ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 січня 2022 року
м. Київ
cправа № 911/538/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.
за участю секретаря судового засідання - Мазуренко М. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецбудкомплект"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.08.2021 (головуючий суддя Євсіков О. О., судді Корсак В. А., Ходаківська І. П.)
у справі № 911/538/20
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецбудкомплект"
до виконавчого комітету Обухівської міської ради Київської області,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Обухівська міська рада Київської області,
за участі Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Обухівської міської ради (апелянт)
про визнання права власності
(у судовому засіданні взяли участь: прокурор Грищенко М. А., представник відповідача - Голубець Н. М., представник третьої особи - Голубець Н. М.)
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Спецбудкомплект" (позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Виконавчого комітету Обухівської міської ради Київської області (відповідач) про визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, що знаходиться на адресою: Київська область, м. Обухів, вул. Київська, 146, придбаний згідно з Договором купівлі-продажу незавершеного будівництва від 17.10.2002 та зареєстрований Обухівським бюро технічної інвентаризації за № 400.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 05.12.2018 позивач звернувся до відповідача із заявою про присвоєння поштової адреси об`єкту незавершеного будівництва в м. Обухів по вул. Київській, 146, який придбано за Договором купівлі-продажу від 17.10.2002. Відповідач листом № 2959 від 12.12.2018 повідомив позивача про відмову у присвоєнні поштової адреси об`єкту незавершеного будівництва, обґрунтовуючи таку відмову тим, що об`єкт незавершеного будівництва знаходиться на обліку у Виконавчому комітеті Обухівської міської ради як власність територіальної громади міста Обухова та сіл міської ради з січня 2000 року, у відповідача не виявлено документів, що свідчать про передачу об`єкта незавершеного будівництва у власність ТОВ "Спецбудкомплект", а тому останній не може звертатися з клопотанням про присвоєння поштової адреси об`єкту нерухомості, який належить територіальній громаді міста Обухова та сіл міської ради.
3. Позивач зазначає, що він прийняв спірний об`єкт незавершеного будівництва за актом приймання передачі на підставі укладеної цивільно-правової угоди, здійснив розрахунки за придбаний об`єкт та провів державну реєстрацію права власності на незавершене будівництво. Відтак вважає, що він набув право власності на спірний об`єкт незавершеного будівництва по вулиці Київській, 146 в м. Обухів в порядку та на підставі законодавства, що діяло на момент придбання спірного об`єкта незавершеного будівництва.
4. Оскільки відповідач прийняв рішення щодо відмову у присвоєнні спірному об`єкту незавершеного будівництва поштової адреси, а також повідомив, що вказаний об`єкт обліковується як власність територіальної громади міста Обухова та сіл міської ради, позивач вважає, що наведене свідчить про невизнання його права власності, у зв`язку із чим останній звернувся до суду з позовом про визнання такого права.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
5. Рішенням Господарського суду Київської області від 30.06.2020 позов задоволено.
6. Визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Спецбудкомплект" право власності на об`єкт незавершеного будівництва, що знаходиться на адресою: Київська область, м. Обухів, вул. Київська, 146, придбаний згідно з Договором купівлі-продажу незавершеного будівництва від 17.10.2002 та зареєстрований Обухівським бюро технічної інвентаризації за № 400.
7. Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач повністю виконав умови Договору купівлі-продажу спірного об`єкта нерухомості, здійснив будівництво прибудови до школи, про що складено відповідні акти за підписом відповідача, що свідчить про проведення розрахунків за придбане майно. ТОВ "Спецбудкомплект" фактично володіє та користується об`єктом нерухомості, договір купівлі-продажу не визнавався недійсним, на підставі статей 128, 153 ЦК УРСР і статті 49 Закону України "Про власність" позивач набув право власності на спірний об`єкт нерухомості і він перебуває у його правомірному володінні та користуванні.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
8. Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Київська обласна прокуратура в інтересах держави в особі Обухівської міської ради звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просила суд апеляційної інстанції скасувати рішення Господарського суду Київської області від 30.06.2020 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
9. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.08.2021 апеляційну скаргу прокурора задоволено. Рішення Господарського суду Київської області від 30.06.2020 скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
10. Постанова суду апеляційної інстанції аргументована тим, що відмова відповідача у присвоєнні що ухвалене виконавчим комітетом Обухівської міської ради рішення про відмову ТОВ "Спецбудкомплект" у присвоєнні поштової адреси могло бути оскаржене позивачем із використанням способу захисту, відмінного від визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва за ТОВ "Спецбудкомплект", однак цього зроблено не було.
11. При цьому суд першої інстанції не надав належної оцінки і дійсному суб`єктному складу учасників спірних правовідносин з огляду на обраний позивачем спосіб захисту порушеного права.
12. Спірний об`єкт незавершеного будівництва до його відчуження ТОВ "Спецбудкомплект" входив до складу комунальної власності територіальної громади міста Обухів та сіл Обухівської міської ради, від імені та в інтересах яких відповідно до положень статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами, здійснює саме Обухівська міська рада.
13. Суд апеляційної інстанції зазначив, що Виконавчий комітет Обухівської міської ради Київської області, відповідно до статті 29 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", здійснює управління майном територіальної громади у межах, що визначені радою. А у даному випадку, згідно з приписами законодавства управління майном - об`єктом незавершеного будівництва по вул. Київській, 146 у м. Обухові полягало у веденні виконавчим комітетом Обухівської міської ради Київської області бухгалтерського обліку об`єкта нерухомого майна відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".
14. З моменту прийняття рішення Обухівської міської ради від 18.10.2001 № 172-19-ХХІІІ "Про передачу у власність ТОВ "Спецбудкомплект" незавершене будівництво по вул. Київській м. Обухова" та станом на час розгляду справи місцевим судом, Обухівська міська рада не передавала повноважень Виконавчому комітету Обухівської міської ради щодо розпорядження нерухомим майном територіальної громади, у тому числі незавершеним будівництвом по вул. Київській, 176 у місті Обухові.
15. При цьому, з копії Положення про порядок найменування або перейменування вулиць, провулків, присвоєння, обліку, зміни та анулювання поштових адрес (поділ з присвоєнням окремого поштового номера) об`єктам нерухомого майна на території Обухівської міської ради, затвердженого рішенням Обухівської міської ради від 27.04.2016 № 161-09-УІІ, вбачається, що Виконавчий комітет Обухівської міської ради лише веде облік об`єктів нерухомості і надає їм адреси, однак не наділений правом будь-якого розпорядження ними.
16. Таким чином будь-які спори стосовно права власності на вищевказаний об`єкт незавершеного будівництва в м. Обухові по вул. Київській, 146 безпосередньо стосуються територіальної громади м. Обухів та сіл міської ради як колишнього чи ймовірного власника спірного об`єкта незавершеного будівництва станом на час виникнення спірних правовідносин (про що саме і наголошувалося у листі виконавчого комітету ради при наданні відмови ТОВ "Спецбудкомплект" у присвоєнні йому поштової адреси), так і з огляду на те, що власником земельної ділянки під вищевказаним об`єктом незавершеного будівництва, яке, за твердженням прокурора, перебуває у комунальній власності, в силу закону (статей 78, 80, 83 Земельного кодексу України) є орган місцевого самоврядування, тобто Обухівська міська рада.
17. Водночас, як вбачається з матеріалів справи, виконавчий комітет Обухівської міської ради не оспорює право власності позивача на спірне майно та жодним чином не стверджує, що таке майно належить виконавчому комітету Обухівської міської ради.
18. Відтак виконавчий комітет Обухівської міської ради є неналежним відповідачем у даному спорі, а заявлені до нього позовні вимоги не можуть бути задоволені.
19. Досліджуючи наявність підстав представництва прокурора в цій справі, апеляційний господарський суд зазначив про правомірність звернення прокурора з апеляційною скаргою в інтересах держави в особі Обухівської міської ради, як органу уповноваженого на здійснення відповідних функцій держави у спірних правовідносинах, з огляду на нездійснення останнім захисту інтересів держави (неоскарження рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку).
20. Суд апеляційної інстанції зазначив, що Київською обласною прокуратурою з метою встановлення підстав для представництва інтересів держави в особі Обухівської міської ради в міську раду направлено лист від 05.01.2021 за № 15/4-88 щодо поінформованості про спір у справі № 911/538/20 та вжиті заходи на оскарження рішення Господарського суду Київської області від 30.06.2020, а також лист від 31.12.2020 № 15/4-79 до виконавчого комітету Обухівської міської ради, у відповідь на які повідомлено про відсутність коштів для сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
21. Апеляційний господарський суд зазначив, що рішення Господарського суду Київської області від 30.06.2020 впливає безпосередньо на права територіальної громади міста Обухів та сіл міської ради, однак Обухівська міська рада як її представницький орган неналежно здійснює визначені законодавством повноваження щодо захисту інтересів жителів територіальної громади, оскільки не оскаржила в апеляційному порядку рішення у цій справі, що, у свою чергу свідчить про неналежне здійснення міською радою наданих законодавством повноважень щодо захисту комунальної власності.
