ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 січня 2022 року
м. Київ
cправа № 910/4129/20(910/20402/20)
Верховний Суд у складі суддів Касаційного господарського суду:
Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Пєскова В.Г.,
за участю секретаря судового засідання - Ксензової Г.Є.;
за участю представників сторін:
ТОВ "Лігре" - Кошліченка В.С. (дов. від 04.01.2022),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лігре"
на рішення Господарського суду міста Києва від 26.05.2021
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2021
у справі № 910/4129/20(910/20402/20)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Іммобілен-Груп"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лігре"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Конкорд Факторинг",
про визнання недійсним договору відступлення права вимоги
в межах справи № 910/4129/20
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Конкорд Факторинг"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Іммобілен-Груп"
про відкриття провадження у справі про банкрутство.
ВСТАНОВИВ:
У провадженні Господарського суду міста Києва знаходиться справа №910/4129/20 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Конкорд Факторинг" про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Іммобілен-Груп".
ТОВ "Іммобілен-Груп" (далі - ТОВ "Іммобілен-Груп", Товариство, позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лігре" (далі - ТОВ "Лігре", відповідач) про визнання недійсним договору відступлення прав вимоги (цесії) від 09.12.2016 та застосування наслідків недійсності правочину.
Вимоги позову обґрунтовані тим, що:
- ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.05.2020 відкрито провадження у справі про банкрутство позивача;
- постановою Господарського суду міста Києва від 21.09.2020 позивача визнано банкрутом; укладенням оспорюваного договору позивач не мав наміру створення реальних правових наслідків, оскільки, зокрема не отримувало від контрагента оплату за придбання вимоги;
- директор не мав повноважень для укладення такого договору без відповідного рішення загальних зборів товариства; укладення договору було економічно невиправданим, оскільки продане право вимоги в 40 (сорок) разів перевищує вартість, яка зазначена в оспорюваному договорі;
- товариство уникло виконання зобов`язань, визнаних судовим рішенням від 11.09.2015 у справі № 910/13359/15 Господарського суду міста Києва; відступлені за оспорюваним договором вимоги були чи не єдиним джерелом погашення кредиторських вимог у справі про банкрутство позивача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.12.2020 відкрито провадження у справі, залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Центр факторингових послуг".
У відзиві на позовну заяву ТОВ "Лігре" зазначало про недоведеність позивачем фіктивності оспорюваного договору та вчинення його без наміру створення правових наслідків. Крім того, відповідач просив застосувати строк позовної давності, оскільки відповідний договір був укладений ще 09.12.2016.
Обставини встановлені судами
Під час здійснення ліквідаційної процедури ТОВ "Іммобілен-Груп" ліквідатору стало відомо про те, що ТОВ "Іммобілен-Груп" було визнано кредитором у справі № 11/84 про банкрутство ТОВ "Сілікон", яку порушено ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 06.11.2009 (оголошення про порушення справи про банкрутство боржника було опубліковано в газеті "Голос України" № 234 (4734) від 10.12.2009).
Вимоги ТОВ "Іммобілен-Груп" до ТОВ "Сілікон" у розмірі 8 370 027,81 доларів США, що в гривневому еквіваленті становить 97 897 921,03 грн, включено ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 26.03.2015 у справі № 11/84 до четвертої черги вимог кредиторів, а вимоги в розмірі 129 972,18 долари США, що в гривневому еквіваленті становить 1 520 186,85 грн - до шостої черги реєстру вимог кредиторів, на підставі договору № 2-14/ВБ від 03.11.2014 про відступлення права вимоги (цесїї), який було укладено між ТОВ "Альфа Солар" (первісний кредитор) та ТОВ "Іммобілен-Груп" (новий кредитор) щодо права вимоги до ТОВ "Сілікон" на суму 8 499 99,99 дол. США.
У подальшому, на підставі заяви ТОВ "Фінансова компанія "Центр факторингових послуг" ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 06.06.2019 у справі № 11/84 замінено кредитора ТОВ "Іммобілен-Груп" на його правонаступника ТОВ "Лігре" на підставі договору про відступлення права вимоги (цесії) від 09.12.2016; замінено кредитора ТОВ "Лігре" на його правонаступника ТОВ "Фінансова компанія "Центр факторингових послуг" на підставі договору про відступлення права вимоги (цесії) від 30.01.2019 №300119-1.
