ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 січня 2022 року
м. Київ
Справа № 908/21/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Колос І.Б. (головуючий), Бенедисюка І.М., Малашенкової Т.М.,
за участю секретаря судового засідання Малихіної О.В.,
представників учасників справи:
позивача - акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" -Орел С.С., адвокат (довіреність від 20.12.2021 № 14-290),
відповідача - концерну "Міські теплові мережі" - не з`явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.11.2021 (головуючий суддя: Орєшкіна Е.В., судді: Кощеєв І.М., Чус О.В.)
у справі № 908/21/21
за позовом акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - Компанія, позивач, скаржник)
до концерну "Міські теплові мережі" (далі - Концерн, відповідач)
про стягнення 10 028 234,15 грн.
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
Компанія звернулася до господарського суду Запорізької області з позовом до Концерну про стягнення з останнього на свою користь пені в сумі 6 868 935,10 грн, трьох процентів річних в сумі 1 532 790,11 грн, інфляційних втрат в сумі 1 215 567,11 грн та збитків в сумі 410 941,83 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору про постачання природного газу від 03.10.2018 № 6414/18-БО-13 в частині своєчасних розрахунків за поставлений у період: жовтень 2018 року - вересень 2019 року природний газ та наявністю підстав відповідно до пункту 3.13 договору, в редакції додаткової угоди від 29.11.2018 № 4, для стягнення збитків за невідповідність замовленого обсягу природного газу спожитому у березні та квітні 2019 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням господарського суду Запорізької області від 15.04.2021 (суддя Смірнова О.Г.) у справі № 908/21/21 позов задоволено частково; присуджено до стягнення з Концерну на користь Компанії 5 495 148,08 грн пені, 1 532 790,11 грн 3% річних, 1 215 567,11 грн інфляційних втрат, 410 941,83 грн збитків та 150 423,83 грн судового збору; в решті позовних вимог відмовлено.
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 02.11.2021 рішення суду першої інстанції у справі скасовано в частині стягнення збитків у сумі 410 941,83 грн. В зазначеній частині ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Крім того, у зв`язку з частковим скасуванням рішення суду першої інстанції, апеляційним судом здійснений перерозподіл судового збору за подання позовної заяви пропорційно задоволеним вимогам. Також апеляційний суд здійснив розподіл судових витрат за подання апеляційних скарг.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі Компанія просить Верховний Суд скасувати постанову апеляційного господарського суду зі справи в частині відмови у стягненні 410 941,83 грн. збитків, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Компанія у касаційній скарзі посилається на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 21.09.2021 у справі № 904/6992/20, від 26.10.2021 у справі № 904/6985/20 та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні щодо застосування положень розділу VI Правил постачання природного газу, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2496 (пункт 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України)).
Доводи інших учасників справи
Концерн у відзиві просив у задоволенні касаційної скарги відмовити з посиланням, зокрема, на недоведеність та необґрунтованість її доводів, а постанову апеляційного господарського суду в частині відмови у стягненні 410 941,83 грн. збитків, залишити без змін.
28.12.2021 від Концерну надійшла заява про розгляд справи за відсутності представника відповідача.
3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх судових інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 03.10.2018 Компанією (постачальник) та Концерном (споживач) укладений договір постачання природного газу № 6414/18-БО-13, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити споживачу у 2018 році природний газ, а споживач - оплатити його на умовах договору.
До вказаного договору сторонами були підписані додаткові угоди від 24.10.2018 №1, від 27.10.2018 №2, від 01.11.2018 №3, від 29.11.2018 №4, від 19.03.2019 №5, від 20.03.2019 №6, від 26.03.2019 №7, від 24.04.2019 №8, від 25.04.2019 №9, від 24.05.2019 №10, від 29.05.2019 №11, від 21.06.2019 №12, від 26.06.2019 №13, від 30.07.2019 №14, від 30.07.2019 №15, від 27.08.2019 №16, від 28.08.2019 №17, від 12.09.2019 №18, від 30.09.2019 №19.
