ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 січня 2022 року
м. Київ
cправа № 910/17650/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,
представники учасників справи:
позивача - Візор О. М.,
відповідачів - Ольшевський І. П.,
третіх осіб - Швед А. О., Гниденко М. Й.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Київської міської ради
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2021 (судді: Скрипка І. М. - головуючий, Тищенко А. І., Михальська Ю. Б.) і рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2020 (суддя Маринченко Я. В.) у справі
за позовом Київської міської ради
до приватного нотаріуса Загвоздіної Альони Миколаївни, Приватного акціонерного товариства "Київський річковий порт", державного реєстратора Комунального підприємства "Результат" м. Київ Синявського Володимира Володимировича, приватного нотаріуса Терехової Катерини Іванівни, Товариства з обмеженою відповідальністю "Монетак" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Бліц-А",
треті особи: Подільська районна в місті Києві державна адміністрація, Державна податкова інспекція у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві, Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Подільського району м. Києва", ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12,
про скасування рішень в державному реєстрі речових прав,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. У грудні 2019 року Київська міська рада звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до приватного нотаріуса Загвоздіної А. М., Приватного акціонерного товариства "Київський річковий порт" (далі - ПрАТ "Київський річковий порт"), державного реєстратора Комунального підприємства "Результат" м. Київ (далі - КП "Результат") Синявського В. В., приватного нотаріуса Терехової К. І., Товариства з обмеженою відповідальністю "Монетак" (далі - ТОВ "Монетак") та Товариства з обмеженою відповідальністю "Бліц-А" (далі - ТОВ "Бліц-А"), треті особи: Подільська районна в місті Києві державна адміністрація (далі - Подільська РДА), Державна податкова інспекція у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - ДПІ), Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Подільського району м. Києва" (далі - КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Подільського району м. Києва"), ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_13, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, про скасування рішень державних реєстраторів у Державному реєстрі речових прав, а саме записів державних реєстраторів:
- приватного нотаріуса Загвоздіної А. М. щодо внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, про право власності ПрАТ "Київський річковий порт" на гуртожиток, об`єкт житлової нерухомості загальною площею 3573,2 м2 за адресою: м. Київ, вул. Турівська, 12, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 996670180385, номер запису про право власності 15844453 від 10.08.2016;
- державного реєстратора КП "Результат" м. Київ - Синявського В. В. щодо внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про право власності ПрАТ "Київський річковий порт" на об`єкт нерухомого майна - групу приміщень гуртожитку (літ. "А2"), об`єкт житлової нерухомості площею 1250,5 м2 на вул. Турівській, 12, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1827959080000, номер запису про право власності 31518726 від 10.05.2019;
- державного реєстратора КП "Результат" м. Київ - Синявського В. В. щодо внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про право власності ПрАТ "Київський річковий порт" на об`єкт нерухомого майна - групу приміщень гуртожитку (літ. "А"), об`єкт житлової нерухомості площею 1068,5 м2 на вул. Турівській, 12, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1828002580000, номер запису про право власності 31519630 від 10.05.2019;
- державного реєстратора КП "Результат" м. Київ - Синявського В. В. щодо внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про право власності ПрАТ "Київський річковий порт" на об`єкт нерухомого майна - групу нежитлових адміністративних приміщень (літ.А), об`єкт нежитлової нерухомості площею 1254,2 м2, по вул. Турівській, 12, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1828029280000, номер запису про право власності 31520168 від 10.05.2019;
- приватного нотаріуса Терехової К. І. щодо внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про право власності ТОВ "Монетак" на об`єкт нерухомого майна - групу нежитлових адміністративних приміщень (літ. "А1"), об`єкт нежитлової нерухомості площею 1254,2 м2 на вул. Турівській, 12, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1828029280000, номер запису про право власності 32273995 від 04.07.2019;
- приватного нотаріуса Терехової К. І. щодо внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, про право власності ТОВ "Бліц-А" на об`єкт нерухомого майна - групу нежитлових адміністративних приміщень (літ. "А"), об`єкт нежитлової нерухомості площею 1068,5 м2, по вул. Турівській, 12, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1828029280000, номер запису про право власності 32273329 від 04.07.2019.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний об`єкт було передано та згідно з відповідними рішеннями уповноваженого органу у 2000 році прийнято до комунальної власності будівлю гуртожитку на вул. Турівській, 12 у м. Києві, статус якого в подальшому було змінено та надано статус житлового будинку із загальними квартирами.
Позивач зазначав, що звернувся до суду з метою захисту права власності відповідної територіальної громади з позовом про скасування рішень державних реєстраторів, які суперечать вимогам законодавства та внаслідок прийняття яких порушено майнові права позивача та незаконно відчужено об`єкт житлової нерухомості загальною площею 3573,2 м2, за адресою: м. Київ, вул. Турівська, 12.
1.3. У відзиві на позовну заяву ПрАТ "Київський річковий порт", заперечуючи проти її задоволення, зазначав про безпідставність доводів позивача стосовно того, що оспорювані рішення державних реєстраторів суперечать вимогам законодавства, оскільки на час здійснення реєстраційних дій були надані необхідні документи на об`єкт. При цьому Київська міська рада не має прав на спірний об`єкт, оскільки не мала права приймати цей об`єкт (гуртожиток) від ПрАТ "Київський річковий порт" безоплатно та включати його до переліку об`єктів комунальної власності і, відповідно, розпоряджатись цим об`єктом нерухомості, а тому дії позивача щодо розпорядження майном є незаконними, а посилання на цю обставину безпідставними.
Відповідач вказував на безпідставність посилань позивача на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва у справі № 826/16904/14, оскільки під час розгляду адміністративної справи не було встановлено жодних обставин, які мають значення для вирішення спору у цій господарській справі.
Крім того, ПрАТ "Київський річковий порт" вважав, що позивач пропустив позовну давність щодо позовної вимоги про скасування рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Загвоздіної А. М. щодо внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно прав власності ПрАТ "Київський річковий порт" на гуртожиток, об`єкт житлової нерухомості загальною площею 3573,2 м2 за адресою: м. Київ, вул. Турівська, 12, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 996670180385, номер запису про право власності 15844453 від 10.08.2016, а тому інші позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, оскільки є похідними від цієї позовної вимоги, що є наслідком відмови у задоволені позову в повному обсязі.
1.4. Подільська РДА в поясненнях підтримала позовні вимоги, зазначаючи, що станом на 10.08.2016 власником нерухомого майна (гуртожитку) була територіальна громада м. Києва в особі Київської міської ради, а тому державним реєстратором - приватним нотаріусом Загвоздіною А. М. оспорюваним рішенням від 10.08.2016 визнано неіснуючий факт - право власності ПрАТ "Київський річковий порт" об`єкт житлової нерухомості, розташований за адресою: м. Києві, вул. Турівська, 12.
1.5. КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Подільського району м. Києва" у поясненнях на позовну заяву просило її задовольнити, акцентуючи увагу на порушенні рішенням державного реєстратора - приватного нотаріуса Загвоздіною А. М. майнових прав територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради шляхом відчуження гуртожитку, розташованого за адресою: м. Києві, вул. Турівська, 12.
1.6. ОСОБА_12, підтримуючи позовні вимоги, просила їх задовольнити, також вказуючи на порушення вимог законодавства під час здійснення реєстраційних дій про державну реєстрацію права власності, внаслідок яких ПрАТ "Київський річковий порт" набуло право власності на житловий будинок загальною площею 3573,2 м2 на вул. Туревській, 12 в м. Києві.
2. Короткий зміст судових рішень у справі
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.11.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2021, у задоволенні позову відмовлено.
2.2. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про недоведеність позивачем факту набуття територіальною громадою м. Києва, від імені якої діє Київська міська рада, права комунальної власності на гуртожиток, об`єкт житлової нерухомості, загальною площею 3573,2 м2, за адресою: м. Київ, вул. Турівська, 12, зазначивши, що включення спірного гуртожитку Київською міською радою до переліку об`єктів комунальної власності є неправомірним, що встановлено судовими рішеннями у справі № 910/3425/18.