22. Вищевикладені обставини беззаперечно вказують на наявність виключних підстав та обставин, передбачених положеннями статті 23 Закону України "Про прокуратуру", для звернення прокурора в інтересах держави в особі територіальної громади міста Обухів з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Київської області від 30.06.2020 у справі № 911/538/20.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
23. Позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.08.2021 та залишити в силі рішення Господарського суду Київської області від 30.06.2020 у справі № 911/538/20.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (узагальнено)
24. Скаржник не погоджується з ухваленою постановою апеляційного господарського суду, зазначаючи, що судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального і процесуального права, оскільки не було надано належної правової оцінки усім обставинам справи у їх сукупності.
25. Позивач зазначає, що матеріали справи не містять доказів надсилання на адресу Обухівської міської ради відповідного повідомлення в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
26. Також скаржник стверджує, що у даному випадку прокурором при поданні апеляційної скарги не було дотримано порядку, визначеного приписами статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та не підтверджено підстав для представництва інтересів держави в суді, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення від прокурора самостійно не звернувся до суду з відповідною апеляційною скаргою.
27. Обґрунтовуючи підставу, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 та від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, а також постановах Верховного Суду від 24.03.2021 у справі № 910/7250/18 від 08.02.2019 у справі № 915/20/18, від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17 та від 18.08.2020 у справі № 914/1844/18.
Позиція інших учасників справи
Прокурор подав відзив, у якому не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити.
Прокурор зазначає, що підставою представництва Обухівської міської ради стало порушення інтересів територіальної громади міста Обухів, як власника спірного нерухомого майна, право приватної власності на яке намагається визнати позивач у цій справі.
Прокурор стверджує, що позивачем безпідставно визначено в якості відповідача виконавчий комітет Обухівської міської ради Київської області, оскільки останній не наділений повноваженнями щодо розпорядження майном комунальної форми власності.
Також зазначає, що Обухівська міська рада не була залучена до участі у справі, у зв`язку з чим не могла бути належним чином обізнана про існування спору щодо даного нерухомого майна.
Прокурор зауважує, що після виявлення органами прокуратури рішення суду першої інстанції у цій справі, на адреси Обухівської міської ради та виконавчого комітету Обухівської міської ради Київської області були скеровані відповідні листи (запити).
Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, у якому не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити.
28. Третя особа не надала відзив на касаційну скаргу, що відповідно до частини третьої статті 295 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
29. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).
Щодо суті касаційної скарги
30. У даній справі прокурор звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Господарського суду Київської області від 30.06.2020 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецбудкомплект". В обґрунтування підстав представництва прокурор посилається на порушення інтересів територіальної громади міста Обухів, як власника спірного нерухомого майна, право приватної власності на яке намагається визнати позивач у цій справі. Також зазначає, що Обухівська міська рада не була залучена до участі у справі, у зв`язку з чим не могла бути належним чином обізнана про існування спору щодо даного нерухомого майна, при цьому виконавчий комітет Обухівської міської ради Київської області не здійснював захист інтересів держави у цій сфері, оскільки рішення у справі № 911/538/20 в апеляційному порядку не оскаржував.
31. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
32. Положення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".
33. Згідно з абзацами 1 і 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
34. Відповідно до абзаців 1 - 3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.
35. Одночасно згідно з положеннями частин 3 - 5 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
36. Таким чином, зі змісту вищезазначених законодавчих положень вбачається, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
37. Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
38. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
"Нездійснення захисту" має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
39. Верховний Суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
40. Разом з тим, прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі №924/1237/17).
41. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 наведено такі правові висновки:
"Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим".
42. З огляду на викладене, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.
43. У такому випадку суд зобов`язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 906/982/19.
44. З тексту постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №553/2759/18 чітко вбачається необхідність дослідження судом дотримання прокурором процедури, передбаченої частиною четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру", і при подачі прокурором апеляційної скарги.
45. У постанові Верховного Суду від 02.09.2020 у справі № 911/936/18 викладено такий правовий висновок: дотримання прокурором процедури, встановленої частинами 3, 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", яка повинна передувати зверненню до суду (у цьому випадку з апеляційною скаргою) підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки недотримання такої процедури унеможливлює розгляд справи за поданою прокурором апеляційною скаргою. Колегія суддів підстав для відступу від викладених у попередньому і цьому пунктах висновків не вбачає.
46. Суд апеляційної інстанції встановив, що прокурор, звертаючись з апеляційною скаргою, обґрунтував правомірність звернення з апеляційною скаргою в інтересах держави в особі Обухівської міської ради, як органу уповноваженого на здійснення відповідних функцій держави у спірних правовідносинах, з огляду на нездійснення останнім захисту інтересів держави (неоскарження рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку). При цьому, суд апеляційної інстанції зазначив, що Київською обласною прокуратурою з метою встановлення підстав для представництва інтересів держави в особі Обухівської міської ради в міську раду направлено лист від 05.01.2021 за № 15/4-88 щодо поінформованості про спір у справі № 911/538/20 та вжиті заходи на оскарження рішення Господарського суду Київської області від 30.06.2020, а також лист від 31.12.2020 № 15/4-79 до виконавчого комітету Обухівської міської ради, у відповідь на які повідомлено про відсутність коштів для сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
47. Апеляційний господарський суд зазначив, що рішення Господарського суду Київської області від 30.06.2020 впливає безпосередньо на права територіальної громади міста Обухів та сіл міської ради, однак Обухівська міська рада як її представницький орган неналежно здійснює визначені законодавством повноваження щодо захисту інтересів жителів територіальної громади, оскільки не оскаржила в апеляційному порядку рішення у цій справі, що, у свою чергу свідчить про неналежне здійснення міською радою наданих законодавством повноважень щодо захисту комунальної власності.
48. Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для представництва інтересів Обухівської міської ради в суді (пункти 19-22, 52-53 цієї постанови), з огляду на те, що прокурор звернувся до суду апеляційної інстанції із апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції як особа, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції. При цьому у справі, яка переглядається, прокурор, звертаючись з апеляційною скаргою в інтересах міськради, повідомив суд про неналежне здійснення органом місцевого самоврядування захисту порушених прав територіальної громади. До апеляційної скарги додано лист до Обухівської міської ради від 05.01.2021 за № 15/4-88 щодо поінформованості про спір у справі № 911/538/20 та вжиті заходи на оскарження відповідного рішення суду першої інстанції, та лист від 31.12.2020 № 15/4-79 до виконавчого комітету Обухівської міської ради, а також відповідь відповідача про відсутність коштів для сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
49. Враховуючи процесуальні строки на апеляційне оскарження судових рішень, обґрунтованими є висновки про те, що прокурор мав право на звернення до суду апеляційної інстанції із апеляційною скаргою в особі Обухівської міської ради, яка неналежним чином здійснювала захист прав територіальної громади міста та своєчасно не подала апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
50. У зв`язку з наведеним, враховуючи правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19), Верховний Суд визнає необґрунтованими доводи касаційної скарги про те, що прокурор не мав права на звернення до суду із апеляційною скаргою в інтересах держави в особі Обухівської міської ради.
51. За фактичних обставин у справі, враховуючи обмежені строки на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, а також невчинення органом місцевого самоврядування дій щодо оскарження представництва інтересів держави прокурором, суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку, що прокурор належним чином обґрунтував право на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції у справі, яка переглядається, в інтересах держави в особі Обухівської міської ради.
У цій частині Суд також звертається до правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 22.09.2021 у справі № 906/927/18, від 20.09.2021 у справі № 903/828/20, від 15.07.2021 у справі № 201/9710/18.
52. Доводи касаційної скарги не спростовують права прокурора та наявності підстав на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції в інтересах Обухівської міської ради.
53. Разом з цим, колегія суддів зазначає, що висновки суду апеляційної інстанції не суперечать правовим висновкам викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 та від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, а також постановах Верховного Суду від 24.03.2021 у справі № 910/7250/18 від 08.02.2019 у справі № 915/20/18, від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17 та від 18.08.2020 у справі № 914/1844/18 (про неврахування яких зазначає скаржник у касаційній скарзі), а зроблені за відмінних встановлених фактичних обставин (зокрема, ключовою відмінністю від справи, яка переглядається є те, що у наведених справах прокурор звертався до суду з позовом, а не з апеляційною скаргою).
54. Таким чином, за конкретних встановлених обставин цієї справи, висновки суду апеляційної інстанції про доведення прокурором наявності підстав, передбачених статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", для представництва прокурором інтересів держави в суді є правомірними.
55. З урахуванням наведеного, колегія суддів зазначає, що доводи скаржника, наведені у касаційній скарзі не доводять порушення апеляційним господарським судом норм матеріального чи процесуального права, та спростовуються обставинами, встановленими судом апеляційної інстанції. При цьому, доводи прокурора, викладені у відзиві на касаційну скаргу, знайшли своє відображення під час касаційного перегляду цієї справи.