Постанова
Іменем України
24 січня 2022 року
м. Київ
справа № 358/404/20
провадження № 61-15621 св 21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,
Коломієць Г. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - акціонерне товариство "Укртрансгаз",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Богуславського міськрайонного суду Київської області від 28 січня
2021 року у складі судді Тітова М. Б. та постанову Київського апеляційного суду від 07 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Сліпченка О. І.,
Сушко Л. П., Гаращенка Д. Р.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом
до акціонерного товариства "Укртрансгаз" (далі - АТ "Укртрансгаз")
про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу
та відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що він працював на посаді інженера групи метрології дільниці автоматизації виробництва
і телемеханіки Богуславського промислового майданчика у Золотоніському лінійному виробничому управлінні магістральних газопроводів філії "Оператор газотранспортної системи України".
Наказом в. о. начальника управління Золотоніського лінійного виробничого управління магістральних газопроводів філії "Оператор газотранспортної системи України" від 28 лютого 2020 року № 18-к його було звільнено
з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України
у зв`язку зі скороченням штату.
Позивач указував, що з наказом АТ "Укртрансгаз" від 16 грудня 2019 року
№ 897 "Про скорочення чисельності і штату працівників" його ніхто
не ознайомлював. Роботодавцем було порушено ряд необхідних процедур, встановлених чинним законодавством, у тому числі, щодо отримання попередньої згоди профспілкової організації. При цьому вважав,
що на підприємстві відбулася реорганізація та він мав переважне право
на залишенні на роботі, як учасник бойових дій.
Також указував, що відповідач пропонував йому посади лише в організаціях поза межами Богуславського району та не по його спеціальності, хоча
на Богуславському промисловому майданчику продовжує функціонувати підрозділ служби обліку газу, який він очолював до служби в Збройних Силах України.
Незаконні дії відповідача завдали йому моральної шкоди та значних душевних страждань, призвели до погіршення фінансово-матеріального стану його сім`ї, вплинули на його соціально-психологічний стан та змусили його вживати додаткових заходів для організації власного життя.
З урахуванням наведеного та уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд: визнати незаконним і скасувати наказ в. о. начальника управління Золотоніського лінійного виробничого управління магістральних газопроводів філії "Оператор газотранспортної системи України"
від 28 лютого 2020 року № 18-к про його звільнення; поновити його
на займаній посаді; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду у розмірі
120 000,00 грн.
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Богуславського міськрайонного суду Київської області
від 28 січня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 07 вересня 2021 року, у задоволенні позову
ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про те, що звільнення
ОСОБА_1 із займаної посади відбулося із дотриманням вимог трудового законодавства, з позивачем проведено розрахунок, у тому числі, виплачено вихідну допомогу, двомісячний середній заробіток (згідно з умовами Колективного договору товариства) і грошову компенсацію
за невикористану відпустку. При цьому судами було враховано, що позивач сам погодився на звільнення згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України до спливу двомісячного строку, визначеного статтею 49-2 КЗпП України, звернувшись із відповідною заявою до роботодавця.
Відповідачем було запропоновано позивачеві наявні вакантні посади,
від яких останній відмовився, що підтверджується відміткою
у попередженні про вивільнення у зв`язку зі скороченням штату працівників і поданою ним заявою про скорочення двомісячного терміну такого попередження від 19 лютого 2020 року, із проханням звільнити його
02 березня 2020 року згідно з пунктом 1 частини першої статті 40
КЗпП України.
Відхиляючи твердження позивача про те, що при його звільненні не було надано згоди профспілкової організації, суд першої інстанції виходив із того, що протоколом засідання профспілкового комітету Золотоніського лінійного виробничого управління магістральних газопроводів філії управління магістральних газопроводів "Черкаситрансгаз" від 22 вересня 2015 року № 9В ОСОБА_1 виключено з членів профспілки Первинної профспілкової організації товариства.
Оскільки вимоги ОСОБА_1 про стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу та завданої йому моральної шкоди
є похідними від вимоги про поновлення його на роботі, їхнє задоволення залежить від встановлення факту незаконності такого звільнення, суди попередніх інстанцій відмовили у задоволенні вказаних вимог.
Судами враховано відповідну судову практику Верховного Суду у подібних справах.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у вересні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права
та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставами касаційного оскарження заявник зазначає те, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених
у постановах Верховного Суду, а також належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до Верховного Суду
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду
від 22 вересня 2021 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору. Касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Богуславського міськрайонного суду Київської області
від 28 січня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду
від 07 вересня 2021 року залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.
У наданий судом строк ОСОБА_1 надіслав матеріали на усунення недоліків касаційної скарги, зазначених в ухвалі Верховного Суду
від 22 вересня 2021 року, зокрема, копію посвідчення серії НОМЕР_1,
зі змісту якого убачається, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю
другої групи, а отже звільнений від сплати судового збору за подання касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу
№ 358/404/20 із Богуславського міськрайонного суду Київської області. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих
до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу
та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У жовтні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не враховано обставини його переведення на інше підприємство, яке в подальшому було ліквідовано; законність його виключення
з профспілкової організації, що в подальшому вплинуло на механізм його звільнення; процедури реорганізації підприємства, наявність відповідних посад і працівників, й необхідність їх скорочення, а також законність самої процедури його звільнення.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У листопаді 2021 року до суду касаційної інстанції надійшов відзив
на касаційну скаргу від АТ "Укртрансгаз", у якому вказується, що доводи касаційної скарги є безпідставними та не підлягають задоволенню, оскільки оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального
та процесуального права, а тому просить касаційну скаргу залишити
без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
При вирішенні спору судами попередніх інстанцій було надано належну правову оцінку поданим учасниками справи доказам і правомірно встановлено, що у товаристві дійсно мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності та штату працівників.
У зв`язку з прийняттям постанови Кабінету Міністрів України від 18 вересня 2019 року № 840 "Про відокремлення діяльності з транспортування природного газу та забезпечення діяльності оператора газотранспортної системи" затверджено зміни до штатних розписів, у тому числі,
Золотоніського лінійного виробничого управління магістральних газопроводів філії "Оператор газотранспортної системи України", які вводяться в дію з 01 січня 2020 року. У результаті зміни штатного розпису була виведена посада - інженера групи метрології дільниці служби автоматизації виробництва і телемеханіки Богуславського промислового майданчика, яку раніше займав ОСОБА_1
11 лютого 2020 року позивач був попереджений про звільнення у зв`язку
зі скороченням штату працівників та ознайомлений з переліком
178 вакантних посад станом на 10 лютого 2020 року, однак відмовився
від них. Водночас, 19 лютого 2020 року позивач подав заяву, в якій просив скоротити двомісячний термін попередження про майбутнє звільнення
та звільнити його 02 березня 2020 року, оскільки йому запропоновано роботу на іншому підприємстві.
Вказує, що наявність протоколу профспілкового комітету про виключення ОСОБА_1 із членів профспілкової організації товариства та його заяви про скорочення двомісячного терміну попередження про звільнення також свідчать про дотримання норм законодавства щодо його звільнення, яке відбулося внаслідок скорочення штату працівників на підприємстві.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального
чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Згідно з частиною четвертою статті 36 КЗпП України припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства
або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Частинами першою, третьою статті 49-2 КЗпП України визначено,
що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають
не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення
у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник
або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому
ж підприємстві, в установі, організації.
Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників
при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю,
чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії,
що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті
49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
Близький за змістом висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 07 листопада 2011 року у справі № 6-45цс11 та Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17, провадження № 11-431асі18.
Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно
у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, власником або уповноваженим ним органом норм законодавства,
що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення
на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому
ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.
Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах: від 07 квітня 2021 року у справі № 444/2600/19, провадження № 61-13999св20,
від 22 липня 2021 року у справі № 456/57/20, провадження № 61-6288св21, від 23 липня 2021 року у справі № 766/12805/19, провадження
№ 61-7098св21, від 27 серпня 2021 року у справі № 712/10548/19, провадження № 61-10299св21, від 09 грудня 2021 року у справі
№ 646/2661/20, провадження № 61-7496св21.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом АТ "Укртрансгаз"
від 16 грудня 2019 року № 897 "Про скорочення чисельності штату працівників" на виконання наказів АТ "Укртрансгаз" від 16 грудня 2019 року № 896 "Про заходи у зв`язку з припиненням діяльності з транспортування природного газу" та від 31 липня 2017 року № 507 "Про формування штатних розписів та внесення змін до них" у зв`язку з прийняттям постанови Кабінету Міністрів України від 18 вересня 2019 року № 840
"Про відокремлення діяльності з транспортування природного газу
та забезпечення діяльності оператора газотранспортної системи", затверджено зміни до штатного розпису Золотоніського лінійного виробничого управління магістральних газопроводів філії "Оператор газотранспортної системи України" з 01 січня 2020 року.
Тобто у АТ "Укртрансгаз" відбулося скорочення штату працівників, під яке підпадала займана ОСОБА_1 посада інженера групи метрології дільниці служби автоматизації виробництва і телемеханіки Богуславського промислового майданчика.
Про наступне вивільнення ОСОБА_1 у зв`язку зі скороченням штату працівників згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України було попереджено роботодавцем 11 лютого 2020 року та запропоновано наявні
у нього на той час вакантні посади, від яких він відмовився (а. с. 25-30).
Разом із тим, ОСОБА_1 надіслав заяву від 19 лютого 2020 року, в якій просив скоротити двомісячний термін попередження про майбутнє звільнення у зв`язку зі скороченням чисельності і штату працівників,
звільнити його з займаної посади 02 березня 2020 року, оскільки йому (позивачу) було запропоновано роботу на іншому підприємстві (а. с. 31).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися
на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані,
на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення
або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, повно та всебічно встановивши обставини справи, дослідивши наявні у справі докази та надавши
їм належну оцінку, правильно встановив, що у відповідача відбулось скорочення штату працівників, під яке підпадала займана позивачем посада, і роботодавець після попередження позивача про наступне звільнення запропонував наявні у нього на той час вакантні посади, на які він не погодився, а отже, дійшов обґрунтованого висновку, що звільнення ОСОБА_1 у зв`язку зі скороченням його посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства, роботодавець довів законність його звільнення.
Оскільки позивача не поновлено на роботі, відсутні підстави й для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та завданої йому моральної шкоди.
Правильними є твердження судів і про те, що оскільки ОСОБА_1
не є членом профспілки Первинної профспілкової організації товариства, отримання згоди на його звільнення не передбачено КЗпП України.
Верховний Суд погоджується з висновками судів по суті вирішення спору
та звертає увагу, що при виникненні спору між працівником і роботодавцем суд не вирішує питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників, а перевіряє наявність підстав для звільнення, тобто
чи відбувалося скорочення штату або чисельності працівників
та дотримання відповідної процедури, що судами було перевірено.
При цьому питання щодо поновлення на роботі вирішується у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин справи. Водночас, у справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій правильно застосовані норми матеріального права та встановлено всі фактичні обставини справи й враховано доводи сторін.
Крім того, в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судами всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам
в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування
чи відхилення є мотивованими.
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства,
і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду