ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 січня 2022 року
м. Київ
cправа № 911/117/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Васьковського О.В. - головуючого, Білоуса В.В., Погребняка В.Я.,
за участі секретаря судового засідання Аліференко Т.В.
розглянув касаційну скаргу Акціонерного товариства "Укртрансгаз"
на рішення Господарського суду Київської області (суддя Л.Я. Мальована) від 16.06.2021
та постанову Північного апеляційного господарського суду (головуючий - Є.Ю. Шаптала, судді: А.І. Тищенко, В.В. Куксов) від 06.10.2021
за позовом Акціонерного товариства "Укртрансгаз"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлово-експлуатаційна організація "Софія Київська"
за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Київоблгаз"
про стягнення 1 878 951 грн 76 коп.
Учасники справи:
представник позивача- Роєнко Є.В., адвокат,
представник відповідача - Денисенко Є.В, адвокат,
представник третьої особи-1 - Білик І.М., адвокат,
представник третьої особи-2 - Волощук П.Ю., адвокат.
1. Короткий зміст вимог
1.1. 31.12.2020 Акціонерне товариство "Укртрансгаз" (далі - Позивач) подало позовну заяву про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлово-експлуатаційна організація "Софія Київська" (далі - Відповідач) повернути Позивачу в натурі безпідставно набуте майно - природний газ обсягом 111,971 тис. куб. метрів та стягнути з Відповідача на користь Позивача 939 475 грн 88 коп. вартості безпідставно набутого природного газу, з покладенням на Відповідача судових витрат, пов`язаних з розглядом цієї справи.
1.2. Позовна заява мотивована безпідставним набуттям Відповідачем з газотранспортної системи у лютому 2017 року 111,971 тис. куб. м природного газу, який належить Позивачу, оскільки Відповідач у лютому 2017 року здійснив відбір природного газу заявленим обсягом з газотранспортної системи (далі - ГТС), оператором якої є Позивач, через газорозподільну систему, оператором якої є Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Київоблгаз", за відсутності у Відповідача постачальника природного газу та без оформлення договірних правовідносин з Позивачем, який придбав цей газ за результатами публічних закупівель, що був поданий до ГТС на виконання Позивачем функцій оператора ГТС.
1.3. 10.03.2021 Господарський суд Київської області ухвалив залучити до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - Третя особа-1); а ухвалою від 12.05.2021 - Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Київоблгаз" як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача (далі -Третя особа-2).
2. Короткий зміст рішень судів першої і апеляційної інстанцій
2.1. 16.06.2021 Господарський суд Київської області ухвалив рішення (залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.10.2021) про відмову в позові.
2.2. Рішення судів мотивовані недоведенням Позивачем факту неправомірного відбору Відповідачем природного газу з ГТС заявленим обсягом в лютому 2017 року з огляду на звіти Третьої особи-2 про фактичні обсяги розподілу природного газу по постачальниках за лютий 2017, з яких вбачається, що з мереж Позивача у лютому 2017 року Відповідач отримав 111,971 тис. куб. м газу.
3. Встановлені судами обставини
3.1. Згідно зі звітами Третьої особи-2 про фактичні обсяги розподілу природного газу по постачальниках за лютий 2017 року з мереж Позивача у лютому 2017 року Відповідач отримав 111,971 тис. куб. м газу.
3.2. Відповідач підписав акт приймання-передачі природного газу, за який було здійснено оплату.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги
4.1. 22.11.2021 Позивач подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.10.2021 та рішення Господарського суду Київської області від 16.06.2021 і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, з покладенням на Відповідача витрати, понесені Позивачем при оскарженні судового рішення у цій справі.
5. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
5.1. Згідно з аргументами в касаційній скарзі підставою для касаційного оскарження судових рішень у цій справі є положення пунктів 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки суди, відмовивши у задоволенні позовних вимог без дослідження наданих Позивачем доказів на підтвердження вимог до Відповідача, неправильно застосували положення статті 1212 Цивільного кодексу України, не врахувавши висновки щодо застосування цієї норми права, що викладені в постановах Верховного Суду від 23.07.2020 у справі № 916/1577/19, від 18.06.2021 у справі № 927/491/19 та від 12.08.2021 у справі № 910/17567/19, так як правовідносини між сторонами щодо надання послуг транспортування природного газу (за їх наявності) не можуть бути правовою підставою для набуття Відповідачем у лютому 2017 року спірних обсягів природного газу, а висновки про правомірний відбір Відповідачем природного газу у заявленому періоді зроблені на підставі недопустимих доказів: звітів Третьої особи-2 про фактичні обсяги розподілу природного газу по постачальниках та актах між Третьою особою-2 та Відповідачем, складених та підписаних без участі Позивача, що підтверджують факт розподілу безпідставно відібраного Відповідачем (за відсутності договору між сторонами) природного газу, а не факт приймання-передачі Відповідачем газу від Позивача та набуття ним право на це майно.
5.2. Також, скаржник вказав на допущені апеляційним судом процесуальні порушення з огляду на те, що представник Позивача в судовому засіданні в апеляційному суді 06.10.2021 не був присутній, а ухвала апеляційного суду від 25.08.2021 (про прийняття апеляційної скарги до провадження) винесена без виклику сторін, чим обмежено право Позивача на перегляд рішення суду першої інстанції відповідно до процесуального законодавства.
6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
6.1. Згідно з аргументами Третьої особи-2 у відзиві на касаційну скаргу вона заперечує обґрунтування в касаційній скарзі з підстав, які загалом аналогічні мотивам в оскаржуваній постанові апеляційного суду, наголошуючи на існуванні між сторонами договірних правовідносин, на що вказує, зокрема і поведінка Позивача, який отримував від Відповідача плату за послуги транспортування природного газу, не повідомляючи про несанкціонований відбір Відповідачем газу, що виключає задоволення вимог Позивача у спірних правовідносинах.
Третя особа-2 також вказала на неврахування скаржником правової позиції, сформульованої Верховним Судом у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 22.06.2018 у справі № 904/5621/17, згідно з якою у Третьої особи-1 існує обов`язок видавати номінації споживачам до початку опалювального сезону та постачати їм природний газ згідно з укладеними договорами, а відсутність цих номінацій не свідчить, що спожитий газ не є поставленим з ресурсу Третьої особи -1, а тому надійне та безперебійне постачання тепла безпосередньо побутовим споживачам залежить від своєчасного повідомлення Третьою особою -1 оператора ГТС про наявність обсягу газу для задоволення потреб споживачів в межах виконання Третьою особою - 1 договорів постачання природного газу та покладених на неї Урядом спеціальних обов`язків.
7. Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права
Щодо виникнення зобов`язання у правовідносинах з повернення безпідставно одержаного чи збереженого майна (грошових коштів)
7.1. Предметом розгляду у цій справі є заявлені Позивачем до Відповідача вимоги повернути в натурі безпідставно набуте майно - природний газ та про стягнення грошових коштів, що є вартістю безпідставно набутого майна - природного газу, з посиланням Позивача на відбір Відповідачем природного газу за відсутності у нього постачальника природного газу та будь-яких підстав для його відбору у спірний період - лютий 2017 року.
7.2. Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)
Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про, зокрема, відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
За положенням статті 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.
У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
7.3. Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
Відповідно до статті 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.
Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
7.4. Згідно із частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 11, частин першої, другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.
До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов`язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.
Згідно з частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.
Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
7.5. Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Поряд з цим, майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.
Водночас, сама лише наявність укладеного між сторонами договору не є достатньою підставою для віднесення до договірних будь-яких правовідносин, що виникають між цими особами. Для визнання відповідних зобов`язань між сторонами договірними необхідним є встановлення факту їх виникнення саме на підставі умов та на виконання відповідного договору.
У цих висновках Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 23.07.2020 у справі № 916/1577/19, ухваленій у подібних правовідносинах - в яких предметом розгляду була вимога про повернення безпідставно набутого майна у вигляді природного газу та стягнення його вартості.
7.6. Поряд з наведеним, Суд зазначає, що правові засади функціонування ринку природного газу України визначені Законом України "Про ринок природного газу", що застосовується до спірних правовідносинах в редакцій, чинній на момент їх виникнення (далі - Закон), відповідно до пунктів 17, 18, 27, 37 частини першої статті 1 якого оператор ГТС - суб`єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із транспортування природного газу газотранспортною системою на користь третіх осіб (замовників);
оператор газосховища - суб`єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із зберігання (закачування, відбору) природного газу з використанням одного або декількох газосховищ на користь третіх осіб (замовників);
постачальник природного газу (далі - постачальник) - суб`єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із постачання природного газу;
споживач - фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а не для перепродажу, або використання в якості сировини.
7.7. Згідно з частинами першою, третьою статті 12 Закону постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із встановленими стандартами та нормативно-правовими актами.
Права та обов`язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.
7.8. За положенням абзаців 1-3 пункту 9 розділу ІІ Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 2496 від 30.09.2015 (далі - Правила постачання природного газу), постачальник забезпечує споживача необхідним підтвердженим обсягом природного газу на визначений договором період. За розрахункову одиницю поставленого природного газу приймається метр кубічний природного газу, приведений до стандартних умов і виражений в енергетичних одиницях. Підтверджені обсяги природного газу визначаються за правилами, встановленими Кодексом газотранспортної системи, та доводяться споживачу на умовах укладеного між постачальником та споживачем договору постачання природного газу.
Відповідно до абзацу 2 пункту 10 розділу II Правил споживач самостійно контролює власне газоспоживання та для недопущення перевищення підтвердженого обсягу природного газу в розрахунковому періоді має самостійно і завчасно обмежити (припинити) власне газоспоживання. В іншому разі до споживача можуть бути застосовані відповідні заходи з боку постачальника, передбачені цим розділом та розділом VI цих Правил, у тому числі примусове обмеження (припинення) газопостачання.
7.9. Між тим, розглядаючи цю справу та ухвалюючи оскаржувані судові рішення про відмову в позові з висновком про недоведення Позивачем факту неправомірного відбору Відповідачем в лютому 2017 року природного газу з ГТС у заявленому Позивачем обсязі, суди безпідставно обмежились відомостями з таких доказів як звіти Третьої особи-2 про фактичні обсяги розподілу природного газу по постачальниках за лютий 2017 року, відповідно до яких в цьому періоді з мереж Позивача Відповідач отримав 111,971 тис. куб. м. газу.; а також встановленим фактом підписання Відповідачем акту приймання-передачі природного газу, за який було здійснено оплату (пункти 3.1-3.2).
7.10. Поряд з цим, суди, всупереч наведеним положенням щодо договірних передумов для постачання та споживання природного газу (пункти 7.6-7.8), висновки про що також сформульовані в судових рішеннях Верховного Суду (на які послався скаржник у своїх аргументах в касаційній скарзі, пункт 5.1) не дослідили обставини щодо договірного врегулювання за участі Відповідача правовідносин з отримання ним природного газу у лютому 2017 року заявленим Позивачем обсягом:
- на предмет правових підстав для отримання/споживання Відповідачем за вказаним актом приймання-передачі природного газу у лютому 2017 року;
- на предмет існування у Відповідача договірних правовідносин з постачання/споживання природного газу в лютому 2017 року;
- щодо узгодження планових обсягів поставки природного газу Відповідачу, у тому числі на цей період (чи були ці обсяги дотримання, перевищені тощо);
- щодо оплати та підстав для неї за спожитий Відповідачем у лютому 2017 року та заявлений Позивачем природний газ;
- щодо узгодження можливості зміни цих обсягів та їх розміру порівняно з обсягом, узгодженим договором (за домовленістю сторін, а також без попереднього письмового узгодження сторін) тощо.
При цьому Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, сформульованого у подібних правовідносинах в постанові від 23.07.2020 у справі № 916/1577/19.
7.11. З урахуванням наведеного Суд зазначає, що суди попередніх інстанцій, зокрема, не дослідили та не надали оцінки наявним у справі доказам, поданим суду як Позивачем, так і Відповідачем, а також іншими учасниками стосовно наведених обставин, а саме копіям: листа Відповідача Третій особі-2 від 03.03.2017, договору постачання природного газу від 09.11.2016 № 1896/1617-КП-17, листа Третьої особи-1 від 16.03.2017 (про повернення актів приймання-передачі природного газу за лютий 2017), акта приймання-передачі між Позивачем та Третьою особою-1 від 28.02.2017, листа Третьої особи-1 від 31.01.2017 (з відомостями про перелік теплопостачальних підприємства з якими Третя особа-1 укладала договори тощо), заяви-приєднання до умов договору розподілу природного газу від 01.01.2016, акта приймання-передачі від 28.02.2017 між Відповідачем та Третьою сообою-2 (з відомостями про підстави передачі/прийняття природного газу згідно з цим актом).
7.12. Отже, не врахувавши висновки Верховного Суду щодо договірних передумов для постачання та споживання природного газу (сформульованих в судових рішеннях Верховного Суду, зокрема тих, на які послався скаржник у своїх аргументах в касаційній скарзі, пункти 5.1, 7.6-7.8), за наявності яких виключається застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 ЦК України та виключаються можливість задоволення вимог про витребування майна (грошових коштів) як безпідставно отриманого на підставі вказаної статті ЦК України, суди попередніх інстанцій без дослідження поданих у справі доказів дійшли безпідставного висновку про кваліфікацію спірних правовідносин з набуття Відповідачем природного газу як договірних, передчасно ухваливши судові рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у цій справі.
Дійшовши цього висновку, Суд погоджується з аналогічними аргументами скаржника (пункт 5.1), а також з аргументами Третьої особи-2 у відзиві на касаційну скаргу (пункт 6.1) в тій їх частині, в якій ця особа стверджує про необхідність дослідження для врахування у вирішенні спірних правовідносин, зокрема факту отримання Позивачем від Відповідача плати за послуги транспортування природного газу, та щодо оцінки узгодженості таких дій Позивача з фактом зверненням із позовом у цій справі.
7.13. Суд також погоджується з аргументами Третьої особи-2 у відзиві на касаційну скаргу (пункт 6.1) в тій їх частині, в якій вона посилається на правову позицію, сформульовану Верховним Судом у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 22.06.2018 у справі № 904/5621/17 щодо обов`язку Третьої особи-1 видавати номінації споживачам природного газу, у зв`язку із чим Суд також зазначає про таке.
7.14. Згідно з пунктом 1 розпорядження Кабінету Міністрів України від 05.10.2016 № 742-р "Про деякі питання опалювального сезону 2016/17 року" (далі - Розпорядження № 742-р), що не є актом цивільного законодавства, для забезпечення безперебійного постачання природного газу виробникам теплової енергії для виробництва теплової енергії для бюджетних установ, релігійних та інших організацій, надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню ПАТ "НАК "Нафтогаз України" та постачальникам природного газу до початку опалювального сезону 2016/17 року було доручено видати номінації теплогенеруючим і теплопостачальним організаціям відповідно до договорів, які укладені з ними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2016 № 357 "Про затвердження Примірного договору про постачання природного газу виробникам теплової енергії для виробництва теплової енергії" та з дотриманням принципу недискримінації.
Отже, ПАТ "НАК "Нафтогаз України" на підставі спеціальних підзаконних нормативних актів, якими є Положення "Про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (відносини у перехідний період)", затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2015 №758 (чинне на момент виникнення спірних правовідносин), та Розпорядження № 742-р, було зобов`язане видати номінації теплогенеруючим і теплопостачальним організаціям відповідно до договорів, які укладені між ними та постачати природний газ виробникам теплової енергії для виробництва теплової енергії, і це є обов`язком ПАТ "НАК "Нафтогаз України", а не правом."
У цих висновках Суд звертається до правової позиції Верховного Суду викладеної у постановах суду від 14.05.2018 у справі № 926/680/17, від 21.03.2018 у справі №911/656/17, підстави для відступу від яких відсутні.
При цьому Суд враховує, що виходячи з аналізу суб`єктного складу правовідносин, які досліджувались судами у зазначених справах, однією з сторін у цих справах є АТ "НАК "Нафтогаз України". Суди, надаючи правову оцінку правовідносинам, які склались між АТ "НАК "Нафтогаз України" та іншими учасниками правовідносин, встановили, що такі правовідносини підлягають регулюванню положеннями Розпорядження № 742-р.
У цій справі одним з учасників спірних правовідносин, які виникли щодо постачання газу, також є АТ "НАК "Нафтогаз України" (Третя особа-1), а зазначені відносини виникли у період дії положень Розпорядження № 742-р, якими прямо встановлено обов`язок Третьої особи-1 видавати номінації, а відсутність таких номінацій прямо впливає на оцінку правовідносин, які виникають у сфері постачання газу у період дії зазначеного розпорядження.
Отже, при вирішенні спірних правовідносин підлягають врахуванню також положення Розпорядження № 742-р щодо обов`язків з постачання природного газу Третьою особою-1, наведені висновки щодо застосування положень якого є релевантними для цієї справи, а також узгоджуються з висновками Верховного Суду у постанові 09.10.2019 у справі № 922/1382/18 про наявність обов`язку видавати номінації Третьою особою-1, що є однією з гарантій безперебійного постачання виробнику теплової енергії природного газу з метою виробництва теплової енергії в опалювальний сезон.
7.15. Між тим Суд відхиляє аргументи скаржника (пункт 5.2) про допущені апеляційним судом процесуальні порушення при ухваленні оскаржуваної постанови, оскільки вирішення апеляційним судом "про прийняття апеляційної скарги до провадження" (відкриття апеляційного провадження у справі) з ухваленням відповідного судового рішення здійснюється за правилами статті 262 ГПК України - без виклику сторін та інших учасників у справі.
7.16. Враховуючи викладене, визначені статтею 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції, обґрунтованість заявлених Позивачем підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 цього кодексу, та з урахуванням положень пункту 2 частини першої статті 308, пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України, касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення місцевого та апеляційного суду - скасуванню, з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.
7.17. Дійшовши висновку про направлення справи на новий розгляд, Суд не здійснює розподіл судових витрат у справі.
Керуючись статтями 129, 300, 310, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд