ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 січня 2022 року
м. Київ
cправа № 910/14207/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Колос І.Б. (головуючий), Бенедисюка І.М., Малашенкової Т.М.,
за участю секретаря судового засідання Малихіної О.В.,
представників учасників справи:
позивача - товариства з обмеженою відповідальністю "Трансенергомаш" - Авілова К.Є. - керівник (в порядку самопредставництва),
відповідача - акціонерного товариства "Українська залізниця" - Гаркавенко І.Г., адвокат (ордер від 30.03.2021 № 133407)
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Трансенергомаш"
на рішення господарського суду міста Києва від 07.04.2021 (суддя Паламар П.І.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.09.2021 (головуючий суддя: Буравльов С.І., судді: Андрієнко В.В., Шапран В.В.)
у справі № 910/14207/20
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Трансенергомаш" (далі - ТОВ "Трансенергомаш")
до акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - АТ "Українська залізниця")
про стягнення заборгованості у розмірі 1 093 541,62 грн.
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
ТОВ "Трансенергомаш" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до АТ "Українська залізниця" про стягнення 1 093 541,62 грн. заборгованості (з них: 1 079 951,98 грн. основного боргу, 630,22 грн. - 3% річних, 12 959,42 грн. інфляційних втрат), яка виникла у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки від 29.11.2019 № ПЗ/НХ-191381/НЮ в частині оплати поставленого товару.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням господарського суду міста Києва від 07.04.2021 зі справи № 910/14207/20, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.09.2021, у задоволенні позову відмовлено з підстав невідповідності переданого відповідачу товару вимогам щодо якості, відсутності маркування, що унеможливило встановлення його виробника та час виготовлення товару відповідно до умов договору поставки, у зв`язку з чим правові підстави для оплати переданого відповідачу товару відсутні.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ТОВ "Трансенергомаш", з посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник визначає підстави касаційного оскарження судових рішень, а саме:
- пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, з посиланням на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права, без урахування висновку щодо застосування норм права, а саме приписів статей 241, 692, 678, 687 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 21.10.2019 у справі № 908/2258/18, від 10.04.2018 у справі № 927/626/17, від 30.09.2020 у справі № 910/8612/19, від 15.09.2020 у справі № 920/618/18, від 16.05.2018 у справі № 910/1163/17, від 25.04.2018 у справі № 910/9915/17, від 10.04.2018 у справі № 910/11079/17 та у постанові Верховного Суду України від 19.08.2014 у справі № 3-59гс14;
- пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, з посиланням на відсутність правового висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права, а саме приписів статей 241, 599 та частини четвертої статті 692 ЦК України у подібних правовідносинах.
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу АТ "Українська залізниця" просило судові рішення попередніх інстанцій залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, посилаючись, зокрема, на законність та обґрунтованість судових рішень попередніх інстанцій, дотримання судами норм матеріального та процесуального права.
3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
АТ "Українська залізниця", як покупцем та ТОВ "Трансенергомаш", як постачальником 29.11.2019 укладено договір поставки № ПЗ/НХ-191381/НЮ (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язався у 2019 році поставити і передати у власність покупцю певну продукцію (товар) відповідно до специфікації № 1 до Договору, а покупець зобов`язався прийняти і оплатити цей товар на умовах даного договору.
Згідно з пунктами 1.2 - 1.4 Договору найменування товару: запасні частини до електропоїздів (редуктор колісної пари), 2019 року випуску. Виробник товару: ТОВ "НВФ "Ротормаш", Україна. Кількість та асортимент товару визначається у специфікації № 1 (додаток № 1), яка є невід`ємною частиною договору.
За умовами специфікації № 1 до Договору постачальник зобов`язався передати покупцю 6 редукторів колісної пари РМ249.00.000СБ.
Відповідно до пункту 1.5 Договору постачальник гарантує, що продукція нова, належить йому на праві власності та не перебуває під забороною відчуження, арештом, не є предметом застави та іншим засобом забезпечення виконання зобов`язань перед будь-якими фізичними або юридичними особами, державними органами і державою, а також не є предметом будь-якого іншого обтяження чи обмеження, передбаченого чинним законодавством України.
Згідно з пунктами 2.1 та 2.2 Договору постачальник повинен поставити покупцеві товар, якість якого відповідає нормативно-технічним документам та характеристикам, зазначеним у специфікації № 1 (додаток № 1). Підтвердженням якості товару з боку постачальника є паспорт та декларація постачальника про відповідність, які направляються покупцю разом з товаром.
