ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 січня 2022 року
м. Київ
cправа № 5023/5847/11
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Погребняка В.Я. - головуючий, суддів: Білоуса В.В., Васьковського О.В.,
за участі секретаря судового засідання Сотник А.С.
учасники справи:
боржник - Фізична особа-підприємець Ринський Владислав Леонідович,
арбітражний керуючий Корольов Вадим В`ячеславович (ліквідатор) - особисто,
відповідач - ОСОБА_1,
представники відповідача - не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
ОСОБА_1
на ухвалу Господарського суду Харківської області
від 30.07.2020
у складі судді: Яризько В.О.,
та постанову Східного апеляційного господарського суду
від 02.09.2021
у складі колегії суддів: Білоусова Я.О. (головуючий), Гребенюк Н.В., Тарасова І.В.
за заявою
Фізичної особи-підприємця Ринського Владислава Леонідовича
про банкрутство
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 15.07.2011 порушено провадження у справі № 5023/5847/11 про банкрутство Фізичної особи-підприємця Ринського Владіслава Леонідовича (далі- ФОП Ринський В.Л., боржник).
2. Постановою Господарського суду Харківської області від 20.07.2011 у справі №5023/5847/11 ФОП Ринського В.Л. визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатора.
3. 04.06.2018 до Господарського суду Харківської області в межах справи про банкрутство № 5023/5847/11 від ліквідатора ФОП Ринського В.Л. - арбітражного керуючого Корольова В.В. надійшла заява, в якій він просив суд:
- визнати за Ринським В.Л. право власності на нежитлові приміщення 1-го поверху № 1-1-:-1-4 в літ. "А-5", загальною площею 66,9 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ;
- витребувати від ОСОБА_1 на користь Ринського В.Л. нежитлові приміщення 1-го поверху № 1-1-:-1-4 в літ. "А-5", загальною площею 66,9 кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_2 .
4. Заява ліквідатора про витребування майна обґрунтована тим, що спірне майно вибуло з володіння Ринського В.Л. не за його волею, а отже враховуючи визнання недійсним договору купівлі-продажу майна, таке майно може бути витребувано в добросовісного набувача згідно статті 388 Цивільного кодексу України.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
5. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 30.07.2020 у цій справі відмовлено у задоволенні заяви ліквідатора ФОП Ринського В.Л. арбітражного керуючого Корольова В.В. про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння.
6. Ухвала суду мотивована тим, що у цьому випадку ОСОБА_1 набула право власності на спірні нежитлові приміщення у встановленому законом порядку за відплатним договором, спірні правовідносини не зачіпають інтересів суспільства, а виникли лише з обставин неналежного виконання обов`язків колишнього ліквідатора ФОП Ринського В.Л. - арбітражного керуючого Шинкарчука А.В. при реалізації майна боржника у цій справі про банкрутство, а тому право на "мирне володіння майном" гр. ОСОБА_1 підлягає захисту на підставі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. ОСОБА_1 була сплачена реальна вартість придбаних нежитлових приміщень, однак в разі витребування від неї майна, вона понесе як збитки у вигляді сплаченої вартості майна, так і втрату самої нерухомості.
Суд звернув увагу на те, що спірні нежитлові приміщення були придбані ОСОБА_1 в 2013 році, тобто 7 років потому, тому у зв`язку зі значним спливом часу повернення своїх коштів ОСОБА_1 буде ускладнено або безрезультатним.
Одночасно, матеріалами справи підтверджено часткове задоволення вимог заставного кредитора за рахунок предмета нерухомості - ПАТ "Укрсоцбанк" в сумі 77 246,40 грн. (квитанція №1-191К від 08.08.2014), однак, вказані кошти не були повернуті у зв`язку з визнанням договору купівлі-продажу недійсним.
Враховуючи, що підстави для задоволення заяви в частині витребування майна відсутні, то, відповідно, суд відмовив і у вимозі про визнання за банкрутом права власності на спірне майно та скасування запису про його реєстрацію за іншою особою, оскільки такі вимоги є похідними від вимоги про витребування майна.
Суд зазначив, що матеріалами справи підтверджується, що покупець спірних нежитлових приміщень ОСОБА_1 є добросовісним набувачем, при цьому в силу статті 12 Цивільного кодексу України добросовісність набувача презюмується.
7. Суд не розглядав заяву Тихонової Л.М. про застосування строку позовної давності, оскільки дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви ліквідатора ФОП Ринського В.Л. арбітражного керуючого Корольова В.В. про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння.
8. Під час розгляду справи, судом першої інстанції встановлено:
8.1. Постановою суду від 20.07.2011 ФОП Ринського В.Л. визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатором боржника арбітражного керуючого Шинкарчука Андрія Володимировича.
8.2. Ухвалою суду від 12.12.2013 звільнено Шинкарчука А.В. від виконання обов`язків ліквідатора ФОП Ринського В.Л. призначено ліквідатором боржника ФОП Ринського В.Л. арбітражного керуючого Капустіна В.В.
8.3. Ухвалою суду від 25.05.2015 звільнено ліквідатора Капустіна В.В. та призначено іншого ліквідатора - арбітражного керуючого Корольова В.В.
8.4. Колишнім ліквідатором ФОП Ринського В.Л. Шинкарчуком А.В. було виявлено майно боржника - нежитлові приміщення 1-го поверху № 1-1-:-1-4 загальною площею 66,9 кв.м. в літ. "А-5", розташованих за адресою: АДРЕСА_2 .
8.5. На підставі Договору іпотеки № 000000013400/S від 19.06.2008 вказане майно банкрутом було передано в іпотеку ПАТ "Укрсоцбанк", яке є кредитором банкрута, вимоги якого забезпечені іпотекою.
8.6. Колишнім ліквідатором ФО П Ринського В.Л. Шинкарчуком А.В. проведено аукціон з продажу майна банкрута, а саме нежитлових приміщень 1-го поверху №1-1-:-1-4 загальною площею 66,9 кв.м в літ. "А-5", розташованих за адресою : АДРЕСА_2
8.7. Відповідно протоколу аукціону № 6 від 26.07.2011 переможцем аукціону став ОСОБА_3, який придбав майно банкрута за 87 780,00 грн.
8.8. 30.07.2011 між ФОП Ринським В.Л. в особі арбітражного керуючого Шинкарчука А.В. та гр. ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень 1-го поверху № 1-1-:-1-4, загальною площею 66,9 кв.м, в літері "А-5", розташованих за адресою: АДРЕСА_2, який посвідчено ПН ХМНО Купровською Я.М., та зареєстровано за № 728.
8.9. 24.11.2011 гр. ОСОБА_3 нежитлові приміщення 1-го поверху № 1-1-:-1-4, в літері "А-5", що розташовані за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 66,9 кв.м були продані гр. ОСОБА_4, що підтверджується нотаріально посвідченим договором купівлі - продажу за реєстровим № 1012.
8.10. 24.07.2013 між гр. ОСОБА_4 та ОСОБА_1 був укладений договір купівлі-продажу (реєстровий № 4709), за умовами якого ОСОБА_4 передав у власність ОСОБА_1, а ОСОБА_1 прийняла у власність нежитлові приміщення 1-го поверху № 1-1-:-1-4, в літері "А-5", що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 . На теперішній час власником спірних приміщень є ОСОБА_1 .
8.11. Ухвалою господарського суду від 29.03.2018 у цій справі визнано недійсним договір купівлі-продажу від 30.07.2011, укладений між ФОП Ринським В.Л. в особі арбітражного керуючого Шинкарчука А.В. та гр. ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Купровською Я.М. в реєстрі за № 728 на підставі протоколу проведення прилюдних торгів № 6 від 26.07.2011 щодо реалізації нежитлових приміщень 1-го поверху № 1-1-:-1-4, в літері "А-5", що розташовані за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 66,9 кв.м.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
9. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 02.09.2021 апеляційну скаргу ліквідатора ФОП Ринського В.Л. арбітражного керуючого Корольова В.В. задоволено частково.
Ухвалу Господарського суду Харківської області від 30.07.2020 у справі №5023/5847/11 скасовано.
Заяву ліквідатора ФОП Ринського В.Л. - арбітражного керуючого Корольова В.В. задоволено частково.
Витребувано від ОСОБА_1 на користь Ринського В.Л. нежитлові приміщення 1-го поверху №1-1-:-1-4 в літ. "А-5", загальною площею 66,9 кв.м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 .
В іншій частині заяви відмовлено.
10. Суд апеляційної інстанції вказав на те, що спірне майно вибуло з володіння боржника поза його волею. ОСОБА_1 є добросовісним набувачем майна. Проте, ОСОБА_1 не обґрунтовано не пропорційність втручання у її право власності щодо спірного майна з наданням відповідних доказів, що дало б підстави для ствердження, що втручання у право власності ОСОБА_1 є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції, що дає підстави повернення майна володільцю шляхом його витребування у ОСОБА_1 як добросовісного набувача в порядку частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України.
11. За висновком суду вимога ліквідатора щодо визнання за Ринським Владиславом Леонідовичем права власності на нежитлові приміщення 1-го поверху № 1-1-:-1-4 в літ. "А-5", загальною площею 66,9 кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_2, є неефективним способом захисту, в зв`язку з чим у задоволенні заяві в цій частині слід відмовити.
12. Суд вказав, що в межах заяви ліквідатора ФОП Ринського В.Л. арбітражного керуючого Корольова В.В. про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння сторонами справи клопотання про застосування строків позовної давності щодо витребування майна, а саме: нежитлових приміщень 1-го поверху № 1-1-:-1-4 в літ. "А-5", загальною площею 66,9 кв.м, розташованих за адресою: АДРЕСА_2, не подавалось, тому підстав для застосування положень статті 257 ЦК України відносно вказаного майна немає.
Цей висновок суду ґрунтується на тому, що предметом цього розгляду є інша заява ліквідатора про витребування іншого майна боржника, ніж зазначено представником Тихонової Л.М. у клопотанні від 15.07.2020.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
13. Не погоджуючись з ухвалою Господарського суду Харківської області від 30.07.2020 та постановою Східного апеляційного господарського суду від 02.09.2021 у справі №5023/5847/11 Тихонова Л.М. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою про скасування оскаржених судових рішень з вимогою ухвали нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви арбітражного керуючого Корольова В.В. у зв`язку з пропуском строку позовної давності.
КАСАЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ У ВЕРХОВНОМУ СУДІ
14. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 5023/5847/11 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Білоус В.В., суддя - Васьковський О.В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи від 18.10.2021.
15. Ухвалою Верховного Суду від 08.11.2021 поновлено та відкрито касаційне провадження, датою проведення судового засідання визначено 07.12.2021.
16. 30.11.2021 до Верховного Суду від ліквідатора ФОП Ринського В.Л. арбітражного керуючого Корольова В.В. надійшов Відзив з запереченнями проти вимог та доводів касаційної скарги.
17. Ухвалою Верховного Суду від 07.12.2021 відкладено розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Харківської області від 30.07.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.09.2021 у справі № 5023/5847/11 на 11.01.2022, про що повідомлено учасників судового процесу.
18. З урахуванням положень Закону України від 30.03.2020 № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" (зі змінами), Верховний Суд дійшов висновку за можливе розглянути справу № 5023/5847/11 у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав.
19. Суд констатує, що до визначеної дати проведення судового засідання (11.01.2022) від учасників справи не надійшло заяв, клопотань пов`язаних з рухом касаційної скарги, в т.ч. про перерву чи відкладення розгляду справи, що унеможливило б розгляд справи у судовому засіданні 11.01.2022.
20. Ліквідатор ФОП Ринського В.Л. арбітражний керуючий Корольов В.В. у засіданні суду 11.01.2022 проти вимог та доводів скаржника (гр. ОСОБА_1 ) заперечив з підстав викладених у Відзиві на касаційну скаргу. Просив Суд постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.09.2021 залишити без змін.
21. Інші учасники провадження у справі у судове засідання повноважених представників не направили.
Про дату, час та місце розгляду касаційної скарги учасники справи були повідомлені належним чином.
