Постанова
Іменем України
24 січня 2022 року
м. Київ
справа № 236/985/19-ц
провадження № 61-12077св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Акціонерне товариство "Українська залізниця",
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 30 липня 2020 року в складі колегії суддів: Борисової О. В., Ратнікової В. М., Яворського М. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - АТ "Укрзалізниця") та просила стягнути на її користь 7114,79 грн заборгованості по заробітній платі за період березень-квітень 2017 року разом з грошовою компенсацією за невикористану щорічну відпустку; 1531,91 грн винагороди за підсумком роботи за 2016 рік; 76 590 грн середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати; 1 200, 94 грн компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати; 5 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позову зазначала, що вона згідно з наказом № 77/ос від 23 листопада 2015 року працювала на посаді юрисконсульта в ПАТ "Укрзалізниця".
Відповідно до наказу ПАТ "Укрзалізниця" № 35/ос від 25 квітня 2017 року її звільнено із займаної посади на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України за угодою сторін. Проте в день звільнення у порушення статті 116 КЗпП України їй не були виплачені усі належні суми, а саме заробітну плату за березень та квітень 2017 року і грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку.
У зв`язку з затримкою виплати заробітної плати роботодавець зобов`язаний сплатити їй середній заробіток за період з 26 квітня 2017 року по 30 листопада 2018 року та відшкодувати заподіяну моральну шкоду.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила позов задовольнити.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 27 січня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з АТ "Укрзалізниця" на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати у розмірі 5 022, 33 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 26 квітня 2017 року по 30 листопада 2018 року без утримання податків, зборів та інших обов`язкових платежів у розмірі 76 590 грн, компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати у розмірі 925, 13 грн, а також 500 грн на відшкодування моральної шкоди.
В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції виходив з того, що відповідач у порушення вимог статті 116 КЗпП України не виплатив позивачу заборгованість із заробітної плати за березень та квітень 2017 року у загальному розмірі 5 022, 33 грн. При цьому, суд першої інстанції критично оцінив посилання відповідача на існування форс-мажорних обставин, які унеможливили здійснити розрахунок з позивачем, та не взяв до уваги Науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2, оскільки такий не є сертифікатом у розумінні статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні". Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні підлягає визначенню виходячи з розрахунків, наданих позивачем, з урахуванням положень статті 235 КЗпП України та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100. Також суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати у розмірі 925,13 грн та 500 грн на відшкодування моральної шкоди.
Постановою Київського апеляційного суду від 30 липня 2020 року рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 січня 2020 року скасовано й ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що невиконання відповідачем обов`язків, передбачених статями 47, 83, 115, 116 КЗпП України, відбулося не з вини ПАТ "Укрзалізниця", а було викликано обставинами непереборної сили.
Оскільки законодавством України не передбачено видачі сертифікатів про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) у зв`язку з невиконанням чи несвоєчасним виконанням зобов`язань роботодавцем у зв`язку зі звільненням працівника, суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги Науково-практичний висновок Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2, оскільки він є належним доказом, який засвідчує відсутність вини відповідача у невиплаті заробітної плати.
Позивач не довела належними та допустимими доказами наявність заборгованості відповідача з виплати їй заробітної плати.
Сам по собі факт звільнення позивача з АТ "Укрзалізниця" не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата виплачується працівнику за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У серпні 2020 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просила скасувати постанову Київського апеляційного суду від 30 липня 2020 року та залишити в силі рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 січня 2020 року.
В обґрунтування касаційної скарги зазначала про необхідність відступлення від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду та застосованих судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішення (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також оскаржила судове рішення з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не звернув увагу на ту обставину, що заборгованість із заробітної плати за березень, квітень 2017 року в розмірі 5 022, 33 грн не була виплачена в день звільнення, виникла до 12 квітня 2017 року (встановлення форс-мажорних обставин на думку відповідача), всі документи щодо заборгованості за 2017 рік відповідач долучив до матеріалів справи, щодо цієї заборгованості не встановлено наявність форс-мажорних обставин.
Суд апеляційної інстанції не надав належну правову оцінку відповіді Торгово-Промислової Палати України від 25 січня 2019 року № 182/2/21-7.3 на адвокатський запит, в якій зазначено, що цей висновок не є сертифікатом в розумінні Регламенту ТПП та діючого законодавства України.
Особи, які підписали висновок, не є уповноваженими особами на підписання сертифікатів про настання обставин непереборної сили в розумінні пункту 6.13 Регламенту, вказаний висновок має консультативно-інформаційний характер і не є обовʼязковим для суду.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Печерського районного суду м. Києва.
25 лютого 2021 року справа № 236/985/19-ц надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1 наказом №77/ос від 23 листопада 2015 року була прийнята на роботу до Державного підприємства "Донецька залізниця" (далі - ДП "Донецька залізниця") Вагонне депо Ясинувата на посаду юрисконсульта.
Відповідно до Закону України від 23 лютого 2012 року №4442-IV, постанови Кабінету Міністрів України від 25 червня 2014 року № 200, ДП "Донецька залізниця" було реорганізовано шляхом злиття у регіональну філію "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця".
Згідно з наказами ПАТ "Українська залізниця" від 15 квітня 2016 року №303 та від 06 липня 2016 року №1/ос Вагонне депо Ясинувата ДП "Донецька залізниця" реорганізовано шляхом злиття у виробничий підрозділ "Ясинуватське вагонне депо" структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця".
25 квітня 2017 року наказом виробничого підрозділу "Ясинуватське вагонне депо" структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця № 35/ос ОСОБА_1 звільнена із займаної посади на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України за угодою сторін.
Як вбачається з довідки про доходи від 27 травня 2019 року № 438ДН/ДОН, виданої структурним підрозділом "Донецька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" АТ "Укрзалізниця", ОСОБА_1 за березень 2017 року було нараховано 1 988, 61 грн, до видачі - 1 581, 31 грн. Дохід позивача за квітень згідно з вказаною довідкою становить 0, 00 грн. Вказана довідка містить підпис начальника ОСОБА_3, скріплена печаткою підприємства.
Відповідно до видаткового касового ордеру № 80 від 16 січня 2018 року ОСОБА_1 виплачено 1 581, 31 грн заробітної плати.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною четвертою статті 43 Конституції України передбачено право
на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про оплату праці", частиною першою статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Статтею 47 КЗпП України передбачено обов`язок власника або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 110 КЗпП України встановлено, що при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати.
Отже, виходячи з положень Закону України "Про оплату праці", заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обовʼязків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності. Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати:
штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахункова-платіжна відомість.
Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється
на засадах змагальності сторін.
Згідно з частинами третьою, четвертою статті 12, частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням
чи не вчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися
на припущеннях.
Згідно положень статей 115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не позбавляє позивача від обов`язку доведення наявності права на отримання певних сум.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані,
на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів),
що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин,
що мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частини перша, третя статті 77, частина друга статті 78 ЦПК України).
Згідно зі статтею 10 Закон України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 243/2071/18 (провадження № 61- 48088сво18) вказано, що зважаючи на вимоги позивача - виплата заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, компенсацію за затримку видачі трудової книжки та середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, а також встановлені форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), застосуванню підлягають положення трудового і цивільного законодавства.
Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, і ця подія завдала збитків.
Відповідно до статті 117 КЗпП України підставою відповідальності власника за затримку розрахунку при звільненні є склад правопорушення, який включає два юридичних факти: порушення власником строку розрахунку при звільненні та вина власника.
Згідно зі статтею 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно
із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але
не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена
та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо.
Відповідно до висновку Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2 щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відносно АТ "Укрзалізниця", засвідчено настання форс-мажорних обставин при здійсненні господарської діяльності на території, непідконтрольній українській владі, у тому числі у м. Донецьку. З 20 березня 2017 року господарська діяльність та управління виробничими потужностями відповідача унеможливлено неправомірними діями третіх осіб. Майно АТ "Укрзалізниця", що знаходиться в тому числі на території Донецької області, перебуває у незаконному володінні та під контролем третіх осіб. Фактично відповідач втратив контроль і доступ до своїх виробничих потужностей та іншого майна, у тому числі, до трудових книжок працівників, оригіналів наказів, у тому числі затвердження та введення в дію штатного розпису, особових справ працівників. Початок дій форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) є 20 березня 2017 року. Унеможливлення виконання АТ "Укрзалізниця", регіональною філією "Донецька залізниця" обов`язків, передбачених законодавством України про працю, зокрема, статей 47, 83, 115, 116 КЗпП України спричинено впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), а саме актами тероризму на території Донецької області, тривалими перервами в роботі транспорту, регламентними умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, які продовжують діяти і дату закінчення їх дії встановити неможливо. Ці форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) є надзвичайними, непередбачуваними і мають неминучий характер, їх дії не можна уникнути за звичайних обставин при всій обачливості зобов`язаної сторони за трудовим договором.
Відповідно до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 березня 2017 року "Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національної безпеці України", введеного в дію Указом Президента від 15 березня 2017 року № 62/2017, нарахування заробітної плати працівникам підприємства було припинено. Наслідком вищевказаного рішення є відсутність зв`язку з виробничими підрозділами структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" АТ "Українська залізниця", а також відсутність передачі з непідконтрольної території первинних документів, які є підставою бухгалтерського обліку господарських операцій.
Сам по собі факт звільнення позивача з АТ "Українська залізниця" не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 11 квітня 2019 року у справі № 408/2445/17-ц (провадження № 61-6648св19).
Встановивши, що позивач належними та допустимими доказами не довела наявність заборгованості у відповідача з виплати їй заробітної плати у визначеному нею розмірі, з урахуванням тієї обставини, що у трудових правовідносинах між позивачем та відповідачем з 20 березня 2017 року виникли обставини, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, та у період існування яких останній об`єктивно, з незалежних від нього причин був позбавлений можливості виконати зобов`язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі щодо позивача, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність вини АТ "Українська залізниця" у несвоєчасній виплаті ОСОБА_1 заробітної плати при звільненні, у зв`язку з чим правильно відмовив у задоволенні позову.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.