Постанова
Іменем України
25 січня 2022 року
м. Київ
справа № 542/321/21
провадження № 61-15956св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Добробут",
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Добробут" про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 27 травня 2021 року у складі судді Кашуби М. І. та постанову Полтавського апеляційного суду від 26 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Кривчун Т. О., Хіль Л. М., Чумак О. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Добробут" (далі - ТОВ Агрофірма "Добробут") усунути йому перешкоди у користуванні земельною ділянкою площею 3,5 га, кадастровий номер 5323483000:00:001:1139, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Шедіївської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області та належить йому на підставі рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 10 вересня 2020 року; зобов`язати ТОВ Агрофірма "Добробут" усунути йому перешкоди у користуванні земельною ділянкою площею 0,32 га, кадастровий номер 5323487600:00:002:0040 для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Шедіївської сільської ради та належить йому на підставі рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 10 вересня 2020 року.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що йому на підставі рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 10 вересня 2020 року у справі № 542/981/20 належать дві земельні ділянки площею 3,5 га, кадастровий номер 5323483000:00:001:1139, та площею 0,32 га, кадастровий номер 5323483000:00:001:0040, для ведення особистого селянського господарства, які розташовані на території Шедіївської сільської ради. Тобто, він фактично (юридично) став власником земельних ділянок з моменту набрання чинності рішенням суду та державної реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. З моменту набрання законної сили зазначеним рішенням суду він не укладав з ТОВ Агрофірма "Добробут" жодного правочину щодо цих земельних ділянок.
14 січня 2021 року йому стало відомо, що 23 жовтня 2020 року на підставі укладених між ним і ТОВ "Агрофірма "Добробут" договорів оренди землі від 30 грудня 2015 року № 45-з і № 45/1-з в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстроване право оренди земельних ділянок. Вважає, що це право оренди зареєстроване всупереч вимогам законодавства, оскільки договори оренди подані на державну реєстрацію без підпису уповноваженої особи з боку орендаря (між орендодавцем і орендарем немає погодженого документа про використання останнім факсимільного відтворення підпису). Таким чином, ТОВ Агрофірма "Добробут" користується належними йому земельними ділянками без належних правових підстав. У зв`язку з цим просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Новосанжарський районний суд Полтавської області рішенням від 27 травня 2021 року в задоволенні позову відмовив.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є необґрунтованими та недоведеними. При цьому суд виходив з того, що набуття позивачем права приватної власності на землю відбулося у 2001 році на підставі та у порядку, визначеному законом, який діяв на той момент, і правомочності власника на момент набуття відповідного права власності, передбачали, зокрема, право володіння та користування майном, отриманим у приватну власність. Оскільки договори оренди землі були укладені сторонами, і з метою виконання цих договорів сторони вчиняли відповідні дії, використання факсиміле при їх підписанні відповідачем не вказує на їх неукладеність. Також суд виходив з того, що позивач обрав неправильний спосіб захисту свого порушеного права, оскільки він не відповідає правовій природі правовідносин, що виникли між сторонами, а захист порушених прав у спірних правовідносинах має здійснюватися за допомогою зобов`язально-правових способів, визначених ЦК України.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Полтавський апеляційний суд постановою від 26 серпня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 27 травня 2021 року залишив без змін.
Судове рішення апеляційний суд мотивував тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому апеляційний суд виходив з того, що спірні договори оренди земельних ділянок були укладені ще у 2015 році, тоді ж сторони підписали акти приймання-передачі земельних ділянок, позивач протягом п`яти років отримував орендну плата, а тому суд першої інстанцій дійшов правильного висновку про те, що немає підстав для визнання спірних правочинів неукладеними у зв`язку з використанням орендарем факсиміле при підписанні цих договорів.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи
У вересні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 27 травня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 26 серпня 2021 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.
Підставою касаційного оскарження вказував те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 755/9215/15-ц та постанові Верховного Суду від 19 квітня 2018 року у справі № 910/4050/17.
Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами того, що законодавством не передбачено вважати правовстановлюючим документом (поки не буде виправлено у встановлений законом спосіб) державний акт на право приватної власності на землю, в якому прізвище власника не відповідає дійсності. Таким чином, до набрання законної сили рішенням суду у справі № 542/981/20 позивач не був наділений правами власника на розпорядження цим майном, а тому до 30 грудня 2015 року ТОВ Агрофірма "Добробут" не мала права реєструвати договори оренди землі № 45-з і № 45/1-з. Крім того суди не врахували, що для застосування факсимільного підпису для оформлення правочинів необхідна письмова згода сторін, і саме таким способом закріплюється юридична сила факсиміле як особистого підпису і засвідчені ним документи вважатимуться укладеними відповідно до закону. Оскільки такої згоди він не надавав, договори оренди земельних ділянок є неукладеними.
У жовтні 2021 року ТОВ Агрофірма "Добробут" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки ці судові рішення є законними і обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам. При цьому зазначало, що позивач підмінює поняття набуття права власності на земельну ділянку відповідно до ЗК України та визнання права власності за рішенням суду зі встановленням факту, що має юридичне значення, а саме підтвердженням факту належності правовстановлюючого документа особі, яка набула право власності на земельну ділянку відповідного цього документа. Крім того, зазначило, що проставлення факсимільного підпису на договорі, подальше підтвердження такого підпису і схвалення такого договору, навіть за відсутності письмової угоди сторін на використання факсиміле, у разі вчинення дій з виконання договору не може бути підставою для визнання договору неукладеним.
У жовтні 2021 року ТОВ Агрофірма "Добробут" подало також пояснення на касаційну скаргу.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 30 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
18 жовтня 2021 року справа № 542/321/21 надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи
Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_1 на підставі рішення Шедіївської сільської ради народних депутатів від 12 січня 2001 року є власником земельної ділянки площею 3,82 га з цільовим призначенням для ведення особистого підсобного господарства, розташованої на території Шедіївської сільської ради, що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю від 07 березня 2001 року серії IV-ПЛ № 053130, зареєстрованим в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 386.
30 грудня 2015 року між ТОВ Агрофірма "Добробут" як орендарем і ОСОБА_1 як орендодавцем був укладений договір оренди землі № 45-з, за умовами якого в оренду було передано земельну ділянку площею 3,50 га, кадастровий номер 5323483000:00:001:1139. Згідно з актом приймання-передачі об`єкта оренди за договором оренди від 30 грудня 2015 року № 45-з орендодавець передав, а орендар прийняв зазначену земельну ділянку у строкове платне користування для вирощування товарної сільськогосподарської продукції. Право оренди було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 23 жовтня 2020 року.
30 грудня 2015 року між ТОВ Агрофірма "Добробут" як орендарем і ОСОБА_1 як орендодавцем був укладений договір оренди землі № 45/1-з, за умовами якого в оренду було передано земельну ділянку площею 0,32 га, кадастровий номер 5323487600:00:002:0040. Згідно з актом приймання-передачі об`єкта оренди за договором оренди від 30 грудня 2015 року № 45/1-з орендодавець передав, а орендар прийняв зазначену земельну ділянку у строкове платне користування для вирощування товарної сільськогосподарської продукції. Право оренди було зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 23 жовтня 2020 року.
Рішенням Новосанжарського районного суду Полтавської області від 10 вересня 2020 року, яке набрало законної сили 13 жовтня 2020 року, у справі № 542/981/20 задоволено заяву ОСОБА_1, заінтересована особа - Виконавчий комітет Нехворощанської сільської ради, встановлено факт належності ОСОБА_1 державного акта на право приватної власності на землю серії IV-ПЛ № 053130, зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 386, виданого на земельну ділянку площею 3,82 га, що розташована на території Шедіївської сільської ради та передана для ведення особистого підсобного господарства.
З довідки про доходи від 19 березня 2021 року № 1903/26 відомо, що ОСОБА_1 у період із січня 2015 року до березня 2021 року отримав від ТОВ Агрофірма "Добробут" орендну плату в загальній сумі 85 417,52 грн (за вирахуванням податків та зборів - 67 716,14 грн).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування апеляційним судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті Перейти до повного тексту