ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 січня 2022 року
м. Київ
cправа № 921/27/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
О. О. Мамалуй - головуючий, О. М. Баранець, В. І. Студенець
за участю секретаря судового засідання - В.В. Шпорт,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги приватного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Тернопільгаз", дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 18.10.2021
у складі колегії суддів: О. В. Зварич - головуючий, С. М. Бойко, В. М. Гриців
та на рішення Господарського суду Тернопільської області від 31.05.2021
суддя: Ю. О. Чопко
за позовом дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"
до приватного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Тернопільгаз"
про стягнення 3 418 848, 33 грн інфляційних втрат та трьох відсотків річних
за участю представників учасників:
позивача: В. М. Міненко
відповідача: М. В. Ловчук
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовних вимог
Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі - ДП "Газ України" НАК "Нафтогаз України", позивач) звернулась до суду з позовною заявою про стягнення з приватного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Тернопільгаз" (далі - ПрАТ "Тернопільгаз", відповідач): 1 810 012,53 грн - інфляційних за період з січня 2018 по грудень 2019 року, в тому числі за 2018 рік - 1 330 913,65 грн, за 2019 рік - 479 098,88 грн; 54 300,38 грн - 3 % річних за період з 01.01.2018 по 31.12.2019; 1 112 803,13 грн - сума, на яку збільшився борг, встановлений постановою Львівського апеляційного господарського суду від 06.12.2017 у справі № 921/412/17-г/7, внаслідок інфляційних процесів за період з січня по листопад 2018 року; 441 732,29 грн - 3% річних, що належать до стягнення з 01.01.2018 по 29.11.2018, нараховані на суму боргу, встановлену постановою Львівського апеляційного господарського суду від 06.12.2017 у справі № 921/412/17-г/7.
Позов мотивовано невиконанням відповідачем умов договору від 20.12.2010 №06/10-1998, мирової угоди, затвердженої ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 13.02.2013 у справі № 5/27/5022-595/2012, постанови Львівського апеляційного господарського суду від 06.12.2017 у справі № 921/412/17-г/7.
2. Короткий зміст рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття
Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 31.05.2021 у справі №921/27/21, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 18.10.2021, частково задоволено позовні вимоги ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України". Присуджено до стягнення з ПрАТ "Тернопільгаз" на користь ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" 1 810 012,53 грн інфляційних втрат і 54 300,38 грн 3% річних. Відмовлено в задоволенні позову в частині стягнення 1 112 803,13 грн інфляційних втрат і 441 732,29 грн 3% річних.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат і 3% річних за період з січня 2018 року по грудень 2019 року вказав на те, що зобов`язання, що виникли з укладеної між сторонами мирової угоди є цивільними зобов`язаннями та джерелом цивільних прав і обов`язків, тому за невиконання цих зобов`язань настає відповідальність, передбачена ст. 625 Цивільного кодексу України, зокрема, у вигляді нарахування інфляційних втрат і 3% річних.
Судом першої інстанції взято до уваги постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.12.2017 у справі № 921/412/17-г/7, в якій стягнення проводилось між тими ж сторонами за тією ж мировою угодою, за інший період.
Відмовляючи у стягненні інфляційних у розмірі 1 112 803,13 грн та 3% річних у розмірі 441 732,29 грн, нарахованих на суму інфляційних втрат та 3% річних, суд першої інстанції вказав на те, що з моменту укладення між сторонами мирової угоди протягом 8 років відповідач дотримувався графіку погашення заборгованості на умовах мирової угоди, відповідачем сплачено суму основного боргу в розмірі 19 256 018,00 грн, 2 391 692,00 грн пені, 17 354 002,00 грн інфляційних і 3 175 469,00 грн - 3% річних. Оскільки сплачені нарахування набагато перевищують суму основного боргу, суд першої інстанції вказав на те, що компенсаційну функцію інфляційних і 3 % річних треба вважати виконаною.
Суд апеляційної інстанції вказав на те, що мирова угода на стадії виконання судового рішення, не може вважатись правочином у цивільно-правовому розумінні, а є процесуальним актом, в якому встановлюється інший спосіб та порядок виконання судового рішення. Умовами мирової угоди передбачено обов`язок відповідача сплачувати інфляційні нарахування, виходячи з визначеної в угоді суми основного боргу, який виник внаслідок невиконання відповідачем зобов`язань за договором купівлі-продажу природного газу № 06/10-1998 від 20.12.2010 і такий обов`язок підтверджено укладеною мировою угодою зі встановленим в ній відповідним графіком погашення заборгованості та необхідністю здійснювати таке нарахування на момент сплати чергового платежу. Однак, як встановлено судом, відповідач належним чином не виконував передбаченого умовами мирової угоди обов`язку сплачувати інфляційні нарахування.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, приватне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Тернопільгаз" звернулось з касаційною скаргою, в якій просить Суд скасувати рішення Господарського суду Тернопільської області від 31.05.2021, постанову Західного апеляційного господарського суду від 18.10.2021 у справі №921/27/21 в частині стягнення з ПрАТ "Тернопільгаз" 1 810 012,53 грн інфляційних втрат, 54 300,38 грн 3% річних та прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Підставою касаційного оскарження судових рішень відповідач вказує п. 3 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах в частині застосування ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у випадку виконання боржником умов мирової угоди).
Відповідач вказує на те, що затверджена судом мирова угода на стадії виконання судового рішення, яким вирішено справу по суті, є процесуальним актом, яким надано відповідачу розстрочку виконання рішення суду. Невиконання грошового зобов`язання за наявності судового рішення та ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка передбачає його виконання частинами, не призводить до наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, за період належного виконання затвердженої мирової угоди.
Також відповідач наголошує на тому, що сума штрафних та фінансових санкцій склала понад 22 921 163,00 грн, при тому що сума основного боргу, яка сплачена згідно з графіком погашення заборгованості відповідно до мирової угоди становить 19 256 018,00 грн, тому інфляційні та 3 % річних не несуть компенсаційний характер, а є джерелом невиправданого прибутку позивача.
Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулась з касаційною скаргою, в якій просить Суд скасувати рішення Господарського суду Тернопільської області від 31.05.2021, постанову Західного апеляційного господарського суду від 18.10.2021 у справі №921/27/21 в частині відмови в задоволенні позовних вимог, щодо стягнення інфляційних втрат у розмірі 1 112 803,13 грн та 3% річних у розмірі 441 732, 29 та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача.
З касаційної скарги вбачається, що скарга подається на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Позивач вказує на те, що постановою Львівського апеляційного господарського суду від 06.12.2017 у справі № 921/412/17-г/7, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 15.05.2018, присуджено до стягнення з відповідача інфляційні та 3% річних, нарахованих за прострочення виконання грошового зобов`язання з оплати за газ відповідно до договору від 20.12.2010 № 06/10-1998, а не за рішенням суду чи мировою угодою, тому інфляційні і 3% річних встановлені судовим рішенням є складовою частиною боргу, тобто грошовим зобов`язанням, яке відповідачем виконане, але з прострочкою у зв`язку з чим позивач реалізував своє право на стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних.
Позивач посилається на постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19, відповідно до якої
у кредитора згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу. Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення.
4. Позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу позивача відповідач просить відмовити позивачу в задоволенні касаційної скарги, а судові рішення в частині відмови в позові - залишити без змін.
5. Обставини справи, встановлені господарськими судами попередніх інстанцій
20 грудня 2010 року, з урахуванням додаткових угод, між Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі - продавець) та Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Тернопільгаз" (далі - покупець) укладено договір на купівлю-продаж природного газу № 06/10-1998, згідно з яким продавець зобов`язався передати у власність покупцю у 2011 році природний газ власного видобутку, а покупець зобов`язався прийняти та оплатити газ на умовах цього договору.
Сторони в пункті 11.1 договору погодили, що даний договір набув чинності з дати його укладення і діє в частині реалізації газу з 01 січня 2011 року до 31 грудня 2011 року, а в частині проведення розрахунків за газ - до повного погашення заборгованості.
Господарським судом Тернопільської області при розгляді справи №5/27/5022-595/2012 встановлено, що Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Тернопільгаз" взяті на себе зобов`язання за договором на купівлю-продаж природного газу №06/10-1998 щодо оплати вартості природного газу в строки, обумовлені в договорі, виконав несвоєчасно і не в повному обсязі, у зв`язку з чим виникла заборгованість в сумі 31 653 730,28 грн.
Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 23.10.2012 присуджено до стягнення на користь ДП "Газ України" НАК "Нафтогаз України" з ПАТ "Тернопільгаз" 31 653 730,28 грн основного боргу, 2 391 692,55 грн пені, 1 162 097,36 грн інфляційних втрат, 1 228 912,59 грн 3% річних та 64 380,00 грн судового збору.
У процесі виконання рішення Господарського суду Тернопільської області від 23.10.2012 у справі №5/27/5022-595/2012 між сторонами укладено мирову угоду, яка затверджена ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 13.02.2013.
У пункті 4.1 мирової угоди сторони визначили, що боржник зобов`язується сплатити у повному обсязі суму 36 436 432,78 грн шляхом сплати зобов`язання частинами відповідно до графіку погашення заборгованості, зазначеного в мировій угоді.
Відповідно до п. 4.2. мирової угоди оплату штрафних та фінансових санкцій в розмірі 4 782 702,50 грн ПАТ "Тернопільгаз" здійснює протягом перших двох місяців дії мирової угоди, а суму основного боргу в розмірі 31 653 730,28 грн - рівними частинами щомісяця.
У пункті 4.3 мирової угоди сторони дійшли згоди, що основний борг у розмірі 31 653 730,28 грн підлягає індексації на індекс інфляції згідно з офіційним повідомленням Державного комітету статистики України в офіційному друкованому виданні. Боржник зобов`язався щорічно до 20 січня кожного року дії угоди сплатити на користь стягувача суму, на яку збільшилась заборгованість внаслідок інфляційних процесів за рік.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 06.12.2017 у справі №921/412/17-г/7, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 15.05.2018, стягнуто з ПАТ "Тернопільгаз" на користь ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" 16 474 432,74 грн інфляційних втрат за зобов`язаннями, що виникли на підставі договору № 06/110-1998, розраховані за період червень 2014 року - квітень 2017 року та 1 946 556,69 грн 3% річних, розрахованих від суми основного боргу, що виник на підставі договору № 06/110-1998 за період з 29.06.2014 по 26.04.2017, включно.
6. Норми права та мотиви, з яких виходить Верховний Суд при прийнятті постанови
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Приватне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Тернопільгаз", звертаючись з касаційною скаргою, просить Суд скасувати рішення Господарського суду Тернопільської області від 31.05.2021, постанову Західного апеляційного господарського суду від 18.10.2021 у справі №921/27/21 в частині стягнення з ПрАТ "Тернопільгаз" 1 810 012,53 грн інфляційних втрат, 54 300,38 грн 3% річних та прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Тобто відповідачем оскаржуються судові рішення лише в частині стягнення з ПрАТ "Тернопільгаз" 1 810 012,53 грн інфляційних втрат, 54 300,38 грн 3% річних.
Підставою касаційного оскарження судових рішень відповідач вказує п. 3 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у випадку виконання боржником умов мирової угоди).
Питання права касаційного оскарження урегульовано ст. 287 ГПК України, ч. 2 якої встановлено підстави касаційного оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених цією процесуальною нормою.
Такі процесуальні обмеження щодо касаційного оскарження судових рішень не суперечать положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України застосовується судами України як частина національного законодавства, і відповідають практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується судами як джерело права.
Відповідно до практики ЄСПЛ право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
Умови прийнятності касаційної скарги за змістом норм законодавства можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19.12.1997).
Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту.
Так, однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
З огляду на зміст оскаржуваних судових рішень судів попередніх інстанцій при вирішенні спору щодо наявності/відсутності підстав для стягнення з відповідача інфляційних та 3% річних, нарахованих на суму боргу, що виник на підставі договору купівлі-продажу природного газу № 06/10-1998 від 20.12.2010 та встановлений в судовому рішенні, суди дійшли висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача інфляційних та 3% річних з огляду на те, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми. Якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що мирова угода на стадії виконання судового рішення є процесуальним актом, в якому встановлюється інший спосіб та порядок виконання судового рішення.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що мирова угода, укладена між сторонами у справі та затверджена ухвалою суду, виконується відповідачем шляхом проведення часткової оплати суми основного боргу. При цьому, умовами мирової угоди передбачено обов`язок відповідача сплачувати інфляційні нарахування, виходячи з визначеної в угоді суми основного боргу, який виник внаслідок невиконання відповідачем зобов`язань за договором купівлю-продаж природного газу № 06/10-1998 від 20.12.2010 і такий обов`язок підтверджено укладеною мировою угодою зі встановленим в ній відповідним графіком погашення заборгованості та необхідністю здійснювати таке нарахування на момент сплати чергового платежу. Однак, як встановлено судами, відповідач не виконував передбаченого умовами мирової угоди обов`язку сплачувати інфляційні нарахування.
Крім того, суд першої інстанції в рішенні посилається на правову позицію, викладену в постанові Львівського апеляційного господарського суду від 06.12.2017 у справі №921/412/17-г/7, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 15.05.2018.
Верховний Суд, залишаючи без змін постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.12.2017 у справі №921/412/17-г/7 про стягнення з ПАТ "Тернопільгаз" інфляційних нарахувань та 3% річних, вказав на те, що мирова угода на стадії виконання судового рішення є процесуальним актом, в якому встановлюється інший спосіб та порядок виконання судового рішення, стаття 625 Цивільного кодексу України поширюється на грошове зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі.
Верховний Суд, з огляду на суб`єктний склад, підстави та предмети позовів у зазначеній справі і у справі №921/27/21, що розглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, а також їх правове регулювання, дійшов висновку, що правовідносини у зазначених справах є подібними.
З урахуванням наведеного, Верховний Суд вважає за необхідне закрити касаційне провадження у справі № 921/27/21 за касаційною скаргою приватного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Тернопільгаз" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 18.10.2021 та рішення Господарського суду Тернопільської області від 31.05.2021, з підстави, передбаченої п. 4 ч. 1 ст. 296 ГПК України, оскільки після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд, зокрема у постанові від 15.05.2018 у справі №921/412/17-г/7 вже викладав висновок щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі ПрАТ "Тернопільгаз", отже, обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися. Відповідач в касаційній скарзі не зазначає інших підстав для касаційного оскарження та іншими підставами ухвала Верховного Суду від 08.12.2021 про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ПрАТ "Тернопільгаз" у справі № 921/27/21 не мотивована.
Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" в касаційній скарзі просить Суд скасувати рішення Господарського суду Тернопільської області від 31.05.2021, постанову Західного апеляційного господарського суду від 18.10.2021 у справі №921/27/21 в частині відмови в задоволенні позовних вимог, щодо стягнення інфляційних втрат у розмірі 1 112 803,13 грн та 3% річних у розмірі 441 732, 29 та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача.
З касаційної скарги вбачається, що скарга подається на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
Позивач посилається на постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19, від 05.07.2019 у справі №905/600/19.
Тобто Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" оскаржує судові рішення лише в частині відмови в задоволенні позову про стягнення з ПрАТ "Тернопільгаз" 1 112 803,13 грн інфляційних втрат, 441 732,29 грн 3% річних.
Суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позову вказав на те, що сплачені відповідачем нараховані інфляційні та 3% річних набагато перевищують суму основного боргу, а тому компенсаційну функцію інфляційних і 3% річних треба вважати виконаною.
Суд першої інстанції зазначає, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її комплексний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.
Крім того, місцевий господарський суд зазначає, що з моменту укладення між сторонами мирової угоди протягом 8 років ПрАТ "Тернопільгаз" сплачено суму основного боргу - 19 256 018,00 грн. В той же час, на користь позивача сплачено 2 391 692,00 грн пені, 17 354 002,00 грн інфляційних і 3 175 469,00 грн 3% річних, всього 22 921 163,00 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові 07.04.2020 у справі №910/4590/19 зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги.
Як зазначалося вище, постановою Львівського апеляційного господарського суду від 06.12.2017 у справі №921/412/17-г/7, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 15.05.2018, стягнуто з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Тернопільгаз" на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 16 474 432,74 грн інфляційних втрат за зобов`язаннями, що виникли на підставі договору купівлі-продажу природного газу № 06/110-1998, розраховані за період червень 2014 року - квітень 2017 року, та 1 946 556,69 грн 3% річних, розрахованих від сум основного боргу, що виникли на підставі договору купівлі-продажу природного газу № 06/110-1998 за період з 29.06.2014 року по 26.04.2017 року включно.
Крім того, рішенням Господарського суду Тернопільської області від 31.05.2021 у даній справі, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 18.10.2021, стягнуто з ПрАТ "Тернопільгаз" на користь ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" 1 810 012,53 грн інфляційних втрат і 54 300,38 грн 3% річних за період січень 2018 року - грудень 2019 року.
У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 викладений правовий висновок про те, що при розрахунку "інфляційних втрат" у зв`язку з простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин за аналогією закону підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України від 27.07.2007 №265, а також визначений порядок нарахування інфляційних втрат у випадку часткового помісячного погашення суми основного боргу.
Також об`єднана палата вказала про те, що при зменшенні суми боргу, внаслідок часткового виконання зобов`язання боржником, сума погашення має відніматися не від основного боргу, який існував на початок розрахункового місяця, а від суми основного боргу, помноженої на індекс інфляції у цьому місяці (фактичної вартості грошей на кінець розрахункового місяця з урахуванням інфляційних процесів). А подальший розрахунок інфляційних збитків здійснюється з урахуванням саме проіндексованого залишку основного боргу за попередній місяць у тій же послідовності (шляхом перемножування на індекс інфляції за наступний місяць та віднімання конкретної суми погашення боргу у новому розрахунковому місяці).
У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 викладений правовий висновок про те, що нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Також об`єднана палата вказала про те, що розстрочення або відстрочення виконання судового рішення не змінює цивільне або господарське зобов`язання, у тому числі і в частині строків його виконання. Розстрочення або відстрочення лише унеможливлює примусове виконання судового рішення до спливу строків, визначених судом.
Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду роз`яснено методику розрахунку інфляційних втрат та здійснено власний розрахунок інфляційних.
Судові рішення судів попередніх інстанцій у справі, що розглядається, не суперечать висновкам викладеним у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19, від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.
Доводи позивача щодо порушення безперервної послідовності перемноження індексів інфляції відхиляються Верховним Судом, оскільки зазначена послідовність стосується обрахунку інфляційних збитків з урахуванням проіндексованого залишку саме основного боргу.
Натомість позивач просить стягнути інфляційні та 3% річних, нараховані не на суму основного боргу, а на добуток отриманий шляхом додавання суми інфляційних та суми 3% річних, присуджених до стягнення з відповідача постановою Львівського апеляційного господарського суду від 06.12.2017 у справі №921/412/17-г/7, що не передбачено положеннями ст. 625 Цивільного кодексу України.
З огляду на зазначене, підстава касаційного оскарження п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України не підтвердилась. Позивач у касаційній скарзі не зазначає інших підстав для касаційного оскарження та іншими підставами ухвала Верховного Суду від 08.12.2021 про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ДК "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" у справі № 921/27/21 не мотивована.