ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 січня 2022 року
м. Київ
справа № 201/4819/17
провадження № 51-4689км21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Стороженка С.О.,
суддів Єремейчука С.В., Чистика А.О.,
за участю:
секретаря судового засідання Нестеренка Ю.Є.,
прокурора Кузнецова С.М.,
розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 22 червня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 42017080000000105, щодо
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Дніпропетровська, жителя АДРЕСА_1 ),
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська вироком від 1 квітня 2020 року визнав ОСОБА_1 невинуватим та виправдав у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК.
Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався в тому, що він, працюючи на посаді заступника начальника відділу якості аудиту управління аудиту ГУ ДФС у Дніпропетровській області, перебуваючи у приміщенні ГУ ДФС у Дніпропетровській області, розташованому на вул. Сімферопольській, 17-А у м. Дніпрі, діючи умисно з корисливих мотивів та всупереч інтересам служби, 26 грудня 2016 року запропонував директору ТОВ "Компанія Платінум" ОСОБА_2 передати йому неправомірну вигоду в розмірі 20 000 грн за здійснення впливу на прийняття особами, уповноваженими на виконання функцій держави, - працівниками управління аудиту ГУ ДФС у Дніпропетровській області, які проводили перевірку на цьому підприємстві, рішення щодо зменшення податкового зобов`язання за результатами планової виїзної перевірки.
Реалізовуючи свій злочинний намір, ОСОБА_1 29 грудня 2016 року о 15:40, перебуваючи поблизу будинку № 17 на вул. Сімферопольській у м. Дніпрі, діючи умисно з корисливих мотивів та всупереч інтересам служби, одержав від директора ТОВ "Компанія Платінум" ОСОБА_2 для себе неправомірну вигоду в розмірі 20 000 грн за здійснення впливу на прийняття рішення особами, уповноваженими на виконання функцій держави, - працівниками управління аудиту ГУ ДФС у Дніпропетровській області, які проводили перевірку на цьому підприємстві, щодо зменшення податкового зобов`язання за результатами планової виїзної перевірки.
Указані дії ОСОБА_1 орган досудового розслідування кваліфікував за ч. 2 ст. 369-2 КК як пропозицію надання неправомірної вигоди для себе за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, та одержання неправомірної вигоди для себе за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави.
Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 22 червня 2021 року зазначений вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_1 залишив без змін.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати оскаржену ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. На думку прокурора апеляційний суд дійшов необґрунтованого висновку про правильність визнання місцевим судом недопустимими зібраних доказів, зокрема протоколів за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій (далі - НСРД) - аудіо-, відеоконтролю особи від 13 січня 2017 року, протоколу огляду, помітки та вручення заздалегідь ідентифікованого засобу - грошових коштів від 29 грудня 2016 року, протокол затримання ОСОБА_1 від 29 грудня 2016 року. Стверджує, що всі слідчі дії проведено відповідно до вимог КПК і з дотриманням прав людини та основоположних свобод.
Вважає, що апеляційний суд дійшов неправильного висновку про порушення правил територіальної підслідності під час проведення досудового розслідування в цьому кримінальному провадженні. Стверджує, що посадові особи УПСЗЕ ГУ МВС України у Дніпропетровській області та УВБ ГУ ДФС у Дніпропетровській області не мали повноважень вносити відомості до ЄРДР та розпочинати досудове розслідування, тому заява ОСОБА_2 була направлена за місцем його проживання до СВ прокуратури Запорізької області.
На думку прокурора, суд усупереч вимогам ст. 419 КПК ретельно не перевірив викладених у апеляційній скарзі доводів, не спростував їх, не навів переконливих і достатніх мотивів та підстав для залишення без зміни вироку суду першої інстанції. Також звертає увагу, що в цьому кримінальному провадженні не вирішено питання щодо процесуальних витрат і долі речових доказів.
У запереченнях на касаційну скаргу виправданий ОСОБА_1 та його захисник -адвокат Токарєв В.В. просять судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор підтримав касаційну скаргу.
