їм покарання у виді позбавлення волі та звільнив від його відбування на підставі статей 75, 76 КК України, належним чином обґрунтувавши своє рішення.
Верховний Суд, перевіривши матеріали кримінального провадження, вважає, що ухвала суду апеляційної інстанції стосовно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відповідає цим вимогам закону, а доводи захисника про протилежне є непереконливими.
Підслідність кримінальних проваджень визначається виключно кримінальним процесуальним законом, а саме ст. 216 КПК України.
Так, за змістом ч. 1 ст. 216 КПК України слідчі органів Національної поліції здійснюють досудове розслідування кримінальних правопорушень, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, крім тих, які віднесені до підслідності інших органів досудового розслідування, а тому уповноваженими на здійснення досудового розслідування в цьому кримінальному провадженні є виключно слідчі органи Національної поліції.
Відповідно до ч. 1 ст. 218 КПК України досудове розслідування здійснюється слідчим того органу досудового розслідування, під юрисдикцією якого знаходиться місце вчинення кримінального правопорушення.
Згідно з ч. 5 ст. 36 КПК України Генеральний прокурор, керівник обласної прокуратури, їх перші заступники та заступники своєю вмотивованою постановою мають право доручити здійснення досудового розслідування будь-якого кримінального правопорушення іншому органу досудового розслідування, у тому числі слідчому підрозділу вищого рівня в межах одного органу, у разі неефективного досудового розслідування.
За висновком про застосування норми права, який міститься в постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 24 травня 2021 року в справі № 640/5023/19 (провадження № 51-2917 кмо 20), змістом ч. 5 ст. 36, статей 86, 87, 110, 214, 216 КПК України визначається належна правова процедура реалізації Генеральним прокурором, керівником обласної прокуратури, їх першими заступниками та заступниками повноважень, передбачених ч. 5 ст. 36 КПК України, яка містить такі елементи: а) належний суб`єкт (Генеральний прокурор, керівник обласної прокуратури, їх перші заступники та заступники); б) оцінка досудового розслідування як неефективного; в) відображення такої оцінки у відповідному процесуальному рішенні - постанові; г) вмотивованість такої постанови.
Обов`язковою передумовою реалізації Генеральним прокурором, керівником обласної прокуратури, їх першими заступниками та заступниками повноважень, передбачених ч. 5 ст. 36 КПК України, є оцінка досудового розслідування органом досудового розслідування, встановленим ст. 216 КПК України, як неефективного та відображення такої оцінки у постанові з наведенням відповідного мотивування.
Наявність відповідних відомостей, які стосуються конкретного кримінального провадження, щодо його неефективності відповідним прокурором може бути встановлено на будь-якому етапі досудового розслідування, в тому числі й на його початку, та бути підставами для прийняття рішення в порядку і відповідно до вимог ч. 5 ст. 36 КПК України.
У кожному конкретному випадку наявність таких підстав має бути обґрунтована у відповідному процесуальному рішенні - постанові Генерального прокурора, керівника обласної прокуратури, їх перших заступників та заступників про доручення здійснення досудового розслідування кримінального правопорушення іншому органу досудового розслідування, яка має відповідати вимогам ст. 110 КПК України, у тому числі бути вмотивованою, надавати обґрунтоване пояснення щодо фактичних та юридичних підстав прийнятого рішення.
Постанова про доручення досудового розслідування іншому органу досудового розслідування, її обґрунтування та вмотивування має бути предметом дослідження суду в кожному кримінальному провадженні, яке здійснюється з урахуванням його конкретних обставин. Результати такого дослідження утворюють підстави для подальшої оцінки отриманих у результаті проведеного досудового розслідування доказів з точки зору допустимості.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, 30 серпня 2018 року до ЄРДР за № 12018130000000251 внесено відомості за фактом збуту групою осіб на території Луганської області канабісу та амфетаміну, з правовою кваліфікацією кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 307 КК України (т. 1, а. к. п. 1). Досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні здійснювалося слідчими СУ ГУНП в Луганській області.
Згодом за постановою заступника прокурора Луганської області Смирнова О. І. від 21 вересня 2018 року подальше досудове розслідування в цьому кримінальному провадженні доручено здійснювати Сватівському ВП, оскільки встановлено, що місцем вчинення кримінального правопорушення є с. Містки Сватівського району, що належить до юрисдикції Сватівського ВП (т. 1, а. к. п. 53, 54). За відповідними постановами також визначено групи прокурорів та слідчих (т. 1, а. к. п. 57-59).
У ході досудового розслідування 24 вересня 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повідомлено про підозру у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України (т. 1, а. к. п. 134-138, 144-148).
За постановою заступника прокурора Луганської області Смирнова О. І. від 05 жовтня 2018 року подальше здійснення розслідування у кримінальному провадженні № 12018130000000251 доручено СУ ГУНП в Луганській області. Вказана постанова мотивована тим, що досудове розслідування здійснювалося неефективно, тривалий час реальних слідчих дій не було проведено та відповідних процесуальних рішень не прийнято (т. 2, а. с. 194, 195).
Таким чином, зазначена постанова відповідає вимогам ч. 5 ст. 36 КПК України, а подальше досудове розслідування доручено слідчому підрозділу вищого рівня в межах одного органу без порушення правил підслідності, визначених ст. 216 КПК України.
Далі цього ж дня заступник прокурора Луганської області Смирнов О. І. прийняв постанову, якою визначено групу прокурорів у кримінальному провадженні № 12018130000000251, зокрема прокурора прокуратури Луганської області Карпову І. А., яка звернулася до суду з обвинувальним актом стосовно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 1-10, 197, 198).
Водночас визначення керівником органу прокуратури прокурора (групи прокурорів), який здійснюватиме повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні, є кримінально-процесуальним рішенням, яке утворює, змінює чи припиняє права та обов`язки і приймається у формі постанови. Такі постанови не є процесуальними джерелами доказів у розумінні ст. 84 КПК України.
Разом з тим, згідно з ч. 2 ст. 290 КПК України прокурор або слідчий за його дорученням зобов`язаний надати доступ до матеріалів досудового розслідування, які є в його розпорядженні, у тому числі будь-які докази, які самі по собі або в сукупності з іншими доказами можуть бути використані для доведення невинуватості або меншого ступеня винуватості обвинуваченого, або сприяти пом`якшенню покарання.
За правилами ч. 12 ст. 290 КПК України, якщо сторона кримінального провадження не здійснить відкриття матеріалів відповідно до положень цієї статті, суд не має права допустити відомості, що містяться в них, як докази.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження та оскарженого судового рішення, постанови заступника прокурора Луганської області від 05 жовтня 2015 року було відкрито стороні захисту та надано під час судового розгляду.
Під час відкриття стороною обвинувачення стороні захисту матеріалів досудового розслідування в порядку, передбаченому ст. 290 КПК України, будь-яких зауважень щодо невідкриття вказаних постанов сторона захисту не висловлювала та клопотань про ознайомлення з ними не заявляла.
При цьому в касаційній скарзі захисник не зазначає, який вплив має невідкриття вищевказаних постанов у порядку ст. 290 КПК України на оскаржене судове рішення з огляду на те, що ці процесуальні документи були надані стороною обвинувачення на стадії судового розгляду та сторона захисту мала можливість реалізувати принцип змагальності та висловити свою позицію щодо доведеності порушень, якщо вони мали місце.
На думку колегії суддів, невідкриття цих постанов стороні захисту на стадії виконання ст. 290 КПК України не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону в аспекті ст. 412 цього Кодексу та автоматично не зумовлює визнання доказів недопустимими й скасування за п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України судових рішень.
Отже, підстави для визнання обґрунтованими доводів, наведених у касаційній скарзі захисника, про недопустимість доказів, отриманих під час досудового розслідування, також відсутні.
Суд вважає, що перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону, постановлена ухвала не суперечить приписам статей 370, 419 КПК України.
Порушень норм матеріального чи процесуального права, які би були безумовними підставами для зміни або скасування судових рішень, під час перевірки матеріалів кримінального провадження суд касаційної інстанції не встановив.
Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги захисника.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд