Постанова
Іменем України
24 січня 2022 року
м. Київ
справа № 524/5397/19
провадження № 61-4395св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
треті особи: Автозаводський відділ державної виконавчої служби у місті Кременчуці Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), Кременчуцький районний відділ державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Баглай Анна Валеріївна, ОСОБА_3,
розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, підписану адвокатом Чишинською Анною Володимирівною, на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 25 вересня 2020 року в складі судді Андрієць Д. Д. та на постанову Полтавського апеляційного суду від 11 лютого 2021 року в складі колегії суддів Одринської Т. В., Пікуля В. П., Панченка О. О.,
ВСТАНОВИВ :
Історія Справи
Короткий зміст позовних вимог
В липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності та звільнення майна з під арешту.
В обґрунтування позову зазначав, що 21 вересня 2016 року між ним та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Баглай А. В. Всі істотні умови договору сторонами були виконані. Проте, під час посвідчення договору купівлі-продажу нотаріус не здійснив державну реєстрацію речових прав на об`єкт нерухомого майна, чим порушив статтю 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Листом від 01 листопада 2016 року № 70/01-16 нотаріус повідомив позивача про те, що державну реєстрацію речових прав на квартиру, яка є предметом договору купівлі-продажу від 21 вересня 2016 року, неможливо провести, оскільки: під час перевірки встановлено, що 12 вересня 2016 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу зареєстровано заяву із встановленням відсутності в повному обсязі документів, необхідних для проведення реєстраційних дій, та розгляд заяви не відновлено; 19 жовтня 2016 року зареєстровано судове рішення про заборону вчинення реєстраційних дій щодо спірного майна та арешт нерухомого майна на підставі ухвали Харківського районного суду Харківської області від 17 жовтня 2016 року.
Позивач позбавлений можливості зареєструвати право власності на придбану квартиру. Крім того, в ході здійснення виконавчих дій щодо стягнення коштів з боржника ОСОБА_2 державними виконавцями накладено арешти на майно ОСОБА_2, в тому числі на квартиру АДРЕСА_1, що також перешкоджає проведенню державної реєстрації. Позивач звертався із відповідними заявами до Автозаводського ВДВС м. Кременчук ГТУЮ в Полтавській області про зняття арешту з квартири, на що йому надано відповідь про відсутність підстав для припинення обтяжень вказаного нерухомого майна, оскільки постановами державних виконавців накладено арешт на все нерухоме майно боржника, а не на квартиру, та роз`яснено його право на звернення до суду з відповідним позовом.
ОСОБА_1 просив:
визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу;
скасувати арешти квартири АДРЕСА_1, накладені: постановою державного виконавця Автозаводського ВДВС м. Кременчук ГТУЮ в Полтавській області Коротких Д.С. від 15 березня 2019 року; постановою державного виконавця Автозаводського ВДВС м. Кременчук ГТУЮ в Полтавській області Савченко Ю. О. від 07 березня 2019 року; постановою державного виконавця Автозаводського ВДВС м. Кременчук ГТУЮ в Полтавській області Шевченко В. В. від 22 лютого 2018 року; постановою державного виконавця Автозаводського ВДВС м. Кременчук ГТУЮ в Полтавській області Шевченко В. В. від 07 березня 2017 року; постановою державного виконавця Кременчуцького РВДВС ГТУЮ в Полтавській області Стрельцової А. С. від 08 травня 2018 року.
Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 25 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 11 лютого 2021 року, позов ОСОБА_1 залишено без задоволення; скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчука від 30 липня 2019 року у вигляді заборони державним виконавцям Автозаводського ВДВС м.Кременчук ГТУЮ у Полтавській області, Кременчуцького районного ВДВС ГТУЮ у Полтавській області вчиняти дії, спрямовані на реалізацію квартири АДРЕСА_1 у виконавчих провадженнях, боржником в яких є ОСОБА_2, та зупинення продажу вказаної квартири.
Суди виходили з того, що з позовом про визнання права власності на нерухоме майно в порядку статті 392 ЦК України може звернутись особа, речові права якої зареєстровані відповідно до закону. Враховуючи відсутність державної реєстрації права власності позивача на квартиру АДРЕСА_1, суди вважали відсутніми підстави для визнання права власності на вказану квартиру за позивачем. Судине знайшли підстав для скасування арештів, накладених державними виконавцями на спірну квартиру, оскільки позивач не довів порушення його прав наявністю записів про арешт майна.
Аргументи учасників справи
У березні 2021 року представник ОСОБА_4 засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 25 вересня 2020 року та на постанову Полтавського апеляційного суду від 11 лютого 2021 року, в якій просила їх скасувати як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди неправильно встановили фактичні обставини справи та не визначилися з характером спірних правовідносин. Вказує, що позивач набув право власності на спірне нерухоме майно на підставі договору купівлі-продажу від 21 вересня 2016 року, відсутність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про реєстрацію такого права не свідчить про не набуття позивачем такого права.
