ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 січня 2022 року
м. Київ
справа № 200/22286/17
провадження № 51-1202 км 21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого судді Марчук Н.О.,
суддів: Макаровець А.М., Маринича В.К.,
за участю:
секретаря судового засідання Медицької У.І.,
прокурора Матюшевої О.В.,
захисника Торопчиної-Агалакової С.О.
(в режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою захисника Торопчиної-Агалакової С.О. на вирок Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 03 червня 2020 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року стосовно
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1,
уродженця м. Павлоград Дніпропетровської
області, який проживає за адресою:
АДРЕСА_1,
засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 03 червня 2020 року, залишеним без змін ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року, ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років 6 місяців.
На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків шляхом часткового приєднання до покарання, призначеного за вказаним вироком, невідбутого покарання за вироком Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 грудня 2016 року ОСОБА_1 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років.
За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 27 жовтня 2017 року приблизно о 03:00, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння у під`їзді корпусу № 2 будинку АДРЕСА_2, діючи на ґрунті особистих неприязних стосунків з раніше незнайомим ОСОБА_2 та реалізуючи раптово виниклий умисел на протиправне спричинення смерті іншій людині, умисно наніс ОСОБА_2 ножами два удари, один з яких - у грудну клітину ліворуч, заподіявши потерпілому легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я, тривалістю понад 6 діб, але не більше, як три тижні (21 день). При цьому ОСОБА_1, виконавши усі дії, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, не зміг його закінчити з причин, що не залежали від його волі, оскільки потерпілий ОСОБА_2, вчинивши опір, запобіг подальшому нанесенню тілесних ушкоджень.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
За змістом касаційної скарги захисник Торопчина-Агалакова С.О., не погоджуючись із судовими рішеннями стосовно ОСОБА_1 через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить їх скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Свої вимоги захисник мотивує тим, що суд першої інстанції:
- неправильно оцінив показання потерпілого ОСОБА_2, який через значну втрату крові та низький артеріальний тиск міг перебільшити факт нападу на нього ОСОБА_1 саме з метою його навмисного вбивства;
- проігнорував доводи сторони захисту щодо відсутності умислу ОСОБА_1 на вбивство потерпілого;
- не звернув уваги на те, що в матеріалах кримінального провадження відсутні достатні докази, які підтверджують наявність у діях ОСОБА_1 умислу на спричинення смерті потерпілому, а тому дії її підзахисного мають бути кваліфіковані за ч. 2 ст. 125 КК України;
- ухвалив вирок, який не відповідає вимогам ст. 374 КПК України.
Крім того, посилається на те, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на порушення, допущені судом першої інстанції, не спростував належним чином доводів апеляційних скарг та постановив ухвалу, яка не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Позиції учасників судового провадження
Захисник підтримав касаційну скаргу, просив її задовольнити, скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги, просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без зміни.
Мотиви Суду
Положенням ст. 433 КПК України визначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу; суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК України).
Статтею 438 КПК України передбачено, що неповнота судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, про що порушує питання сторона захисту, перегляду в касаційному порядку не підлягають, а отже, при касаційному розгляді кримінального провадження колегія суддів касаційного суду виходить із фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, встановлених судом.
Викладені в касаційній скарзі доводи щодо неналежної оцінки показань потерпілого фактично стосуються переоцінки доказів і неповноти судового розгляду, що не є предметом касаційного перегляду в розумінні ст. 438 КПК України.
Що стосується доводів касаційної скарги захисника Торопчиної-Агалакової С.О. щодо відсутності у діях ОСОБА_1 умислу на вбивство потерпілого ОСОБА_2, то Суд уважає їх такими, що не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження та вимогах кримінального і кримінального процесуального законів з огляду на таке.
За приписами ст. 15 КК України замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.
Замах на вчинення кримінального правопорушення є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця, але кримінальне правопорушення не було закінчено з причин, які не залежали від її волі.
Із суб`єктивної сторони замах на злочин можливий лише з прямим умислом. А згідно з ч. 2 ст. 24 КК України умисел є прямим, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.
Відповідно до ч. 1 ст. 115 КК України умисним вбивством є умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині. Визначальним для відмежування замаху на умисне вбивство від умисного завдання тілесних ушкоджень є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тілесного ушкодження наслідком є саме тілесні ушкодження, що були заподіяні потерпілому, а не позбавлення його життя.
Умисел має дві характерні ознаки - інтелектуальну і вольову. Інтелектуальна - це усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру своєї дії чи бездіяльності та передбачення її суспільно небезпечних наслідків; вольова - наявність у суб`єкта бажання настання суспільно небезпечних наслідків від вчиненого ним діяння чи свідоме їх допущення.
Прямий умисел - це таке психічне ставлення до діяння і його наслідків, при якому особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання (ч. 2 ст. 24 КК України).
Питання про наявність умислу необхідно вирішувати з огляду на сукупність усіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного до, під час і після злочину, його взаємини з потерпілим, що передували події, а також спосіб вчинення злочину, засоби та знаряддя злочину.
При цьому спосіб відображає насамперед причинний зв`язок між діяннями і наслідками. Певна залежність між способом і метою вчинення тих чи інших діянь виявляється в тому, що спосіб і засоби вчинення злочинів обираються особою відповідно до поставленої цілі. Ціль є передумовою усвідомлення особою результатів і наслідків своїх діянь, що проявляється у способі вчинення діянь.
Обвинувальний вирок ухвалюється судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
За змістом ст. 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.
Згідно зі ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, в тому числі, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у його вчиненні, форма вини, мотив і мета його вчинення.
Як убачається з матеріалів справи, вказаних вимог закону при розгляді кримінального провадження стосовно ОСОБА_1 дотримано в повному обсязі.
Касаційним судом установлено, що свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України, та правильність кваліфікації його дій за даною нормою кримінального закону судом першої інстанції зроблено на підставі доказів, досліджених та оцінених у сукупності з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, про що у судовому рішенні наведено докладні мотиви.
Свої висновки про те, що ОСОБА_1 учинив закінчений замах на умисне вбивство, суд першої інстанції зробив, урахувавши показання потерпілого ОСОБА_2, свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, дані, що містяться у протоколах оглядів місця події із фототаблицями, пред`явлення речей для впізнання, проведення слідчих експериментів, висновках експертів.
Так, потерпілий ОСОБА_2 показав суду першої інстанції про те, що він 27 жовтня 2017 року разом з іншими сусідами намагався заспокоїти ОСОБА_1, який бив свою дружину на сходах у під`їзді № 2 будинку АДРЕСА_2, просив останнього зупинитись та заспокоїтись. Потім ОСОБА_1 зачинився в квартирі, де мешкав. Почувши в квартирі плач маленьких дітей, він почав стукати у двері та просити, щоб ОСОБА_1 впустив дружину заспокоїти дітей, повідомивши про виклик поліції. У цей час двері квартири відчинилися, звідки ОСОБА_1 вийшов з двома кухонними ножами в руках та став кричати: "Порежу, "порєшу", вб`ю!" й пішов з ножами на нього. Він підняв руки, показавши, що у його руках нічого не має, просив ОСОБА_1 заспокоїтись. Однак останній на його прохання не реагував, цілеспрямовано пішов прямо на нього та наніс ножами в груди два удари, один з яких він відбив, інший - прийшовся в ліве плече, зачепивши грудну клітину з лівої сторони. Після чого він вибіг з тамбуру, сусід ОСОБА_7 зачинив двері, а ОСОБА_1 бив по дверях та вимагав відчинити їх. Зазначив також про те, що ОСОБА_1 поводився агресивно, його дії він сприймав як намагання його вбити, подальшим неправомірним діям обвинуваченого завадили лише замкнені двері.
Свідки ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, які є мешканцями вказаного будинку, суду першої інстанції показали, що 27 жовтня 2017 року ОСОБА_2 разом з іншими сусідами прийшли до квартири, де мешкав обвинувачений, з метою заспокоїти ОСОБА_1, який в стані алкогольного сп`яніння бив свою дружину. Також вказали на те, що з боку потерпілого, інших присутніх небезпеки для обвинуваченого не було, ОСОБА_2 жодним чином не погрожував та не ображав обвинуваченого, не тримав в руках зброї. ОСОБА_1 поводився агресивно, вийшов з квартири з двома ножами в руках, погрожував порізати і вбити, рухався в бік потерпілого, який підняв руки, відступив назад та просив його заспокоїтися. Обвинувачений, не реагуючи на прохання ОСОБА_2, наніс останньому спочатку один удар ножем, який потерпілий відбив, потім - ще один удар ножем у грудну клітину зліва. Подальшим діям ОСОБА_1 щодо спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_2 завадили лише двері, які замкнули перед ним та утримували до приїзду працівників поліції.
Показання потерпілого та свідків узгоджуються з протоколами слідчих експериментів, проведених з їхньою участю 08 грудня 2017 року.
Свідок ОСОБА_6 показав, що 27 жовтня 2017 року до міської клінічної лікарні № 16 був доставлений ОСОБА_2 у тяжкому стані, потерпілий мав поверхневе поранення в області серця, поранення на плечі, крововтрату та низький тиск, не міг пересуватися самостійно.
У ході пред`явлення речей для впізнання 09 грудня 2017 року з фототаблицями ОСОБА_2 та свідок ОСОБА_3 впізнали ніж, яким ОСОБА_1 спричинив тілесні ушкодження потерпілому.
Згідно з висновком експерта № 4125е від 11 грудня 2017 року наявні у ОСОБА_2 тілесні ушкодження - проникаюче колото-різане поранення лівого плеча та непроникаюче колото-різане поранення по лівій бічній поверхні грудної клітини по середньо-паховій лінії утворилися від дії гострого предмету (предметів), який (які) володіє (володіють) колото-ріжучими властивостями; спричинені в короткий проміжок часу; відносяться до легких тілесних ушкоджень, як такі, що спричинили короткочасний розлад здоров`я, тривалістю понад 6 діб, але не більше, як три тижні ( 21 день).
Відповідно до додаткового висновку експерта № 4174е від 15 грудня 2017 року локалізація та характер тілесних ушкоджень не суперечать механізму їх утворення, а саме при ударі ножем у ліве плече та грудну клітину ліворуч.
Також судом першої інстанції не встановлено того, що потерпілий чи свідки обмовили засудженого у вчиненні інкримінованого злочину, оскільки їхні показання узгоджуються між собою та з іншими дослідженими в судовому засіданні доказами.
Дослідивши зібрані у справі докази, суд першої інстанції встановив сукупність усіх передбачених законом ознак складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України, та, ухвалюючи вирок, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 вчинив саме інкриміноване йому суспільно небезпечне діяння.
Разом із цим, суд першої інстанції, правильно встановивши, що ОСОБА_1 при заподіянні тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_2, який не погрожував, не ображав обвинуваченого й не мав у руках зброї, тобто не представляв для нього небезпеки, усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачав їхні негативні наслідки та бажав їхнього настання, та врахувавши спосіб та обставини, викладені у вироку, зокрема його поведінку до, під час і після вчинення злочину, характер, послідовність, локалізацію тілесних ушкоджень, механізм їхнього спричинення, знаряддя злочину, рішучість та динаміку дій обвинуваченого на місці події, а також мотив цього діяння, супроводження насильницьких дій погрозами вбивства.
Зазначені обставини, на переконання Суду, свідчать про те, що ОСОБА_1 мав прямий умисел саме на позбавлення життя потерпілого і вчинив для цього всі необхідні дії, однак злочинний результат не настав лише в силу обставин, які не залежали від його волі, оскільки ОСОБА_2, вчинивши опір, запобіг подальшому нанесенню тілесних ушкоджень.
На думку колегії суддів, висновки суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України, належним чином обґрунтовані та вмотивовані.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що винуватість ОСОБА_1 в інкримінованому злочині доведена поза розумним сумнівом.
Підстав для перекваліфікації дій засудженого з ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України на ч. 2 ст. 125 КК України Суд не вбачає, тому доводи касаційної скарги захисника в цій частині колегія суддів уважає необґрунтованими.
Порушень процесуального порядку збирання наведених у вироку доказів за матеріалами провадження не встановлено та судом правильно вирішено питання про їхню належність і допустимість, з дотриманням вимог статей 85-87, 89, 94, 95 КПК України.
Вирок суду першої інстанції відповідає вимогам статей 370, 374 КПК України.
Відповідно до ст. 65 КК України при призначенні покарання суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Обґрунтовуючи висновок щодо виду й міри покарання та призначаючи ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на певний строк, суд першої інстанції, як убачається з вироку, врахував ступінь тяжкості та характер суспільної небезпеки вчиненого ним злочину, відсутність пом`якшуючих покарання обставин та наявність обтяжуючої покарання обставини - вчинення кримінального правопорушення в стані алкогольного сп`яніння, дані про його особу, зокрема те, що він раніше судимий за вчинення корисливих злочинів, на обліку у нарколога та психіатра не перебуває, тобто суд дотримався вимог статей 50, 65-67, 71 КК України.
Наведені в касаційній скарзі доводи сторони захисту, аналогічні доводам її апеляційної скарги, були перевірені судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог 404, 405, 407, 412-414 КПК України проаналізував їх, дав на них вичерпну відповідь, зазначивши в ухвалі достатні підстави, через які визнав їх необґрунтованими.
За результатами перегляду вироку суду першої інстанції суд апеляційної інстанції з урахуванням конкретних обставин справи погодився з оцінкою доказів, досліджених місцевим судом та врахованих при доведенні винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, належним чином умотивувавши свої висновки.
Суд апеляційної інстанції навів достатнє обґрунтування наявності у діях ОСОБА_1 прямого умислу на вбивство потерпілого ОСОБА_2, правильності кваліфікації його дій саме за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України та відсутності підстав для перекваліфікації дій обвинуваченого на ч. 2 ст. 125 КК України, з чим погоджується й колегія суддів касаційної інстанції.
Також перевірив суд апеляційної інстанції й обґрунтованість призначеного ОСОБА_1 покарання та погодився з його видом і розміром, урахувавши ті ж обставини, що і суд першої інстанції. Водночас, суд не встановив наявності у ОСОБА_1 осіб на утриманні.
Перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону, постановлена ухвала відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.
Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачені ст. 412 КПК України та які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, Судом не встановлено.
Керуючись статтями 441, 442 КПК України, Суд