09.12.2016 між ТОВ "Іммобілен-Груп" (первісний кредитор) та ТОВ "Лігре" (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги (цесії) (далі - договір від 09.12.2016), за яким первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги, що належить первісному кредиторові у відповідності до:
1.1.1. Кредитного договору (про надання відновлювальної відкличної кредитної лінії) від 26.10.2007 № 55ВД (далі - Основний договір 1), укладеного між Відкритим акціонерним товариством "ВТБ БАНК" та ТОВ "Сілікон" (далі - боржник), з додатками та інформацією про рух коштів;
1.1.2. Договору про відступлення права вимоги за Основним договором 1 від 22.07.2011 № 55ВП, укладеного між Публічним акціонерним товариством "ВТБ БАНК" та ТОВ "Альфа Солар" (далі - Основний договір 2);
1.1.3. Договору по відступлення права вимоги з Основним договором 1 від 22.07.2011 № 55/1ВП, укладеного між ПАТ "ВТБ БАНК" та ТОВ "Альфа Солар" (далі - Основний договір 3);
1.1.4. Договору про відступлення права вимоги (цесії) від 03.11.2014 № 2-14/ВБ, укладеного між ТОВ "Альфа Солар" та ТОВ "Іммобілен-Груп".
Пунктом 1.2. договору від 09.12.2016 встановлено, що за цим договором новий кредитор одержує замість первісного кредитора право вимагати від боржника виконати обов`язок щодо здійснення оплати:
1.2.1 За Основним договором 1 та Основним договором 2 - частини заборгованості боржника перед первісним кредитором, що є сумою кредитних коштів і процентів, та становить 8 370 027,81 доларів США та в гривневому еквіваленті складає 97 897 921,03 грн. (згідно офіційного курсу НБУ на дату відкриття ліквідаційної процедури Боржника 1 долар США дорівнює 11,696248 грн.).
1.2.2. За Основним договором 1 та Основним договором 3 - частини заборгованості боржника перед первісним кредитором, що є сумою штрафів та пені, та становить 129 972,18 доларів США та в гривневому еквіваленті складає 1 520 186,85 грн. (згідно офіційного курсу НБУ на дату відкриття ліквідаційної процедури Боржника 1 долар США дорівнює 11,696248 грн).
Пунктом 1.3. договору від 09.12.2016 передбачено, що за передане право вимоги новий кредитор зобов`язується сплатити первісному кредитору грошові кошти в розмірі, строки та на умовах визначених даним договором.
Відповідно до положень пункту 2.1. договору від 09.12.2016 за передане право вимоги до боржника за Основними договорами новий кредитор перераховує на користь первісного кредитора суму відшкодування (компенсації) в розмірі 80000,00грн у строк до 31.05.2019. Сторони передбачають можливість проведення розрахунків в інший спосіб не заборонений вимогами чинного законодавства.
Пунктом 3.3. договору від 09.12.2016 встановлено, що право вимоги переходить від первісного кредитора до нового кредитора в повному обсязі в момент підписання договору та акту приймання-передачі документів, визначених п. 3.2. даного договору.
За умовами пункту 6.5. договору від 09.12.2016 даний договір набирає чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором.
09.12.2016 сторони договору підписали та скріпили печатками акт прийому-передачі визначених документів та зазначили, що претензій одна до одної не мають.
Зі сторони ТОВ "Іммобілен-Груп" договір підписаний директором Товариства Поронько К.В., що діє на підставі статуту.
Відповідно до пункту 5.4.14 статуту ТОВ "Іммобілен-Груп", затвердженого загальними зборами учасників ТОВ "Іммобілен-Груп", рішення яких оформлене протоколом від 29.09.2014, до виключної компетенції Загальних зборів учасників Товариства відносяться: надання дозволу Директору на укладення Товариством будь-яких угод щодо відчуження об`єктів нерухомого майна та основних фондів Товариства, отримання кредитів, застави майна Товариства, надання гарантій, поручительств та на укладання інших угод на суму понад 100 000,00 гривень.
Положеннями пункту 5.20 статуту Товариства встановлено, що до компетенції Директора відносяться всі питання, пов`язані з діяльністю Товариства, крім тих, що віднесені до виключної компетенції Загальних зборів учасників Товариства, а також питання, що відносяться до компетенції цих органів, але віднесені їх рішенням до компетенції Директора.
Пунктом 5.24. статуту визначено, що Директор не має права від імені Товариства без отримання дозволу Загальних зборів учасників Товариства, Голови зборів (у разі надання йому відповідних повноважень) укладати будь-які угоди щодо відчуження об`єктів нерухомого майна та основних фондів Товариства, отримання кредитів, передачі у заставу майна Товариства, надання гарантій, поручительств, та укладати інші угоди на суму понад 100000,00 гривень.
У подальшому, 30.01.2019 між ТОВ "Лігре", як первісним кредитором, та ТОВ "Фінансова компанія "Центр Факторингових послуг", як новим кредитором, укладено договір про відступлення права вимоги (цесії) № 300119-1.
За Основним договором 1 та Основним договором 2 - частини заборгованості Боржника перед Первісним кредитором, що є сумою кредитних коштів та процентів та становить 8 370 027,81 дол. США та в гривневому еквіваленті складає 97 897 921,03 грн (згідно офіційного курсу НБУ на дату відкриття ліквідаційної процедури Боржника 1 долар США дорівнює 11,696248 грн). За Основним договором 1 та Основним договором 3 - частини заборгованості Боржника перед Первісним кредитором, що є сумою штрафів та пені та становить 129 972,18 дол. США та в гривневому еквіваленті складає 1 520 186,85 грн (згідно офіційного курсу НБУ на дату відкриття ліквідаційної процедури Боржника 1 долар США дорівнює 11,696248 грн) (п. 1.2. Договору).
Звертаючись з позовом, позивач зазначав, що ТОВ "Іммобілен-Груп" здійснило відчуження права вимоги до ТОВ "Сілікон" в розмірі 8 499 999,99 дол. США за ціною 80 000,00 грн після отримання статусу кредитора у справі № 11/84 про банкрутство ТОВ "Сілікон". ТОВ "Іммобілен-Груп" будь-якої суми грошових коштів від ТОВ "Лігре" в якості оплати за відступлене право вимоги на підставі договору від 09.12.2016 не отримувало. Загальними зборами учасників ТОВ "Іммобілен-Груп" не приймалося рішення щодо надання згоди на укладання договору від 09.12.2016.
Крім того, позивач наголошував на підписанні такого договору значно пізніше зазначеної на ньому дати для уникнення можливості оспорювання такого правочину з підстав накладення арешту на все рухоме і нерухоме майно ТОВ "Іммобілен-Груп" у виконавчому провадженні № 56057459, відкритого на підставі наказу № 910/13359/15.
Короткий зміст рішення та постанови судів першої та апеляційної інстанції
Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.05.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2021, позовні вимоги задоволено повністю.
Визнано недійсним договір про відступлення права вимоги (цесії) від 09.12.2016, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Іммобілен-Груп" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лігре".
Застосовано наслідки недійсності договору про відступлення права вимоги (цесії) від 09.12.2016, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Іммобілен-Груп" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лігре".
Судові рішення мотивовані тим, що оспорюваний правочин вчинений директором позивача з перевищенням повноважень, обмежених пунктом 5.24. статуту Товариства. За відсутності наступного схвалення цього договору уповноваженими органами Товариства наявні підстав для визнання оспорюваного договору недійсним з підстав не дотримання вимог статті 203 ЦК України.
Обґрунтування позивача щодо недійсності спірного правочину внаслідок укладення його іншою датою, ніж фактично зазначена в договорі, не знайшли свого підтвердження, однак не впливають на встановлені судами інші обставини щодо наявності підстав для визнання такого правочину недійсним.
Вирішуючи питання застосування позовної давності, суди дійшли висновку, що позивачем строк позовної давності до вимог про визнання недійсним правочину не пропущений, а відтак порушене право позивача підлягає захисту.
При цьому, суд першої інстанції виходив з того, що оспорюваний правочин вчинено представником за відсутності на те відповідних повноважень - без надання дозволу загальних зборів учасників товариства, а відтак юридична особа позивача вперше мала змогу дізнатися про наявність такого правочину під час винесення Господарським судом Кіровоградської області ухвали від 06.06.2019 у справі №11/84, якою замінено кредитора ТОВ "Іммобілен-Груп" на його правонаступника ТОВ "Лігре" на підставі оспорюваного наразі договору про відступлення права вимоги (цесії) від 09.12.2016.
Апеляційний господарський суд, погодився з висновком суду першої інстанції про звернення позивача в межах строку позовної давності, зазначивши при цьому, що приймаючи до уваги умови пункту 2.1. оспорюваного договору, якими встановлено строк виконання зобов`язання (31.05.2019), початок перебігу позовної давності не можна визначати окремо для вимоги про визнання договору недійсним (день укладення оспорюваного договору), і для застосування наслідків недійсності правочину (після виникнення права вимоги виконання зобов`язання), тому позовну давність слід обраховувати з дня наступного за днем розрахунку за передане право вимоги - 31.05.2019, тобто з 01.06.2019.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
ТОВ "Лігре" (скаржник) звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 26.05.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2021 у справі №910/4129/20(910/20402/20), ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ТОВ "Іммобілен-Груп" до ТОВ "Лігре" про визнання недійсним договору відступлення права вимоги відмовити у повному обсязі.
Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження скаржник зазначив, що рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції винесено з грубим порушенням норм матеріального права, без з`ясування обставин, що мають значення для справи; за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суди визнали встановленими; за невідповідності висновків, встановленим обставинам справи.
Скаржник вважає, що суди під час вирішення позову про визнання правочину недійсним у зв`язку наявністю ознак фіктивності задовольнили позов з інших правових підстав, тим самим порушили норми процесуального права, оскільки вийшли за межі предмету позову. При цьому вказує, що вимоги позивача на думку відповідача не дають можливості відновити порушені права.
Крім того, судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень не було враховано висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 27.03.2019 у справі № 607/15555/17-ц, від 27.03.2019 у справі № 903/439/18, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі №910/10011/19.
Щодо строків позовної давності скаржник посилається на невірне визначення судами початку перебігу позовної давності у цій справі до вимог про визнання недійсним правочину, у зв`язку з чим судами в порушення статей 256, 261 ЦК України не застосовано позовну давність, перебіг якої слід розпочинати з 09.12.2016 (дати укладення правочину), про застосування якої заявив відповідач.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи правом на подання письмового відзиву на касаційну скаргу, передбаченим статтею 295 ГПК України, не скористався.
Позиція Верховного Суду
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги.
Предмет розгляду у цій справі становлять вимоги ліквідатора ТОВ "Іммобілен-Груп" про визнання недійсним договору відступлення прав вимоги (цесії) від 09.12.2016, укладеним між ТОВ "Іммобілен-Груп" та ТОВ "Лігре", та застосування наслідків недійсності правочину.
За умовами спірного договору ТОВ "Іммобілен-Груп", як первісним кредитором, відступлено ТОВ "Лігре", як новому кредитору, право вимоги до ТОВ "Сілікон" на суму кредитних коштів і процентів у розмірі 8 370 027,81 доларів США, що в гривневому еквіваленті складає 97 897 921,03 грн, та суму штрафів та пені в розмірі 129 972,18 доларів США, що в гривневому еквіваленті складає 1 520 186,85 грн.
Як слідує з умов оспорюваного договору ТОВ "Лігре" мало перерахувати на користь ТОВ "Іммобілен-Груп" суму відшкодування (компенсації) в розмірі 80000,00 грн у строк до 31.05.2019.
Метою подання цього позову ліквідатором було визначено відновлення порушених прав боржника та кредиторів з посилання на те, що вартість уступленого права вимоги (97 897 921,03 грн + 1 520 186, 85 грн (п.1.2.) значно перевищує його оцінку за умовами оспорюваного договору (80000 грн (п.2.1.); уступлене право вимоги може бути джерелом погашення кредиторських вимог до позивача у справі про його банкрутство. В іншому випадку, бездіяльність ліквідатора боржника може мати наслідком втрату можливості збільшення конкурсної маси боржника.
Позивач звернувся з позовом про визнання договору недійсним на підставі статті 234 ЦК України (фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків" та статті 203 ЦК України (особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності).
Відповідно до частини 2 статті 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Згідно з абзацом 2 частини 3 статті 92 ЦК України у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
Відповідно до частини 1 статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
За встановлених судами попередніх інстанцій обставин: укладення оспорюваного договору директором ТОВ "Іммобілен-Груп" без отримання передбаченої для цього обов`язкової умови, визначеної пункту 5.4.14 статуту ТОВ "Іммобілен-Груп", - отримання згоди на укладення такого договору рішенням загальних зборів учасників як вищого органу управління Товариством, тобто з перевищенням повноважень, оскільки його повноваження щодо оспорюваного договору обмежені пунктом 5.24. статуту; за відсутності наступного схвалення цього договору уповноваженими органами товариства, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для визнання оспорюваного договору недійсним з підстав встановлених положеннями частини 2 статті 203 ЦК України, частини 1 статті 241 ЦК України.
В той же час, колегія суддів зазначає, що відповідно до мотивувальних частин оскаржуваних рішення та постанови, суди першої та апеляційної інстанції не зазначали підстав щодо наявності у договорі ознак його фіктивності та не вважали доведеними ті обставини, якими позивач обґрунтовував укладення спірного правочину з метою іншого, ніж та, яка декларувалася сторонами при його укладанні.
Вказане спростовує доводи касаційної скарги про порушення норм процесуального права у зв`язку з виходом судами попередніх інстанцій за межі предмету позову.
Водночас, Касаційний господарський суд зазначає, що можливість судового захисту суб`єктивного права особи в разі його порушення, визнання або оспорювання, серед іншого, обумовлена строком, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу - позовною давністю (стаття 256 ЦК України).
Матеріали справи свідчать і судами попередніх інстанцій установлено, що відповідач подав заяву про застосування позовної давності до вирішення спору.
Частинами четвертою, п`ятою статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
За змістом наведених норм, якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму Цивільного кодексу України).
Для спірних відносин застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (статті 256, 257 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно з положеннями вказаної норми у визначенні початку перебігу строку позовної давності має значення не лише встановлення, коли саме особа, яка звертається за захистом свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу, довідалася про порушення цього права або про особу, яка його порушила, а й коли ця особа об`єктивно могла дізнатися про порушення цього права або про особу, яка його порушила.
Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) аспекти. Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", наведених у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести, що він не міг дізнатися про порушення свого
Обов`язок позивача довести, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Суд зазначає, що і разі пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою початок перебігу позовної давності визначається з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.
Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення арбітражного керуючого (ліквідатора) до суду із заявою про захист інтересів боржника.
У спірних правовідносинах суб`єктом прав є саме боржник, а не арбітражний керуючий (ліквідатор), а тому, визначаючи початок перебігу позовної давності у цій справі, слід враховувати, коли про порушене право дізнався або міг дізнатись боржник в особі уповноваженого органу (особа, що є носієм права), а не інша особа, у тому числі й та, якій за законом надано повноваження із захисту цього права.
Отже, при дослідженні питання пропуску позовної давності в спорі слід з`ясовувати, коли про порушення своїх прав довідався або міг довідатися боржник в особі уповноваженого органу.
При вирішенні судами спорів, стороною в яких є боржник, що розглядаються у справах про банкрутство, є недопустимим відхід від встановленого ЦК України порядку перебігу позовної давності зі зміною наведеного порядку визначення початку перебігу позовної давності з урахуванням виду позовних вимог у спірних правовідносинах.
Правильність наведеної позиції стосовно правил перебігу позовної давності у справах про банкрутство також підтверджується, якщо звернутися до конструкції частини першої статті 261 ЦК України, в основу якої покладено принцип єдності (одинності) суб`єкта, чиї права порушено.
Іншого правила щодо визначення початку перебігу позовної давності ні частина перша статті 261 ЦК України, ні норми спеціального закону, що регулюють порядок вирішення спорів у справі про банкрутство, не містять.
Водночас, тлумачення частини п`ятої статті 261 ЦК України свідчить, що потрібно розрізняти початок перебігу позовної давності залежно від виду позовних вимог.
Статтею 92 ЦК України визначено, що дії органу або особи, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, у відносинах із третіми особами розглядаються як дії самої юридичної особи.
Отже, для юридичної особи як сторони правочину (договору тощо) днем початку перебігу позовної давності слід вважати день вчинення правочину (укладання договору), оскільки він збігається із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права за цим правочином.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 14.03.2018 у справі № 464/5089/15, у пункті 6.25 постанови від 04.04.2019 у справі № 910/15456/17, в постановах від 28.05.2019 у справі № 5015/118/11 та від 22.10.2019 у справі № 910/15453/17, постанові удової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.02.2020 справа № 10/5026/995/2012.
У справі, що розглядається, вирішуючи питання застосування позовної давності, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивачем строк позовної давності про визнання недійсним правочину не пропущений, а відтак порушене право позивача підлягає захисту.
При цьому, суд першої інстанції виходив з того, що оспорюваний правочин вчинено представником позивача (директором) за відсутності на те відповідних повноважень - без надання дозволу загальних зборів учасників товариства, а відтак юридична особа позивача вперше мала змогу дізнатися про наявність такого правочину під час винесення Господарським судом Кіровоградської області ухвали від 06.06.2019 у справі № 11/84, якою замінено кредитора ТОВ "Іммобілен-Груп" на його правонаступника ТОВ "Лігре" на підставі оспорюваного наразі договору про відступлення права вимоги (цесії) від 09.12.2016.
У зв`язку з цим суд не погодився з поясненнями ліквідатора позивача, що інформація про наявність такого правочину вперше з`явилася під час здійснення ліквідаційної процедури ТОВ "Іммобілен- Груп" на підставі ухвали Господарського суду міста Києва від 21.09.2020 у справі № 910/4129/20.
Апеляційний господарський суд, погодившись з висновком суду першої інстанції про звернення позивача в межах строку позовної давності, зазначив, що початок перебігу позовної давності не можна визначати окремо для вимоги про визнання договору недійсним (день укладення оспорюваного договору), і для застосування наслідків недійсності правочину (після виникнення права вимоги виконання зобов`язання). Відтак, приймаючи до уваги умови пункту 2.1. оспорюваного договору, якими встановлено строк виконання зобов`язання (31.05.2019), дійшов висновку, що позовну давність у даному випадку слід обраховувати з дня наступного за днем розрахунку за передане право вимоги - з 01.06.2019.
Тобто, при задоволенні позовної вимоги (без застосування до спірних правовідносин позовної давності), вказавши, що позовна давність не пропущена, а відтак порушене право позивача підлягає захисту, суди попередніх інстанцій виходили з різного визначення початкового моменту перебігу позовної давності у спірних правовідносинах, зокрема для вимоги про визнання договору недійсним (суд першої інстанції) і для застосування наслідків недійсності правочину (суд апеляційної інстанції).
Вказане свідчить про неналежне встановлення судами попередніх інстанцій з урахуванням вимог чинного на час виникнення спірних відносин законодавства фактичних обставин справи, від яких залежить правильність визначення початку перебігу позовної давності, та які мають значення для вирішення питання про існування у позивача права на судовий захист у спірних правовідносинах при обчисленні строку позовної давності.
Вирішуючи питання щодо перебігу позовної давності при зверненні за захистом порушеного права у спорі, стороною якого є боржник, що вирішується у справі про банкрутство, суди мають виходити з їх об`єктивного, а не суб`єктивного характеру, тобто з обставин які, у даному конкретному випадку, визначають початковий момент перебігу позовної давності, від якого залежить правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.
Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Суд зауважує, що чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень та важливим аспектом права на справедливий суд.
Не з`ясувавши відповідних обставин, не дослідивши пов`язані з ними докази, попередні судові інстанції допустили порушення норм процесуального права, а саме статей 13, 86, частини п`ятої статті 236 ГПК України, щодо повного та всебічного дослідження обставин і доказів та статей 238, 282 ГПК України щодо надання вмотивованої оцінки всім аргументам учасників справи щодо наявності чи відсутності підстав для застосування позовної давності, наявності/відсутності поважних причин пропущення цього строку ліквідатором боржника.
Таким чином, встановивши два різні початкові моменти перебігу позовної давності суди першої та апеляційної інстанції супереч вимог частини 1 статті 261 ЦК України належним чином не з`ясували, з якого моменту у позивача виникло право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним у цій справі, а суд касаційної інстанції зважаючи на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, визначені у статті 300 ГПК України, позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним.
За таких обставин висновки судів попередніх інстанцій про необхідність задоволення позову передчасні та не ґрунтуються на дослідженні усіх наданих учасниками справи доказів та надання їм оцінки у контексті норм, що регулююсь спірні правовідносини.