Постанова
Іменем України
19 січня 2022 року
м. Київ
справа № 179/110/21
провадження № 61-11323св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
заявник (стягувач) - ОСОБА_1,
заінтересована особа (боржник) - Оленівська сільська рада Магдалинівського району Дніпропетровської області,
суб`єкт оскарження - державний виконавець Магдалинівського районного відділу Державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Михайлінчик Віктор Миколайович,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Билим Олександр Миколайович,на ухвалу Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 24 лютого 2021 року у складі судді Ковальчук Т. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 червня 2021 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст вимог скарги на дії державного виконавця
У січні 2021 року ОСОБА_1. звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця Магдалинівського районного відділу Державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Михайлінчик В. М. (далі - Магдалинівський РВ ДВС, або Магдалинівський районного ВДВС) заінтересована особа - Оленівська сільська рада Магдалинівського району Дніпропетровської області (далі - Оленівська сільська рада), про визнання постанови державного виконавця неправомірною та зобов`язання вчинити дії щодо її скасування.
Скарга обґрунтована тим, що 16 травня 2019 року Магдалинівський районний суд Дніпропетровської області видав виконавчий лист, яким зобов`язав Оленівську сільську раду виділити йому земельну частку (пай) розміром 5,75 умовного кадастрового гектара.
Постановою державного виконавця Магдалинівського районного ВДВС відкрито виконавче провадження № 60771008.
Постановою державного виконавця Магдалинівського районного ВДВС від 22 вересня 2020 року виконавче провадження закінчене на підставі пункту 11 частини першої статті 39, статті 40 Закону України "Про виконавче провадження".
Посилаючись на те, що державний виконавець не здійснив заходів примусового виконання рішення у спосіб та в порядку, які встановлені Законом України "Про виконавче провадження", були порушені принципи законності, диспозитивності, гласності та відкритості виконавчого провадження, виконавчі дії не були вчинені неупереджено, ефективно, своєчасно, в повному обсязі, як цього вимагає законодавство України, а тому просив суд поновити йому строк на подання цієї скарги; визнати постанову державного виконавця Магдалинівського районного ВДВС Михайлінчика В. М. від 22 вересня 2020 року про закінчення виконавчого провадження № 60771008 з примусового виконання виконавчого листа Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 16 травня 2019 року про зобов`язання Оленівської сільської ради виділити йому земельну частку (пай) розміром 5,75 умовного кадастрового гектара - неправомірною; зобов`язати державного виконавця Магдалинівського районного ВДВС Михайлінчика В. М. здійснити дії зі скасування постанови від 22 вересня 2020 року про закінчення виконавчого провадження № 60771008 з примусового виконання виконавчого листа Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 16 травня 2019 року.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 24 лютого 2021 року, залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 червня 2021 року, у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця відмовлено.
Ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що державний виконавець діяв у межах повноважень, передбачених Законом України "Про виконавче провадження", а права та інтереси ОСОБА_1 як стягувача у виконавчому провадженні порушені не були.
За висновками судів попередніх інстанцій, під час виконання судового рішення державний виконавець дотримав вимоги статті 63 Закону України "Про виконавче провадження", у зв`язку із чим прийняв постанову про закінчення виконавчого провадження.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У липні 2021 року до Верховного Суду через засоби поштового зв`язку ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просить скасуватиоскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що, відмовляючи в задоволенні скарги, суди залишили поза увагою те, що ухвалене судом рішення, яке набрало законної сили, боржником не виконано, і не може бути виконано, оскільки єдиною підставою для відновлення виконавчого провадження відповідно до статті 41 Закону України "Про виконавче провадження" є визнання судом незаконною постанови про закінчення виконавчого провадження.
На цей час ОСОБА_1 позбавлений права мирно володіти належним йому майном, а наявність чи відсутність досудового кримінального провадження не може впливати на його право володіння майном, яке встановлене судовим рішенням. Виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, складовою права на справедливий суд. Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщенні про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.
Наведене не враховано судами попередніх інстанцій при ухваленні рішення про відмову у задоволенні скарги.
Інші учасники справи відзиву на касаційну скаргу не подали.
Фактичні обставини, встановлені судами
06 травня 2019 року Магдалинівський районний суд Дніпропетровської області у справі № 179/1045/17 видав виконавчий лист про зобов`язання Магдалинівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області виділити ОСОБА_1 земельну частку (пай) розміром 5,75 умовного кадастрового гектара (а. с. 35).
Постановою державного виконавця Магдалинівського районного ВДВС відкрито виконавче провадження №60771008.
Ухвалою Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 21 жовтня 2019 року сторону виконавчого провадження - Магдалинівську районну державну адміністрацію Дніпропетровської області замінено на Оленівську сільську раду (а. с. 39).
23 грудня 2019 року до Магдалинівського районного ВДВС надійшла довідка з Оленівської сільської ради, у якій повідомлено, що відповідне рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області щодо виділення земельної ділянки (паю) ОСОБА_1. Оленівська сільська рада не отримувала та відповідна заява від ОСОБА_1 до сільської ради не надходила.
14 липня 2020 року державний виконавець склав акт про невиконання Оленівською сільської радою рішення суду.
14 липня 2020 року державним виконавцем винесено постанову про накладення на Оленівську сільську раду штрафу на підставі статей 63, 75 Закону України "Про виконавче провадження" у розмірі 300 неоподаткованих мінімумів доходів громадян у сумі 5 100 грн.
11 серпня 2020 року складено акт державного виконавця про невиконання рішення суду Оленівською сільською радою.
14 серпня 2020 року направлено подання до Магдалинівського відділення поліції Новомосковського ВП щодо невиконання Оленівської сільською радою рішення суду за статтею 382 КК України (а. с. 44).
Постановою державного виконавця Магдалинівського районного ВДВС від 22 вересня 2020 року виконавче провадження закінчено на підставі пункту 11 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження". Підставою для закриття виконавчого провадження зазначено повернення виконавчого документа до суду відповідно до статті 63 Закону України "Про виконавче провадження", зокрема у зв`язку з направленням до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Касаційна скарга Билима О. М. підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та практику Суду як джерело права.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні "Юрій Миколайович Іванов проти України" наголосив, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.
У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.
Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.
Отже, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист, складовою права на справедливий суд.
З аналізу правових норм, які належить застосувати до спірних правовідносин, можна дійти висновку, що закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 11 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" можливе лише за умови виконання послідовності вказаних виконавчих дій, а саме:
- накладення на боржника штрафу і перевірка стану виконання рішення (у разі невиконання вимог державного виконавця без поважних причин);
- накладення штрафу в подвійному розмірі (у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин);
- звернення до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону.
Відповідно до частини третьої статті 63 Закону України "Про виконавче провадження" у разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
Якщо після вжиття державним виконавцем усіх заходів примусового виконання рішення боржник відмовляється виконувати рішення немайнового характеру, а виконати його без участі боржника неможливо, державний виконавець звертається до правоохоронних органів із повідомленням про злочин, після чого закінчує виконавче провадження.
Тобто, якщо рішення суду можливо виконати без участі боржника, державний виконавець вживає заходів примусового виконання рішення, а якщо судове рішення неможливо виконати без участі боржника, державний виконавець після надсилання органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Водночас Верховний Суд зазначає, що невиконання боржником рішення після накладення на нього штрафу не може свідчити про вжиття заходів примусового виконання рішення і не свідчить про неможливість його виконання.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 13 грудня 2021 року у справі № 520/6495/2020.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 18 червня 2019 року у справі № 826/14580/16 (пункти 40-43) підтримав правову позицію, відповідно до якої накладення на боржника повторного штрафу і звернення до правоохоронних органів із поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності є лише заходами з метою притягнення до відповідальності боржника за невиконання без поважних причин виконавчого документа.
За цією позицією, накладення штрафів і внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам не є достатніми заходами виконання рішення суду, якщо при цьому відсутні докази, які підтверджували би факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання. Тож звернення з таким повідомленням до правоохоронних органів не є підставою для висновку про те, що державним виконавцем ужито всіх можливих заходів для виконання рішення суду та встановлено неможливість його виконання.
Направлення повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності боржника не є останньою дією після вчинення державним виконавцем усіх можливих дій із виконання рішення суду, після якої державний виконавець повинен винести постанову про закінчення виконавчого провадження, а свідчить лише про вжиття ним передбачених законом заходів щодо повідомлення уповноважених органів про невиконання обов`язкового рішення суду.
Вирішуючи питання про законність дій державного виконавця, суд має враховувати, що Законом України "Про виконавче провадження" на виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов`язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усіх передбачених законом заходів у межах встановлених повноважень.
Крім того, суд звертає увагу, що за наслідками прийняття оскаржуваної постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження рішення суду не лише залишилось не виконаним, а й не буде виконаним у майбутньому, що суперечить основним завданням виконавчого провадження.
Частиною третьою статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону (пункт 1); звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз`яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - з заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення (пункт 10); здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом (пункт 22).
Разом із цим, матеріалами справи не підтверджено виконання державним виконавцем вказаних приписів чинного законодавства.
Закінчення виконавчого провадження державний виконавець мотивував вчиненням дій з винесення постанов про накладення на боржника штрафу і надіслання подання про вчинення боржником злочину.
Вказані обставини суди вважали достатніми для закінчення виконавчого провадження.
Як вбачається з оскаржуваних судових рішень, суди, відмовляючи у задоволенні скарги на дії державного виконавця, дійшли висновку, що державний виконавець здійснив усі належні заходи, в межах наявних у нього повноважень для повного і своєчасного виконання судового рішення.
Водночас колегія суддів вказує на безпідставність висновків судів попередніх інстанцій про те, що самі по собі вчинені державним виконавцем виконавчі дії (перевірка виконання судового рішення, винесення постанов про накладення на боржника штрафу і надіслання подання про вчинення злочину) є належними та достатніми заходами виконання судового рішення. Відповідно, постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження винесена передчасно й за відсутності доказів, які підтверджували би факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання.
Схожі за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі №750/9782/16-а, від 07 серпня 2019 року у справі № 378/1033/17, від 04 вересня 2019 року у справі №286/1810/17, від 07 жовтня 2020 року у справі №461/6978/19, від 25 листопада 2020 року у справі № 554/10283/18.
Окрім цього, як відомо з доводів скаржника й установлених обставин справи, зазначене судове рішення не виконано, отже, відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов`язаний здійснити всі необхідні заходи для перевірки його виконання у повному обсязі.
Таким чином, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов помилкового висновку про законність оскаржуваної постанови.
Враховуючи, що суди першої й апеляційної інстанцій повно встановили фактичні обставини справи, але неправильно застосували норми матеріального права, внаслідок чого ухвалили незаконні судові рішення про відмову в задоволенні скарги, Верховний Суд вважає за необхідне ці рішення скасувати й ухвалити нову постанову.
Юридична оцінка обставин справи дає підстави для задоволення вимоги скарги про визнання протиправною і скасування постанови про закінчення виконавчого провадження від 22 вересня 2020 року № 60771008, оскільки вона винесена передчасно й за відсутності реального виконання судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 41 Закону України "Про виконавчепровадження" скасування постанови про закінчення виконавчого провадження спричиняє його відновлення, і в такому разі обов`язок із вчинення дій, спрямованих на примусове виконання рішення, виконавець має в силу закону. Тому додаткове накладення на виконавця обов`язку вчинити дії зі скасування постанови, як про це просить заявник, є необґрунтованим, і така вимога задоволенню не підлягає.
З огляду на це скарга ОСОБА_1 на дії державного виконавцяпідлягає частковому задоволенню.
Підстав для зобов`язання Оленівскої сільської ради виділити ОСОБА_1 земельну частку (пай) розміром 5,75 га, про що також просить заявник, суд не встановив, оскільки така вимога задоволена рішенням суду, яке набрало законної сили і підлягає виконанню в порядку Закону України "Про виконавче провадження". Правові підстави для повторного вирішення цієї вимоги під час розгляду процесуального питання, пов`язаного з виконанням судового рішення, за правилами розділу VІ ЦПК України, відсутні.
Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.