Отже, суди виходили з того, що спірні рішення державних реєстраторів про державну реєстрацію права власності на спірний об`єкт нерухомого майна жодним чином не порушують прав та законних інтересів територіальної громади в особі Київської міської ради, а тому відсутні правові підстави для задоволення позову.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду міста Києва від 26.11.2020 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2021, Київська міська рада у касаційній скарзі просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження судових рішень посиланням на пункти 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме неврахування судами висновку, викладеного у постанові Верховного Суду, та відсутністю висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Так, скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, а саме статей 13, 86, частини 1 статті 236 Господарського процесуального кодексу України щодо повного та всебічного дослідження обставин, доказів та аргументів сторін, що мають значення для правильного розгляду позовних вимог і на сьогодні відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах, а саме у правовідносинах у сфері оформлення згоди на безоплатне прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Києва шляхом волевиявлення сторін у виді листа.
Скаржник вважає, що судом помилково кваліфіковано лист від 12.12.2000 № 01-29-454 ВАТ "Київський річковий порт" як односторонній правочин (одностороння угода), оскільки відповідно до статті 41 Цивільного кодексу УРСР (у редакції, чинній на час оформлення цього листа) не всі листи за своїм змістом є односторонніми правочинами (угодами).
Заявник касаційної скарги також вважає, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме у правовідносинах щодо того, що відсутність державної реєстрації не свідчить про відсутність права комунальної власності.
Київська міська рада зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, посилаючись лише на обставини у справі № 910/3425/18 за позовом ПрАТ "Київський річковий порт" про визнання незаконними та скасування рішень Київської міської ради від 21.12.2000 № 139/1116 "Про згоду на безоплатне прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Києва гуртожитку по вул. Турівській, 12 у м. Києві" та позиції № 265 таблиці № 7 додатку № 7 до рішення Київської міської ради від 02.12.2010 № 284/5096 "Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва".
Так, на думку Київської міської ради, суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування правової позиції, викладеної у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03.06.2020 у справі № 295/1204/17, яка аналогічна правовій позиції, викладеній у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 911/1603/19, стосовно того, що відсутність державної реєстрації не свідчить про відсутність права комунальної власності.
3.2. Подільська РДА просить задовольнити касаційну скаргу з підстав, аналогічних доводам касаційної скарги.
3.3. ПрАТ "Київський річковий порт" у відзиві на касаційну скаргу просить касаційне провадження у справі закрити на підставі пунктів 4, 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України, а у разі відсутності підстав для закриття провадження у справі - судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення, акцентуючи увагу на наявності судових рішень у справах № 910/3425/18 та № 910/18283/17, в яких встановлено обставини, якими спростовуються доводи Київської міської ради, що свідчить про безпідставність вимог позивача.
4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду
4.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутніх у судовому засіданні представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково з огляду на таке.
4.2. Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.
За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду, після подання касаційної скарги.
З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції не приймає і не розглядає доводи скаржника, пов`язані з переоцінкою доказів та встановленням обставин справи.
4.3. Суди під час нового розгляду справи установили такі обставини:
- 10.08.2016 держаним реєстратором - приватним нотаріусом Загвоздіною А. М. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено дані про право власності Публічного акціонерного товариства (далі - ПАТ) "Київський річковий порт" на гуртожиток, об`єкт житлової нерухомості загальною площею 3573,2 м2, за адресою: м. Києві, вул. Турівська, 12, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 996670180385, номер запису про право власності 15844453; форма власності - приватна; власник - ПАТ "Київський річковий порт" (на сьогодні - ПрАТ "Київський річковий порт");
- реєстрацію права власності на об`єкт здійснено на підставі свідоцтва про право власності від 11.06.1997 серії ЖБ №010000532, яке видане на підставі наказу Фонду державного майна України від 27.05.1997 № 207-В "Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна". На зворотній стороні свідоцтва про право власності від 11.06.1997 міститься відмітка Бюро технічної інвентаризації м. Києва Київської міської ради народних депутатів від 18.06.1997 про те, що домоволодіння № 12 на вул. Турівській у м. Києві зареєстровано в Київському міському бюро технічної інвентаризації на праві приватної власності за Відкритим акціонерним товариством (далі - ВАТ) "Київський річковий порт" (на сьогодні - ПрАТ "Київський річковий порт");
- 12.12.2000 у листі № 01-29-454 ВАТ "Київський річковий порт" в особі голови правління не заперечувало щодо передачі будівлі на вул. Турівській, 12 у м. Києві в комунальну власність територіальної громади міста Києва;
- 21.12.2000 Київська міська рада на підставі зазначеного листа товариства від 12.12.2000 № 01-29-454 прийняла рішення № 139/1116 "Про згоду на безоплатне прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Києва гуртожитку по вул. Турівській, 12 у м. Києві", на підставі якого за актом приймання-передачі гуртожиток від ВАТ "Київський річковий порт" прийнято до комунальної власності територіальної громади міста Києва;
- згідно з розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 22.06.2005 № 1049 "Про зміну статусу гуртожитку по вул. Турівська, № 12 у Подільському районі" будівлі надано статус житлового будинку із загальними квартирами;
- відповідно до рішення Київської міської ради від 02.12.2010 № 284/5096 "Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва" гуртожиток у складі іншого майна, що належало до комунальної власності територіальної громади Подільського району, зараховано до комунальної власності територіальної громади міста Києва, та відповідно до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.12.2010 № 1112 "Про питання організації управління районами в місті Києві" передано у сферу управління Подільської РДА.
При цьому суди установили, що рішенням Господарського суду міста Києва у справі 910/3425/18 від 24.05.2018, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.11.2018, задоволено позов ПрАТ "Київський річковий порт" до Київської міської ради, за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Подільського району міста Києва" та Подільська РДА, а саме:
- визнано незаконним та скасовано рішення Київської міської ради від 21.12.2000 № 139/1116 "Про згоду на безоплатне прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Києва гуртожитку по вул. Турівській, 12 у м. Києві";
- визнано незаконним та скасовано рішення Київської міської ради від 02.12.2010 № 284/5096 "Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва" в частині включення до переліку об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Києва, що розміщені в Подільському районі, жилого будинку (гуртожитку), розташованого за адресою: вул. Турівська, 12, м. Київ (позиція № 265 таблиця № 7 додатку № 7 до рішення Київської міської ради від 02.12.2010 № 284/5096 "Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва").
Постановою Верховного Суду від 04.04.2019 у справі № 910/3425/18 рішення Господарського суду міста Києва та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.11.2018 залишено без змін та, зокрема, зазначено, що, як установили суди у справі № 910/18283/17 (постанова Верховного Суду від 06.06.2018), лист ВАТ "Київський річковий порт" в особі голови правління від 12.12.2000 № 01-29-454 не є одностороннім правочином, а тому він не породжував у ВАТ "Київський річковий порт" обов`язку щодо передачі спірного нерухомого майна до комунальної власності, оскільки, як установили суди, голова правління товариства не мав повноважень на направлення Київській міській раді такого листа, позаяк відповідно до пункту 9.3 статуту товариства (у редакції, чинній на дату прийняття відповідачем оскаржуваних рішень) до компетенції спостережної ради відносяться питання, зокрема, щодо проведення будь-яких операцій з нерухомим майном товариства, які ведуть до зміни власника вказаного майна. Спостережною радою товариства відповідного рішення про відчуження спірного майна або делегування таких повноважень голові правління товариства на час складання листа від 12.12.2000 № 01-29-454 не приймалося, у зв`язку з чим Верховний Суд (постанова від 04.04.2019 у справі № 910/3425/18) визнав правомірними висновки суду апеляційної інстанції про відсутність волевиявлення ПрАТ "Київський річковий порт" на вилучення та безоплатну передачу спірного майна в комунальну власність".
4.4. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, здійснюючи розгляд справи № 910/17650/19, дійшов висновку, що оскільки інших доказів, які б свідчили про перехід права власності на нерухоме майно, розташоване на вул. Туровській, 12 у м. Києві після видачі ПрАТ "Київський річковий порт" відповідного свідоцтва про право власності на спірне майно, тобто з 1997 року, матеріали справи не містять, відповідно Київською міською радою не доведено наявності у неї майнових прав на спірний гуртожиток, а включення спірного гуртожитку до переліку об`єктів комунальної власності є неправомірним, що встановлено судовими рішеннями у справі № 910/3425/18.
Отже, суди дійшли висновку, що дії державного реєстратора - приватного нотаріуса Загвоздіної А. М. під час внесення відомостей до Державного реєстру права на нерухоме майно про право власності на гуртожиток відповідають вимогам чинного законодавства, підстави для скасування цього рішення державного реєстратора, як і подальших рішень державного реєстратора щодо спірного майна. відсутні.
4.5. Як вже зазначалося підставами для касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції є, зокрема, пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку із застосуванням судом апеляційної інстанції норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 03.06.2020 у справі № 295/1204/17, яка аналогічна правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 911/1603/19 стосовно того, що відсутність державної реєстрації не свідчить про відсутність права комунальної власності.
За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної в пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і в справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, в яких схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15- ц (провадження № 14-737цс19).
4.6. З приводу посилань скаржника на постанови Верховного Суду колегія суддів зазначає таке:
- у справі № 295/1204/17 (провадження № 61-14725св18) (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03.06.2020) за позовом ОСОБА_14 до Публічного акціонерного товариства "Омега Банк" (далі - ПАТ "Омега Банк"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" (далі - ТОВ "ФК "Вектор Плюс") про припинення іпотечного договору, Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення про відмову у задоволенні позову, з посиланням на положення статей 575, 598 Цивільного кодексу України та статті 1, 3, 17 Закону України "Про іпотеку" зазначив, що суди на підставі положень чинного законодавства та установлених обставин справи дійшли правильного висновку, що припинення зобов`язання за договором іпотеки можливе лише за умови належного виконання основного зобов`язання за кредитним договором та набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки;
- у справі № 911/1603/19 (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.05.2020) були вимоги Ірпінської міської ради до Бучанської міської ради про визнання незаконним та скасування рішень Бучанської міської ради від 06.09.2018 № 2306-44-VII про набуття до комунальної власності територіальної громади міста будівель за адресою: м. Буча, вул. Яблунська, 129 та від 28.02.2019 № 3015-54-VII про передачу комунального майна на баланс КП "Бучанське УЖКГ, скасування державної реєстрації права власності на громадський будинок, витребування майна з незаконного чужого володіння Бучанської міської ради та визнання права власності на майно за Ірпінською міською радою. Верховний Суд, скасовуючи судові рішення про відмову у задоволенні позову та направляючи справу на новий розгляд, зазначив, що суди допустили порушення норм процесуального права щодо оцінки та дослідження наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності, суди не встановили, на якій підставі у наданих документах визначено власником спірного громадського будинку територіальну громаду м. Ірпеня, в результаті чого не усунули суперечності між даними у документах та висновками судів про недоведеність Ірпінською міською радою права комунальної власності на спірний громадський будинок. Верховний Суд також зазначив, що, відмовляючи у задоволенні позовних вимог Ірпінської міської ради з посиланням на відсутність у позивача правовстановлюючих документів на майно, суди не звернули уваги на те, що позивач заявив позовну вимогу про визнання за Ірпінською міською радою права власності на цю будівлю на підставі статті 392 Цивільного кодексу України, а оскаржувані судові рішення у справі не містять мотивів відмови у задоволенні такої вимоги Ірпінської міської ради про визнання права власності та не зазначено аргументів щодо незастосування статті 392 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин, на яку посилався позивач у позовній заяві та апеляційній скарзі, чим порушено положення статей 236, 238 Господарського процесуального кодексу України.
4.7. Отже, у зазначених скаржником справах та у справі, що розглядається, обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норми матеріального права, не можна визнати подібними у зв`язку із встановленням судами попередніх інстанцій у цих справах інших фактичних обставин, які вплинули на прийняття судових рішень. У справі, що розглядається, та у справах, наведених скаржником, не є подібними предмет та підстави позову, зміст позовних вимог та фактичні обставини справи.
4.8. Стосовно доводів заявника касаційної скарги та оскарження судових рішень на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме статей 13, 86, частини 1 статті 236 Господарського процесуального кодексу України щодо повного та всебічного дослідження обставин, доказів та аргументів сторін, що мають значення для правильного розгляду позовних вимог та відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування зазначених норм права у подібних правовідносинах, а саме у правовідносинах у сфері оформлення згоди на безоплатне прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Києва шляхом волевиявлення сторін у виді листа, колегія суддів зазначає таке.
Системний аналіз положень Господарського процесуального кодексу України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку з посиланням на відповідний пункт (пункти) частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Приписами частини 3 статті 311 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
З огляду на зміст вимог процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.
Однак зміст касаційної скарги не містить належно обґрунтованих підстав для формування висновку Верховного Суду з питань, заявлених заявником касаційної скарги, при цьому доводи скарги у цій частині зводяться до цитування процесуального законодавства щодо оцінки доказів, однак скаржником не вказано на те, у чому саме полягає порушення судами попередніх інстанцій у справі № 910/17650/19 відповідних норм. Саме лише посилання на порушення приписів статей 13, 86, частини 1 статті 236 Господарського процесуального кодексу України не вказує на те, як саме суди порушили зазначені норми і який висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах відсутній.
4.9. Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що підстави касаційного оскарження, передбачена пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підтвердилися.
4.10. Разом з цим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до частини 4 статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачених пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду, після подання касаційної скарги.
Як свідчать матеріали справи, Київська міська рада звернулася до суду з позовними вимогами про скасування рішень державних реєстраторів у державному реєстрі речових прав щодо нерухомого майна (гуртожитку), розташованого за адресою: м. Київ, вул. Турівська, 12, за ПрАТ "Київський річковий порт", вважаючи себе власником спірного майна.
Здійснюючи касаційний перегляд судових рішень у цій справі, в якій подано касаційну скаргу, колегія суддів з огляду на положення частини 4 статті 300 Господарського процесуального кодексу України вважає за необхідне врахувати висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21), ухваленій після подання касаційної скарги у справі № 910/17650/19.
Так, у цій постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц вказано, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02.07.2019 у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 (пункт 146) у справі № 359/3373/16-ц знову нагадала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256 цс 18, пункти 95- 98), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86, 115), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункти 63, 74) та інших.
У пункті 147 постанови від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що належним відповідачем за позовом про витребування від (стягнення з) особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 Цивільного кодексу України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц (пункти 84 - 87) звернуто увагу на те, що відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (пункт 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18) зазначено таке:
"95. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (див. принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц).
96. Функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Гарантування державою об`єктивності, достовірності, повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження й обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав є загальними засадами цієї реєстрації (пункт 1 частини першої статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").
97. Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").
98. Цей припис слід розуміти так, що рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.
99. На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем.
100. Відтак, пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права".
4.11. Колегія суддів зазначає, що згідно із частинами 1, 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (стаття 16 названого Кодексу).
Отже, стаття 15 Цивільного кодексу України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Під захистом цивільних прав розуміють передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.
Вирішуючи спір, суд повинен дати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу позивача на момент його звернення до суду. При цьому право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.
Однак, беручи до уваги викладене та правові позиції, викладені у зазначених вище постановах Великої Палати Верховного Суду, виходячи з підстав та змісту позову, встановлені судами обставини справи, колегія суддів вважає, що обраний позивачем у цій справі спосіб захисту не відповідає належному способу захисту та не призводить до відновлення його прав, оскільки є неефективним.
Природа правовідносин, які виникли у цій справі, передбачає, що відповідно до положень норм цивільного законодавства, спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає вимогам закону і є одночасно ефективним, передбачає звернення з віндикаційним позовом, а не визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
4.12. Ураховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2020 у справі № 910/17650/19 слід залишити без змін з мотивів, викладених у постанові суду касаційної інстанції, у зв`язку із обранням позивачем неефективного способу захисту шляхом скасування рішень державних реєстраторів у державному реєстрі речових прав, який не призведе до поновлення його прав, а у решті судові рішення щодо відмови у задоволенні позову - залишити без змін.