Постанова
іменем України
20 січня 2022 року
м. Київ
справа № 242/1366/20
провадження № 51-4572км21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Ємця О.П.,
суддів: Кравченка С.І., Білик Н.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Глушкової О.О.,
прокурора Гошовської Ю.М.,
захисника Белікової Є.Я., (у режимі відеоконференції)
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у провадженні в суді першої інстанції, на ухвалу Донецького апеляційного суду від 16 червня 2021 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020050500000038, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, зареєстрованого та жителя АДРЕСА_1 ), раніше судимого: за вироком Селидівського міського суду Донецької області від 6 серпня 2019 року за ч. 1 ст. 185, ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 70 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік, на підставі ст. 75 КК України звільненого від відбування покарання з випробуванням із іспитовим строком тривалістю 1 рік;
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Красноармійського міськрайонного суду м. Покровськ від 12 квітня 2021 року ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за ч. 2 ст.121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років. На підставі ч. 1 ст.71 КК України за сукупністю вироків шляхом повного приєднання невідбутої частини покарання за вироком Селидівського міського суду Донецької області від 6 серпня 2019 року у виді обмеження волі на строк 1 рік призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років 6 місяців.
До набрання вироком законної сили запобіжний захід щодо ОСОБА_1 залишено у вигляді тримання під вартою.
Вирішено питання щодо речових доказів.
Згідно з вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за те, що він ІНФОРМАЦІЯ_2, між 23:00 та 01:30, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння у квартирі за місцем проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 ), після спільного вживання алкогольних напоїв разом із вказаними особами, а також ОСОБА_4 та ОСОБА_5, умисно, під час конфлікту з останнім із приводу його протиправної поведінки, завдав чисельних ударів кулаками в область голови та тулубу, а також ногами в різні частини тіла потерпілого, заподіявши йому множинні тілесні ушкодження, зокрема поєднану травму тіла у вигляді закритої черепно-мозкової травми з крововиливами під оболонки головного мозку та тупу травму грудної клітки з переломами грудини, ребер зліва, розривами лівої легені, що ускладнилась травматичним шоком, яка відноситься до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя, від чого настала смерть ОСОБА_5 .
Ухвалою Донецького апеляційного суду від 16 червня 2021 року вирок місцевого суду залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, зазначаючи про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить ухвалу Донецького апеляційного суду від 16 червня 2021 року скасувати та призначити новий судовий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Аргументуючи свою позицію, зазначає що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 370 та 419 КПК України.
Крім цього, стверджує, що апеляційний суд, формально розглянув кримінальне провадження та необґрунтовано погодився із висновками місцевого суду щодо кримінально-правової кваліфікації протиправного діяння ОСОБА_1, проігнорувавши при цьому аргументи сторони обвинувачення про наявність у діях останнього ознак кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор Гошовська Ю.М. просила задовольнити касаційну скаргу на викладених у ній підставах
Захисник Белікова Є.Я. просила залишити судове рішення щодо засудженого ОСОБА_1 без зміни як законне, а касаційну скаргу сторони обвинувачення - без задоволення як необґрунтовану.
Мотиви Суду
Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Ухвала апеляційного суду - це рішення вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, що перевіряється в апеляційному порядку та повинна відповідати тим же вимогам, що і вирок суду першої інстанції, тобто бути законною і обґрунтованою.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційних скаргах та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, та з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався.
Вказаних вимог закону апеляційним судом дотримано.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, органом досудового розслідування ОСОБА_1 інкримінувалося вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.
В ході судового розгляду місцевий суд, дослідивши наявні у матеріалах кримінального провадження докази та надавши їм відповідну оцінку, дійшов обґрунтованого висновку, що у обвинуваченого не було умислу на заподіяння смерті потерпілому, його суб`єктивне ставлення до наслідків своїх дій характеризується необережністю, а тому протиправні дії підлягають кримінально правовій кваліфікації за ч. 2 ст. 121 КК України.
Зокрема суд, взявши до уваги показання обвинуваченого, які узгоджувалися із показаннями очевидців події ОСОБА_4 та ОСОБА_3, встановив, що завдаючи ОСОБА_5 удари з метою провчити за крадіжку продуктів харчування у господарів квартири, ОСОБА_1 об`єктивно усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачав можливість настання наслідків у вигляді спричинення будь-якої за тяжкістю шкоди здоров`ю потерпілого, однак не конкретизував у своїй свідомості, якою саме буде така шкода. При цьому, він не використовував жодних знарядь чи засобів для заподіяння тілесних ушкоджень, що могло б свідчити про наявність у нього умислу саме на позбавлення життя, та в подальшому під час перебування у помешканні, будучи обізнаним, що ОСОБА_5 ще живий та маючи реальну можливість, не продовжив побиття останнього.