Додатковою угодою від 29.11.2018 № 4 сторони дійшли згоди викласти розділи 1-12 цього договору в новій редакції.
Відповідно до пунктів 1.1 - 1.3 договору (в редакції додаткової угоди № 4) постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов`язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору. Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями. За цим договором може бути поставлений природний газ (за кодом згідно з УКТЗЕД 2711 21 00 00) власного видобутку (природний газ, видобутий на території України) та/або імпортований природний газ, ввезений Компанією на митну територію України.
Згідно з пунктами 3.1, 3.2 договору (в редакції додаткової угоди № 4) постачальник передає споживачеві природний газ у його загальному потоці у разі передачі:
- природного газу власного видобутку - у пунктах приймання-передачі природного газу від газодобувних підприємств та/або з підземних сховищ до газотранспортної системи;
- імпортованого природного газу - у пунктах приймання-передачі природного газу на газовимірювальних станціях, які перебувають на кордоні України, та в пунктах приймання-передачі природного газу з підземних сховищ до газотранспортної системи. Право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов`язану з правом власності на природний газ. Постачання газу за цим договором здійснюється постачальником виключно за умови:
- підтвердження споживачу номінації в порядку, передбаченому Кодексом ГТС, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2493, в редакції яка діяла станом на 27.07.2018;
- включення споживача до реєстру споживачів постачальника, розміщеного на інформаційній платформі Оператора ГТС.
Умовами пунктів 3.8 - 3.11 договору (в редакції додаткової угоди № 4) визначено, що приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу. Споживач в акті приймання-передачі природного газу зазначає той обсяг, який був фактично використаний споживачем у відповідному розрахунковому періоді для потреб, зазначених в пункті 1.2 цього договору. Споживач в акті приймання-передачі природного газу зазначає виключно той обсяг, який відповідає обсягам газу, які були використані споживачем в той період (періоди), коли споживач був включений до реєстру постачальника, що підтверджується споживачем в акті приймання-передачі газу. В акті приймання-передачі природного газу ціна на природний газ має відповідати ціні, зазначеній в прейскуранті на відповідний період, також має бути врахований тариф на послуги з транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи (розділ 4 цього договору). Споживач зобов`язується надати постачальнику не пізніше 7 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом:
- завірену копію акту про надання послуг з розподілу природного газу за розрахунковий період, складеного між споживачем та оператором ГРМ;
- інформацію за підписом уповноваженої особи споживача стосовно:
1) фактично використаних у відповідному розрахунковому періоді обсягів природного газу (відповідно до підпункту 3.8.1 цього договору), з розбивкою цих обсягів природного газу за категоріями використання газу (у тому числі згідно з цим договором). Цю розбивку споживач розраховує самостійно, несе повну відповідальність за достовірність наданої інформації. Зазначена інформація не підлягає перевірці з боку постачальника і приймається постачальником як підтвердження фактично використаних споживачем обсягів газу в розрахунковому періоді;
2) обсягів природного газу, використаних виключно в періоді (періодах) розрахункового періоду, коли він був включений до реєстру споживачів постачальника (відповідно до підпункту 3.8.2 цього договору), з розбивкою цих обсягів природного газу, за категоріями використання газу (у тому числі згідно з цим договором). Цю розбивку споживач розраховує самостійно, несе повну відповідальність за достовірність наданої інформації. Зазначена інформація не підлягає перевірці з боку постачальника і приймається постачальником як підтвердження фактично використаних споживачем обсягів газу в розрахунковому періоді;
- підписані споживачем два примірники акта приймання-передачі природного газу, де зазначаються фактичні обсяги використаного у розрахунковому періоді природного газу згідно із цим договором і з урахуванням пункту 3.8 цього договору, його фактична ціна та вартість.
Постачальник не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, повертає споживачу один примірник оригіналу акта приймання-передачі природного газу, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою. У разі непідписання постачальником акта приймання-передачі природного газу, постачальник письмово повідомляє споживача про причини такого непідписання акта. Споживач підтверджує, що підписаний сторонами акт приймання-передачі газу за розрахунковий період свідчить про повне виконання постачальником своїх зобов`язань за цим договором в частині постачання природного газу у відповідному розрахунковому періоді.
Пунктом 5.1 договору (в редакції додаткової угоди № 4) визначено, що оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом розрахункового періоду. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем постачання газу.
Підпунктами 4, 6 пункту 6.2 договору (в редакції додаткової угоди № 4) передбачені обов`язки споживача, а саме:
- самостійно контролювати власне використання природного газу за цим договором і не допускати відхилення фактичних обсягів використання газу більше, ніж на 5% від замовлених без їх коригування шляхом підписання додаткової угоди;
- прийняти газ в кількості, зазначеній в пункті 2.1 даного договору, своєчасно оплачувати вартість поставленого природного газу в розмірі та порядку, що передбачені цим договором.
Додатковою угодою від 24.05.2019 № 10 до договору сторони дійшли згоди викласти пункт 3.1 розділу 3 договору в наступній редакції: "Постачальник передає споживачу у загальному потоці природний газ власного видобутку та/або імпортований газ (за кодом УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезений на митну територію України Акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України") - у внутрішній точці виходу з газотранспортної системи. Право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов`язану з правом власності на природний газ".
Пунктом 7.2 договору в редакції додаткової угоди № 4 передбачено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно пунктів 5.1, 5.6 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Згідно з пунктом 11 договору (в редакції додаткової угоди № 10) договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою і діє в частині постачання природного газу до 30 вересня 2019 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
Суди встановили, що на виконання умов договору позивач поставив відповідачу за період з жовтня 2018 по вересень 2019, а останній прийняв у власність природний газ, передбачений умовами договору на загальну суму 227 860 451,96 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, які підписані сторонами без зауважень та заперечень (належним чином засвідчені копії наявні в матеріалах справи - аркуш справи 73 - 84, том 1).
Відповідач зобов`язання з оплати прийнятого природного газу виконав у повному обсязі, що визнається сторонами, втім із порушенням строку, визначеного договором, що і стало підставою для звернення позивача із даним позовом до суду про стягнення на свою користь пені в сумі 6 868 935,10 грн, трьох процентів річних в сумі 1 532 790,11 грн, інфляційних втрат в сумі 1 215 567,11 грн та збитків в сумі 410 941,83 грн.
4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Джерела права та оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
Предметом касаційного оскарження є незгода Компанії з відмовою у стягненні 410 941,83 грн. збитків. В інших частинах постанова апеляційного господарського суду жодною із сторін не оскаржується.
Компанія у касаційній скарзі посилається на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 21.09.2021 у справі № 904/6992/20, від 26.10.2021 у справі № 904/6985/20 та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні щодо застосування положень розділу VI Правил постачання природного газу, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2496.
Стосовно наведеного Верховний Суд зазначає таке.
Вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд перш за все повинен з`ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. При цьому у випадку невиконання договору чинне законодавство виходить з принципу вини контрагента.
Відповідно до статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов`язань, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.
Відсутність хоча б одного із вказаних елементів, що утворюють склад правопорушення, не дає підстави кваліфікувати поведінку боржника як правопорушення та, відповідно, не може бути підставою застосування відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.
Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою і збитками є обов`язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв`язку.
При цьому на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. Натомість вина боржника у порушенні зобов`язання презюмується та не підлягає доведенню кредитором, тобто саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.
Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи на підставі доказів у порядку статті 86 ГПК України.
Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Близький за змістом правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.
Отже, істинність твердження позивача щодо наявності підстав для стягнення збитків, зокрема в контексті наявності збитків та їх розміру, протиправності поведінки заподіювача збитків та існування причинного зв`язку такої поведінки із заподіяними збитками, ураховуючи принципи змагальності, диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, підлягала доведенню позивачем перед судом.
Натомість вина боржника у порушенні зобов`язання презюмується та не підлягає доведенню кредитором, тобто саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.