Оскільки, явка представників сторін не була визнана обов`язковою, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутністю повноважних представників учасників судового процесу, які не з`явились.
УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи скаржника
( ОСОБА_1 )
22. В обґрунтування вимог касаційної скарги заявниця зазначає про неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду щодо застосування позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку ст. 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16.
23. Скаржник зауважив на тому, що клопотання Тихонової Л.М. про застосування строків позовної давності (загальні) судом першої інстанції не розглядалось за відсутності встановлених фактів порушення. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що заява про застосування строків позовної давності подана зовсім за іншою заявою арбітражного керуючого Корольова В.В. Проте, суд апеляційної інстанції не врахував, що неточності в заяві про застосування строків позовної давності є виключно опискою.
Доводи ліквідатора
(арбітражний керуючий Корольов В.В.)
24. Арбітражний керуючий доводить:
24.1. судом апеляційної інстанції встановлено факт подання заяви про застосування позовної давності;
24.2. з посиланням на статтю 267 ЦК України було досліджено зміст цієї заява;
24.3. встановлено, що заява не стосується предмету цього спору;
24.4. встановлено, що заява про застосування позовної давності щодо позовних вимог, що є предметом розгляду у цій справі відповідачем не подана;
24.5. визнано висновки суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимог про витребування майна неправомірними, а заяву ліквідатора у цій частині обґрунтованою та такої, що підлягає задоволенню.
25. На переконання ліквідатора, висновки апеляційного господарського суду повністю узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду викладеною у постанові від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
26. Відповідно до вимог статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
27. Як вбачається з прохальної частини касаційної скарги скаржник просить Суд:
"Скасувати ухвалу Господарського суду Харківської області від 30.07.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.09.2021 у справі № 5023/5847/11 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви арбітражного керуючого Корольова В.В. про визнання за Ринським В.Л. право власності на нежитлові приміщення 1-го поверху №1-1-:-1-4 в літ. "А-5", загальною площею 66,9 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_2 ; витребування від ОСОБА_1 на користь Ринського В.Л. нежитлові приміщення 1-го поверху №1-1-:-1-4 в літ. "А-5", загальною площею 66,9 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_2 у зв`язку із пропуском строків позовної давності.
28. Як вбачається з матеріалів справи та про це наведено вище (пункти 5, 9 цієї Постанови):
28.1. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 30.07.2020 у цій справі відмовлено у задоволенні заяви ліквідатора ФОП Ринського В.Л. арбітражного керуючого Корольова В.В. про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння.
Суд не розглядав заяву ОСОБА_1 про застосування строку позовної давності, оскільки дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви ліквідатора ФОП Ринського В.Л. арбітражного керуючого Корольова В.В. про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння.
28.2. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 02.09.2021 апеляційну скаргу ліквідатора ФОП Ринського В.Л. арбітражного керуючого Корольова В.В. задоволено частково.
Ухвалу Господарського суду Харківської області від 30.07.2020 у справі №5023/5847/11 скасовано.
Заяву ліквідатора ФОП Ринського В.Л. - арбітражного керуючого Корольова В.В. задоволено частково.
Витребувано від ОСОБА_1 на користь Ринського В.Л. нежитлові приміщення 1-го поверху №1-1-:-1-4 в літ. "А-5", загальною площею 66,9 кв.м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 .
В іншій частині заяви відмовлено.
Суд вказав, що в межах заяви ліквідатора ФОП Ринського В.Л. арбітражного керуючого Корольова В.В. про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння сторонами справи клопотання про застосування строків позовної давності щодо витребування майна, а саме: нежитлових приміщень 1-го поверху № 1-1-:-1-4 в літ. "А-5", загальною площею 66,9 кв.м, розташованих за адресою: АДРЕСА_2, не подавалось, тому підстав для застосування положень статті 257 ЦК України відносно вказаного майна немає.
Цей висновок суду ґрунтується на тому, що предметом цього розгляду є інша заява ліквідатора про витребування іншого майна боржника, ніж зазначено представником Тихонової Л.М. у клопотанні від 15.07.2020.
29. Враховуючи, що постановою суду апеляційної інстанції від 02.09.2021 ухвала місцевого господарського суду від 30.07.2020 скасована повністю та прийнято нове судове рішення, а зміст касаційної скарги не містить обґрунтувань та підстав скасування ухвали суду першої інстанції, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що предметом цього касаційного перегляду може бути виключно постанова Східного апеляційного господарського суду від 02.09.2021 у справі № 5023/5847/11. Саме в цих межах і розглядається касаційна скарга.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
30. За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
31. У рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства", Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
32. Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
33. Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статей 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, ратифікованої Верховною Радою України Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року.
34. У рішенні Конституційного Суду України №15-рп/2004 від 02.11.2004 вказано, верховенство права - це панування права в суспільстві. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
35. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.
36. Правову позицію щодо дотримання справедливості Конституційний Суд України висловив у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 у справі про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора: "Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах."
37. Водночас, як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18)). Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18) та від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).
38. Поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому ефективний засіб - це, зокрема, запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними (рішення ЄСПЛ від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" (Doran v. Ireland)).
39. Ефективність означає як попередження стверджуваного порушення чи його продовження, так і надання відповідного відшкодування за будь-яке порушення, яке вже відбулося (рішення ЄСПЛ від 26.10.2000 у справі "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland)).
40. Предметом цього розгляду є вимоги ліквідатора ФОП Ринського В.Л. арбітражного керуючого Корольова В.В. про визнання за Ринським В.Л. право власності на нежитлові приміщення 1-го поверху № 1-1-:-1-4 в літ. "А-5", загальною площею 66,9 кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та витребування від ОСОБА_1 на користь Ринського В.Л. нежитлові приміщення 1-го поверху №1-1-:-1-4 в літ. "А-5", загальною площею 66,9 кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_2 .
41. Підставою заявлених вимог є визнання недійсним, в межах справи №5023/5847/11 (ухвала суду від 29.03.2018), договору купівлі-продажу, укладеного між ліквідатором ФОП Ринського В.Л. - Шинкарчуком А.В. та ОСОБА_3 (посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Купровською Я.М., зареєстрований в реєстрі за №728) на підставі протоколу проведення прилюдних торгів №6 від 26.07.2011 щодо реалізації нежитлових приміщень 1-го поверху № 1-1-:-1-4 в літ. "А-5", загальною площею 66,9 кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_2 .
На переконання ліквідатора, недійсна угода купівлі-продажу не є і не може бути підставою переходу права власності від банкрута до іншої особи.
42. Враховуючи викладене вище, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що ліквідатором ФОП Ринського В.Л. арбітражним керуючим Корольовим В.В., враховуючи його повноваження та мету ліквідаційної процедури у справі про банкрутство, вірно обрано спосіб захисту як витребування майна з чужого незаконного володіння.
43. Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною 1 статті 388 ЦК України.
44. Такий правовий висновок Великою Палатою Верховного Суду, з посиланням на висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 17.02.2016 у справі N 6-2407цс15 - пункт 58 постанови від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18).
45. В ході розгляду віндикаційного позову позивач має підтвердити право власності на витребуване майно, факт вибуття майна з його володіння, наявність майна у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном. На підтвердження наявності у позивача суб`єктивного права на витребуване майно, позивач повинен надати суду відповідні докази.
46. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача, на підставі частини 1 статті 388 ЦК України, пов`язується з тим, у який спосіб майно вибуло із його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.
47. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.
48. Слід вказати на те, що волею є детерміноване i мотивоване бажання особи досягти поставленої мети. Сама по собі воля не тягне юридичних наслідків для відповідної особи. Волевиявлення - прояв волі особою зовні, завдяки чому воля стає доступною для сприйняття іншими особами.
49. Як про це зазначено вище та встановлено судами першої та апеляційної інстанції, підставою звернення ліквідатора ФОП Ринського В.Л. арбітражного керуючого Корольова В.В. до суду з цим позовом, є факт визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного між ліквідатором ФОП Ринського В.Л. - Шинкарчуком А.В. та ОСОБА_3 (посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Купровською Я.М., зареєстрований в реєстрі за №728) на підставі протоколу проведення прилюдних торгів №6 від 26.07.2011 щодо реалізації нежитлових приміщень 1-го поверху № 1-1-:-1-4 в літ. "А-5", загальною площею 66,9 кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_2.
50. Господарським судом Харківської області під час розгляду заяви ліквідатора ФОП Ринського В.Л. арбітражного керуючого Корольова В.В. про визнання недійсним договору купівлі-продажу (ухвала від 29.03.2018) встановлено, що реалізацію нерухомого майна банкрута ФОП Ринський В.Л. було здійснено ліквідатором Шинкарчуком А.В. не сумлінно та не розумно, без урахування інтересів боржника та його кредиторів, що є порушенням приписів частини 6 статті 3-1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції до 19.01.2013). Умови проведення аукціону не надали можливості здійснити продаж майна на конкурентних засадах.
Вказане встановлено під час апеляційного провадження за цим спором.
51. Проведені з порушенням закону торги в процедурі виконання судового рішення не дають набувачу права посилатися на абсолютну заборону віндикації, встановлену частиною 2 статті 388 ЦК України, адже порушення закону під час проведення торгів в порядку виконання судового рішення є підставою недійсності таких торгів, через що процедура виконання судового рішення вважається такою, що юридично ніколи не існувала й приписи частини 2 статті 388 ЦК України застосуванню не підлягають.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 03.10.2011 у справі 3-98гс11 та підтримана Касаційним господарським судом у складі Верховного суду у постанові від 21.03.2018 у справі № 904/11074/16.
52. Власник з дотриманням вимог статей 387, 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 906/655/18, від 19.06.2019 у справі № 756/13683/16-ц, від 15.05.2019 у справі № 522/7636/14-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).
53. Також Верховний Суд звертає увагу на те, що віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, та з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.
Аналогічний висновок сформульовано в постанові Верховного Суду від 11.11.2021 у справі № 910/8482/18(910/4866/21) та в пункті 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц).
54. Незаконним володільцем може бути і добросовісний, і недобросовісний набувач. Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Недобросовісний набувач, навпаки, на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права. Слід зазначити, що від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку. Від добросовісного - лише в передбачених законом випадках, а саме відповідно до статті 388 ЦК України.
55. Чинне законодавство України не пов`язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності волі у відчужувача за останнім у ланцюгу договорів договором. Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим договором у ланцюгу договорів.
56. У цьому випадку, спірне майно вибуло з володіння ФОП Ринського В.Л. не з його волі, адже було продано з аукціону в процедурі ліквідації в межах справи про банкрутство ФОП Ринського В.Л. у виконання вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції до 19.01.2013).
57. Судами у цій справі встановлено наявність юридичних підстав, з яким закон пов`язує недійсність правочину (договору купівлі-продажу, укладеного між ліквідатором ФОП Ринського В.Л. - Шинкарчуком А.В. та ОСОБА_3 (посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Купровською Я.М., зареєстрований в реєстрі за №728) на підставі протоколу проведення прилюдних торгів №6 від 26.07.2011 щодо реалізації нежитлових приміщень 1-го поверху № 1-1-:-1-4 в літ. "А-5", загальною площею 66,9 кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_2 ).
58. Так, судом апеляційної інстанції встановлено спірне майно вибуло з володіння боржника поза його волею. ОСОБА_1 є добросовісним набувачем майна. Проте, ОСОБА_1 не обґрунтовано не пропорційність втручання у її право власності щодо спірного майна з наданням відповідних доказів, що дало б підстави для ствердження, що втручання у право власності Тихонової Л.М. є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції або національного законодавства.
59. Враховуючи викладене вище та встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду, що у цій справі не вбачається порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР.
60. Верховний Суд зауважує на тому, що зі змісту позовної заяви вбачається, що ліквідатором поряд із віндикаційною вимогою (стаття 388 ЦК України) також заявлено вимогу про визнання права власності на спірні об`єкти нерухомості (стаття 392 цього Кодексу).
61. Положеннями статті 392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
62. Верховний Суд ураховує, що віндикаційний позов та позов про визнання права власності очевидно спрямовані на захист права власності позивача. При цьому захист від віндикаційного позову може як не ґрунтуватися на невизнанням чи оспорюванням відповідачем права власності позивача, так і ґрунтуватися на такому невизнанні чи оспорюванні. В останньому випадку об`єднання в одному позові вимог про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння не можна виключати. Однак у всякому випадку такі вимоги повинні бути пов`язані між собою підставою виникнення, предметом (стосуватися одного й того ж самого майна) тощо.
Аналогічну позицію щодо можливості об`єднання зазначених позовних вимог викладено в постановах Верховного Суду від 31.10.2019 у справі № 922/1359/19, від 11.11.2021 у справі № 910/8482/18 (910/4866/21).
63. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними (такий висновок про застосування норм права викладений в постановах Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 30.06.2020 у справі №19/028-10/13).
64. Висновок суду апеляційної інстанції, що, у цьому випадку, вимога ліквідатора щодо визнання за Ринським В.Л. права власності на нежитлові приміщення 1-го поверху № 1-1, 1-4 в літ. А-5, загальною площею 66,9 кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_2, є неефективним способом захисту, в зв`язку з чим у задоволенні заяві в цій частині слід відмовити, відповідає судовій практиці та правовим висновкам Верховного Суду.
65. Водночас, можливість судового захисту суб`єктивного права особи в разі його порушення, визнання або оспорювання, серед іншого, обумовлена строком, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу - позовною давністю (стаття 256 ЦК України).
66. Відповідно до положень статей 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
67. Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.
68. Для обчислення позовної давності застосовують загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252-255 ЦК України.
69. Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
70. Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).
71. Як про це вірно вказано судом апеляційної інстанції, що підтверджується позицію Великої Палати Верховного Суду у постановах від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 07.11.2018 у справі № 372/1036/15-ц, від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, від 05.12.2018 у справі № 522/2201/15-ц та позицію Касаційного господарського суду у постановах від 28.11.2018 у справі № 911/926/17, від 23.01.2019 у справі № 916/2130/15, від 23.01.2019 у справі № 910/2868/16, до позовних вимог про визнання недійсними договорів та витребування майна на підставі статей 203, 215, 387, 388 ЦК України застосовується загальна позовна давність у три роки.
72. Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).
73. Судом апеляційної інстанції встановлено, що 15.07.2020 представником ОСОБА_5 подано до суду клопотання про застосування строків позовної давності (вх. № 16257), зі змісту якого вбачається, що 09.08.2016 ліквідатором банкрута арбітражним керуючим Корольовим В.В. подано до Господарського суду Харківської області заяву (вх. № 26308) про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння, в якій ліквідатор просив суд визнати за ФОП Ринським В.Л. право власності на нежитлові приміщення 1-го поверху №47-1, 47-2, 47-3 в літ.А-5, загальною площею 80,1 кв.м; витребувати на користь ФОП Ринського В.Л. нежитлові приміщення 1-го поверху №47-1, 47-2, 47-3 в літ.А-5, загальною площею 80,1 кв.м. Під час розгляду заяви просив врахувати, що арбітражним керуючим порушені строки позовної давності щодо звернення із вказаними вимогами (арк. справи 57 том 18).
74. Судом апеляційної інстанції встановлено, що предметом судового розгляду є заява ліквідатора фізичної особи - підприємця Ринського В.Л. - арбітражного керуючого Корольова В.В. (вх .№ 15949 від 04.06.2018), в якій він просив суд: визнати за Ринським В.Л. право власності на нежитлові приміщення 1-го поверху № 1-1, 1-4 в літ. А-5, загальною площею 66,9 кв.м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 та витребувати їх від ОСОБА_1 на користь Ринського Владислава Леонідовича .
75. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду, що в межах заяви ліквідатора ФОП Ринського В.Л. арбітражного керуючого Корольова В.В. про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння (вх. № 15949 від 04.06.2018) сторонами справи клопотання про застосування строків позовної давності щодо витребування майна, а саме: нежитлових приміщень 1-го поверху № 1-1, 1-4 в літ. А-5, загальною площею 66,9 кв.м, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 - не подавалось, тому підстав для застосування положень статті 257 ЦК України відносно вказаного майна немає.