Не погоджуючись із вироком місцевого суду, прокурор та захисник подали апеляційні скарги. В той час, як захисник зазначав про надмірно суворе покарання, сторона обвинувачення стверджувала про те, що представлені у матеріалах кримінального провадження докази спростовують висновки місцевого суду про відсутність у ОСОБА_1 умислу на заподіяння потерпілому смерті, а викладену обвинуваченим версію подій, де він заперечував наявність умислу на вбивство ОСОБА_5, слід розцінювати як лінію захисту та спробу уникнути кримінальної відповідальності за більш тяжкий злочин.
Суд апеляційної інстанції, переглянувши оскаржуване судове рішення відповідно до вимог ст. 404 КПК України, належним чином перевірив аргументи апеляційної скарги прокурора, навів переконливі мотиви для їх спростування та підстави, через які залишив скаргу без задоволення.
Так, колегія судів зазначила, що відповідно до ч.1 ст.115 КК України вбивством є умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, а наявність вини у формі умислу за змістом ст.24 КК України передбачає, що особа під час вчинення вказаного протиправного діяння усвідомлює його суспільно небезпечний характер, передбачає суспільно небезпечні наслідки і бажає або свідомо припускає їх настання.
При цьому, питання про спрямованість злочинних дій вирішується з огляду на спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки, а визначальним є - суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до її настання характеризується необережністю.
Із урахуванням встановлених місцевим судом фактичних обставин справи, колегія суддів апеляційного суду погодилась із тим, що ОСОБА_1 завдаючи ОСОБА_5 ударів руками та ногами в область обличчя, голови, боків, тулуба, об`єктивно усвідомлював суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачав можливість настання наслідків у виді спричинення потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, однак зазначене поряд із іншими обставинами справи не давало правових підстав для кваліфікації даного злочину за ч. 1 ст. 115 КК України.
Що стосується аргументів прокурора про порушення судом вимог ч. 3 ст. 404 КПК України, то слід вказати наступне.
Вищевказаною нормою процесуального закону встановлено, що за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Тобто для повторного дослідження судом апеляційної інстанції обставин, встановлених під час кримінального провадження, кримінальний процесуальний закон визначає обов`язковою наявність (сукупність) як відповідного процесуального приводу (клопотання учасника судового провадження), так й однієї із закріплених у законі умов (неповнота дослідження зазначених обставин або наявність певних порушень у ході їх дослідження), які також можна розглядати як фактичну підставу для такого дослідження.
При цьому сама лише незгода учасника судового провадження з оцінкою певних конкретних доказів не може слугувати підставою для їхнього обов`язкового повторного дослідження.
Відмова ж у задоволенні клопотання за відсутності аргументованих доводів щодо необхідності повторного дослідження всіх доказів у справі не свідчить про порушення апеляційним судом вимог кримінального процесуального закону або неповноту судового розгляду.
Водночас, під час апеляційного розгляду зокрема за скаргою сторони обвинувачення суд апеляційної інстанції розглянув клопотання прокурора про повторний виклик та допит свідків та відмовив у його задоволенні через відсутність визначених законом підстав.
До того ж, суд апеляційної інстанції погодився із оцінкою досліджених у даному кримінальному провадженні судом першої інстанції доказів та не надавав їм іншої оцінки.
Оскільки така позиція відповідає усталеній практиці Верховного Суду, що прослідковується у постановах від 7 жовтня 2021 року (справа № 521/6316/17, провадження, № 51-4669км19), від 23 листопада 2021 року (справа № 752/7624/18, провадження, № 51-10107км18) та від 30 листопада 2021 року (справа № 450/4029/18, провадження, № 51-3776км21) колегія суддів Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції під час апеляційного провадження не допустив порушення вимог кримінального процесуального закону.
За таких обставин, ухвала апеляційного суду достатньо вмотивована та узгоджується з вимогами статей 370 та 419 КПК України.
Істотних порушень кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які тягнуть за собою безумовне скасування оскаржуваного судового рішення при розгляді кримінального провадження в порядку касаційної процедури не встановлено, а тому касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд