Постанова
Іменем України
25 січня 2022 року
м. Київ
справа № 570/3661/20
провадження № 61-14319св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Військова частина 3002 Національної гвардії України,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Військової частини 3002 Національної гвардії України на рішення Рівненського районного суду Рівненської області
від 17 грудня 2020 року у складі судді Гладишева Х. В. та постанову Рівненського апеляційного суду від 17 червня 2021 року у складі колегії суддів: Боймиструка С. В., Ковальчук Н. М., Шимківа С. С.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2020 року до Рівненського районного суду Рівненської області надійшла постанова Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі
№ 570/1531/17 (провадження № 51-6229км19), відповідно до якої вирок Рівненського районного суду Рівненської області від 12 березня 2019 року та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року щодо ОСОБА_2 в частині вирішення цивільного позову про стягнення
з Військової частини 3002 Національної гвардії України на користь
ОСОБА_1 і її неповнолітнього сина ОСОБА_3 100 000,00 грн
у рахунок відшкодування моральної шкоди та на користь ОСОБА_1 на утримання дитини загиблого - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, 3 662,11 грн щомісячно, починаючи з 23 квітня 2016 року до досягнення ним вісімнадцяти років (у разі навчання у вищому навчальному закладі - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років), скасовано та призначено новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства. У решті судові рішення щодо ОСОБА_2 залишено без змін.
Позовну заяву мотивовано тим, що порушення військовослужбовцем ОСОБА_2 під час несення служби правил водіння транспортної машини ГАЗ-3309, реєстраційний номер НОМЕР_1, яка належить Військовій частині 3002 Національної гвардії України, спричинило загибель двох пасажирів автомобіля "Daewoo Nexia", реєстраційний номер НОМЕР_2, -
ОСОБА_4 та ОСОБА_5, а пасажир ОСОБА_6 отримав тяжкі тілесні ушкодження.
Внаслідок таких протиправних дій ОСОБА_2 їй та її неповнолітньому сину ОСОБА_7 спричинена моральна шкода, яка полягає у душевних стражданнях, яких вони зазнали у зв`язку з протиправною поведінкою щодо членів її сім`ї та близьких родичів; душевних стражданнях, пережитих нею і її неповнолітнім сином у зв`язку із самим фактом загибелі чоловіка; душевних стражданнях, яких вона зазнала у зв`язку із знищенням її майна - автомобіля "Daewoo Nexia", реєстраційний номер НОМЕР_2 ; душевних стражданнях, пов`язаних з тим, що будучи ще молодою людиною, вона не може користуватися всіма благами повноцінного сімейного життя, зокрема, вона самотужки, без батька змушена утримувати і виховувати неповнолітнього сина, а останній назавжди позбавлений батьківської турботи і любові; хвилюваннях у зв`язку з необхідністю перелаштовувати налагоджений ритм життя.
Зазначала, що на момент смерті ОСОБА_4 мав середньомісячну заробітну плату (дохід) у розмірі 10 986,33 грн. Посилаючись на вимоги статті 1200 ЦК України просила суд відшкодувати шкоду дитині загиблого ОСОБА_4 - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, до досягнення ним вісімнадцяти років (у разі навчання у вищому навчальному закладі - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 17 грудня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з Військової частини 3002 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 та її неповнолітнього сина ОСОБА_3 150 000,00 грн моральної шкоди у зв`язку із загибеллю чоловіка.
Стягнуто з Військової частини 3002 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 на утримання дитини загиблого - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, кошти у розмірі 5 493,17 грн щомісячно, починаючи
з 23 квітня 2016 року та до досягнення ним вісімнадцяти років (у разі навчання у вищому навчальному закладі - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років).
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
У решті позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що неповнолітній
ОСОБА_3 з огляду на вимоги частини другої статті 1168 ЦКє окремим суб`єктом відшкодування моральної шкоди. Дитині на час загибелі батька виповнилося майже 9 років, і в такому віці вона здатна відчувати моральні страждання та переживання, усвідомлюючи втрату рідного батька, розуміючи те, що вона втратила його назавжди та позбавлена можливості відчути батьківську любов та турботу, проживати і виховуватись
у повноцінній сім`ї.
З огляду на зазначене, враховуючи обставини спричинення моральної шкоди, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, виходячи із засад верховенства права, вимог розумності, виваженості і справедливості, суд першої інстанції визначив розмір моральної шкоди, завданої смертю ОСОБА_4 його дружині ОСОБА_1 та сину ОСОБА_3,
у розмірі 150 000,00 грн.
Щодо вимоги про відшкодування шкоди в порядку статті 1200 ЦКУкраїни
у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого, суд вважав, що позивач у справі ОСОБА_1 на день смерті свого чоловіка ОСОБА_4 була працевлаштована з 27 серпня 2012 року до 09 лютого 2018 року,
а отже, мала певний дохід, тому позов в цій частині не підлягає задоволенню.
На момент смерті ОСОБА_4 мав середньомісячну заробітну плату (дохід) у розмірі 10 986,33 грн. Таким чином до складу сім`ї для обрахування частки, необхідної для відшкодування шкоди, входять загиблий
ОСОБА_4 та його дитина ОСОБА_3, а тому з вирахуванням частки, яка припадала на загиблого, на користь дитини - ОСОБА_3 слід стягувати кошти у розмірі 5 493,17 грн.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Рівненського апеляційного суду від 17 червня 2021 року апеляційні скарги представника Військової частини 3002 Національної Гвардії України та ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 17 грудня
2020 року залишено без змін.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що вирішуючи спір місцевий суд правильно застосував норми матеріального права та посилаючись на статті 1187, 1188 ЦК України, дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскільки власником автомобіля ГАЗ-3309, р/н НОМЕР_1, який є джерелом підвищеної небезпеки та належить Військовій частині 3002 Національної гвардії України внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) було заподіяно смерть ОСОБА_4, а отже, обов`язок з відшкодування шкоди покладається не на безпосереднього заподіювача, а на власника джерела підвищеної небезпеки.
Визначаючи середньомісячний дохід ОСОБА_4 суд першої інстанції врахував довідку про доходи від 08 червня 2017 року № 519, видану військовою частиною А4152 та довідку про середню заробітну плату, виданої ТзОВ "Юритмікс", вирахував частину на користь дитини та дійшов правильного висновку про стягнення 5 493,17 грн, оскільки розрахунок відповідає та підтверджується матеріалами справи, відповідачем на спростування даного розрахунку належних та допустимих доказів не надано.
Враховуючи фактичні обставини справи, тривалість моральних страждань позивачів та негативні наслідки, які для них настали, апеляційний суд, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, погодився
з висновком суду першої інстанції щодо визначання розміру моральної шкоди в розмірі 150 000,00 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у серпні 2021 року до Верховного Суду,
Військової частини 3002 Національної гвардії України, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 в частині стягнення 150 000,00 грн моральної шкоди та на утримання дитини загиблого - ОСОБА_3, кошти у розмірі 5 493,17 грн щомісячно з 23 квітня 2016 року та до досягнення ним вісімнадцяти років (у разі навчання у вищому навчальному закладі - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років), відмовити.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 13 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.
У жовтні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанції,
у порушення вимог частини четвертої статті 10, статті 33 ЦПК України, не сприяли всебічному і повному з`ясуванню обставин справи та не визначилися з складом осіб, які повинні брати участь у справі, зокрема, встановивши, що шкода була завдана винними діями ОСОБА_2, суд не вирішив питання про залучення останнього до участі у справі у якості відповідача (співвідповідача).
Зазначає, що представник позивача не обґрунтовує завдання моральної шкоди потерпілим, а виходить виключно зі своїх міркувань та загальних понять. Крім цього, вини посадових осіб Військової частини 3002Національної гвардії України не встановлено, а є винна особа, яка визнана вироком суду.Тобто, суд при визначенні розміру моральної шкоди повинен врахувати відсутність вини Військової частини 3002 Національної гвардії України.
Вважає, що судами попередніх інстанцій неправильно обчислено середній заробіток ОСОБА_4 за останні два місяці.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень, заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 26 серпня 2020 року у справі № 501/2316/15-ц (провадження № 61-37956св18).
Відзив на касаційну скаргу учасники справи не подали.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга Військової частини 3002 Національної гвардії України задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
У справі, яка переглядається, предметом позову є стягнення моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки.
Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Згідно із частинами третьою-п`ятою статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом статті 1167 ЦК України, якщо моральної шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, така моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.
Відповідно до частини другої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.
Згідно з частинами першою, другою, п`ятою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо-
і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Таким чином, моральна шкода, завдана смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки відшкодовується чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим) такої особи, а також особам, які проживали з нею однією сім`єю, особою, яка на відповідній правовій підставі володіє об`єктом використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку незалежно від вини такої особи.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Судом встановлено, що вироком Рівненського районного суду Рівненської області від 12 березня 2019 року у справі № 570/1531/17, залишеним без змін ухвалою Рівненського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року, установлено, що ОСОБА_2, будучи військовослужбовцем строкової військової служби та проходячи військову службу на посаді стрільця за штатом взводу матеріально-технічного забезпечення 3 стрілецького батальйону військової частини 3002, порушуючи вимоги статей 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, статті 17 Закону України "Про оборону України", статей 1, 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", статті 14 Закону України "Про дорожній рух", а також пункти 1.3, 1.5, 2.3, 10.1, 10.4, 16.13 Правил дорожнього руху,
23 квітня 2016 року приблизно о 14:35 на 135 км + 250 м автодороги
Городище - Рівне - Старокостянтинів, рухаючись зі сторони м. Рівного
в напрямку м. Сарни та керуючи транспортною машиною ГАЗ-3309, р/н НОМЕР_1, яка належить військовій частині 3002, змінив напрямок руху, повернув ліворуч у сторону с. Нова Любомирка Рівненського району та допустив зіткнення з автомобілем "Daewoo Nexia", р/н НОМЕР_2, внаслідок чого ОСОБА_4 та ОСОБА_5 були смертельно травмовані, а ОСОБА_6 отримав тяжкі тілесні ушкодження.
Відповідно до частини шостої статті 82 ЦПК України вирок суду
в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, вирішуючи спір, враховуючи вимоги статей 1187, 1188 ЦКУкраїни, дійшов обґрунтованого висновку про те, що обов`язок з відшкодування шкоди покладається не на безпосереднього заподіювача, а на іншу вказану
в законі особу - власника джерела підвищеної небезпеки.
Крім того, суди попередніх інстанцій врахували, що у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 570/1531/17 (провадження
№ 51-6229км19) вказано, що правильними є висновки судових інстанцій про те, що завдану військовослужбовцем ОСОБА_2 шкоду потерпілій має відшкодовувати Військова частина 3002 Національної гвардії України, на обліку та в оперативному управлінні якої перебуває джерело підвищеної небезпеки - транспортний засіб ГАЗ-3309, реєстраційний номер НОМЕР_1 . При цьому, Верховний Суд відхилив доводи про те, що обов`язок
з відшкодування шкоди потерпілій має бути покладений на особу, яка її завдала, - ОСОБА_2 .
Ураховуючи зазначене, доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій у порушення вимог частини четвертої статті 10, статті 33 ЦПК України, не сприяли всебічному і повному з`ясуванню обставин справи та не визначилися з складом осіб, які повинні брати участь у справі, зокрема, встановивши, що шкода була завдана винними діями ОСОБА_2, суд не вирішив питання про залучення останнього до участі у справі у якості відповідача (співвідповідача), є безпідставними.
Також встановлено, що у загиблого ОСОБА_4 знаходився на утриманні син - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про народження № НОМЕР_3, виданим 11 липня 2007 року Відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Мукачеву Мукачівського міськрайонного управління юстиції Закарпатської області.
Неповнолітній ОСОБА_3 з огляду на вимоги частини другої статті 1168 ЦКУкраїни є окремим суб`єктом відшкодування моральної шкоди. Дитині на час загибелі батька виповнилося майже 9 років, і в такому віці вона здатна відчувати моральні страждання та переживання, усвідомлюючи втрату рідного батька, розуміючи те, що вона втратила його назавжди
та позбавлена можливості відчути батьківську любов та турботу, проживати і виховуватись у повноцінній сім`ї.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, врахувавши вказівки, викладені у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 570/1531/17 (провадження № 51-6229км19) враховуючи обставини спричинення моральної шкоди, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, виходячи із засад верховенства права, вимог розумності, виваженості і справедливості, правильно визначив розмір моральної шкоди, завданої смертю ОСОБА_4 його дружині
ОСОБА_1 та сину ОСОБА_3, у розмірі 150 000,00 грн.
Відповідно до частини першої статті 1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті.
Шкода відшкодовується:
1) дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років);
2) чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, - довічно;
3) особам з інвалідністю - на строк їх інвалідності;
4) одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім`ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють
і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, - до досягнення ними чотирнадцяти років;
5) іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, - протягом п`яти років після його смерті.
Згідно з вимогами частини другої статті 1200 ЦКУкраїни особам, визначеним у пунктах 1-5 частини першої цієї статті, шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. До складу доходів потерпілого також включаються пенсія, суми, що належали йому за договором довічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував.
Щодо вимоги про відшкодування шкоди в порядку статті 1200 ЦКУкраїни
у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого
з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, встановивши, що позивач
у справі ОСОБА_1 на день смерті свого чоловіка ОСОБА_4 була працевлаштована з 27 серпня 2012 року до 09 лютого 2018 року,
а отже, мала певний дохід, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у цій частині.
Встановивши, що на момент смерті ОСОБА_4 мав середньомісячну заробітну плату (дохід) у розмірі 10 986,33 грн, а до складу сім`ї для обрахування частки, необхідної для відшкодування шкоди, входять загиблий
ОСОБА_4 та його дитина ОСОБА_3, та вирахувавши частку, яка припадала на загиблого, суди попередніх інстанцій правильно вважали, що на користь дитини - ОСОБА_3 слід стягувати кошти у розмірі
5 493,17 грн.
Доводи касаційної скарги про те, що судами попередніх інстанцій неправильно обчислено середній заробіток ОСОБА_4 за останні два місяці, не заслуговують на увагу. Оскільки колегія суддів погоджується
з розміром коштів у 5 493,17 грн на утримання дитини загиблого
ОСОБА_4, який правильно визначено судами з урахуванням висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року
у справі № 570/1531/17 (провадження № 51-6229км19).
Інші доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанції не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, а направлені виключно на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення -без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскільки доводи касаційної скарги висновку судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.