Постанова
іменем України
20 січня 2022 року
м. Київ
справа № 318/632/19
провадження № 51-891км20
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Ємця О.П.,
суддів Кравченка С.І., Білик Н.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Глушкової О.О.,
прокурора Гошовської Ю.М.,
засудженого ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Запорізького апеляційного суду від 28 квітня 2021 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019080260000146, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Гасимбейлі Сабірабадського району Азербайджанської Республіки, зареєстрованого у АДРЕСА_1 ), жителя АДРЕСА_2 ),
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 6 червня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 3 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням із іспитовим строком 3 роки та покладено на нього обов`язки, передбачені пунктами 1 і 2 ч. 1 ст. 76 КК України.
Вирішено питання про долю речових доказів.
Запорізький апеляційний суд ухвалою від 05 грудня 2019 року залишив без змін вирок місцевого суду.
Касаційний кримінальний суд Верховного Суду постановою від 18 лютого 2021 року скасував ухвалу апеляційного суду на підставі недотримання цим судом вимог ст. 419 КПК України при залишенні без змін вироку місцевого суду в частині застосування ст. 75 КК України та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Запорізький апеляційний суд за наслідками нового розгляду скасував вирок місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_1 покарання та ухвалив новий вирок у цій частині від 28 квітня 2021 року, яким призначив йому за ч. 3 ст. 286 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. В решті вирок місцевого суду залишено без зміни.
ОСОБА_1 засуджено за те, що він 25 вересня 2018 року, близько 09:30, керуючи автомобілем "Ford Transit" (д.н.з. НОМЕР_1 ), рухаючись по дорозі, яка веде від автодороги Дніпровка - Благовіщенка до с. Іванівка, порушив вимоги пунктів 10.1, 11.3 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), а саме: не переконався у безпечності перед початком зміни напрямку свого руху, не надав переваги в русі водію зустрічного напрямку, для об`їзду ям на дорозі змінив напрямок руху керованого ним автомобіля вліво, унаслідок чого виїхав на смугу зустрічного руху, де зіткнувся з автомобілем "ЗАЗ Daewoo" (д.н.з. НОМЕР_2 ) під керуванням ОСОБА_2 (матеріали щодо якого виділено в окреме провадження). У результаті дорожньо-транспортної пригоди водій цього автомобіля отримав середньої тяжкості тілесні ушкодження, а пасажири вказаного автомобіля ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - тяжкі тілесні ушкодження, від яких померли.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить скасувати вирок апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає, що апеляційний суд не зважив на конкретні обставини кримінального правопорушення, вчиненого з необережності, та позитивні дані про його особу, не врахував повною мірою обставин, що пом`якшують покарання, та відсутність обставин, що його обтяжують, які у сукупності є підставою для застосування положень ст. 75 КК України. У доповненнях до касаційної скарги засуджений також вказав на те, що до участі в апеляційному перегляді вироку не залучено перекладача, тоді як він не володіє державною мовою, і це, на його думку, свідчить про недотримання практики Європейського суду з прав людини та є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні засуджений ОСОБА_1 на підставах, зазначених в касаційній скарзі, просив пом`якшити призначене йому покарання.
Прокурор Гошовська Б.М. просила залишити вирок апеляційного суду без зміни як законний, а касаційну скаргу засудженого - без задоволення як необґрунтовану.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Доводи засудженого ОСОБА_1, наведені ним у касаційній скарзі, про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного йому покарання тяжкості кримінального правопорушення і його особі через суворість є безпідставними.
Згідно з положеннями статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують.
Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України в редакції, яка діяла на час вчинення кримінального правопорушення, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Із системного аналізу вимог закону України про кримінальну відповідальність слідує, що, окрім вирішення питання про призначення певного виду та розміру покарання, суду потрібно встановити достатню підставу для звільнення від його відбування з випробуванням, при цьому належним чином вмотивувати таке рішення, дослідивши і оцінивши всі обставини, що мають значення для справи, та врахувати, що ст. 75 КК України застосовується лише в тому разі, коли для цього є умови і підстави.
Так, мотивуючи своє рішення щодо обрання ОСОБА_1 міри покарання, суд першої інстанції врахував тяжкість вчиненого злочину, а також те, що обвинувачений визнав свою вину, щиро розкаявся та активно сприяв встановленню істини в ході судового розгляду, що визнано обставинами, які пом`якшують покарання.
Також місцевий суд зважив на висновок органу пробації про можливість виправлення ОСОБА_1 без позбавлення або обмеження волі та дані про його особу, а саме те, що він характеризується посередньо.
На підставі цих даних у їх сукупності суд першої інстанції призначив ОСОБА_1 покарання у мінімальних межах санкції за кримінальне правопорушення, у вчиненні якого його визнано винуватим та дійшов висновку, що його виправлення та перевиховання можливе при звільненні від відбування покарання з випробуванням із застосуванням положень ст. 75 КК України.
Апеляційний суд, оцінюючи правильність та справедливість призначеного ОСОБА_1 покарання, взяв до уваги обставини, які були враховані місцевим судом.
Разом із цим, апеляційний суд дійшов висновку, що при призначенні покарання з можливістю виправлення та перевиховання винного без його відбування поза увагою суду першої інстанції, по суті, залишилися зміст й обсяг допущених засудженим грубих порушень вимог правил безпеки дорожнього руху, які свідчать про підвищений рівень суспільної небезпеки його дій. Оцінюючи конкретні обставини кримінального правопорушення, апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_1 самовпевнено та безвідповідально керуючи транспортним засобом, грубо порушив два пункти Правил дорожнього руху, наражаючи оточуючих на небезпеку та легковажно розраховувуючи на відвернення можливих суспільно-небезпечних наслідків від своїх неправомірних дій.
Таким чином апеляційний суд установив, що висновок місцевого суду про можливість застосування щодо ОСОБА_1 положень ст. 75 КК України зроблено без урахування особливостей правозастосування наведеної норми матеріального права і належним чином не вмотивовано, оскільки при призначенні покарання та вирішенні питання про можливість виправлення та перевиховання винного без його відбування місцевий суд урахував одні й ті ж самі обставини, що є неприпустимим.
На підставі наведених обставин у їх сукупності суд апеляційної інстанції, врахувавши мету покарання, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав вважати можливим виправлення та перевиховання ОСОБА_1 без відбування покарання та призначив засудженому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, яке належить відбувати реально, а також застосував додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
З урахуванням зазначених даних, тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та невідворотних наслідків у вигляді смерті двох осіб, а також заподіяння тілесних ушкоджень середньої тяжкості іншому потерпілому, до яких призвело протиправне діяння засудженого, котрий знехтував правилами безпеки дорожнього руху, колегія суддів вважає призначене ОСОБА_1 покарання у зазначеному виді й розмірі справедливим і таким, що відповідає вимогам ст. 65 КК України.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що порушення ним декількох пунктів Правил дорожнього руху було викликане несприятливою дорожньою обстановкою, а крім того, вважає, що апеляційний суд не врахував поведінку потерпілого, котрий керував транспортним засобом перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння. Однак жодна з цих обставин у даному випадку не знижує ступінь суспільної небезпеки дій самого засудженого.
Так, із фактичних обставин цього кримінального провадження, встановлених судами попередніх інстанцій, вбачається, що суспільно небезпечний наслідок у вигляді смерті двох осіб був породжений конкретними діями засудженого, який грубо порушив правила безпеки дорожнього руху, а не діями водія іншого транспортного засобу, третіх осіб чи будь-яких інших зовнішніх сил або несприятливою дорожньою обстановкою. Отже, якби не було діяння засудженого, суспільно небезпечний наслідок не настав би, що свідчить про наявність однієї з обов`язкових ознак об`єктивної сторони кримінального правопорушення - причинного зв`язку між ними.
З огляду на це, особливості дорожньої обстановки, за яких сталася дорожньо-транспортна пригода, а також можливе перебування водія іншого транспортного засобу у стані алкогольного сп`яніння істотно не знижують ступінь суспільної небезпеки дій ОСОБА_1, котрий обминаючи вибоїни на дорозі, не переконавшись у безпечності маневру, виїхав на смугу зустрічного руху, де, не надавши переваги в русі автомобілю зустрічного напрямку, допустив з ним зіткнення. Отже, не дивлячись на те, що для руху автомобіля під керуванням ОСОБА_1 виникла перешкода на дорозі, однак останній беззаперечно мав технічну можливість уникнути зіткнення шляхом дотримання правил безпеки дорожнього руху.
З огляду на викладені вище обставини, які підлягають обов`язковому врахуванню, навіть за відсутності компрометуючих даних про особу засудженого та того, що він вперше притягується до кримінальної відповідальності, підстав для пом`якшення покарання чи застосування положень ст. 75 КК України та звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням колегія суддів не вбачає, оскільки обставини, на які посилається засуджений, самі по собі не є противагою суспільній небезпечності вчиненого ним кримінального правопорушення.
Вирок апеляційного суду в частині призначення покарання належним чином умотивований та відповідає вимогам ст. 420 КПК України.
Доводи, викладені в касаційній скарзі засудженого, про те, що суд апеляційної інстанції всупереч вимогам кримінального процесуального закону не залучив перекладача, тоді як він не володіє українською мовою, є необґрунтованими.
Згідно зі ст. 29 КПК України кримінальне провадження здійснюється державною мовою. Сторона обвинувачення, слідчий суддя та суд складають процесуальні документи державною мовою. Особі повідомляється про підозру у вчиненні кримінального правопорушення державною мовою або будь-якою іншою, якою вона достатньо володіє для розуміння суті підозри у вчиненні кримінального правопорушення.
Слідчий суддя, суд, прокурор, слідчий забезпечують учасникам кримінального провадження, які не володіють чи недостатньо володіють державною мовою, право давати показання, заявляти клопотання і подавати скарги, виступати в суді рідною мовою або іншою, якою вони володіють, користуючись у разі необхідності послугами перекладача в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Участь перекладача у кримінальному провадженні зумовлено конституційною засадою рівності перед законом і судом (ч. 2 ст. 24 Конституції України) та положеннями ст. 10 КПК України, згідно з якою, серед іншого, не може бути привілеїв чи обмежень у процесуальних правах, передбачених цим Кодексом, за мовною ознакою.
Рівень розуміння і спілкування, за якого виникає право на безоплатну допомогу перекладача, залежить від фактичних обставин, з огляду на цей рівень визначається обсяг необхідної "допомоги". Загалом обвинувачений повинен бути в змозі самостійно або за допомогою перекладача розуміти, що відбувається під час розгляду справи, і брати участь у розгляді такою мірою, що забезпечувала бийого право на справедливий суд.
Отже, перекладач необхідний у кримінальному процесі, якщо особа не розуміє або не розмовляє мовою судочинства в обсязі, достатньому для розуміння перебігу судового процесу та участі в розв`язанні питання, яке для неї мало вирішальне значення, або особа за рівнем володіння мовою не здатна на ведення свого захисту та висувати на розгляд суду свою версію без допомоги перекладача.
Розуміння зазначених обставин не стосується правового механізму здійснення захисту, оскільки перекладач надає мовно-комунікативну, а не правову допомогу, що є функцією захисника. При цьому чинниками для з`ясування розуміння особою вказаних обставин є тривалість проживання у державі ведення судочинства; рівень освіти, час та місце її здобуття; мова навчання; рід занять, спосіб життя та обсяг комунікації.
Отже, питання про дотримання вимог кримінального процесуального закону щодо залучення перекладача слід вирішувати у кожному конкретному випадку з урахуванням того, чи не призвело це до порушення рівності перед законом і судом (принципу "рівності можливостей") та несправедливості судового розгляду в цілому в розумінні положень ст. 6 Європейської конвенції з прав людини.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, обвинувальний акт складено та вручено ОСОБА_1 українською мовою, в судах першої та апеляційної інстанції обвинувачений був повідомлений про його права, та будучи забезпеченим захисником, не заявляв клопотання про залучення перекладача. При цьому засуджений є громадянином України, зареєстрований і проживає разом із родиною у Запорізькій області, має повну середню освіту, працює водієм. Під час судового провадження в місцевому та апеляційному судах ОСОБА_1 був забезпечений правом користуватися мовою, якою він володіє, оскільки на усі питання, поставлені українською мовою, відповідав та давав пояснення російською мовою і таким чином мав можливість викласти перед судом свою версію подій.
Отже, ОСОБА_1 був повною мірою поінформований про суть обвинувачення, його право на захист не було порушено, оскільки в мовно-комунікаційному аспекті цього права засуджений в достатній мірі володіє українською мовою для розуміння суті обвинувачення, суті процесуальних дій та предмету судових засідань, а в правовому аспекті - засуджений протягом усього розгляду справи користувався правовою допомогою захисника.
Тому відсутність перекладача, про якого ОСОБА_1 вперше згадав тільки в касаційній скарзі і не ставив питання про його залучення на більш ранніх стадіях кримінального провадження, не позбавила засудженого справедливого судового розгляду.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили чи могли перешкодити апеляційному суду повно й усебічно розглянути справу і постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення, у матеріалах провадження не встановлено.
За таких обставин, підстави для задоволення касаційної скарги засудженого відсутні.
Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд