Постанова
Іменем України
19 січня 2022 року
м. Київ
справа № 527/812/21
провадження № 61-16114св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Білоконь О. В.
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Ступак О. В., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - приватне підприємство "ЗОВ",
відповідачі: ОСОБА_1, фізична особа-підприємець ОСОБА_2,
третя особа - державний реєстратор Глобинської міської ради Полтавської області Стрілець Валентина Іванівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу приватного підприємства "ЗОВ" на рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 22 червня 2021 року в складі судді Левицької Т. В. та постанову Полтавського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року в складі колегії суддів: Карпушина Г. Л., Гальонкіна С. А., Хіль Л. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2021 року приватне підприємство "ЗОВ" (далі - ПП "ЗОВ") звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1, фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 ( далі - ФОП ОСОБА_2 ), третя особа державний реєстратор виконавчого комітету Глобинської міської ради Полтавської області Стрілець В. І., про визнання договору недійсним та скасування запису.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 04 березня 2019 року між ОСОБА_1 (власник) та ПП "ЗОВ" (землекористувач) було укладено договір №б/н про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) та підписано акт приймання- передачі земельної ділянки.
Згідно із пунктом 2.1 договору власник земельної ділянки надає землекористувачу право користування земельною ділянкою на строк 10 років терміном до 2029 року. Пунктом 7.2 договору, встановлено, що цей договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) підлягає державній реєстрації. Право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) виникає у землекористувача з моменту такої реєстрації.
На виконання умов договору позивач у повному обсязі сплатив ОСОБА_1 грошові кошти у суму 20 000 грн. Проте, рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно виконавчого комітету Омельницької сільської ради Кременчуцького району Полтавської області № 47353214 від 14 червня 2019 року відмовлено у державній реєстрації іншого речового права (емфітевзис) на вказану земельну ділянку за ПП "ЗОВ", у зв`язку із тим, що реєстрі міститься запис № 30994753 від 29 березня 2019 року про державну реєстрацію оренди цієї ж земельної ділянки за ФОП ОСОБА_2, внесений на підставі договору оренди землі б/н від 28 березня 2019 року, що укладений між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Тобто, відповідачами створені штучні перешкоди для законного користувача земельної ділянки.
За таких обставин позивач просив суд визнати недійсним договір оренди землі від 28 березня 2019 року та скасувати запис № 30994753 від 29 березня 2019 року про державну реєстрацію оренди цієї ж земельної ділянки за ФОП ОСОБА_2 .
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Рішенням Глобинського районного суду Полтавської області від 22 червня 2021 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року, у задоволенні позову ПП "ЗОВ" відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ПП "ЗОВ", суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив з відсутності правових підстав для визнання недійсним договору оренди землі від 28 березня 2019 року, укладеного між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 та скасування рішення про державну реєстрацію права оренди за вказаним договором, оскільки позивачем не надано доказів проведення державної реєстрації договору про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 04 березня 2019 року, внаслідок чого ПП "ЗОВ" не набуло прав користувача спірної земельної ділянки за цим договором.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
У вересні 2021 року ПП "ЗОВ" подало до Верховного Суду касаційну скаргу на судові рішення попередніх інстанцій, в якій просило скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове про задоволення позову у повному обсязі.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування статті 102-1 ЗК України, статей 3, 203, 407, 627, 638 ЦК України без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 04 вересня 2020 року у справі № 311/2145/19.
Касаційна скарга мотивована тим, що з огляду на положення договору про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 04 березня 2019 року (пункт 7.2. договору) цей договір є укладеним з моменту його підписання сторонами, а тому висновки судів попередніх інстанцій про те, що ПП "ЗОВ" не набуло прав користувача спірної земельної ділянки за цим договором, у звʼязку із тим, що не зареєструвало своє право у передбаченому законом порядку, є помилковими.
У грудні 2021 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу ПП "ЗОВ", мотивований тим, що право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб підлягає обовʼязковій державній реєстрації. Оскільки позивач не зареєстрував вказане право, висновки судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову є обгрунтованими.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 08 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою Верховного Суду від 11 січня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Згідно із державним актом на право приватної власності на землю ІІ-ПЛ № 045442, ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 4,3900 га, кадастровий номер 5320687500:00:001:0107, розташована на території Пузиківської сільської ради Глобинського району Полтавської області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
04 березня 2019 року між ОСОБА_1 (власник) та ПП "ЗОВ" (землекористувач) було укладено договір № б/н про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) та підписано акт приймання- передачі земельної ділянки.
Відповідно до пунктів 2.2. та 7.2 право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) виникає у землекористувача з моменту державної реєстрації договору.
Вказаний договір не зареєстрований у передбаченому договором та законом порядку.
Земельна ділянка фактично позивачу не передавалася та останнім не використовувалася.
28 березня 2019 року між орендодавцем ОСОБА_1 та орендарем ФОП ОСОБА_2 укладено договір оренди землі, відповідно до якого орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку з кадастровим номером 5320687500:00:001:0107, площею 4,39 га, яка розташована на території Пузиківської сільської ради Глобинського району Полтавської області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва . Договір укладено строком на 10 років та зареєстровано реєстратором виконавчого комітету Глобинської міської ради Стрілець В. І. 29 березня 2019 року.
У червні 2019 року позивач звернувся до державного реєстратора виконавчого комітету Глобинської міської ради Стрілець В.І. із заявою про реєстрацію права користування вказаною земельною ділянкою.
Під час розгляду вищезазначеної заяви державним реєстратором встановлено, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно із 29 березня 2019 року міститься запис про державну реєстрацію іншого речового права (прав оренди цієї ж самої земельної ділянки з кадастровим номером 5320687500:00:001:0107) за іншим суб`єктом - ФОП ОСОБА_2 .
У зв?язку з чим позивачу 14 червня 2019 року було відмовлено в державній реєстрації іншого речового права (права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) на вказану земельну ділянку.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Цим вимогам оскаржувані судові рішення відповідають з таких підстав.
Згідно зі статтею