Пунктом 2.4 Договору передбачено, що при виявленні невідповідності кількості, якості чи асортименту товару, виклик представника постачальника для участі у прийманні товару для складання двостороннього акта є обов`язковим. У такому разі товар не підлягає використанню до взаємного врегулювання питань.
У відповідності до пункту 3.1 Договору ціна визначається даним договором і приймається сторонами: в національній валюті України. Постачання здійснюється за цінами, передбаченими у специфікації № 1 (додаток № 1), включає вартість товару, тари, всі податки, і збори, передбачені чинним законодавством, транспортні витрати постачальника згідно з пунктом 5.1 даного договору.
За змістом пункту 3.2 Договору загальна сума Договору становить 1 079 951,98 грн. з урахуванням ПДВ.
Відповідно до пункту 4.1 Договору оплата за кожну партію поставленого товару за даним договором здійснюється покупцем у безготівковій формі не пізніше 20 банківських днів після дати поставки партії товару, у відповідності з рахунком-фактурою на дану партію товару, обумовлену згідно з пунктом 6.1 Договору та за наявності податкової накладної, оформленої та зареєстрованої у відповідності до вимог чинного законодавства.
Як передбачено пунктом 5.4 Договору, зі сторони покупця заявка підписується з урахуванням вимог статуту покупця щонайменше двома такими уповноваженими особами: заступник директора з рухомого складу (особа, що виконує його обов`язки) регіональної філії "Південно-Західна залізниця" АТ "Укрзалізниця"; головний інженер (особа, що виконує його обов`язки) регіональної філії "Південно-Західна залізниця" АТ "Укрзалізниця". Покупець не несе відповідальності та обов`язку оплати за поставлений товар за рознарядкою, що підписана іншими особами ніж тими, що визначені у пункті 5.4 даного договору. Акт прийому-передачі або видаткова накладна та інші первинні документи, що стосуються виконання цього договору та приймання товару, підписуються особами, що визначені у пункті 5.4 даного договору.
У відповідності до пункту 5.6 Договору датою поставки товару вважається дата підписання покупцем видаткової накладної або акта приймання-передачі.
Згідно з пунктом 5.11 Договору перехід права власності на продукцію відбувається після її фактичної передачі на підставі належно оформлених первинних документів (товарно-транспортної накладної, видаткової накладної) на склад покупця.
Приймання товару за кількістю здійснюється згідно з порядком, встановленим Інструкцією "Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по кількості" від 15.06.1965 № П-6 (пункт 6.6 Договору).
Приймання товару за якістю здійснюється згідно з порядком, встановленим Інструкцією "Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по якості" від 25.04.1966 № П-7 (пункт 6.7 Договору).
Цей договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2019 включно (пункт 13.1 Договору).
Судами також встановлено, що позивач передав, а відповідач прийняв 6 редукторів колісної пари РМ24900000СБ вартістю 1 079 951,98 грн., що підтверджується видатковою накладною від 27.12.2019 № 125 та товарно-транспортною накладною від 27.12.2019 № 2530.
З посиланням на невиконання відповідачем зобов`язання з оплати отриманого за Договором товару, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Судами у розгляді справи також встановлено, що 03.01.2020, у зв`язку з невідповідністю товару, поставленого ТОВ "Трансенергомаш" умовам Договору та паспортним даним, відповідач направив на адресу позивача листа № НХ-4/08 про направлення представника позивача для складення акта про фактичну якість та комплектність отриманої продукції.
Згідно з актом від 09.01.2020 про фактичну якість і комплектність продукції, складеного за участю представника позивача, встановлено, що на верхніх та нижніх корпусах редукторів колісної пари відсутні заводські номери; не на всіх верхніх та нижніх корпусах редукторів колісної пари присутнє маркування (рік виготовлення товару, клеймо заводу виробника); на чотирьох корпусах редукторів колісної пари присутні відливи з позначенням ум. № 1224 ЗТЛ; на одному корпусі редуктора колісної пари в зборі дані відливи знищено засобами механічного впливу (на обох половинках), на останньому редукторі дані відливи знищено на одній із двох половинок корпусу; на корпусах редукторів колісної пари відлито рік виготовлення 2012, 2013, 2018; редуктори колісної пари частково недоукомплектовані заливними пробками та сапунами; у технічній документації (паспорт редуктора) відсутня інформація про технічні характеристики товару, комплектацію і складові редуктора колісної пари з вказанням номеру креслення виробника тощо.
Згідно з висновком від 02.06.2020 № 38/6 судової трасологічної експертизи та висновком від 16.09.2020 № 47/7 судово-товарознавчої експертизи, проведених Українським науково-дослідним інститутом спеціальної техніки та судових експертиз, підприємством-виробником наданих на дослідження тягових редукторів колісної пари (об`єкти №№ 1, 2, 3, 4, 6) за наявними маркуваннями є товариство з обмеженою відповідальністю "Завод точного лиття", м. Рязань, Росія; підприємство-виробника редуктора колісної пари (об`єкт № 5) не встановлено, у зв`язку з відсутністю на ньому відповідних маркувань.
Заявка АТ "Українська залізниця" про поставку редукторів колісної пари у кількості 6 штук, видаткова накладна від 27.12.2019 № 125 та товарно-транспортна накладна від 27.12.2019 № 2530 не були підписані заступником директора з рухомого складу та головним інженером відповідача у відповідності до пункту 5.4 Договору.
4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 1 093 541,62 грн. заборгованості Договором (з них: 1 079 951,98 грн. основного боргу за поставлений товар, 630,22 грн. - 3% річних, 12 959,42 грн. інфляційних втрат).
В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилається, зокрема, на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, вказуючи, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права, без урахування висновку щодо застосування норм права, а саме приписів статей 241, 692, 678, 687 ЦК України у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 21.10.2019 у справі № 908/2258/18, від 10.04.2018 у справі № 927/626/17, від 30.09.2020 у справі № 910/8612/19, від 15.09.2020 у справі № 920/618/18, від 16.05.2018 у справі № 910/1163/17, від 25.04.2018 у справі № 910/9915/17, від 10.04.2018 у справі № 910/11079/17 та у постанові Верховного Суду України від 19.08.2014 у справі № 3-59гс14.
Суд враховує, що 08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Відповідно розгляд цієї скарги здійснюється з урахуванням положень ГПК України у редакції від 08.02.2020.
Згідно з приписами статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Касаційне провадження у цій справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
14.12.2021 у Єдиному державному реєстрі судових рішень оприлюднено постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, якою конкретизовано запроваджене раніше тлумачення категорії "подібності правовідносин".
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 вказано, що процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Самі по собі предмет позову та сторони справи можуть не допомогти встановити подібність правовідносин за жодним із критеріїв. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об`єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, коли позивач або відповідач неналежний). Тому порівняння сторін справи не обов`язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб`єктами спірних правовідносин.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (див. постанови від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16 травня 2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 5 червня 2018 року у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31 жовтня 2018 року у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 5 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)). Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
Таким чином, конкретизація Великої Палати Верховного Суду полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) касаційного суду, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц (пункт 88), від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (пункт 93), від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 27.3), від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (пункт 49), від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17 (пункт 43), від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 43), від 25 травня 2021 року у справі № 149/1499/18 (пункт 31), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 7.20) тощо).
При цьому, слід враховувати, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.
Водночас, Верховний Суд в силу приписів статті 300 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові судів попередніх інстанцій чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
У справах № 908/2258/18 (постанова Верховного Суду від 21.10.2019), № 920/618/18 (постанова Верховного Суду від 17.07.2019), на які посилається скаржник в обґрунтування доводів касаційної скарги, розглядалося, зокрема, питання щодо прийняття товару за якістю згідно з порядком, встановленим Інструкцією "Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по якості" від 25.04.1966 № П-7. Верховний Суд дійшов висновку, що названою Інструкцією врегульовані два окремі випадки виявлення товару неналежної якості, а саме: коли недоліки виявлені під час приймання товару, отримувач призупиняє подальше приймання і складає акт про фактичну якість отриманого товару, а в разі, коли приховані недоліки не могли бути виявлені при звичайній перевірці, відповідний акт складається після приймання товару. При цьому доказом поставки неякісної продукції відповідно до вимог Інструкції № П-7 може бути лише акт про фактичну якість отриманої продукції. Водночас у справі, судові рішення в якій переглядаються, встановлені обставини недоведення позивачем здійснення поставки товару, який (товар) відповідав би характеристикам, визначеним умовами Договору, зокрема, щодо виробника та року виробництва такого товару (на відміну від тих справ, на які посилається скаржник).
У справі № 927/626/17 (постанова Верховного Суду від 10.04.2018) розглядалося питання щодо застосування загальних положень про купівлю-продаж (зокрема, приписів статей 530, 692 ЦК України) до правовідносин сторін за договором контрактації сільськогосподарської продукції та встановлено, що термін виконання зобов`язання, що випливає з правовідносин купівлі-продажу, чітко визначено спеціальною нормою права, а саме статтею 692 ЦК України, відповідно до якої покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Водночас у справі, судові рішення в якій переглядаються (на відміну від справи № 927/626/17), встановлені обставини недоведення позивачем здійснення поставки того товару, який (товар) відповідав би характеристикам, визначеним умовами укладеного сторонами Договору.
У справі № 910/8612/19 (постанова Верховного Суду від 30.09.2020) про стягнення заборгованості за поставлений товар, Верховний Суд дійшов висновку, що договір поставки товару за своєю правовою природою відноситься до двосторонніх, консенсуальних, оплатних договорів, укладення якого зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. У таких правовідносинах обов`язку продавця (постачальника) з передачі у власність (поставки) покупцю товару відповідає обов`язок покупця з прийняття та оплати цього товару. Водночас у наведеній справі спірним було питання обсягу (кількості) поставленого відповідачу товару за договором, розміру оплати та, як результат, суми боргу за поставлений товар. У справі № 910/8612/19 судами встановлено про відсутність підтвердження наявності у відповідача будь-яких зауважень щодо якості, об`єму та ціни поставленого товару та щодо витребування у позивача відповідних документів на поставлений товар. Натомість у справі, судові рішення у якій переглядаються, спірним стало питання щодо поставки позивачем відповідачу товару, який (товар) відповідав би характеристикам, визначеним умовами Договору, зокрема, щодо виробника та року виробництва такого товару та встановлено, що фактично поставлений товар таким характеристикам не відповідає.
З посиланням на постанови Верховного Суду у справах № 910/9915/17, № 910/11079/17, № 910/1163/17 та постанову Верховного Суду України у справі № 3-59гс14, скаржник зазначає про незастосування судом апеляційної інстанції до спірних правовідносин положень статті 241 ЦК України щодо наступного схвалення юридичною особою правочину, вчиненого представником від її імені з перевищенням повноважень, що унеможливлює визнання такого правочину недійсним.
Проте у справі, судові рішення в якій переглядаються, предметом спору є стягнення заборгованості за товар, який за доводами позивача був поставлений на виконання умов Договору, а не визнання правочину недійсним, й підставою для відмови в позові про стягнення заборгованості за поставлений товар стали встановлені судами обставини недоведення позивачем здійснення поставки товару, який (товар) відповідав би характеристикам, визначеним умовами Договору, зокрема, щодо виробника та року виробництва такого товару.
Отже, правовідносини у справах, на які посилається скаржник та у справі, рішення в якій переглядаються, не є подібними, зокрема, у першу чергу, з огляду на їх змістовну неподібність. При цьому з`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.
У касаційній скарзі скаржник також посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права, а саме приписів статей 241, 599 та частини четвертої статті 692 ЦК України у подібних правовідносинах.
Так, приписи статті 241 ЦК України стосуються вчинення правочину з перевищенням повноважень, чого у даній справі не встановлено.
Норма статті 599 ЦК України стосується питання припинення зобов`язання виконанням.
Приписами частини четвертої статті 692 ЦК України унормовано, якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу.
Стосовно посилання скаржника на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування наведених норм права у подібних правовідносинах, Верховний Суд зазначає таке.
У своїх доводах скаржник не враховує тих відносин, які склалися між позивачем та відповідачем з поставки товару з урахуванням умов Договору, зокрема, в частині чітко визначених характеристик того товару, який підлягав поставці за таким правочином, а також встановлених обставин недоведення позивачем здійснення поставки товару, який (товар) відповідав би визначеним умовами Договору характеристикам, зокрема, щодо виробника та року виробництва такого товару.
У зв`язку з наведеним Верховний Суд зазначає про відсутність підстав для формування висновку у даній справі, про який вказує скаржник, оскільки зазначений довід касаційної скарги фактично зводиться до питання оцінки судами попередніх інстанцій доказів у справі і заперечення скаржником встановлених судами обставин на підставі оцінених доказів, намагання переоцінити докази, яким надана оцінка судами попередніх інстанцій у справі, без урахування меж розгляду справи касаційним судом, а також предмета і підстав позову у цій справі.
Доводи АТ "Українська залізниця", викладені у відзиві на касаційну скаргу, з урахуванням наведеного у цій постанові, беруться до уваги Касаційним господарським судом як такі, що узгоджуються із застосуванням норм права судами попередніх інстанцій.
Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 03.12.2003 у справі "Рябих проти Росії", від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 18.11.2004 у справі "Праведная проти Росії", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.
У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Суд зазначає, що скаржнику надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.