Постанова
Іменем України
21 січня 2022 року
м. Київ
справа № 523/4127/17
провадження № 61-7482св21
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач
-
ОСОБА_1,
відповідач третя особа
- -
ОСОБА_2, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Колмакова Нонна Вікторівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 27 лютого 2020 року в складі судді Аліна С. С. та постанову Одеського апеляційного суду від 16 березня 2021 року в складі колегії суддів: Сєвєрової Є. С., Колеснікова Г. Я., Вадомської Л. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст вимог
У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом про встановлення факту родинних відносин та визнання недійсним заповіту.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її брат - ОСОБА_3 . Після його смерті залишилося спадкове майно - квартира АДРЕСА_1 . Інших спадкоємців за законом немає. ОСОБА_1 вказує про те, що з 2010 року вона проживала разом із ОСОБА_3 у належній йому квартирі, однак була зареєстрована за іншою адресою. Після смерті брата, 14 листопада 2016 року ОСОБА_1 звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. однак їй було відмовлено та роз`яснено про те, що спадкодавцем залишено заповіт не на її користь. Заповіт складений на користь колишньої дружини ОСОБА_3 - ОСОБА_2 . Позивач вважає, що заповіт складений не ОСОБА_3, а іншою особою.
ОСОБА_1 просила суд: встановити факт родинних відносин, а саме, що вона та ОСОБА_3 є рідними сестрою та братом; визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_3 06 грудня 2003 року, на користь ОСОБА_2, який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Євсеєвою Л. А. за реєстровим № 10517.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 27 лютого 2020 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Рішення суду мотивоване тим, що позивачем не надано належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження заявлених позовних вимог.
Не погодившись із рішенням суду, позивач подала апеляційну скаргу в частині вирішення позовних вимог про визнання заповіту недійсним.
Постановою Одеського апеляційного суду від 16 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 27 лютого 2020 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним, залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції правомірно ухвалено рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання заповіту недійсним, оскільки позивачем не доведено, що спірний правочин складений не заповідачем ОСОБА_3, а іншою особою. Зокрема, висновком судово-почеркознавчої експертизи підтверджено, що підпис на заповіті виконаний саме ОСОБА_3 . Крім цього, апеляційним судом відмовлено у задоволенні клопотання позивача про призначення повторної судово-почеркознавчої експертизи у зв`язку із необґрунтованістю останнього.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У квітні 2021 року ОСОБА_1 надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 27 лютого 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 16 березня 2021 року.
У касаційній скарзі заявник просить скасувати рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 27 лютого 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 16 березня 2021 року, і справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 11 серпня 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 27 лютого 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 16 березня 2021 року.
Справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга подана на підставі пункту 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), оскільки судами було допущено порушення пунктів 3, 4 частини другої статті 411 ЦПК України (суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів).
Касаційна скарга обґрунтована тим, що оскаржувані рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права, оскільки судами безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання про призначення повторної судово-почеркознавчої експертизи, оскільки наявний у справі висновок є необґрунтованим, оскільки проведений у експертній установі без згоди на це позивача. ОСОБА_1 вважає, що судами установлено факт підписання спірного заповіту ОСОБА_3 на підставі відповідного висновку, який на думку заявника є недопустимим доказом.
Позиції інших учасників
30 серпня 2021 року ОСОБА_2 надіслала відзив на касаційну скаргу, вказуючи на безпідставність її доводів. Відповідач зазначала про законність оскаржуваних рішень; просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені рішення - без змін.
02 вересня 2021 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 надіслала відзив на касаційну скаргу, в якому він вказувала на законність оскаржуваних рішень та просить касаційну скаргу залишити без задоволення.
Ухвалою Верховного Суду від 11 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та надано строк для подання відзиву до 21 вересня 2021 року, але який не міг перевищувати десяти днів після вручення цієї ухвали.
Копію ухвали про відкриття касаційного провадження та копію касаційної скарги ОСОБА_2 отримала 21 серпня 2021 року, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення рекомендованого листа. Однак, відзив був надісланий ним до суду після спливу десяти днів після отримання відповідних документів, тобто з пропуском установленого строку та представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 не порушує клопотання про поновлення строку на його подання, а суд позбавлений права самостійно вирішити дане процесуальне питання.
У зв`язку із цим, відповідно до статей 126, 127, 395 ЦПК України Верховний Суд залишає відзив представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 без розгляду.
Фактичні обставини, встановлені судами
ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з 25 грудня 1982 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано 21 вересня 2010 року, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1, яке видане Першим Малиновським відділом реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції 21 вересня 2010 року.
06 грудня 2003 року ОСОБА_3 складений заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Євсєєвою Л. А. та зареєстрований за № 1051, на користь відповідача ОСОБА_2, і визначивши останню спадкоємцем належної йому на праві власності квартири АДРЕСА_1
Цей заповіт зареєстрований у Спадковому реєстрі за № 59781245.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_2 .
Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина на право власності померлого на квартиру АДРЕСА_1 .
09 листопада 2016 року ОСОБА_2 звернулася до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Колмакової Н. В. із заявою про прийняття спадщини після ОСОБА_3 . На підставі цієї заяви була заведена спадкова справа № 18/2016.
14 листопада 2016 року ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Колмакової Н. В. із заявою про прийняття спадщини після ОСОБА_3
ОСОБА_1 є рідною сестрою ОСОБА_3, що підтверджується копіями свідоцтв про народження та укладення шлюбу.
ОСОБА_1 з 22 квітня 1964 року була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_2, що підтверджується довідкою про склад сімї від 28 листопада 2016 року № 1084, виданою комунальним підприємством "ЖКС "Пересипський".
ОСОБА_3 з 27 грудня 1985 року та по день смерті був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно із висновком експерта від 07 листопада 2019 року № 267-П за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи Одеським Науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України (далі - Одеський НДЕК МВС України), підпис від імені ОСОБА_3 у його заповіті від 06 грудня 2003 року (нотаріальний бланк ВВА № 451164), посвідченому приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Одеської області Євсєєвою Л. А., та зареєстрованому в реєстрі за № 1051, виконаний самим ОСОБА_3 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Як видно із касаційної скарги, рішення судів попередніх інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України зазначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статті 541 ЦК УРСР, чинного на час складення спірного заповіту, заповіт повинен бути укладений у письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений.
Згідно із частинами першою та другою статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Згідно із висновком експерта від 07 листопада 2019 року № 267-П за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи Одеським НДЕКЦ МВС України, підпис від імені ОСОБА_3 у його заповіті від 06 грудня 2003 року, посвідченому приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Одеської області Євсєєвою Л. А. та зареєстрованому в реєстрі за № 1051, виконаний самим ОСОБА_3 .
Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
За частиною першою статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом (допустимість доказів).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (частина перша статті 79 ЦПК України).
Згідно із статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Вищезазначеними процесуальними нормами передбачено, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази та надавши їм належну правову оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання спірного заповіту недійсним.
Позивачем при розгляді справи не надано до суду належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження того, що заповіт, складений 06 грудня 2003 року ОСОБА_3, підписаний не ним особисто.
Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій, дослідивши висновок проведеної у справі судової почеркознавчої експертизи на предмет належності підпису у спірному заповіті самому заповідачу ОСОБА_3, надавши йому належну правову оцінку з точки зору всебічності, повноти й об`єктивності експертного дослідження, а також, встановивши фактичні обставини справи, правильно виходили із недоведеності та необґрунтованості заявлених позовних вимог, оскільки волевиявлення заповідача було вільним і зміст заповіту щодо призначення ОСОБА_2 спадкоємцем спірної квартири відповідало його внутрішній волі.
Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 19 липня 2018 року в справі № 127/7244/16-ц (касаційне провадження № 61-4929св18).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Ураховуючи вищезазначене, суди першої та апеляційної інстанцій, оцінивши належним чином надані докази та встановивши дійсні фактичні обставини у справі, дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 у зв`язку із його необґрунтованістю.
