ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 січня 2022 року
м. Київ
cправа № 910/18504/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Студенець В.І. - головуючий, судді: Баранець О.М., Бакуліна С.В.,
за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.
розглянувши касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк"
на рішення Господарського суду міста Києва
(суддя - Лиськов М.О.)
від 14.04.2021
на додаткове рішення Господарського суду міста Києва
(суддя -Лиськов М.О.)
від 28.04.2021
на постанову Північного апеляційного господарського суду
(головуючий суддя - Буравльов С.І., судді: Шапран В.В., Андрієнко В.В.)
від 26.10.2021
та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду
(головуючий суддя - Буравльов С.І., судді: Шапран В.В., Андрієнко В.В.)
від 11.11.2021
у справі № 910/18504/20
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Васт-Транс"
до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"
про визнання недійсним одностороннього правочину,
за участю представників учасників справи:
позивача - Рибченко Н.М., Черненко І.В.
відповідача - Тарасенков В.В.
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Васт-Транс" (далі - ТОВ "Васт-Транс") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (далі - АТ КБ "Приватбанк") про визнання недійсним одностороннього правочину, вчиненого АТ Комерційний банк "Приватбанк" щодо розірвання договору № БО065-19 на брокерське обслуговування від 05.04.2019.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем без достатніх правових підстав було розірвано в односторонньому порядку укладений договір на брокерське обслуговування.
2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.04.2021 у справі №910/18504/20, позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним односторонній правочин, вчинений Акціонерним товариством Комерційним банком "Приватбанк" щодо розірвання договору №БО065-19 на брокерське обслуговування від 05.04.2019 та всіх договорів банківського обслуговування, за якими Товариству з обмеженою відповідальністю "Васт-Транс" було відкрито рахунки № НОМЕР_1 - українська гривня; № НОМЕР_2 - долар США; № НОМЕР_3 - євро та інші рахунки.
2.2. Судове рішення мотивовано тим, що право банку відмовитися від договірних відносин шляхом розірвання договору банківського рахунка з підстав встановлення клієнту неприйнятно високого ризику не є абсолютним, а умовним, таким, що залежить від настання певних визначених Законом обставин, тобто лише за умови встановлення клієнту неприйнятно високого ризику внаслідок проведення внутрішньої перевірки. При цьому місцевий господарський суд застосував правові позиції Верховного Суду, викладені у справах №910/21320/17, №910/3245/19. Місцевий господарський суд, дослідивши надані суду для огляду документи, дійшов висновку, що останні жодним чином не підтверджують існування правових підстав для встановлення товариству неприйнятно високого рівня. Суд першої інстанції встановив, що Банк жодними належними та допустимими доказами не довів обґрунтованості підстав вважати, що позивач вчиняв платіжні операції, які містять ознаки здійснення ризикої діяльності у сфері фінансового моніторингу та наражає на ризик застосування до банку відповідних заходів впливу.
Також суд першої інстанції зазначив, що Банк у повідомленні від 18.06.2020 №20.1.0.0.0/7-20200618/1491 безпідставно послався на положення статті 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та статті 11 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", які втратили чинність.
2.3. Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 28.04.2021 у справі №910/18504/20 заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Васт-Транс" про ухвалення додаткового рішення у справі задоволено, стягнуто з Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Васт-Транс" витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.
2.4. Додаткове рішення мотивовано тим, що сума відшкодування відповідає критеріям обґрунтованості та пропорційності до предмета спору в розумінні приписів частини п`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
2.5. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.10.2021 рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2021 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 28.04.2021 у справі № 910/18504/20 залишено без змін.
2.6. Суд апеляційної інстанції погодився із висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість вимоги ТОВ "Васт-Транс" про визнання недійсним одностороннього правочину, вчиненого АТ Комерційним банком "Приватбанк" щодо розірвання договору на брокерське обслуговування №БО065-19 від 05.04.2019.
Також суд апеляційної інстанції відхилив доводи Банку, що Рибченко Н.М., яка представляла інтереси позивача в суді першої інстанції, не є особою, яка має право здійснювати адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", оскільки в матеріалах справи відсутні докази скасування свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю та посвідчення адвоката.
2.7. Додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2021 у справі № 910/18504/20 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Васт-Транс" про ухвалення додаткової постанови задоволено, стягнуто з Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Васт-Транс" 5 000,00 грн - витрат на професійну правничу допомогу в апеляційній інстанції.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи
3.1. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 14.04.2021, додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 28.04.2021, постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.10.2021 та додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2021 у справі №910/18504/20, Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" подало касаційну скаргу, якою просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
3.2. Підставами касаційного оскарження Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" визначило пункти 1, 2, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
3.3. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
3.4. Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" посилається на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судом апеляційної інстанції не було враховано висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду:
- щодо застосування статті 202 Цивільного кодексу України без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц, від 21.10.2021 у справі №922/3805/20, від 11.03.2019 у справі №408/5352/12;
- щодо способу захисту порушеного права та його ефективності без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі №910/3907/18, від 06.04.2021 у справі №910/10011/19.
3.5. Пунктом 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, у випадку, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
3.6. Крім того, підставою касаційного оскарження Банк зазначає пункт 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що необхідно відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 25.04.2019 у справі №922/2224/18, від 05.03.2020 у справі №910/1555/18, від 05.03.2020 у справі №910/7161/19 від 16.10.2018 у справі №910/21320/17, від 29.04.2020 у справі №910/3245/19 та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні з огляду на те, що вони ґрунтуються на Законі, що втратив чинність до виникнення спірних правовідносин.
3.7. Пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України визначено в якості підстави касаційного оскарження відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
3.8. АТ Комерційний банк "Приватбанк" також підставою касаційного оскарження зазначає пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що відсутні висновки Верховного Суду з питання застосування норм права, в подібних правовідносинах зокрема:
- частин шостої, одинадцятої статті 11, частини першої статті 15 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаним злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" в редакції, що набрала чинності з 28.04.2020 в поєднанні зі статтями 202, 215 Цивільного кодексу України;
- статей 6, 7, 11 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаним злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" в редакції, що набрала чинності з 28.04.2020 в частині можливості оцінки судом достатності вжитих заходів для проведення належної перевірки.
3.9. Крім того, посилається на порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи.
3.10. Щодо додаткового рішення суду, АТ Комерційний банк "Приватбанк" зазначив, що Рибченко Н.М. не є особою, яка має право здійснювати адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", тобто не є адвокатом. Скаржник зазначив, що Свідоцтво КВ №6055 від 08.02.2018 видано неуповноваженою особою.
3.11. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Васт-Транс" проти вимог касаційної скарги заперечує з підстав, викладених у ньому, та просить оскаржувані судові рішення залишити без змін.
4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" 23.05.2013 було відкрито рахунки Товариству з обмеженою відповідальністю "Васт-Транс", шляхом подання заяви про відкриття розрахункового рахунку та заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг: поточний рахунок № НОМЕР_4 (валюта - українська гривня), № НОМЕР_5 (валюта - долар США), № НОМЕР_6 (валюта - євро), що підтверджується заявою позивача про приєднання та довідкою відповідача № 18030781112504416 від 07.03.2018.
АТ Комерційний банк "Приватбанк" 05.08.2019 відповідно до постанов Національного банку України №162 від 28.12.2018 та №41 від 22.02.2019 згідно із стандартом IBAN, змінив рахунок позивача та закріпив за ним міжнародний номер банківського рахунку відповідно до стандарту № НОМЕР_7 Міжнародної організації зі стандартизації ISO і Європейського комітету з банківських стандартів ECBS - НОМЕР_1 - українська гривня, НОМЕР_2 - долар США, НОМЕР_3 - євро.
АТ Комерційний банк "Приватбанк" 18.06.2020 повідомленням №20.1.0.0.0/7-20200618/1495 повідомив позивача про прийняття банком рішення про розірвання укладеного з ним договору та закриття поточних рахунків на підставі статті 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та статті 10 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", а саме у зв`язку із встановленням неприйнятно високого ризику за результатами переоцінки ризику клієнта.
У повідомленні наведений зміст статті 11 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" (а саме: "суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний здійснювати управління ризиками з урахуванням результатів ідентифікації, верифікації та вивчення клієнта, послуг, що надаються клієнту, аналізу операцій, проведених ним, та їх відповідності фінансовому стану і змісту діяльності клієнта"), з якого вбачається, що банк посилався на Закон України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" в редакції, чинній до 28.04.2020.
Спір у справі стосується питання правомірності розірвання відповідачем договору на брокерське обслуговування в односторонньому порядку з ініціативи банку.
5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, яким керувався суд
5.1. Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
5.2. Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" посилається на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судом апеляційної інстанції не було враховано висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц, від 21.10.2021 у справі №922/3805/20, від 11.03.2019 у справі №408/5352/12 (щодо застосування статті 202 Цивільного кодексу України); від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі №910/3907/18, від 06.04.2021 у справі №910/10011/19 (щодо способу захисту порушеного права та його ефективності).
У контексті статті 287 Господарського процесуального кодексу України для встановлення подібності правовідносин враховується склад таких правовідносин, а саме: суб`єкт, об`єкт та зміст (взаємні права та обов`язки). Разом з тим наявності простої тотожності цих трьох критеріїв замало і врахування лише їх не завжди є правильним. Тому, судова практика визнає судовими рішеннями у подібних правовідносинах такі рішення, де подібними є: 1) предмети спору, 2) підстави позову, 3) зміст позовних вимог, 4) встановлені судом фактичні обставини, а також має місце 5) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).
Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 №910/17999/16; пункт 40 постанови від 25.04.2018 №910/24257/16). Такі ж висновки були викладені і в постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі №910/8956/15 та від 13.09.2017 у справі №923/682/16.
При цьому, під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №910/719/19, пункт 5.5 постанови від 19.06.2018 у справі №922/2383/16).
Верховний Суд, проаналізувавши судові рішення, висновки яких, на думку скаржника, не були враховані судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови, встановив таке.
5.3. У справі, що переглядається, предметом спору є вимога про визнання недійсною односторонньої відмови Банку від договору №БО065-19 від 05.04.2019 на брокерське обслуговування та всіх договорів банківського обслуговування, за якими ТОВ "Васт-Транс" було відкрито рахунки. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що одностороння відмова Банку від договору, укладеного з товариством, є незаконною, оскільки Банк за відсутністю правових підстав встановив позивачу неприйнятно високий ризик, що стало підставою для розірвання Банком договорів банківського обслуговування.
Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" вважає, що судом апеляційної інстанції не було враховано висновків щодо застосування статті 202 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц, від 21.10.2021 у справі №922/3805/20, від 11.03.2019 у справі №408/5352/12.
Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України, на незастосування якої у касаційній скарзі зазначає скаржник, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.
У справі №145/2047/16-ц, де предметом спору є визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок, позовні вимоги мотивовано тим, що відповідно до державних актів на право власності на земельні ділянки позивач є власником двох земельних ділянок, які перебувають в тимчасовому користування СФГ "Терра" за договорами оренди, проте позивач жодних договорів не укладав та не підписував, волевиявлення та намір на їх укладення не мав. Рішення судів мотивовані тим, що позивач звернувся до суду із пропуском позовної давності, про застосування якої заявив відповідач. Верховний Суд, змінюючи рішення та постанову, зазначив, що у позові слід відмовити з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту, а не з підстав застосування наслідків пропуску позовної давності. Разом із тим Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц вказала на те, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.
У справі №922/3805/20 за позовом ФГ "Альянс" до ТОВ "Керне-Трейд" про визнання недійсним договору поставки, позовні вимоги обґрунтовані відсутністю з боку позивача волевиявлення до укладання відповідного договору, оскільки останнім спірний договір не укладався та не підписувався, а про існування такого договору позивач дізнався після отримання претензії відповідача, а також після розгляду справи третейським судом за № 1/301. Постановлюючи ухвалу про залишення без розгляду позову у справі №922/3805/20, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що договір поставки містить третейське застереження щодо розгляду спорів між сторонами, у якому визначено, що усі спори, в тому числі пов`язані з дійсністю або недійсністю цього договору, підлягають остаточному вирішенню у Постійно діючому третейському суді при Всеукраїнській громадській організації "Український правовий союз"; укладена між позивачем та відповідачем третейська угода у вигляді третейського застереження в договорі поставки не визнавалася судом недійсною. Крім того, недійсність зазначеної третейської угоди прямо не передбачена законом, тому вона є такою, що за наслідком укладення створює для сторін права та обов`язки; відповідачем до матеріалів справи подані докази існування між сторонами тривалих договірних правовідносин, що передували укладанню спірного договору, вказані договори містять, як і спірний договір, третейське застереження щодо розгляду спорів між сторонами Постійно діючим третейським судом при Всеукраїнській громадській організації "Український правовий союз". Верховний Суд, не погоджуючись із висновками судів та направляючи справу для продовження розгляду, зазначив, що суди попередніх інстанцій залишили поза увагою та не надали оцінки доводам позивача щодо оскарження договору поставки саме з підстав його неукладеності, оскільки, за твердженням позивача, вказаний договір не підписувався уповноваженою особою та є, на переконання позивача, підробленим. При цьому, посилаючись на статтю 202 Цивільного кодексу України, Верховний Суд дійшов висновку, що порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 Цивільного кодексу України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.
У справі №408/5352/12 про визнання недійсною довіреності, витребування майна від добросовісного набувача та визнання права власності на квартиру, задовольняючи позов ОСОБА_1 в частині витребування квартири з приватної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 та визнання права власності на вказану квартиру за ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з того, що, оскільки, правочин - довіреність, якою надано право ОСОБА_5 розпоряджатись її власністю, було вчинено ОСОБА_4 в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати нами, волевиявлення ОСОБА_4 за межами її дієздатності не може вважатись належним, у зв`язку з чим вибуття майна із володіння власника мало місце не з її волі, а тому договір купівлі-продажу квартири є укладеним з порушенням законодавства. Скасовуючи рішення місцевого суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1, який діє в інтересах недієздатної ОСОБА_4, про витребування майна від добросовісного набувача та визнання права власності на квартиру, та в частині часткового задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2, ОСОБА_6 про стягнення грошових коштів, та ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився і Верховний Суд, виходив із того, що довіреність є одностороннім правочином, і відповідно, не може бути підставою для витребування майна з чужого незаконного володіння. Питання щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу не ставиться, тому правила статті 388 Цивільного кодексу України в даному випадку не можуть бути застосовані. З огляду на що, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині є передчасними.
Висновки Верховного Суду у наведених скаржником справах зроблені у правовідносинах, які очевидно не є подібними з тими, що виникли між сторонами у даній справі ні за суб`єктним складом учасників, ні за предметом спору, ні за обставинами справи, ні за сферою правового регулювання.
5.4. Щодо посилання АТ КБ "Приватбанк" на постанови Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі №910/3907/18, від 06.04.2021 у справі №910/10011/19 щодо способу захисту порушеного права та його ефективності, то зазначені справи і справа, що переглядається, є відмінними за істотними правовими ознаками, що свідчить про неподібність правовідносин у них.
У справі №338/180/17 предметом первісного позову були вимоги ТОВ "Фуд Трейдінг Компані" до відповідача (фізичної особи ОСОБА_7 ) про стягнення безпідставно одержаних коштів, а предметом зустрічного позову були вимоги про визнання договору підряду укладеним та стягнення заборгованості за ним.
У справі №905/1926/16 предметом позову були вимоги ПАТ "Донбасенерго" до ПрАТ "ДТЕК ПЕМ-Енерговугілля" про зобов`язання вчинити дії, а саме: прийняти виконання зобов`язань за договором шляхом надання актів приймання-передачі електроенергії.
У справі №569/17272/15-ц предметом позову були вимоги ОСОБА_8, ТОВ "Телерадіокомпанія "Рівне1" до Приватного підприємства "Телерадіокомпанія "Сфера-ТВ" про зобов`язання вчинити дії, а саме: здійснити публікацію про порушення авторських прав позивачів на твір на офіційному сайті відповідача та про стягнення суми компенсації за використання твору.
У справі №910/3907/18 предметом позову були вимоги ТОВ "Фірма "Союз-Європа ЛТД" до Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів про визнання недійсними проведених ДП "Сетам" електронних торгів та визнання недійсним укладеного за результатами торгів договору купівлі- продажу зерна.
У справі № 910/10011/19 предметом позову були вимоги Релігійної організації до державної адміністрації про визнання протиправним і скасування розпорядження.
З огляду на викладене, доводи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції у розгляді справи відповідних висновків Верховного Суду є безпідставним, оскільки з огляду на предмет та підстави заявлених вимог, фактичні обставини справ та матеріально-правове регулювання спірних правовідносин, у Верховного Суду відсутні підстави вважати, що ці справи є подібними, враховуючи вказані критерії подібності справ та встановлення істотно різних обставин справ.
Тобто наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не знайшла свого підтвердження.
5.5. Крім того, підставами касаційного оскарження Банк зазначає пункти 2 та 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з частиною першою статті 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банк має право надавати банківські та інші фінансові послуги (крім послуг у сфері страхування), а також здійснювати іншу діяльність, визначену в цій статті, як у національній, так і в іноземній валюті.
5.6. Частинами першою, третьою та четвертою статті 341 Господарського кодексу України передбачено, що розрахункові операції банків спрямовані на забезпечення взаємних розрахунків між учасниками господарських відносин, а також інших розрахунків у фінансовій сфері. Безготівкові розрахунки можуть здійснюватися у формі платіжних доручень, платіжних вимог, вимог-доручень, векселів, чеків, банківських платіжних карток та інших дебетових і кредитових платіжних інструментів, що застосовуються у міжнародній банківській практиці. При безготівкових розрахунках усі платежі провадяться через установи банків шляхом перерахування належних сум з рахунку платника на рахунок одержувача або шляхом заліку взаємних зобов`язань і грошових претензій.
5.7. Згідно із частинами першою та третьою статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Відповідно до пункту 3 частини другої статті 1075 Цивільного кодексу України банк має право вимагати розірвання договору банківського рахунка, зокрема, у випадках, передбачених законодавством, що регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення та в інших випадках, встановлених договором або законом.
5.8. Згідно із пунктом 39 частини першої статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) неприйнятно високий ризик - це максимально високий ризик, що не може бути прийнятий суб`єктом первинного фінансового моніторингу відповідно до внутрішніх документів з питань фінансового моніторингу.
Пунктом 1 частини другої статті 6 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) суб`єктами первинного фінансового моніторингу, зокрема, є банки.
Відповідно до частин першої - третьої статті 7 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний у своїй діяльності застосовувати ризик-орієнтований підхід, враховуючи відповідні критерії ризику, зокрема, пов`язані з його клієнтами, географічним розташуванням держави реєстрації клієнта або установи, через яку він здійснює передачу (отримання) активів, видом товарів та послуг, що клієнт отримує від суб`єкта первинного фінансового моніторингу, способом надання (отримання) послуг. Ризик-орієнтований підхід має бути пропорційний характеру та масштабу діяльності суб`єкта первинного фінансового моніторингу.
Застосування ризик-орієнтованого підходу здійснюється в порядку, визначеному внутрішніми документами з питань фінансового моніторингу суб`єкта первинного фінансового моніторингу, з урахуванням рекомендацій відповідних суб`єктів державного фінансового моніторингу, які згідно із цим Законом виконують функції державного регулювання і нагляду за такими суб`єктами первинного фінансового моніторингу.
Суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний здійснювати оцінку/переоцінку ризиків, у тому числі притаманних його діяльності, документувати їх результати, а також підтримувати в актуальному стані інформацію щодо оцінки ризиків, притаманних його діяльності (ризик-профіль суб`єкта первинного фінансового моніторингу), та ризику своїх клієнтів таким чином, щоб бути здатним продемонструвати своє розуміння ризиків, що становлять для нього такі клієнти (ризик-профіль клієнтів).
Критерії ризиків визначаються суб`єктом первинного фінансового моніторингу самостійно з урахуванням критеріїв ризиків, встановлених, відповідно, Національним банком України - для суб`єктів первинного фінансового моніторингу, щодо яких Національний банк України відповідно до статті 18 цього Закону виконує функції державного регулювання і нагляду.
5.9. Критерії ризику легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення" затвердженні Міністерством фінансів України від 08.07.2016 № 584.
Відповідно до пунктів 2, 3 розділу ІІ Критеріїв ризику легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення (далі - Критерії) суб`єкт самостійно визначає та відображає у внутрішніх документах з питань фінансового моніторингу метод та порядок оцінки ризику з урахуванням вимог та рекомендацій, визначених суб`єктом державного фінансового моніторингу, що здійснює державне регулювання та нагляд за діяльністю відповідного суб`єкта. Суб`єкт періодично переглядає власні критерії ризику, а також заходи з управління ризиками з метою їх актуалізації та врахування змін, які відбулися в діяльності самого суб`єкта та в законодавстві у сфері протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.
Розділ VI Критеріїв передбачає, що суб`єкт самостійно може визначати додаткові критерії ризику для фінансових операцій з урахуванням вимог та рекомендацій, визначених суб`єктом державного фінансового моніторингу, що здійснює державне регулювання та нагляд за діяльністю відповідного суб`єкта.
У разі виявлення суб`єктом фінансової операції, яка може мати ризик легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення, суб`єкт вживає всіх необхідних заходів для з`ясування, чи підпадає така фінансова операція внутрішньому фінансовому моніторингу.
Суб`єкт самостійно визначає, які критерії ризику (крім критеріїв, передбачених Законом, нормативно-правовими актами відповідного суб`єкта державного фінансового моніторингу) використовуються ним під час встановлення ділових (договірних) відносин, а які - у процесі подальшого обслуговування клієнтів з урахуванням вимог та рекомендацій, визначених суб`єктом державного фінансового моніторингу, що здійснює державне регулювання та нагляд за діяльністю відповідного суб`єкта.
Фінансова операція має ризик легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення у разі, якщо вона має заплутаний або незвичний характер, або це сукупність пов`язаних між собою фінансових операцій, що не мають очевидного економічного сенсу або очевидної законної мети.
Фінансова операція має ризик легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового зниження у разі виявлення фактів неодноразового проведення фінансових операцій, характер яких дає підстави вважати, що метою їх здійснення є уникнення процедур обов`язкового фінансового моніторингу або ідентифікації (верифікації), передбачених Законом.
5.10. Питання відмови від встановлення (підтримання) ділових відносин, проведення фінансової операції врегульовано статтею 15 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин), згідно з якою суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин/відмовити клієнту у відкритті рахунка (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунка/відмовитися від проведення фінансової операції у разі:
- якщо здійснення ідентифікації та/або верифікації клієнта, а також встановлення даних, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників, є неможливим або якщо у суб`єкта первинного фінансового моніторингу виникає сумнів стосовно того, що особа виступає від власного імені;
- встановлення клієнту неприйнятно високого ризику або ненадання клієнтом необхідних для здійснення належної перевірки клієнта документів чи відомостей;
- подання клієнтом чи його представником суб`єкту первинного фінансового моніторингу недостовірної інформації або подання інформації з метою введення в оману суб`єкта первинного фінансового моніторингу;
- виявлення у порядку, встановленому відповідним суб`єктом державного фінансового моніторингу, що банк або інша фінансова установа, з якою встановлені кореспондентські відносини, є банком-оболонкою та/або підтримує кореспондентські відносини з банком-оболонкою;
- якщо здійснення ідентифікації особи, від імені або в інтересах якої проводиться фінансова операція, та встановлення її кінцевого бенефіціарного власника або вигодоодержувача (вигодонабувача) за фінансовою операцією є неможливим.
Суб`єкт первинного фінансового моніторингу має право відмовитися від проведення підозрілої фінансової операції.
У випадках, передбачених цією частиною, суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний протягом одного робочого дня, але не пізніше наступного робочого дня з дня відмови, повідомити спеціально уповноваженому органу про спроби проведення фінансових операцій та про осіб, які мають або мали намір відкрити рахунок/встановити ділові відносини та/або провести фінансові операції або з якими розірвано ділові відносини (закрито рахунок) на підставі цієї статті, а також про проведення фінансових операцій щодо зарахування коштів, які надійшли на рахунок такого клієнта, та про фінансові операції, в проведенні яких було відмовлено.
5.11. Отже в силу вимог законодавства про запобігання та протидію легалізації доходів банк наділений правом в односторонньому порядку відмовитися від ділових відносин з клієнтами з неприйнятно високим ризиком, в тому числі шляхом розірвання договорів.
5.12. Верховним Судом у справах №922/2224/18, №910/7161/19, №910/21320/17, №910/1555/18, №910/3245/19 викладено правову позицію, за якою положення статті 10 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" та статті 64 Закону України "Про банки та банківську діяльність", які були чинними на момент розгляду зазначених справ, наділяють банк, як суб`єкта первинного фінансового моніторингу, правом відмовитися в односторонньому порядку від відносин з клієнтами з неприйнятно високим ризиком, в тому числі шляхом розірвання договорів.
Норми зазначених законів не обмежують право банку на односторонню відмову від договору з клієнтом в разі настання визначених ними обставин, а тому право банку на відмову від підтримання (у тому числі шляхом розірвання) ділових відносин не слід розуміти як право банку на відмову від договору банківського рахунку лише з дотриманням загального порядку припинення договірних відносин, тобто шляхом звернення до суду про розірвання договору.
Відтак банк наділений правом відмовитися від подальших ділових відносин з клієнтом та розірвати відповідний договір в односторонньому порядку у випадку встановлення клієнту неприйнятно високого ризику внаслідок проведення внутрішньої перевірки.
Однак, право банку відмовитися від договірних відносин шляхом розірвання договору банківського рахунка з підстав встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику не є абсолютним, а умовним, таким, що залежить від настання певних визначених законом обставин, тобто лише за умови встановлення клієнту неприйнятно високого ризику внаслідок проведення внутрішньої перевірки.
Право банку як суб`єкта первинного фінансового моніторингу відмовитися від договірних відносин шляхом розірвання договору не є необмеженим, судам необхідно в кожному випадку, виходячи з встановлених обставин справи, досліджувати підстави та обґрунтованість встановлення клієнту такої категорії ризику.
5.13. Отже, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що приписи статті 15 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) наділяють банк правом відмовитися в односторонньому порядку від ділових відносин з клієнтами з неприйнятно високим ризиком, в тому числі шляхом розірвання договорів, а тому у спірних правовідносинах, пов`язаних з фінансовим моніторингом, пріоритетним є застосування норм спеціального закону, до чого власне і відсилає пункт 3 частини другої статті 1075 Цивільного кодексу України. При цьому, колегія суддів погоджується також із висновком про обов`язок Банку підтвердити існування правових підстав для встановлення неприйнятно високого ризику.
З огляду на що, Суд не вбачає підстав для відступу від висновків, викладених Верховним Судом у справах №922/2224/18, №910/7161/19, №910/21320/17, №910/1555/18, №910/3245/19.
До того, колегія суддів враховує, що у кожній із зазначених справ судами досліджувалися різні за змістом докази, які подавалися сторонами, та на підставі встановлених судами обставин приймалися відповідні судові рішення.
5.14. Як встановлено судами попередніх інстанцій під час розгляду справи відповідачем було надано для огляду суду витяг з програми управління комплаєнс ризиками та рішення Банку про присвоєння клієнту неприйнятно високого рівня ризику.
Разом з тим, суди встановили, що надані суду для огляду документи жодним чином не підтверджують існування правових підстав для встановлення позивачу неприйнятно високого ризику. Інших доказів на підтвердження своє правової позиції Банком до суду не представлено. У матеріалах справи відсутнє рішення банку щодо встановлення неприйнятно високого ризику за результатами переоцінки ризику Товариства з обмеженою відповідальністю "Васт-Транс".
Крім того, судами встановлено, що Банк не довів обґрунтованості підстав вважати, що позивач вчиняв платіжні операції, які містять ознаки здійснення ризикової діяльності у сфері фінансового моніторингу та наражає на ризик застосування до банку відповідних заходів впливу. Зокрема, незаконними джерела походження коштів Товариства з обмеженою відповідальністю "Васт-Транс", інших його активів або прав на такі активи, а також не довів наявності у банківських операціях позивача ознак відмивання доходів.
АТ Комерційний банк "Приватбанк" зазначеного не спростовує, натомість доводи касаційної скарги по суті ґрунтуються на твердженні про реалізацію ним свого права на припинення договірних відносин з позивачем на підставі Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення".
Також, судами попередніх інстанцій встановлено, що Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" у повідомленні від 18.06.2020 №20.1.0.0.0/7-20200618/1491 безпідставно послався на положення статті 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та статті 11 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" в редакції Закону від 14.10.2014, які на момент створення повідомлення втратили чинність.
До того ж судами встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Васт-Транс" надав запитувані відповідачем документи та інформацію, на доказ чого в матеріалах міститься лист № 58 від 30.04.2020.
Колегія суддів зазначає, що відсутні підстави для формування висновку щодо застосування статей 6, 7, 11, 15 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаним злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" в редакції, що набрала чинності з 28.04.2020 у даній справі, оскільки судами досліджено докази та встановлені обставини, які мають індивідуальний характер, притаманний для правовідносин, які виникли саме між сторонами справи, які є суб`єктами таких відносин, а саме судами встановлено, що Банком належними та допустимими доказами не доведено наявності підстав для розірвання договорів в односторонньому порядку.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування рішення місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції на підставі пунктів 2 та 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Також колегія суддів зазначає, що інші доводи скаржника, наведені у касаційній скарзі, не доводять порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права, та направлені на переоцінку доказів та обставин справи, що були предметом розгляду та їм була надана належна правова оцінка, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, передбачених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, а тому відхиляються Судом.
5.15. Також в касаційній скарзі АТ Комерційний банк "Приватбанк" просить скасувати додаткове рішення місцевого господарського суду, залишене без змін судом апеляційної інстанції, зазначаючи, що Рибченко Н.М. не є особою, яка має право здійснювати адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", тобто не є адвокатом. Скаржник зазначив, що Свідоцтво КВ №6055 від 08.02.2018 видано неуповноваженою особою.
Відповідно до частини другої статті 16 Господарського процесуального кодексу України представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 58 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до статті 6 та частини першої статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатом може бути фізична особа, яка, зокрема, склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.
Згідно зі статтею 12 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" особі, яка склала присягу адвоката України, радою адвокатів регіону у день складення присяги безоплатно видаються свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та посвідчення адвоката України.
Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю і посвідчення адвоката України не обмежуються віком особи та є безстроковими.
Статтею 17 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що Рада адвокатів України забезпечує ведення Єдиного реєстру адвокатів України з метою збирання, зберігання, обліку та надання достовірної інформації про чисельність і персональний склад адвокатів України, адвокатів іноземних держав, які відповідно до цього Закону набули права на заняття адвокатською діяльністю в Україні, про обрані адвокатами організаційні форми адвокатської діяльності.
Внесення відомостей до Єдиного реєстру адвокатів України здійснюється радами адвокатів регіонів та Радою адвокатів України.
Верховний Суд у постанові від 26.09.2019 у справі №910/3845/19 дотримується правової позиції, що статус адвоката підтверджується посвідченням адвоката України та свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю, тоді як відомості до Єдиного реєстру адвокатів України вносяться радами адвокатів регіонів та Радою адвокатів України.
Аналогічний висновок про те, що статус особи як адвоката може підтверджувати свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та/або посвідчення адвоката України, викладений Верховним Судом в ухвалах від 01.03.2018 у справі №910/3483/17, від 17.10.2018 у справі № 916/1059/18, постановах від 06.07.2019 у справі №855/229/19, від 21.10 2019 у справі №757/21384/19-ц, від 15.12.2021 у справі №953/1232/20.
Статтею 32 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено порядок припинення права на заняття адвокатською діяльністю.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, до матеріалів справи долучено копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КВ №6055 від 08.02.2018, виданого Рибченко Наталії Миколаївні на підставі рішення Ради адвокатів міста Києва від 18.01.2018 №6. Також судами досліджено посвідчення адвоката серії КВ №6055 від 08.02.2018. Судами встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази того, що зазначені документи визнані у передбаченому законом порядку недійсними або є скасованими.
Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому, частиною четвертою статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, обґрунтовуючи розмір витрат на професійну правничу допомогу ТОВ "Васт-Транс" на підтвердження понесених витрат надав суду: договір про надання правової допомоги № 250 від 17.11.2020; акт виконаних робіт від 24.11.2020 до договору № 250 від 17.11.2020; розрахунок платної правової допомоги від 24.11.2020; платіжне доручення № 1047 від 20.11.2020 на суму 5 000,00 грн.
Відповідно до приписів частини шостої статті 126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Оцінивши подані заявником докази у підтвердження понесених ним витрат, виходячи з критеріїв реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, характеру та обсягу наданих адвокатом послуг, враховуючи клопотання про зменшення витрат, суди дійшли обґрунтованого висновку про задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Васт-Транс", з покладанням на відповідача обов`язку по відшкодуванню витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.
Касаційна скарга не містить заперечень стосовно відшкодованої суми правничої допомоги з АТ Комерційний банк "Приватбанк" на користь ТОВ "Васт-Транс".
З огляду на викладене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування додаткового рішення та постанови суду апеляційної інстанції в цій частині.
5.16. Також Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк"в касаційній скарзі просить скасувати додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2021 у справі 910/18504/20, якою стягнуто з АТ Комерційного банку "Приватбанк" на користь ТОВ "Васт-Транс" 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в апеляційній інстанції.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, ТОВ "Васт-Транс" просив суд стягнути з відповідача на його користь витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 5 000,00 грн.
Судом встановлено, що представництво інтересів позивача у межах розгляду справи № 910/18504/20 здійснював адвокат Черненко Ігор Валерійович на підставі договору про надання правової допомоги № 4 від 04.10.2021; свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 10223/10 від 30.08.2021; ордеру серії АІ № 1158269 від 04.10.2021.
Відповідно до пункту 1.1 договору адвокат бере на себе зобов`язання надати клієнту професійну (правничу) правову допомогу при розгляді апеляційної скарги Північним апеляційним господарським судом у справі № 910/18504/20 за позовом клієнта до АТ КБ "Приватбанк" про визнання одностороннього правочину недійсним.
Згідно з пунктом 3.1 договору за професійну правничу (правову) допомогу, яка передбачена пунктом 1.1 договору, клієнт сплачує у безготівковій формі фіксований гонорар у розмірі 5 000,00 грн на банківській рахунок адвоката протягом 2 робочих днів після ухвалення рішення суду.
Цей договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами своїх обов`язків (пункт 4.1 договору).
Між адвокатом та позивачем 26.10.2021 було підписано акт виконаних робіт (наданих послуг), відповідно до якого сторони погодили, що адвокатом надано клієнту професійну правничу (правову) допомогу при розгляді апеляційної скарги АТ КБ "Приватбанк" Північним апеляційним господарським судом у справі № 910/18504/20 шляхом представництва клієнта під час розгляду апеляційної скарги в Північному апеляційному господарському суді. Також позивач подав до суду детальний опис робіт (наданих послуг) від 26.10.2021, за яким адвокат Черненко І.В. надав позивачу професійну правничу допомогу, а саме: подав до Північного апеляційного господарського суду додаткові пояснення від 06.10.2021 та здійснив представництво позивача в Північному апеляційному господарському суді в судових засіданнях 05.10.2021 та 26.10.2021.
Суд апеляційної інстанції, враховуючи положення статей 123, 126, 129 Господарського процесуального кодексу України, Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", беручи до уваги час на підготовку матеріалів до судового слухання, складність юридичної кваліфікації правовідносин у справі, а також відсутність заперечень відповідача стосовно розміру понесених позивачем витрат на правничу допомогу, дійшов висновку про задоволення вимоги позивача та стягнення з відповідача вартість витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 5 000,00 грн.
Заявляючи вимогу про скасування прийнятої судом апеляційної інстанції додаткової постанови, АТ Комерційний банк "Приватбанк" не наводить причин непогодження з нею та самостійних підстав для її скасування.
З огляду на викладене, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги в цій частині.