Відповідно до підпункту 2 пункту 1 розділу VI Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2496 (далі - Правила у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що відшкодування збитків споживачем, що не є побутовим, постачальнику здійснюється таким чином та в таких випадках, зокрема якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний об`єм (обсяг) постачання природного газу споживачу його постачальником буде перевищувати підтверджений обсяг природного газу на цей період, постачальник має право вимагати від споживача відшкодування збитків за перевищення об`єму (обсягу) природного газу, що розраховується за відповідною формулою.
Згідно з пунктом 6 частини п`ятої статті 12 Закону України "Про ринок природного газу" договір постачання повинен містити такі істотні умови, зокрема порядок відшкодування та визначення розміру збитків, завданих внаслідок порушення договору постачання.
За змістом розділу VІ Правил відшкодування збитків споживачем, що не є побутовим, постачальнику здійснюється таким чином та в таких випадках: 1) якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний об`єм (обсяг) споживання природного газу, що закуплений постачальником за договором постачання природного газу, буде менший від підтвердженого обсягу природного газу (за умови, що підтверджений обсяг відповідав замовленому споживачем), постачальник має право вимагати від споживача відшкодування збитків у розмірі не більше подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості недовикористаного обсягу газу за звітний період; 2) якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний об`єм (обсяг) постачання природного газу споживачу його постачальником буде перевищувати підтверджений обсяг природного газу на цей період, постачальник має право вимагати від споживача відшкодування збитків за перевищення об`єму (обсягу) природного газу, що розраховується за формулою …
У договорі постачання між постачальником та споживачем, що не є побутовим, може встановлюватись допустима величина відхилення від підтверджених обсягів природного газу, в межах якої не здійснюються заходи, визначені пунктом 1 цього розділу.
За результатами виявлених порушень представником постачальника складається акт-претензія, який оформлюється з урахуванням таких вимог: 1) форма акта-претензії є довільною; 2) при порушенні, зазначеному в підпункті 3 пункту 1 цього розділу, акт-претензія складається представниками постачальника після пред`явлення ними відповідних посвідчень у присутності уповноваженого представника споживача (власника або наймача) і скріплюється їхніми підписами. У разі відмови споживача від підписання акта-претензії про це зазначається в акті-претензії. Акт-претензія щодо відмови споживача у доступі до території об`єкта споживача вважається дійсним, якщо його підписали представник постачальника та одна незаінтересована особа за умови посвідчення їх осіб або три представники постачальника. У разі відмови споживача від підписання акта-претензії про це робиться відмітка в обох примірниках цього акта, і другий його примірник надсилається споживачеві реєстрованим поштовим відправленням.
Акт-претензія, у якому зазначаються підстави та розмір нарахованих збитків, складається в двох примірниках, один з яких надсилається (надається) споживачу (з позначкою про вручення), а споживач зобов`язаний протягом двадцяти робочих днів з моменту його отримання відшкодувати постачальнику завдані збитки або написати мотивовану відмову від їх повного або часткового відшкодування. У випадку нереагування у встановлений строк на акт-претензію або невідшкодування завданих збитків постачальник має право звернутись до суду.
Як вбачається зі змісту постанов Верховного Суду від 21.09.2021 у справі №904/6992/20 та від 26.10.2021 у справі № 904/6985/20, останнім (судом) викладено висновок щодо відшкодування збитків споживачем, що не є побутовим, постачальнику природного газу із урахуванням приписів розділу VI Правил. Зокрема, Верховний Суд акцентував увагу, що право на стягнення збитків із споживача (передбачене пунктом 1 пункту 1 розділу VI Правил) не звільняє постачальника (позивача) від обов`язку доведення наявності таких збитків та їх розміру належними та допустимими доказами у порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України, а пункт 3.13 договору та підпункт 2 пункту 1 розділу VI Правил хоча й передбачають можливість відшкодування збитків споживачем, проте наявність такого права не вказує на можливість автоматичного/безумовного стягнення зазначених сум збитків.
Отже, право постачальника вимагати на підставі Правил та договору від споживача відшкодування збитків за недовикористання останнім замовленого об`єму природного газу не звільняє позивача від тягаря доказування понесених збитків.
Верховний Суд зауважує, що існує сформована практика суду касаційної інстанції щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах щодо відшкодування збитків споживачем, що не є побутовим, постачальнику природного газу із урахуванням приписів розділу VI Правил № 2496, а саме у постановах Верховного Суду від 25.03.2021 у справі № 910/4608/20, від 25.08.2021 у справі № 911/3215/20, від 21.09.2021 у справі № 904/6992/20, від 26.10.2021 у справі № 904/6985/20 та від 16.12.2021 у справі № 911/3214/20.
Відповідно до частини шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Під час розгляду справи в апеляційному господарському суді вже існував висновок Верховного Суду з наведених справ (№ 904/6992/20 та № 904/6985/20), які є аналогічними зі справою, що розглядається, тому Суд вважає, що апеляційним господарським судом правомірно враховано зазначений висновок під час розгляду справи № 908/21/21, в якому викладено правову позицію щодо відшкодування збитків споживачем, що не є побутовим, постачальнику природного газу із урахуванням приписів розділу VI Правил.
В контексті заявлених скаржником підстав для касаційного перегляду, зокрема, пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України (необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 21.09.2021 у справі № 904/6992/20 та від 26.10.2021 у справі № 904/6985/20) Верховний Суд зазначає, що відступленням від висновку, зокрема, є: повна відмова Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизація попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16).
Основним завданням Верховного Суду відповідно до частини першої статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є забезпечення сталості та єдності судової практики. Відтак, для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об`єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.
Окрім того, Суд звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема, 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.
Отже, причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту. Водночас, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання (такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 зі справи № 823/2042/16).
Проте, скаржником в аргументах касаційної скарги не зазначено вказаних вище підстав на підтвердження обґрунтованої необхідності для відступу від сформованої правової позиції Верховного Суду, зокрема таких, які б не були вже розглянуті Верховним Судом.
Отже, Суд доходить висновку, що скаржником не наведені наявність обґрунтованої необхідності для відступу, що передбачає пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України, від висновку, викладеного у справах № 904/6992/20 та № 904/6985/20, оскільки вважає, що саме цей висновок є подібним зі справою, що розглядається, та в зазначених справах Верховним Судом викладено правову позицію щодо застосування норми права у подібних правовідносинах з якою погоджується колегія суддів.
Фактично доводи, викладені у касаційній скарзі, зводяться до власного суб`єктивного та законодавчо необґрунтованого тлумачення скаржником норм права, якими врегульовано спірні правовідносини та відповідних заперечень висновків Верховного Суду, викладених у справах № 904/6992/20 та № 904/6985/20. У той же час доводи позивача не містить фундаментальних обґрунтувань щодо підстав для відступу від правової позиції, яка міститься в зазначеній постанові.
У даному випадку Суд звертається до висновку Європейського суду з прав людини, викладеного у пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom), згідно з яким: "в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом Суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту".
У постанові від 04.09.2018 Великої Палати Верховного Суду зі справи № 823/2042/16 викладений такий висновок: "З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання".
Отже, з урахуванням тих мотивів Верховного Суду, які наведені вище, Суд вважає, що скаржником не доведено вмотивовано обґрунтованої необхідності відступлення від відповідного висновку Верховного Суду та не вбачає достатніх, переконливих та вагомих аргументів касаційної скарги у розрізі вмотивованої обґрунтованості наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України щодо відступлення від висновку із застосування норм права у подібних правовідносинах викладеного у постановах Верховного Суду від 21.09.2021 у справі № 904/6992/20 та від 26.10.2021 у справі № 904/6985/20, який був застосований судом апеляційної інстанції у справі, що розглядається. У зв`язку з чим Верховний Суд вважає, що Компанія не навела існування та наявності у цій справі, за встановлених апеляційним судом обставин, передумов для передачі справи згідно з приписами ГПК України для відступу від раніше викладеного висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах. Таким чином, доводи касаційної скарги Компанії визнаються Верховним Судом необґрунтованими.
Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 03.12.2003 у справі "Рябих проти Росії", від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 18.11.2004 у справі "Праведная проти Росії", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.
У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Суд зазначає, що скаржнику надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.