Мотиви Суду
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Статтею 370 КПК визначено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Верховний Суд, перевіривши матеріали кримінального провадження, вважає, що ухвала суду апеляційної інстанції стосовно ОСОБА_1 відповідає цим вимогам закону.
Надаючи оцінку доводам, викладеним у касаційній скарзі прокурора, щодо необґрунтованого встановлення апеляційним судом порушень органом досудового розслідування правил територіальної підслідності через здійснення всіх процесуальних дій не уповноваженими на те особами, внаслідок чого всі зібрані в кримінальному провадженні докази, які було покладено в основу обвинувачення ОСОБА_1, визнані недопустимими, колегія суддів керується таким.
Відповідно до приписів ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Обов`язок доказування у кримінальному провадженні покладається на слідчого, прокурора та, в установлених КПК випадках, - на потерпілого.
Згідно з вимогами ст. 91 КПК доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.
При цьому зазначені обставини встановлюються на підставі доказів, які повинні відповідати критеріям належності, допустимості та у своїй сукупності - достатності для постановлення обвинувального вироку.
Відповідно до вимог ст. 86 КПК докази визнаються допустимими, якщо їх отримано у порядку, встановленому цим Кодексом.
Докази мають бути отримані тільки уповноваженими на це особами (органами); способами і засобами, які призначені для одержання певних доказів; у процесі отримання доказів мають бути дотримані вимоги закону, що визначають порядок проведення конкретних дій, їхню послідовність, склад учасників; докази мають бути закріплені належним чином.
Недодержання вказаних вимог має наслідком визнання доказів недопустимими, вони не можуть бути використані під час прийняття процесуальних рішень, на них не може послатися суд, ухвалюючи судове рішення.
Згідно з приписами ст. 87 КПК недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, в тому числі внаслідок порушення права особи на захист шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених цим Кодексом, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень.
Тобто здійснення досудового розслідування не уповноваженими на те особами (органами) визнається істотним порушенням прав людини і основоположних свобод та має наслідком визнання отриманих доказів недопустимими.
Таку позицію Верховний Суд неодноразово висловлював у постановах від 27 січня 2021 року в справі № 369/13151/14-к (провадження № 51-2770км20), від 6 жовтня 2021 року в справі № 520/8432/16-к (провадження № 51-1648км21), від 28 жовтня 2021 року у справі № 725/5014/18 (провадження № 51-3231км21) та інших.
Положеннями ч. 1 ст. 214 КПК передбачено, що досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань.
Згідно з ч. 1 ст. 218 КПК досудове розслідування здійснюється слідчим того органу досудового розслідування, під юрисдикцією якого знаходиться місце вчинення кримінального правопорушення.
Як видно з матеріалів провадження, 7 грудня 2016 року ОСОБА_2 звернувся до УПСЗЕ ГУ МВС України у Дніпропетровській області та УВБ ГУ ДФС у Дніпропетровській області із заявами про те, що в ході планової виїзної перевірки ТОВ "Компанія Платінум" співробітники ГУ ДФС у Дніпропетровській області натякали про надання неправомірної вигоди за ненарахування суми ПДВ у взаємовідносинах із сумнівними контрагентами.
Того ж дня начальник УВБ ГУ ДФС у Дніпропетровській області направив подану ОСОБА_2 заяву до прокуратури Запорізької області у зв`язку з тим, що останній проживає у м. Запоріжжі.
7 грудня 2016 року слідчим прокуратури Запорізької області за заявою ОСОБА_2 були внесені відомості до ЄРДР за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК.
Проте органом досудового розслідування ОСОБА_1 було пред`явлено обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК, яке було скоєно ним у м. Дніпрі.
Крім того, 4 січня 2017 року прокурор Запорізької області звернувся з листом до Генеральної прокуратури України про вирішення питання підслідності у цього кримінальному провадженні. Згідно з листом Генеральної прокуратури України від 13 січня 2017 року, у зв`язку з тим, що спір про підслідність відсутній, підстав для визначення підслідності відповідно до ч. 5 ст. 218 КПК та доручення досудового розслідування іншому органу досудового розслідування немає.
