ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 січня 2022 року
м. Київ
cправа № 910/429/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Пєскова В.Г.
за участю секретаря судового засідання Ксензової А.Є.
за участю представника ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Бестом" арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича - Петросяна Армана Саркісовича
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Бестом" арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.06.2021
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.09.2021
у справі № 910/429/20
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бестом" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича
до ОСОБА_1
про визнання недійсним договору та застосування реституції
в межах справи № 910/17629/18
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Укройлпродукт"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бестом"
про банкрутство,-
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст обставин справи та заявлених вимог
На розгляді Господарського суду міста Києва перебуває справа №910/17629/18 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Укройлпродукт" (далі - ТОВ "Укройлпродукт") про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Бестом" (далі - ТОВ "Бестом", боржник, банкрут) (провадження у справі про банкрутство відкрито ухвалою суду від 20.02.2019).
У січні 2020 року до Господарського суду міста Києва надійшла заява ТОВ "Бестом" в особі ліквідатора банкрута арбітражного керуючого Демчана О.І. до ОСОБА_1 про визнання недійсними договору про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги № 11-10/П від 11.10.2017 та застосування реституції на підставі статей 7, 42 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний договір укладений в той період, коли у банкрута вже була наявна заборгованість перед Публічним акціонерним товариством "Фортуна-Банк" (далі - АТ "Фортуна-Банк") у розмірі 38 566 210,10 грн, перед ТОВ "Укройлпродукт" у розмірі 1 000 000,00 грн та 15000,00 грн судового збору (згідно рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2017 у справі №910/9844/17), 120 000,00 грн та 1 800,00 грн судового збору (згідно рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2017 у справі № 910/20948/17).
Додатково ліквідатор зазначав, що кінцевим бенефіціарним власником ТОВ "Укройлпродукт" є ОСОБА_1, що, в свою чергу, свідчить про те, що ініціюючий кредитор у справі про банкрутство ТОВ "Бестом" є пов`язаною особою з ОСОБА_1 .
Установлені судами обставини справи
З матеріалів справи судами встановлено, що 11.10.2017 між ТОВ "Бестом" та ОСОБА_1 укладено договір надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги № 11-10/П, згідно якого позикодавець надав позичальнику позику у розмірі 4 800 465,00 грн, а позичальник зобов`язався повернути надані кошти до 11.10.2020.
Вказаний договір укладений за рік та чотири місяці перед порушенням провадження у справі про банкрутство ТОВ "Бестом".
У ході виконання повноважень ліквідатора банкрута, арбітражним керуючим Демчаном О.І. отримано виписку по особовому рахунку ТОВ "Бестом", який був відритий у Приватному акціонерному товаристві "Айбокс Банк".
Проаналізувавши вищевказану виписку по особовому рахунку ТОВ "Бестом" № НОМЕР_1, ліквідатором банкрута встановлено, що ТОВ "Бестом" в проміжок часу з 12.10.2017 по 13.11.2017 перераховано ОСОБА_1 (код НОМЕР_2 ) кошти у розмірі 4 800 465,00 грн у якості позики на підставі вказаного договору надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги № 11-10/П від 11.10.2017
Однак, отримані ОСОБА_1 у якості позики кошти від ТОВ "Бестом" не повернуті, що підтверджується випискою з ліквідаційного рахунку банкрута.
Як зазначав позивач, станом на дату перерахування ТОВ "Бестом" коштів у розмірі 4 800 465,00 грн за спірним договором на користь ОСОБА_1 у банкрута вже була наявна заборгованість перед АТ "Фортуна-Банк" (правонаступник ТОВ "ЕйПіЕс Україна") на загальну суму 38 566 210,10 грн, що встановлено в судовому засіданні 24.04.2019.
Крім того, рішенням Господарського суду міста Києва від 02.08.2017 у справі №910/9844/17 стягнуто з ТОВ "Бестом" на користь ТОВ "Укройлпродукт" суму боргу в розмірі 1 000 000,00 грн та 15 000,00 грн судового збору.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.12.2017 у справі № 910/20948/17 стягнуто з ТОВ "Бестом" на користь ТОВ "Укройлпродукт" 120 000,00 грн та 1 800,00 грн судового збору.
Вказані обставини встановлені в ухвалі Господарського суду міста Києва від 20.02.2019 у справі № 910/17629/18, якою відкрито провадження про банкрутство ТОВ "Бестом" та визнано грошові вимоги ТОВ "Укройлпродукт" до боржника у розмірі 1 136 800,00 грн.
Ліквідатором банкрута встановлено, що кінцевим бенефіціарним власником (контролером) ТОВ "Укройлпродукт" значиться ОСОБА_1 .
Ліквідатор банкрута звертався до ОСОБА_1 з запитом від 13.12.2019 вих.№ 02-71/40 про надання копії договору безвідсоткової поворотної фінансової допомоги та інформації, чи виконанні ОСОБА_1 перед ТОВ "Бестом" зобов`язання за вищевказаним договором на загальну суму 4 800 465,00 грн. Вказаний запит залишений без належного реагування.
Наведені обставини стали підставою для звернення ліквідатора ТОВ "Бестом" до суду з відповідним позовом про визнання спірного договору недійсним на підставі частини другої статті 42 КУзПБ (згідно заяви поданої до суду першої інстанції) та застосування реституції.
Водночас, під час розгляду справи місцевим господарським судом встановлено, що 11.04.2018 між ТОВ "Бестом", Товариством з обмеженою відповідальністю "Фактор Энерго" (далі - ТОВ "Фактор Энерго") та ОСОБА_1 було укладено договір переведення боргу № 11/04/18-1, відповідно до якого зобов`язання ОСОБА_1 у сумі 4 800 465, 00 грн переводиться на ТОВ "Фактор Енерго". ОСОБА_1, в свою, чергу зобов`язався перерахувати на користь ТОВ "Фактор Енерго" плату за прийняття боргу у розмірі 4 800 465, 00 грн.
Як встановив суд першої інстанції, ОСОБА_1 свої зобов`язання виконав у строк, грошові кошти у розмірі 4 800 465, 00 грн перерахував, на час розгляду справи заборгованість відсутня, що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.06.2021 у справі № 910/429/20 (суддя - Івченко А.М.) у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Ухвала місцевого господарського суду обґрунтована тим, що:
- ураховуючи укладення вищевказаного договору переведення боргу №11/04/18-1 та перерахування ОСОБА_1 на користь ТОВ "Фактор Енерго" грошових коштів у розмірі 4 800 465,00 грн, що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків, то зобов`язання ОСОБА_1 перед ТОВ "Бестом" припинились в момент укладення 11.04.2018 договору переведення боргу;
- позивачем не додано до заяви доказів того, що саме укладення договору про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги № 11-10/П від 11.10.2017 призвело до неплатоспроможності боржника.
Не погодившись із вказаною ухвалою суду, ліквідатор банкрута оскаржив її в апеляційному порядку, зазначивши, серед іншого, що оскільки спірний договір було укладено 11.10.2017, то, в даному випадку, застосуванню підлягають положення статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство), а не статті 42 КУзПБ.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.09.2021 (колегія суддів: Верховець А.А. - головуючий, Пантелієнко В.О., Гарник Л.Л.) апеляційну скаргу ТОВ "Бестом" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Демчана О.І. залишено без задоволення; ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.06.2021 у справі № 910/429/20 залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції, зважаючи на правове обґрунтування апеляційної скарги, у своєму рішенні зауважив, оскільки відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ "Бестом" та вчинення спірного правочину від 11.10.2017 мали місце до введення в дію КУзПБ, на спірні правовідносини поширюються положення статті 20 Закону про банкрутство, а не статті 42 КУзПБ, як вірно відмічено ліквідатором боржника в апеляційній скарзі.
При цьому, апеляційним судом зазначено, що наданий ОСОБА_1 акт звірки взаємних розрахунків не може бути прийнятий в якості належного доказу виконання зобов`язань за договором, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом. Відтак, зважаючи на відсутність в матеріалах справи доказів сплати ОСОБА_1 на користь ТОВ "Фактор Енерго" грошових коштів у сумі 4 800 465,00 грн, а також враховуючи неповернення боржнику грошових коштів за договором про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги № 11-10/П від 11.10.2017, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що боржник уклав спірний договір всупереч інтересам товариства. Суд також врахував, що станом на час укладення спірного договору, за яким боржник надав ОСОБА_1 безвідсоткову позику у сумі 4 800 465,00 грн на 3 роки, у боржника вже існувала заборгованість перед АТ "Фортуна-Банк" на загальну суму 38 566 210,10 грн.
Однак, не зважаючи на те, що укладення спірного договору призвело до зменшення обсягу майнових активів боржника та його неплатоспроможності, суд апеляційної інстанції погодився з позицією місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для визнання договору про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги № 11-10/П від 11.10.2017 недійсним в силу положень статті 20 Закону про банкрутство, оскільки оспорюваний правочин укладено боржником за 1 рік та 4 місяці перед порушенням провадження у справі про банкрутство ТОВ "Бестом" (20.02.2019), а відтак він не підпадає під річний підозрілий період в розумінні вказаної статті цього Закону.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
Не погодившись з ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.06.2021 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.09.2021 у цій справі, ліквідатор ТОВ "Бестом" подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Доводи касаційної скарги зводяться до того, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.
В обґрунтування вказаних доводів та підстав касаційного оскарження скаржник посилається, серед іншого, на таке:
- однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. З конструкції частини третьої статті 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом. Однак, судами не враховано, що оскаржуваний правочин не відповідає критеріям розумності, добросовісності, справедливості, мав на меті зменшення розміру активів боржника, з метою уникнення стягнення на ці активи кредиторами в рахунок погашення боргів. Відтак, у суду були наявні усі підстави для застосування загальних норм ЦК України і визнання недійсним спірного договору надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги № 11-10/П від 11.10.2017, укладеного між ТОВ "Вестом" та ОСОБА_1 ;
- суди не врахували висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц, згідно якого позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина 3 статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України;
- суди не врахували правові висновки Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17 та від 28.11.2019 у справі №910/8357/18 щодо ознак фраундаторного правочину; від 20.05.2020 у справі № 922/1903/18 щодо обов`язковості фактичної та правової мети цивільних угод, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною; від 12.11.2020 у справі № 911/956/17 щодо Конституційного принципу незворотності дії закону у часі; від 15.07.2021 у справі №927/531/18 щодо обов`язку суду надати правову кваліфікацію спірним правовідносинам (аналогічний висновок щодо обов`язку суду з надання правової кваліфікації відносин сторін викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі №662/397/15-ц, від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.01.2020 у справі № 916/556/19, від 22.10.2020у справі №910/18279/19).
Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі
Від інших учасників справи відзиви на касаційну скаргу не надійшли, що відповідно до положень частини третьої статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду судових рішень.
Касаційне провадження
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 910/429/20 визначено склад колегії суддів: Огороднік К.М. - головуючий, Ткаченко Н.Г., Жуков С.В., що підтверджується витягом з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 22.10.2021.
Ухвалою Верховного Суду від 10.11.2021, серед іншого, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ліквідатора ТОВ "Бестом" арбітражного керуючого Демчана О.І. на ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.06.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.09.2021 у справі № 910/429/20; призначено касаційну скаргу до розгляду на 22.12.2021 о 11:30 год.
Ухвалою Верховного Суду від 22.12.2021 оголошено перерву у судовому засіданні у справі № 910/429/20 з розгляду касаційної скарги до 12.01.2022 о 14:40 год.
Судове засідання 12.01.2022 відбулось за участі представника ліквідатора ТОВ "Бестом", який надав пояснення у справі. Інші учасники справи явку повноважних представників не забезпечили, про час та дату судового засідання були сповіщені належним чином.
Оскільки, явка представників сторін не була визнана обов`язковою, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутністю представників інших учасників справи.
При цьому, суд враховує приписи статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України, за якими своєчасний розгляд справи є одним із завдань судочинства, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права кожного на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з наступних підстав.
Предметом судового розгляду є позовна заява про визнання недійсним договору про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги, стороною якого є боржник, щодо якого відкрито справу про банкрутство.
Відповідно до частини шостої статті 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство.
Разом з тим, 21.10.2019 введено в дію КУзПБ № 2597-VIII від 18.10.2018, який в силу пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу, поширює свою дію на подальший розгляд справ про банкрутство незалежно від дати порушення (відкриття) провадження у таких справах, за винятком справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації.
З дня введення в дію цього Кодексу визнано таким, що втратив чинність, зокрема, Закон про банкрутство.
Тобто, перехід від регулювання, передбаченого Законом про банкрутство, до регулювання згідно з КУзПБ, здійснюється негайно (безпосередня дія як спосіб дії в часі нормативно-правових актів) шляхом здійснення подальшого розгляду справ про банкрутство, відповідно до положень цього Кодексу.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.11.2019 у справі № 924/159/14, від 11.08.2020 у справі № 904/3457/19 та від 27.08.2020 у справі № 904/4928/17.
Водночас, колегія суддів зауважує, що наведене стосується питання регулювання самої (подальшої) процедури банкрутства у цій категорії справ та не може, зокрема втрата чинності Закону про банкрутство, слугувати підставою для неможливості оцінки спірних правовідносин на предмет відповідності спеціальним нормам цього Закону при вирішенні судами спорів про визнання недійсними правочинів, укладених боржником (щодо якого відкрито справу про банкрутство), якщо ці правочини вчинялись під час дії Закону.
Зі змісту оскаржуваної ухвали від 30.06.2021 вбачається, що місцевий суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання недійсним Договору переведення боргу на підставі частини другої статті 42 КУзПБ, на яку посилався ліквідатор, ураховуючи, що позивачем не надано доказів того, що укладання оспорюваної угоди відбулося в період критичної неплатоспроможності боржника, а підписання договору переведення боргу не є відмовою боржника від своїх майнових вимог.
Так, Верховний Суд зауважує, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи зі встановлених під час розгляду справи фактів, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17).
З огляду на наведений правовий висновок Верховного Суду, у цій справі, що переглядається, суду належало самостійно надати правову кваліфікацію спірним правовідносинам, зокрема й щодо питання застосування спеціальних норм законодавства про банкрутство (статті 20 Закону про банкрутство чи статті 42 КУзПБ).
Переглянувши справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для визнання спірного правочину недійсним, хоча, при цьому, зауважив з посиланням на практику Верховного Суду (зокрема постанову від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16), що оскільки провадження у справі про банкрутство ТОВ "Бестом" та вчинення спірного правочину від 11.10.2017 мали місце до введення в дію КУзПБ, на спірні правовідносини поширюються положення статті 20 Закону про банкрутство, а не статті 42 КУзПБ, як вірно відмічено ліквідатором боржника в апеляційній скарзі.
Колегія суддів зазначає, що правова позиція Верховного Суду у питанні застосування спеціальних норм законодавства про банкрутство щодо визнання недійсними правочинів, а саме статті 20 Закону про банкрутство чи статті 42 КУзПБ, викладена у постанові від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16, була уточнена судовою палатою для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 28.10.2021 за розглядом справи №911/1012/13.
Попри вказане, висновки апеляційного господарського суду у цій справі, що переглядається, щодо необхідності застосування до спірних правовідносин саме положень статті 20 Закону про банкрутство є правомірними, оскільки узгоджуються з наведеною правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 28.10.2021 у справі № 911/1012/13.
Як вбачається з постанови суду апеляційної інстанції, розглядаючи даний спір, апеляційний суд встановив, що у цій справі сукупність встановлених обставин свідчить, що укладення ТОВ "Бестом" з ОСОБА_1 договору про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги призвело до зменшення обсягу майнових активів боржника та його неплатоспроможності, а також спрямовано на завдання шкоди кредиторам.
При цьому, відхиляючи доводи апеляційної скарги та залишаючи оскаржувану ухвалу без змін, апеляційний суд погодився з висновками місцевого господарського суду щодо відсутності підстав для визнання спірного правочину недійсним в силу положень статті 20 Закону про банкрутство, оскільки оспорюваний правочин укладено боржником за 1 рік та 4 місяці перед порушенням провадження у справі про банкрутство ТОВ "Бестом", а відтак він не підпадає під річний підозрілий період в розумінні вказаної статті цього Закону.
Однак, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції, оскільки вони є суперечливими встановленим цим судом обставинам та зроблені з порушенням вимог чинного законодавства.
Так, обмежившись висновком про відсутність підстав для визнання недійсним спірного договору в порядку статті 20 Закону про банкрутство, суд апеляційної інстанції попри (1) встановлені ним обставини того, що укладення вказаного договору призвело до зменшення обсягу майнових активів боржника та його неплатоспроможності, а також спрямовано на завдання шкоди кредиторам, (2) обов`язок суду щодо надання правової кваліфікації відносин сторін, належним чином не розглянув вимоги заявника про визнання правочину недійсним на підставі загальних норм ЦК України.
Суд звертає увагу, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.
Частиною третьою статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.
Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.
Відтак будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам).
Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора
Наведені висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 28.11.2019 від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18 та від 20.05.2020 у справі № 922/1903/18, на які, серед іншого, посилався скаржник у своїй касаційній скарзі.
Суд звертає увагу на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц (який також наведений у касаційній скарзі) про те, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.
Поряд з вищезазначеним, керуючись положеннями частини четвертої статті 300 ГПК України, колегія суддів вважає за можливе врахування у цій справі, що переглядається, правових висновків, викладених судовою палатою для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19).
У вказаній постанові Верховного Суду міститься правовий висновок, згідно якого фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, отже, такий правочин може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до статті 7 КУзПБ на підставі пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та частин третьої, шостої статті 13 ЦК України з підстав недопустимості зловживання правом, на відміну від визнання недійсним фіктивного правочину, лише на підставі статті 234 ЦК України. У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсними правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.
З урахуванням наведених правових висновків, Верховний Суд вважає, що у справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій в межах наявних в них повноважень, передбачених статтями 86, 237, 269 ГПК України, не надали належної правової оцінки заявленим вимогам скаржника з урахуванням визначених ним підстав заявлених вимог (фактичної підстави - вчинення правочинів на шкоду кредиторам, що також встановлено апеляційним судом всупереч протилежних висновків суду першої інстанції, та правової підстави, яка, окрім приписів статті 42 КУзПБ, ґрунтується на загальних нормах ЦК України).
З огляду на обмеження, визначені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд позбавлений можливості самостійно усунути допущені судами попередніх інстанцій процесуальні порушення, оскільки оцінка доказів та достовірне з`ясування усіх фактичних обставин виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, передбачених вказаною статтею процесуального закону.
Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Оскаржувані судові рішення у справі таким вимогам не відповідають, враховуючи суперечливість висновків за результатом дослідження та оцінки місцевим та апеляційним судами зібраних у справі доказів та обставин справи, що входять до предмета доказування у даному спорі, а також неправильне застосування судами наведених норм законодавства, зокрема й без врахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
З урахуванням вищезазначеного, суд касаційної інстанції вважає частково обґрунтованими підстави касаційного оскарження та погоджується з тими доводами заявників касаційних скарг, які (доводи) відповідають висновкам суду, наведеним у мотивувальній частині цієї постанови.