Відповідно до статті 392 ЦК України права ОСОБА_1 підлягають захисту у визначений ним спосіб, адже його право власності на спірну квартину не визнається третіми особами, а відповідно до статті 56 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження в справі.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 08 квітня 2021 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України, та що суди при вирішенні справи не застосували висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 12 березня 2019 року в справі № 911/3594/17, від 27 лютого 2018 року в справі № 925/1121/17, від 17 квітня 2019 року в справі № 916/675/15, від 24 січня 2020 року в справі № 910/10987/18, від 20 лютого 2018 року в справі № 917/553/17, від 03 квітня 2018 року в справі № 922/1645/18.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 21 вересня 2016 року приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Баглай А. В. посвідчено договір купівлі-продажу, зареєстрований в реєстрі за № 76, за умовами якого ОСОБА_2 передав, а ОСОБА_1 прийняв у власність квартиру АДРЕСА_2, вартістю 149 271 грн.
Відповідно до повідомлень приватного нотаріуса Кременчуцького міського нотаріального округу Баглай А. В. від 01 листопада 2016 року № 70/01-16 т від 02 квітня 2019 № 49/01-16, провести державну реєстрацію права власності на квартиру згідно договору купівлі-продажу неможливо, оскільки:
12 вересня 2016 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу зареєстровано іншу заяву про реєстрацію права на цю саму квартиру, розгляд якої відкладено через відсутність в повному обсязі документів, необхідних для проведення реєстраційних дій;
19 жовтня 2016 року зареєстровано судове рішення про заборону вчинення реєстраційних дій щодо спірного майна танакладено арешт на спірну квартиру.
У 2019 році державними виконавцями накладено арешти на майно ОСОБА_2, в тому числі на квартиру АДРЕСА_1 .
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів відхиляє доводи, викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.
Частиною першою статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Відповідно до статті 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 20 липня 2021 року в справі № 757/5883/19-ц (провадження № 61-11375св20) зазначено, що "згідно із усталеною судовою практикою власник майна має пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється, не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Виходячи зі змісту наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб`єктивного права власника не підтверджені відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або оспорюється. Отже, передумовою для застосування статті 392 ЦК України є відсутність іншого, крім судового, способу для відновлення порушеного права власника.
Статтею 182 ЦК України встановлено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.
Частиною четвертою статті 334 ЦК України передбачено, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"(тут і далі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) нотаріус є державним реєстратором.
Згідно з абзацом 1 частини третьої статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.
Державний реєстратор перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення (пункт другий частини третьої статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").
У разі якщо під час розгляду заяви про державну реєстрацію прав на нерухоме майно державним реєстратором встановлено наявність зареєстрованих у Державному реєстрі прав інших заяв про державну реєстрацію прав на це саме майно, заяви розглядаються в порядку черговості їх надходження. Наступна заява розглядається тільки після прийняття державним реєстратором рішення про державну реєстрацію прав або про відмову в такій реєстрації щодо заяви, зареєстрованої в Державному реєстрі прав раніше. Черговість розгляду заяв щодо одного об`єкта нерухомого майна застосовується як під час розгляду заяв про державну реєстрацію права власності та інших речових прав, так і під час розгляду заяв про державну реєстрацію обтяжень таких прав. Датою і часом державної реєстрації прав вважається дата і час реєстрації відповідної заяви, за результатом розгляду якої державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію прав (частина восьма, дев`ята статті 18 Закону).
Строк державної реєстрації прав, визначений у днях, обраховується з дня реєстрації у базі даних заяв відповідної заяви про державну реєстрацію прав. Строк державної реєстрації прав, визначений у годинах, обраховується з часу реєстрації у базі даних заяв відповідної заяви про державну реєстрацію прав. У разі наявності зареєстрованих у Державному реєстрі прав інших заяв про державну реєстрацію прав на це саме майно строк державної реєстрації прав обраховується з дня (часу) прийняття рішення державним реєстратором про державну реєстрацію прав або про відмову в такій реєстрації щодо заяви, зареєстрованої в Державному реєстрі прав раніше (частина четверта статті 19 Закону).
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди правильно виходили з того, що ОСОБА_1 не довів у встановленому законом порядку набуття права власності на спірну квартиру, оскільки приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу не зміг провести державну реєстрацію права власності на підставі договору купівлі-продажу від 21 вересня 2016 року в зв`язку з тим, що на час придбання ОСОБА_1 спірної квартири відповідно до договору купівлі-продажу від 21 вересня 2016 року в Державному реєстрі обтяжень нерухомого майна приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу була зареєстрована інша заява від 12 вересня 2016 року про державну реєстрацію права власності на цю саму квартиру. Розгляд заяви зупинений у зв`язку із встановленням відсутності у повному обсязі документів, необхідних для проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень, та не відновлений у встановленому законом порядку. За наявності зареєстрованої у Державному реєстрі прав приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округуіншої заяви про державну реєстрацію прав на це саме майно, розгляд якої у встановленому законом порядку не завершено, приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу відповідно до положень статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" був позбавлений можливості зареєструвати право власності на спірне нерухоме майно за позивачем.
На час повторного звернення позивача до приватного нотаріуса Кременчуцького міського нотаріального округуіз заявою про проведення державної реєстрації спірної квартири станом на 01 листопада 2016 року було зареєстровано обтяження вказаної квартири, яке також унеможливило проведення державної реєстрації права власності за позивачем.
Оскільки ОСОБА_1 не навів законних підстав набуття ним права власності на спірне житло та не довів обставин порушення відповідачем його прав, суди зробили правильний висновок про відмову в задоволенні позову про визнання за ним права власності на спірну квартиру та скасування арештів, накладених в рамках виконавчих проваджень.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів та не дають підстав вважати, що судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник, по своїй суті зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, які не були встановлені судами, що в силу положень статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Згідно частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.