Постанова
Іменем України
24 січня 2022 року
м. Київ
справа № 263/8454/20-ц
провадження № 61-7242св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
представник позивача - ОСОБА_2,
відповідач - акціонерне товариство "Сбербанк",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 24 грудня 2020 року у складі судді Федоренко Т. І. та постанову Донецького апеляційного суду від 06 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Попової С. А., Лісовий О. О., Ткаченко Т. Б.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом
до акціонерного товариства "Сбербанк" (далі - АТ "Сбербанк") про зміну формулювання звільнення, стягнення заробітної плати, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсації
за невикористані додаткові відпустки і за роботу на електронно-обчислювальних машинах, відшкодування моральної шкоди.
Позовну заяву мотивовано тим, що 22 травня 2020 року вона зверталась
із заявою до голови правління АТ "Сбербанк" про звільнення із займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України
з виплатою 5 посадових окладів, у зв`язку із тим, що заробітна плата
не переглядалась за період з 01 листопада 2018 року по 22 травня
2020 року. Крім того просила виплатити їй всі компенсації за невикористані відпустки.
Проте у відповідь вона отримала свою заяву з написом "не погоджено",
у зв`язку із чим продовжувала працювати на своєму робочому місці впродовж 2 тижнів, передбачених частиною першою статті 38 КЗпП України до 05 червня 2020 року.
Позивач зазначала, що 05 червня 2020 року вона повторно зверталась
із заявою до голови правління АТ "Сбербанк" Князевої І. О., керівника Маріупольського відділення № 5 АТ "Сбербанк" Сивак С. В., керівника управління АТ "Сбербанк" Троханенко О. М. та головного фахівця відділу управління персоналом АТ "Сбербанк" Коляда О. Ф. наполягаючи на своєму звільненні на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України
з виплатою всіх зазначених у попередній заяві виплат. Крім того, просила надати можливість здати у встановленому порядку ключі та печатки, провести з нею повний розрахунок та видати трудову книжку.
Відповіді на свою повторну заяву впродовж робочого часу вона
не отримала.
Наказом відповідача від 11 червня 2020 року № 260-зв її було звільнено
з займаної посади на підставі пункту 4 частини першої
статті 40 КЗпП України у зв`язку із прогулом у період з 09 червня 2020 року по 11 червня 2020 року без поважних причин.
12 червня 2020 року позивач отримала лист від відповідача від 09 червня 2020 року № 6953, яким їй було рекомендовано знову звернутись із заявою про звільнення із зазначенням підстав та дати звільнення і роз`яснено право на отримання трудової книжки в останній робочій день
у центральному офісі банку за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 зазначала, що при звільненні їй не була видана трудова книжка і не виплачена заробітна плата за період роботи з 01 по 05 червня 2020 року в розмірі 3 746,55 грн, виходячи із середньоденної заробітної плати 749,31 грн, а також компенсація за всі невикористані дні щорічних додаткових відпусток відповідно до пунктів 1, 2 частини першої
статті 19, статті 24 Закону України "Про відпустки", як матері, що самостійно виховує і утримує двох неповнолітніх дітей сама, за період її роботи
з 20 лютого 2015 року по 05 червня 2020 року сумарно 67 календарних днів, що у грошовому виразі, виходячи з середньоденної заробітної плати, становить 50 203,77 грн.
Крім того, зазначала, що при звільненні їй не було виплачено п`ять посадових окладів за більше, ніж 5 років бездоганної праці в АТ "Сбербанк", що з урахуванням її посадового окладу 9 280,00 грн, сумарно у грошовому виразі становить 46 400,00 грн.
Також відповідач не виплатив їй компенсацію за щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці до 4 календарних днів - за роботу
на електронно-обчислювальних та обчислювальних машинах за період
з 20 лютого 2015 року по 05 червня 2020 року загалом за 24 дні, що
у грошовому виразі, виходячи із середньоденного заробітку 749,31 грн, становить 17 983,44 грн.
Такими протиправними діями відповідача, на думку позивача, їй було завдано моральну шкоду, оскільки тривалий час вона бездоганно працювала та безпідставно та протиправно була звільнена за прогули.
Немайнова шкода вмотивована тривалими душевними стражданнями від
її порушених трудових прав, зокрема затримкою роботодавця у видачі
їй трудової книжки, що перешкоджає подальшому працевлаштуванню,
не проведенням повного розрахунку, що ставить її у скрутне матеріальне становище, і оцінена позивачем у розмірі 20 000,00 грн.
Ураховуючи викладене та уточнення позовних вимог, ОСОБА_1 просила суд змінити формулювання звільнення з пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України (прогул) з 11 червня 2020 року на частину першу статті 38 КЗпП України (звільнення за власним бажанням) з 06 червня
2020 року, а також стягнути з АТ "Сбербанк", зокрема:
у порядку статті 235 КЗпП України кошти за час вимушеного прогулу
з 06 червня 2020 року по день прийняття рішення у справі;
невиплачену заробітну плату за період з 01 червня 2020 року по 05 червня 2020 року у розмірі 3 746,55 грн;
за всі невикористані дні щорічних додаткових відпусток - 50 203,77 грн;
вихідну допомогу у розмірі п`яти посадових окладів - 46 400,00 грн;
компенсацію за роботу на електронно-обчислювальних машинах -
17 983,44 грн;
моральну шкоду - 20 000,00 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області
від 24 грудня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що вимоги про зміну формулювання причин звільнення не підлягають задоволенню, оскільки позивач не подавала відповідачу заяви про звільнення за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України, а її заяви про звільнення
за угодою сторін не були погоджені роботодавцем. Відсутність такої згоди роботодавця не може бути автоматичною підставою для звільнення
за власним бажанням, оскільки позивач, не отримавши згоду роботодавця на її звільнення за угодою сторін, тобто не оформивши своє звільнення
у встановленому законом порядку, перестала без поважних причин виходити на роботу з 09 червня 2020 року, тому її відсутність на робочому місці правильно кваліфікована відповідачем як прогул, що потягло
її звільнення на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.
При цьому суд першої інстанції виходив із того, що законність прийнятого роботодавцем рішення про звільнення позивача усуває підстави для стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 06 червня 2020 року і по день прийняття рішення у справі,
в порядку застосування до роботодавця відповідальності на підставі
статті 235 КЗпП України.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо стягнення недоотриманої заробітної плати за період з 01 червня 2020 року по 05 червня 2020 року
у розмірі 3 746,55 грн, суд першої інстанції виходив із необґрунтованості цих позовних вимог, оскільки 11 червня 2020 року з позивачем було здійснено повний розрахунок при звільненні і виплачено їй 10 914,30 грн, куди увійшла компенсація за невикористану відпустку тривалістю 25 календарних днів, що підтверджується відповідним платіжним дорученням від 11 червня
2020 року.
Разом із цим відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення
з роботодавця 5 посадових окладів при звільненні, суд першої інстанції виходив із того, що ці позовні вимоги не ґрунтуються на жодних підставах.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення компенсації
за невикористані дні щорічних додаткових відпусток, що мали бути надані позивачу як одинокій жінці, що виховує дітей сама без батька, суд першої інстанції виходив із недоведеності підстав для надання таких відпусток позивачу під час перебування у трудових відносинах з відповідачем.
Також суд першої інстанції вважав необґрунтованими позовні вимоги про стягнення компенсації додаткових відпусток за роботу з особливими умовами, пов`язаними з операціями на електронно-обчислювальних машинах, оскільки виконувані позивачем трудові обов`язки і функції
з обсягом робочого часу роботи за комп`ютером менше 50 % всього робочого часу.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції вважав не підтвердженим належними доказами факт заподіяння такої шкоди роботодавцем АТ "Сбербанк" працівникові ОСОБА_1 .
Крім того порушень вимог закону в процедурі повернення позивачу трудової книжки судом першої інстанції не встановлено, а виявлено небажання самої ОСОБА_1 її отримати через запис про звільнення за прогули.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Донецького апеляційного суду від 06 квітня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 24 грудня 2020 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, нормою права, яка підлягає застосуванню, законно та обґрунтовано дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
Встановивши, що роботодавцем, як однією зі сторін трудового договору,
не було погоджено звільнення позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України, суд першої інстанції обґрунтовано вважав,
що позивач, не отримавши згоду роботодавця на її звільнення за угодою сторін, перестала без поважних причин виходити на роботу з 09 червня
2020 року, тому її відсутність на робочому місці правильно кваліфікована відповідачем як прогул, що потягло її звільнення на підставі
пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.
Разом із цим суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції про те, що законність прийнятого роботодавцем рішення про звільнення позивача усуває підстави для стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 06 червня 2020 року
і по день прийняття рішення у справі, в порядку застосування
до роботодавця відповідальності на підставі статті 235 КЗпП України.
Також суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції про те, що затримка у видачі трудової книжки пов`язана
не з винними діями роботодавця, а виникла внаслідок дій позивача
та її представника, що не побажали отримати трудову книжку через запис про звільнення позивача за прогули, а тому несуть ризики настання наслідків, пов`язаних із вчиненням або невчиненням тієї чи іншої дії.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо стягнення недоотриманої заробітної плати за період з 01 червня 2020 року по 05 червня 2020 року
у розмірі 3 746,55 грн, суд першої інстанції, на думку суду апеляційної інстанції, правильно виходив із необґрунтованості цих позовних вимог, оскільки 11 червня 2020 року з позивачем було здійснено повний розрахунок при звільненні і виплачено їй 10 914,30 грн, куди увійшла компенсація за невикористану відпустку тривалістю 25 календарних днів, що підтверджується відповідним платіжним дорученням від 11 червня
2020 року.
Разом із цим відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення
з роботодавця 5 посадових окладів при звільненні, суд першої інстанції,
на думку суду апеляційної інстанції, обґрунтовано виходив із того, що
ці позовні вимоги не ґрунтуються на діючому законодавстві України, а сам
по собі факт сумлінної праці не створює для роботодавця обов`язку заохочувати працівника, що звільняється, оскільки то є прерогативою роботодавця, що має базуватися на впроваджених на підприємстві правилах.
Також суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог про стягнення компенсації за невикористані дні щорічних додаткових відпусток, що мали бути надані позивачу як одинокій жінці, яка виховує дітей сама без батька, оскільки позивачем не надано жодних доказів, які б доводили законні підстави для задоволення цих позовних вимог. При цьому сам
по собі факт проживання дітей разом із позивачем внаслідок розірвання шлюбу із її чоловіком ОСОБА_3 не є безумовним доказом не прийняття батьком участі у вихованні своїх дітей.
Крім того, на думку суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції правильно вважав необґрунтованими позовні вимоги про стягнення компенсації додаткових відпусток за роботу з особливими умовами, пов`язаними з операціями на електронно-обчислювальних машинах, оскільки виконувані позивачем трудові обов`язки і функції з обсягом робочого часу роботи за комп`ютером менше 50 % всього робочого часу.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції, на думку суду апеляційної інстанції, обґрунтовано вважав не підтвердженим належними доказами факт заподіяння такої шкоди роботодавцем АТ "Сбербанк" працівникові ОСОБА_1 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у квітні 2021 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах
у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2018 року у справі № 545/2544/13 (провадження № 61-678св17) та від 24 квітня 2019 року у справі
№ 607/14495/16 (провадження № 61-42314св18) й постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
від 23 травня 2018 року у справі № 813/885/16 (провадження К/9901/11768/18), а також посилаючись на те, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій й ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є незаконними, необґрунтованими й такими, що ухвалені з неправильним застосуванням норм чинного законодавства.
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 зазначає, що відповідач
у період з 22 травня 2020 року по 05 червня 2020 року мотивовано
не відповів позивачу про відмову у її звільненні на підставі пункту 1
частини першої статті 36 КЗпП України, не запропонував свої пропозиції щодо цієї ситуації, а також не виконав у останній робочий день позивача
(05 червня 2020 року) вимоги статей 116, 117 КЗпП України.
Вважає, що суди першої та апеляційної інстанції не дослідили належним чином усі зібрані у справі докази і не надали належної їм оцінки.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи № 263/8454/20-ц із Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області.
У липні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У липні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив АТ "Сбербанк"
на касаційну скаргу у якому зазначено, що оскаржувані судові рішення
є законними та обґрунтованими.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах із АТ "Сбербанк", працюючи з 20 лютого 2015 року на посаді фахівця з обслуговування масових роздрібних клієнтів Маріупольського відділення № 5 акціонерного товариства "Сбербанк Росії) (нині - АТ "Сбербанк"). Приймалася на роботу
з трьохмісячним випробувальним строком і заробітною платою у розмірі згідно із штатним розписом (а. с. 150, т. 1).
22 травня 2020 року ОСОБА_1 зверталась до АТ "Сбербанк" із заявою, у якій просила звільнити її з роботи із займаної посади за угодою сторін
на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України з виплатою п`яти посадових окладів, компенсацією за невикористані відпустки. Заява не була погоджена роботодавцем з накладенням резолюції "Не погоджено"
(а. с. 6, 7, т. 1).
Згідно заяви від 05 червня 2020 року, поданої електронною поштою на ім`я Голови правління АТ "Сбербанк", керуючого Маріупольським відділенням
№ 5 АТ "Сбербанк", начальника Управління регіональною мережею
та головного фахівця Управління по роботі з персоналом, ОСОБА_1 наполягала на припиненні трудових відносин за згодою сторін на тих самих підставах, які були вказані нею у заяві від 22 травня 2020 року, тобто
на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України. В заяві ОСОБА_1 зазначала, що оскільки з дня подання нею заяви
від 22 травня 2020 року минуло вже два тижні, тому 05 червня 2020 року вона вважала останнім днем роботи (а. с. 8, т. 1).
Відповідно до листів від 05 червня 2020 року № 6916/3/04 та від 09 червня 2020 року № 6953 за підписом начальника управління по роботі
з персоналом АТ "Сбербанк" Забродської О. І. ОСОБА_1 проінформовано, що на підставі пункту 1 частини першої
статті 36 КЗпП України банк, як роботодавець, не давав згоди на звільнення за угодою сторін, у разі бажання звільнитися було запропоновано надати нову заяву про звільнення на загальних підставах із зазначенням підстави (стаття 38 КЗпП України) та дати звільнення або у якості альтернативи оформити відпустку з 09 червня 2020 року. Також було запропоновано надати пояснення щодо причини відсутності 09 червня 2020 року
на робочому місці у Маріупольському відділенні № 5 АТ "Сбербанк"
та отримати особисто або за поштою за її згодою трудову книжку
(а. с. 10, 11, т. 1).
Наказом АТ "Сбербанк" від 11 червня 2020 року № 260-зв фахівця
з обслуговування масових роздрібних клієнтів Маріупольського відділення № 5 АТ "Сбербанк" ОСОБА_1 звільнено у зв`язку із прогулом
(з 09 червня 2020 року по 11 червня 2020 року) без поважних причин
на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України (підстава - акти фіксації відсутності працівника на роботі від 09 червня 2020 року). Наказано виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 25 календарних днів невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 20 лютого 2019 року по 11 червня 2020 року (а. с. 9, т. 1).
Відповідно до платіжного доручення від 11 червня 2020 року
із ОСОБА_1 здійснено повний розрахунок при звільненні
(а. с. 9, 71-73, 91-93, 99-101, 104, т. 1).
Згідно із листом АТ "Сбербанк" від 11 червня 2020 року № 7/28/3/04 ОСОБА_1 було повідомлено про звільнення на підставі наказу
від 11 червня 2020 року № 260-зв, запропоновано з`явитися до управління по роботі з персоналом банку для отримання трудової книжки або надати письмову заяву зі згодою на відправку трудової книжки засобами поштового зв`язку.
Повідомленнями про порядок отримання трудової книжки або погодження її пересилання поштовим відправленням надіслані банком на адресу ОСОБА_1 листами від 16 червня 2020 року № 7262/3/04 та
від 13 липня 2020 року № 8507/3/04 (а. с. 106, 110, 114, т. 1).
ОСОБА_1 з 1999 року перебувала у шлюбі із ОСОБА_3, від якого має двох дітей: дочку ОСОБА_4,
2000 року народження, та сина ОСОБА_5, 2005 року народження, (а. с. 13, 151, 152, т. 1).
Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 06 травня 2019 року у справі № 263/16882/18 шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_6, зареєстрований
20 листопада 1999 року у Калінівському відділі реєстрації актів громадянського стану м. Донецька, актовий запис № 484, розірвано.
З 14 серпня 2019 року ОСОБА_1 перебуває у другому шлюбі
із ОСОБА_2 (а. с. 153, т. 1).