Обвинувальний акт у цьому кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 369-2 КК був затверджений прокурором прокуратури Запорізької області та направлений до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська.
Частиною 5 ст. 36 КПК визначено, що Генеральний прокурор, керівник регіональної прокуратури, їх перші заступники та заступники своєю вмотивованою постановою мають право доручити здійснення досудового розслідування будь-якого кримінального правопорушення, окрім того, що віднесене до підслідності Національного антикорупційного бюро України, іншому органу досудового розслідування, у тому числі слідчому підрозділу вищого рівня в межах одного органу, у разі неефективного досудового розслідування тим органом, підслідність кримінального провадження якому визначена ст. 216 КПК.
Згідно з висновком Касаційного кримінального суду Верховного Суду, наведеним у постанові від 24 травня 2021 року (у справі № 640/5023/19), обов`язковою передумовою реалізації Генеральним прокурором, керівником обласної прокуратури, їх першими заступниками та заступниками повноважень, передбачених ч. 5 ст. 36 КПК, є оцінка досудового розслідування органом досудового розслідування, встановленим ст. 216 КПК, як неефективного та відображення такої оцінки у постанові з наведенням відповідного мотивування.
Наслідком недотримання належної правової процедури як складового елементу принципу верховенства права є визнання доказів, одержаних у ході досудового розслідування, недопустимими на підставі ст. 86, п. 2 ч. 3 ст. 87 КПК як таких, що зібрані (отримані) неуповноваженими особами (органом) у конкретному кримінальному провадженні, з порушенням установленого законом порядку.
Тому всупереч вимогам кримінального процесуального закону слідчий прокуратури Запорізької області здійснював досудове розслідування з порушенням правил територіальної підслідності, у ході якого було проведено ряд слідчих дій, у тому числі НСРД, спрямованих на отримання доказів, покладених в основу обвинувачення ОСОБА_1 .
З урахуванням того, що слідчий прокуратури Запорізької області діяв поза межами наданих кримінальним процесуальним законом повноважень, апеляційний суд відповідно до вимог ст. 87 КПК правильно вказав на недопустимість отриманих під час досудового розслідування доказів та неможливість покладення їх в основу обвинувального вироку.
З цих підстав доводи прокурора про неправильне визнання порушення правил підслідності досудового розслідування інкримінованого ОСОБА_1 кримінального правопорушення є безпідставними.
Під час розгляду кримінального провадження апеляційний суд належним чином перевірив доводи прокурора, викладені в апеляційній скарзі, проаналізував і дав на них переконливі відповіді. Крім того, виклав аналіз доказів і навів детальні мотиви
прийнятого рішення, спростувавши твердження сторони обвинувачення щодо необґрунтованого виправдання ОСОБА_1 .
Ухвала апеляційного суду достатньо вмотивована і відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції постановив правильне рішення про обґрунтованість вироку суду першої інстанції та виправдання ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину.
Твердження прокурора про те, що під час ухвалення вироку суд не вирішив процесуальних витрат та долю речових доказів не впливають на законність та обґрунтованість судових рішень стосовно ОСОБА_1 та не є підставою для скасування ухвали апеляційного суду.
Колегія суддів, погоджуючись із вищезазначеними висновками судів про недопустимість отриманих у результаті досудового розслідування доказів через порушення правил підслідності, не вважає за доцільне надавати оцінку іншим доводам касаційної скарги прокурора про необґрунтованість висновків судів щодо визнання окремих доказів недопустимими з підстав порушення інших вимог КПК під час їх збирання.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були підставою для скасування оскарженої ухвали апеляційного суду, про що йдеться у касаційній скарзі прокурора, перевіркою кримінального провадження не встановлено. Тому суд касаційної інстанції не має підстав для задоволення касаційної скарги прокурора.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд