ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 січня 2022 року
м. Київ
cправа № 914/1962/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,
за участю представників:
прокуратури - Біньковської А. В.,
позивачів - не з`явилися,
відповідачів - Єлєніної С. М., Ісаєнка О.В.
третьої особи - не з`явилися,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Джерело Єднання"
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 01.11.2021 (судді: Орищин Г. В. - головуючий, Галушко Н. А., Желік М. Б.) і рішення Господарського суду Львівської області від 30.06.2021 (суддя Долінська О. З.) у справі
за позовом заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Державної служби геології та надр України
до Приватного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Джерело Єднання",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів - Фонд державного майна України,
про визнання недійсними договорів купівлі-продажу майна, застосування наслідків їх недійсності,
В С Т А Н О В И В:
1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень
1.1. У вересні 2019 року заступник Генерального прокурора України (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Львівської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Державної служби геології та надр України з позовом до Приватного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України" (далі - ПрАТ "НАК "Надра України") та Товариства з обмеженою відповідальністю "Джерело Єднання" (далі - ТОВ "Джерело Єднання") про визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 09.11.2007 нежилих приміщень, розташованих за адресою: м. Моршин, вул. І. Франка, 4, та вул. І. Франка, 12, укладених між НАК "Надра України" та ТОВ "Джерело Єднання" (далі - договори купівлі-продажу від 09.11.2007); зобов`язання ТОВ "Джерело Єднання" повернути НАК "Надра України" державне нерухоме майно, а саме клуб-столову літ. "А-2", збудовану із цегли, загальною площею 784,5 м2, до якої належать металева огорода 1, димова труба 2, розташовані за адресою: м. Моршин, вул. І. Франка, 4, та будинок санаторію (спальний корпус) літ. "А-3", збудований із цегли, загальною площею 1416,10 м2, будинок санаторію (лікувальний корпус) літ. "Б-3", збудований із цегли, загальною площею 450,10 м2; перехідну галерею літ. "В-1", збудовану із цегли, загальною площею 33,20 м2, до яких належать металева огорода 1; металевий резервуар 2, розташовані за адресою: м. Моршин, вул. І. Франка, 12. Водночас прокурор просив поновити строк на звернення до суду з цим позовом.
Позовні вимоги обґрунтовані укладенням оспорюваних договорів з порушенням вимог законодавства, зокрема, статті 326 Цивільного кодексу України, статей 75, 139, 141, 145 Господарського кодексу України, статей 8, 9, 23 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", статті 6 Порядку відчуження об`єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2007 № 803, особою, яка не мала права на відчуження державного майна, переданого їй у користування/управління власником в особі Кабінету Міністрів України, без дотримання установленого законом особливого порядку відчуження державного майна, за обставин продажу спірного майна за заниженою вартістю. Отже, як зазначив прокурор, оспорювані договори підлягають визнанню недійсними у судовому порядку на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України, статті 207 Господарського кодексу України, а сторони таких договорів згідно з абзацом 2 частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України мають повернути одне одному все, що отримали на їх виконання, зокрема, ТОВ "Джерело Єднання" має повернути НАК "Надра України" спірне нерухоме майно.
1.2. У відзиві на позов ПрАТ "НАК "Надра України" просило суд ухвалити законне та обґрунтоване рішення.
1.3. Фонд державного майна України (далі - ФДМУ) у поясненнях у справі просив задовольнити позов повністю, наголошуючи, зокрема, на укладенні оспорюваних договорів з порушенням вимог закону.
1.4. ТОВ "Джерело Єднання" у відзиві на позов заперечило проти його задоволення, з огляду на його необґрунтованість і безпідставність, просило відмовити у позові та застосувати позовну давність до заявлених вимог.
1.5. Кабінет Міністрів України у поясненнях по суті справи просив задовольнити позовні вимоги, наголошуючи на незаконності відчуження спірного державного майна та наявності правових підстав для поновлення строку на звернення прокурора до суду для захисту інтересів держави.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Рішенням Господарського суду Львівської області від 30.06.2021, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 01.11.2021, позов задоволено. Визнано недійсними договори купівлі-продажу від 09.11.2007, укладені між відповідачами у справі. Зобов`язано ТОВ "Джерело Єднання" повернути ПрАТ "НАК "Надра України" державне нерухоме майно, а саме клуб-столову літ. "А-2", збудовану із цегли, загальною площею 784,5 м2, до якої належать: металева огорода 1, димова труба 2, розташовані за адресою: Львівська обл., Стрийський р-н, м. Моршин, вул. І. Франка, 4, та будинок санаторію (спальний корпус) літ. "А-3", збудований із цегли, загальною площею 1416,10 м2, будинок санаторію (лікувальний корпус) літ. "Б-3", збудований із цегли, загальною площею 450,10 м2; перехідну галерею літ. "В-1", збудовану із цегли, загальною площею 33,20 м2, до яких належать: металева огорожа 1; металевий резервуар 2, розташовані за адресою: Львівська обл., Стрийський р-н, м. Моршин, вул. І. Франка, 12. Здійснено розподіл судових витрат.
2.2. Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, мотивовано тим, що продаж спірного нерухомого майна відбувся за відсутності волі власника - держави на його відчуження та не у спосіб, визначений законом. Крім того, продаж спірного майна відбувся за заниженою вартістю. Водночас суд встановив наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави у цій справі та дійшов висновку про те, що прокуратурою та позивачами строк на звернення до суду пропущено з поважних причин, тому такий строк підлягає поновленню, а права та інтереси держави - захисту, у зв`язку з чим суд відмовив у задоволенні заяви ТОВ "Джерело Єднання" про застосування позовної давності до заявлених вимог.
3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї
3.1. Не погоджуючись з ухваленими у справі рішенням і постановою, ТОВ "Джерело Єднання" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Західного апеляційного господарського суду від 01.11.2021 і рішення Господарського суду Львівської області від 30.06.2021 у цій справі, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у позові.
Скаржник вважає оскаржені судові рішення ухваленими з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права; на обґрунтування підстав касаційного оскарження посилається на положення пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме, відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо питання застосування положень частини 2 статті 66, статті 136, частини 3 статті 145 Господарського кодексу України, статті 12 Закону України "Про господарські товариства"; щодо питання застосування положень частин 1, 5 статті 216 Цивільного кодексу України; щодо питання застосування положень частини 1 статті 257, частини 5 статті 267 Цивільного кодексу України. На думку скаржника, суди помилково визначили правовий режим спірного майна, наголошуючи на тому, що спірна нерухомість була набута НАК "Надра України" у власність як внесок до статутного фонду, тому на таке майно поширюється режим права власності, що, відповідно, унеможливлює застосовування статті 136, частини 3 статті 145 Господарського кодексу України до спірних правовідносин. Скаржник також зазначає про те, що ТОВ "Джерело Єднання" здійснило капітальні вкладення в реконструкцію спірних придбаних приміщень на загальну суму 31 185 838 грн, натомість відповідно до ухвалених судових рішень у справі ТОВ "Джерело Єднання" повинно повернути спірні приміщення НАК "Надра України" без відшкодування сплаченої суми та здійснених капітальних вкладень у спірні приміщення всупереч положенням статті 216 Цивільного кодексу України. Водночас скаржник вважає неналежними доказами у справі висновок експертизи у кримінальному провадженні, протоколи допиту свідків у кримінальному провадженні та посилається на порушення судами положень статей 77, 87, 88, 91, 98 Господарського процесуального кодексу України.
3.2. Кабінет Міністрів України у відзиві на касаційну скаргу не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими, зазначає, що рішення місцевого суду та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені в результаті повного дослідження наявних у справі доказів та є законними, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити.
3.3. Офіс Генерального прокурора у відзиві на касаційну скаргу також не погоджується з доводами касаційної скарги, наголошує на законності оскаржених у справі судових рішень та зазначає, що доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди скаржника з висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки, тому просить рішення і постанову у справі залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
3.4. Від ТОВ "Джерело Єднання" надійшли узагальнюючі письмові пояснення (виступ у судовому засіданні).
4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду
4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та заперечення на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає таке.
4.2. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, згідно з Указом Президента України від 14.06.2000 № 802/2000 "Про заходи щодо підвищення ефективності управління підприємствами в галузі геології і розвідки надр" прийнято рішення про створення НАК "Надра України", у зв`язку з чим зобов`язано Кабінет Міністрів України, зокрема: 1) здійснити в установленому порядку заходи щодо створення цієї Компанії, у тому числі затвердити її статут; забезпечити формування статутного фонду Компанії. З цією метою, зокрема, визначити: відкриті акціонерні товариства, пакети акцій яких закріплено в установленому порядку в державній власності і які передаються до статутного фонду Компанії; державні та казенні підприємства, які підлягають перетворенню в державні акціонерні товариства, з наступною передачею акцій до статутного фонду Компанії; затвердити перелік державного майна, яке передається в користування Компанії для забезпечення її діяльності; 2) вирішити в установленому порядку питання щодо закріплення у державній власності 100 відсотків акцій компанії, а також недопущення відчуження цих акцій з державної власності, використання для формування статутних фондів будь-яких підприємств та передачі в управління будь-яким особам.
На виконання зазначеного Указу Президента України постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.2000 № 1273 "Питання Національної акціонерної компанії "Надра України", було зобов`язано ФДМУ передати у місячний термін до статутного фонду НАК "Надра України" 100 відсотків акцій Державної акціонерної холдингової компанії "Укргеолреммаш" (пункт 1); затверджено переліки підприємств, які підлягають перетворенню у відкриті акціонерні товариства після виключення їх в установленому порядку з переліку підприємств, які не підлягають приватизації, з наступною передачею пакетів акцій до статутного фонду НАК "Надра України" згідно з додатком 1; державних підприємств, які підлягають перетворенню у відкриті акціонерні товариства з наступною передачею пакетів акцій до статутного фонду НАК "Надра України" згідно з додатком 2 (пункт 2); передано до статутного фонду НАК "Надра України" майно підприємств згідно з додатком 3 з наступним їх перетворенням у дочірні підприємства Компанії (пункт 4); встановлено, що 100 відсотків акцій НАК "Надра України" закріплюються у державній власності. Відчуження цих акцій з державної власності, використання для формування статутних фондів будь-яких підприємств та передача в заставу або управління будь-яким особам не допускається (пункт 5).
Згідно з додатком 3 до вказаної постанови до переліку підприємств, майно яких передається до статутного фонду НАК "Надра України" з наступним перетворенням їх у дочірні підприємства Компанії, включено, зокрема, Державне геологічне підприємство "Західукргеологія" (далі - ДГП "Західукргеологія").
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.09.2000 № 1460 було затверджено статут НАК "Надра України".
Відповідно до зазначеного статуту в редакції, чинній станом на 09.11.2007 (дату укладення оспорюваних договорів), було визначено наступне:
- НАК "Надра України" заснована відповідно до Указу Президента України від 14.06.2000 № 802/2000. Компанія є відкритим акціонерним товариством (пункт 1);
- Компанія є юридичною особою відповідно до законодавства (пункт 10);
- засновником Компанії є держава в особі Кабінету Міністрів України (пункт 18);
- акціонерами Компанії є: держава в особі Мінприроди - до прийняття в установленому порядку рішення про приватизацію акцій Компанії, та в особі ФДМУ - після передачі йому акцій Компанії, визначених для продажу згідно з прийнятим в установленому порядку рішенням про їх продаж; юридичні особи різних форм власності та фізичні особи, що набули право власності на акції Компанії у процесі приватизації та на вторинному ринку цінних паперів (пункт 19);
- майно Компанії складається з основних фондів, обігових коштів, акцій (часток, паїв) у статутних фондах підприємств, а також фінансових та інших активів, відображених у бухгалтерському балансі Компанії. Майно Компанії формується, зокрема, за рахунок: майна, майнових та немайнових прав, переданих засновником у власність; майна, переданого засновником у користування (пункт 23);
- Компанія є власником, зокрема, майна, переданого засновником до статутного фонду Компанії як плату за її акції, у тому числі коштів, контрольних та інших пакетів акцій, цілісних майнових комплексів підприємств (пункт 24);
- Компанія володіє, користується та розпоряджається належним їй майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії, що відповідають визначеним цим статутом меті та основним завданням Компанії і не суперечать законодавству (пункт 25);
- майно, що є державною власністю і передане Компанії у користування та/або управління, не підлягає відчуженню. Користування та/або управління майном Компанії здійснюється відповідно до законодавства. Державні пакети акцій відкритих акціонерних товариств, які передані до статутного фонду Компанії, не підлягають відчуженню та не можуть бути предметом застави без прийняття відповідного рішення Кабінетом Міністрів України (пункт 26);
- Компанія стосовно державного майна, яке передане їй засновником до статутного фонду і включене до переліку об`єктів державної власності, що не підлягають приватизації, не може вчиняти дії, наслідком яких може бути відчуження майна, в тому числі передача його до статутного фонду інших господарських організацій, передача в заставу тощо (пункт 27).
Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, станом на 29.08.2007 єдиним засновником (учасником) Компанії був Кабінет Міністрів України.
Спільним наказом Міністерства екології та природних ресурсів України (далі - Мінекології) від 08.05.2001 № 179 та НАК "Надра України" від 15.05.2001 № 20 "Про передачу ДГП "Західукргеологія" до складу НАК "Надра України" та його майна до статутного фонду Компанії затверджено акт передавання-приймання майна ДГП "Західукргеологія" до статутного фонду НАК "Надра України" як цілісного майнового комплексу з об`єктами житлосоцпобуту, всіма вимогами та зобов`язаннями, у тому числі із заробітної плати, включаючи заборгованість та нарахування до неї (додаток 3); акт передавання-приймання майна ДГП "Західукргеологія" до статутного фонду НАК "Надра України" (додаток 4).
Згідно з актом передавання-приймання від 15.05.2001 № 1 (додаток 3) Мінекології передало, а НАК "Надра України" прийняло до складу компанії ДГП "Західукргеологія" як цілісний майновий комплекс разом з основними фондами, у тому числі з об`єктами житлосоцкультпобуту, переліченими в висновку експерта про вартість оцінюваних необоротних активів підприємства, іншими необоротними активами, оборотними активами, у тому числі об`єктами незавершеного виробництва, грошовими витратами тощо.
Актом передавання-приймання від 15.05.2001 № 2 (додаток 4) Мінекології передало, а НАК "Надра України" прийняло до статутного фонду компанії майно ДГП "Західукргеологія" загальною вартістю 99 001,2 тис. грн.
Інших документів, які би стосувалися передачі майна ДГП "Західукргеологія" до складу Компанії, сторони не надали.
Рішенням виконавчого комітету Моршинської міської ради від 13.10.2005 № 327 вирішено оформити право власності за НАК "Надра України" на спальний корпус, лікувальний корпус, клуб-столову, перехідну галерею, розташовані за адресою: м. Моршин, вул. І. Франка, 12, та провести реєстрацію права власності на об`єкти нерухомого майна НАК "Надра України" ДП "Західукргеологія" санаторію "Геолог Прикарпаття".
На підставі зазначеного рішення 30.10.2006 Комунальним підприємством Львівської обласної ради "Стрийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації" прийнято рішення та проведено реєстрацію права власності за НАК "Надра України", видано свідоцтво про право власності від 30.10.2006 за № 822015, згідно із яким власником нерухомого майна, розташованого за адресою: м. Моршин, вул. І. Франка, 12, є НАК "Надра України", форма власності - державна. Також відповідно до свідоцтва про право власності від 01.11.2006 за № 822016, виданого на підставі вказаного рішення, власником майна, розташованого за адресою: м. Моршин, вул. І. Франка, 4, є НАК "Надра України", форма власності - державна.
Господарські суди попередніх інстанцій також установили та це підтверджено матеріалами справи, що 21.09.2007 спостережною радою НАК "Надра України" та 09.11.2007 її правлінням було надано згоду на відчуження спірного майна.
09.11.2007 між НАК "Надра України" та ТОВ "Джерело Єднання" укладено договір купівлі-продажу нежилих приміщень, за умовами якого НАК "Надра України" продало, а ТОВ "Джерело Єднання" купило нерухоме майно, а саме нежитлову будівлю, позначену на плані: нежитлова будівля, клуб-столова літ. "А-2", збудована із цегли, загальною площею 784,50 м2, до якої належать: металева огорода 1, димова труба 2, розташовані за адресою: Львівська обл., Стрийський р-н, м. Моршин, вул. І. Франка, 4. Продаж вчинено за узгодженою сторонами вартістю 1 020 525,60 грн. Цей договір купівлі-продажу нежилих приміщень посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ткаченко Ю. В. 09.11.2007, зареєстровано у реєстрі за № 300.
Водночас 09.11.2007 між НАК "Надра України" та ТОВ "Джерело Єднання" укладено договір купівлі-продажу нежилих приміщень, згідно з яким НАК "Надра України" продало, а ТОВ "Джерело Єднання" придбало нерухоме майно, а саме нежитлові будівлі санаторію "Геолог Прикарпаття", позначені на плані: будинок санаторію (спальний корпус) літ. "А-3", збудований із цегли, загальною площею 1416,10 м2, будинок санаторію (лікувальний корпус) літ. "Б-3", збудований із цегли, загальною площею 450,10 м2; перехідна галерея літ. "В-1", збудована з цегли, загальною площею 33,20 м2, до яких належать металева огорода 1, металевий резервуар 2, розташовані за адресою: Львівська обл., Стрийський р-н, м. Моршин, вул. І. Франка, 12. Продаж вчинено за узгодженою сторонами вартістю 2 624 142,00 грн. Цей договір купівлі-продажу нежилих приміщень посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ткаченко Ю. В. 09.11.2007, зареєстровано у реєстрі за № 3020.
Відповідно до звіту про незалежну оцінку майна станом на 30.06.2007, складеним Товариством з обмеженою відповідальністю "Орбісс", покладеним в основу при визначенні ціни майна під час укладення договорів купівлі-продажу від 09.11.2007, загальна вартість спірного майна становила 3 037 223,00 грн без урахування ПДВ.
Разом із тим згідно з висновком від 27.11.2017 № 458/459 судової оціночно-будівельної експертизи у кримінальному провадженні № 42016000000003659 від 24.11.2016, складеним Львівським науково-дослідним інститутом судових експертиз, який долучено до матеріалів справи, дійсна ринкова вартість проданого за вказаними договорами майна станом на 19.11.2007 становила 5 679 132,00 грн.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22.05.2019 № 640 "Питання Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України", змінено тип Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України" з публічного на приватне та перейменовано його в ПрАТ "НАК "Надра України".
4.3. Як свідчать матеріали справи, предметом позову у ній є вимоги прокурора, заявлені в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Державної служби геології та надр України, до ПрАТ "Національна акціонерна компанія "Надра України" і ТОВ "Джерело Єднання" про визнання недійсними договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень від 09.11.2007, укладених між відповідачами, та зобов`язання ТОВ "Джерело Єднання" повернути НАК "Надра України" спірне державне нерухоме майно.
Зазначені вимоги були повністю задоволені місцевим господарським судом, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції.
Ухвалюючи судові рішення у справі, попередні судові інстанції, урахувавши, зокрема, положення статей 75, 136, 139, 141, 145 Господарського кодексу України, статей 203, 215, 216, 326 Цивільного кодексу України, положення Порядку відчуження об`єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2007 № 803, дійшли висновку про незаконність оспорюваних договорів, виходячи із того, що продаж спірного майна відбувся за відсутності волі держави на його відчуження та не у спосіб, визначений законом. Зокрема, суди установили, що власником майна, переданого до статутного фонду НАК "Надра України", є держава в особі Кабінету Міністрів України; на спірне майно, яке було відчужене за оспорюваними договорами купівлі-продажу, поширювався спеціальний режим, передбачений пунктами 26, 27 статуту НАК "Надра України"; спірне нерухоме майно в силу положень частини 3 статті 139 Господарського кодексу України та Державного класифікатора України Класифікація основних фондів, затвердженого наказом Держстандарту України від 19.08.1997 № 507, належить до основних фондів НАК "Надра України", які підлягають відчуженню за особливим порядком.
Попередні судові інстанції також установили, що спірне нерухоме майно на час його продажу належало до державної власності та могло бути реалізоване шляхом відповідної приватизаційної процедури (стаття 145 Господарського кодексу України) або іншої процедури, визначеної згідно з чинним законодавством (відповідно до Порядку відчуження об`єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2007 № 803, розробленого на виконання статті 5 Закону України "Про управління об`єктами державної власності"). Проте Кабінет Міністрів України як власник спірного державного майна, переданого до статутного фонду НАК "Надра України", та ФДМУ як центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері приватизації, будь-яких рішень про зміну правового режиму спірного майна та приватизацію з 2000 року не ухвалювали. За висновками попередніх судових інстанцій правлінням НАК "Надра України" 23.11.2007 було прийнято рішення про надання згоди на відчуження спірного майна всупереч вимогам чинного законодавства та обмеженням, встановленим у пункті 26 статуту Компанії про заборону відчужувати майно, що є державною власністю і передане Компанії у користування/управління, а отже, приймаючи вказане рішення, правління НАК "Надра України" діяло з перевищенням повноважень, без рішення власника майна (Кабінету Міністрів України) про його продаж, що свідчить про відсутність волі держави на відчуження такого майна. Таким чином, внаслідок укладення оспорюваних договорів порушено право власності держави в особі Кабінету Міністрів України, який згідно із законодавством здійснює повноваження щодо реалізації прав держави як власника майна. Крім того, як зазначили суди, продаж спірного майна відбувся за меншою, ніж ринкова вартість майна на момент його реалізації.
Водночас суди визнали обґрунтованими підстави представництва прокурором інтересів держави в суді в особі позивачів та дійшли висновку про те, що прокуратурою та позивачами строк на звернення до суду пропущено з поважних причин, тому такий строк підлягає поновленню, а права та інтереси держави судовому захисту.
Проте висновки господарських судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позову судом касаційної інстанції визнаються передчасними з огляду на таке.
4.4. Колегія суддів зазначає, що статтею 203 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час укладення оспорюваних договорів) встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до частин 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
У розумінні наведених норм оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, але на час розгляду справи судом має право власності чи інше речове право на предмет правочину та/або претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи також може полягати в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала (перебували) у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було на час пред`явлення позову порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний та ефективний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що крім учасників правочину (сторін договору), позивачем у справі про визнання недійсним правочину може бути будь-яка заінтересована особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин (постанови від 10.04.2019 у справі № 587/2135/16-ц, від 15.01.2020 у справі № 587/2326/16-ц, від 19.02.2020 у справі № 387/515/18, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц).
Звідси Великою Палатою Верховного Суду викладено висновок про те, що будь-яка заінтересована особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушені спірним правочином, може звернутися з позовом про визнання такого правочину недійсним.
Статтею 216 Цивільного кодексу України унормовано загальні правові наслідки недійсності правочину. Так, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (частина 1). Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною (частина 2). Правові наслідки, передбачені частинами 1 та 2 цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (частина 3). Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою (частина 5).
Тлумачення статті 216 Цивільного кодексу України свідчить, що слід відмежовувати правові наслідки недійсності правочину і правові наслідки виконання недійсного правочину; до правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Окрім цього якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною; правові наслідки виконання двостороннього недійсного правочину охоплюють собою двосторонню реституцію; законом можуть бути встановлені особливі умови застосування наслідків визначених в статті 216 Цивільного кодексу України або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.
Реституція - це спеціальний зобов`язальний спосіб захисту права власності, який може застосовуватися лише у випадку, коли предмет недійсного правочину станом на час вирішення відповідного питання перебуває в тієї сторони недійсного правочину, якій він і був переданий.
Метою проведення реституції є відновлення між сторонами такого собі status quo у фактичному та правовому становищі, що існував до вчинення правочину, шляхом так би мовити абсолютного знищення юридичного значення будь-яких дій, що вчинялися суб`єктами - учасниками недійсного правочину.
Отже, такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину застосовується у випадках, коли необхідно відновити становище, яке існувало до укладання правочину. Застосування зазначених правових наслідків засвідчує факт повернення сторін у первісний стан, який мав місце до вчинення недійсного правочину, тобто має місце двостороння реституція.
Визнаючи недійсними оспорювані договори як такі, що не відповідають вимогам закону до них, та застосовуючи наслідки їх недійсності, попередні судові інстанції не дослідили та не встановлювали обставини стосовно того, чи призведе задоволення таких вимог до відновлення або іншого ефективного захисту порушеного права держави щодо спірного майна, тобто чи зможе в практичному аспекті забезпечити і гарантувати позивачам поновлення порушеного права держави (відновлення володіння/повернення майна), зважаючи на те, що реституція у разі недійсності договору призведе до повернення у первісний стан сторін договору і не матиме наслідком передання позивачам, які не є стороною цього правочину, спірного майна, натомість у наведеному випадку наслідком недійсності оспорюваних договорів стало повернення спірного майна приватному акціонерному товариству (ПрАТ "НАК "Надра України").
З огляду на викладене доводи касаційної скарги, зокрема щодо питання застосування наслідків недійсності договору, у наведеній частині знайшли підтвердження.
Щодо посилань скаржника у касаційній скарзі на відсутність висновку Верхового Суду щодо застосування норм права, яким врегульовано інститут позовної давності, то колегія суддів зазначає, що Верховний Суд неодноразово викладав свої висновки щодо застосування норм права, якими унормовано інститут позовної давності та які є загальними та можуть бути застосовані господарським судом під час вирішення спору по суті у разі подання стороною у спорі відповідної заяви, у тому числі за позовом прокурора, поданим в інтересах держави.
Так, зокрема, відповідно до правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 359/2012/15-ц, від 07.11.2018 у справі № 372/1036/15-ц, у Цивільному кодексі України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 цього Кодексу). Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (стаття 267 Цивільного кодексу України).
Визначення початку відліку позовної давності міститься в статті 261 Цивільного кодексу України, відповідно до частини 1 якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Отже, як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушено, так і в разі пред`явлення позову в інтересах зазначеної особи іншою уповноваженою на це особою відлік позовної давності обчислюється однаково, а саме з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 697/2751/14-ц міститься висновок про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суду слід встановити, коли прокурор дізнався чи міг дізнатися про порушення інтересів держави. Цей висновок Велика Палата Верховного Суду конкретизувала у постанові від 17.10.2018 у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18). Зокрема, як наголошено у зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду, позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.
Водночас у постанові Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 924/605/20 зазначено, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за змістом частини 5 статті 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності.
Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права у випадку подання позову з пропуском позовної давності, тому таке питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.
Водночас до висновку про поважність причин пропуску позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим. Встановлення обставин, які свідчать про поважність причин пропуску позовної давності, здійснюється судом за загальними правилами доказування, визначеними процесуальним законом. Якщо суд дійде висновку про те, що позовна давність пропущена з поважної причини, то у своєму рішенні наводить відповідні мотиви з посиланням на докази на підтвердження цих висновків.
Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19.
Отже, зважаючи на те, що Верховний Суд у своїх постановах неодноразово викладав висновки щодо застосування вказаних скаржником норм права, якими унормовано застосування позовної давності, у тому числі у спорах за позовом прокурора, поданих в інтересах держави, підстав для формування правового висновку щодо застосування таких норм у контексті спірних правовідносин немає.
Щодо посилань скаржника на відсутність висновку Верховного Суду стосовно застосування положень частини 2 статті 66 (майно підприємства), статті 136 (право господарського відання), частини 3 статті 145 Господарського кодексу України (майновий стан та облік майна суб`єкта господарювання), статті 12 Закону України "Про господарські товариства" (власність на майно товариства), колегія суддів зазначає, що зміст положень пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) свідчить про те, що зазначена норма спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору. При цьому формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними статтею 300 Господарського процесуального кодексу України межами розгляду справи судом касаційної інстанції. Доводи касаційної скарги у наведеній частині (щодо неправильного встановлення судами правового режиму спірного майна) спрямовані на переоцінку поданих сторонами доказів і встановлення нових обставин справи, що відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, а тому такі доводи колегією суддів не беруться до уваги.