Доводи касаційної скарги щодо встановлення обставин справи на підставі неналежного доказу, яким на думку заявника, є відповідний висновок судової почеркознавчої експертизи, а також необґрунтована відмова судів у призначенні повторної почеркознавчої експертизи не заслуговують на увагу, враховуючи таке.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 1 ЦПК України).
За пунктом 1 частини першої статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо та сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумнів щодо їх правильності.
При призначенні експертизи судом експерт або експертна установа обирається сторонами за взаємною згодою, а якщо такої згоди не досягнуто у встановлений судом строк, експерта чи експертну установу визначає суд (частина третя статті 103 ЦПК України).
Як видно із матеріалів справи, ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 04 липня 2019 року за клопотанням ОСОБА_5 призначено судову почеркознавчу експертизу на вирішення якої поставлено питання: чи виконаний підпис в оригіналі заповіту ОСОБА_3 від 06 грудня 2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Євсеєвою Л. А. та зареєстрованого за № 1051, номер у Спадковому реєстрі - 59781245, ним особисто, чи іншою особою?. Проведення експертизи доручено Одеському науково-дослідному експертно-криміналістичному центру МВС України.
Відповідно до заяви ОСОБА_6 від 04 липня 2019 року, остання підтримала заявлене клопотання відповідача, в тому числі, і щодо установи, якій буде доручено проведення відповідної експертизи (т. 2, а. с. 72).
Згідно із висновком експерта від 07 листопада 2019 року № 267-П за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи Одеським НДЕКЦ МВС України), підпис від імені ОСОБА_3 у його заповіті від 06 грудня 2003 року, посвідченому приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Одеської області Євсєєвою Л. А. та зареєстрованому в реєстрі за № 1051, виконаний самим ОСОБА_3 .
Згідно зі статтею 113 ЦПК України, якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам). Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).
Повторна експертиза призначається, коли є сумніви у правильності висновку експерта, пов`язані з його недостатньою обґрунтованістю чи з тим, що він суперечить іншим матеріалам справи, а також за наявності істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи.
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 27 лютого 2020 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_6 про призначення повторної судово-почеркознавчої експертизи, оскільки позивачем не наведено належних доказів щодо допущення судом істотних порушень процесуальних норм, які регламентують порядок призначення й проведення експертизи.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 16 березня 2021 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про призначення повторної судової почеркознавчої експертизи. Дане клопотання мотивоване наявністю у позивача сумнівів щодо об`єктивності експертного висновку, оскільки він складений установою, яку позивач не обирала. Апеляційний суд вважав клопотання позивача необґрунтованим, оскільки у справі наявна її заява в якій остання не заперечувала проти клопотання відповідача про проведення відповідної експертизи у Одеському НДЕКЦ МВС України.
Статтею 12 ЦПК України передбачена рівність прав учасників справи щодо здійснення процесуальних прав та обов`язків, передбачених Законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Частиною першою статті 44 ЦПК України встановлено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Таким чином, судами першої та апеляційної інстанцій правомірно відмовлено позивачу у задоволенні її клопотань про призначення повторної судової почеркознавчої експертизи. Разом із цим, позивачем не наведено належних підстав та доказів необ`єктивності відповідного експертного висновку, недостовірності і недопустимості його як доказу у даній справі.
Колегія суддів також відхиляє інші доводи касаційної скарги про те, що судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права з посиланням на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки такі доводи не знайшли свого підтвердження при касаційному перегляді оскаржуваного рішення апеляційного суду. Фактично аргументи касаційної скарги про те, що суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази та не встановили всі обставини у справі, зводяться до переоцінки доказів у справі, а тому відхиляються Верховним Судом, оскільки за змістом статті 400 ЦПК України такі дії виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції при перегляді рішень судів першої та/або апеляційної інстанцій.
Доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися.
Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").
ЄСПЛ зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа "Пономарьов проти України" (CASE "PONOMARYOV v. UKRAINE"), рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року).
ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (справа Пронінапроти України, № 63566/00 § 23, рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості.