Постанова
Іменем України
21 січня 2022 року
м. Київ
справа № 295/16189/19
провадження № 61-16269св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Гулька Б. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи", Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 14 січня 2020 року у складі судді Семенцової Л. М. та постанову Житомирського апеляційного суду від 14 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Коломієць О. С., Талько О. Б., Шевчук А. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" (далі - ТОВ "Кредитні ініціативи"), Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (далі - ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк") про визнання недійсними договору відступлення прав вимоги та договору про передачу прав за договорами забезпечення.
Позовну заяву мотивовано тим, що 04 січня 2008 року між Закритим акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (далі - ЗАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"), правонаступниками якого є ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", і ним було укладено кредитний договір № Ф-1. За умовами цього договору він як позичальник отримав кредит у сумі 170 000,00 грн з процентною ставкою 15,5 % річних та кінцевою датою повернення 31 грудня 2027 року. Кредит було надано на споживчі цілі - для ремонту належної позивачу квартири, в якій він проживає разом із своєю сім`єю. На забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором між банком та позивачем було укладено договір іпотеки від 04 січня 2008 року, відповідно до умов якого в іпотеку банку передано нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1, що належить позивачу на праві власності.
17 грудня 2012 року між ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та ТОВ "Кредитні ініціативи" було укладено договір про відступлення права вимоги, згідно з яким товариство зобов`язалось передати за плату грошові кошти в розпорядження банку, а останній - відступити відповідачу свої права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, перелік яких міститься в додатку № 1 до цього договору, у тому числі і за кредитним договором, укладеним із позивачем.
Також 17 грудня 2012 року між ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та ТОВ "Кредитні ініціативи" було укладено договір про передачу прав за договорами забезпечення, укладеними банком та його клієнтами, перелік яких міститься в додатку № 1 до цього договору, у тому числі і за договором іпотеки, укладеним між банком і позивачем.
Позивач зазначає, що відповідно до умов договору про відступлення права вимоги за кредитними договорами та додатку № 1 до нього, який містить реєстр позичальників, товариство отримало від банку право вимоги щодо кредитного договору, який був укладений 08 січня 2008 року. Проте позивач зазначив, що кредитний договір від 08 січня 2008 року між ним та банком не укладався.
ОСОБА_1 вважає, що замість права вимоги за кредитним договором, укладеним 08 січня 2008 року, банк безпідставно передав товариству матеріали кредитної справи позивача щодо справжнього кредитного договору, укладеного 04 січня 2008 року. При цьому дата укладення кредитного договору є його істотною умовою.
На думку позивача, недійсність договору відступлення права вимоги в частині, що стосується кредитного договору, укладеного між банком та позивачем, зумовлює недійсність договору про передачу прав за договорами забезпечення в частині, що стосується договору іпотеки, укладеного між банком та позивачем. Крім того, на підставі оспорюваних позивачем договорів державним виконавцем Богунського ВДВС м. Житомира прийняті рішення, направлені на стягнення з позивача заборгованості за кредитним договором на користь ТОВ "Кредитні ініціативи", а не на користь банку, якого позивач вважає законним кредитором, що порушує його права та законні інтереси.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним договір відступлення прав вимоги від 17 грудня 2012 року та договір про передачу прав за договором забезпечення від 17 грудня 2012 року, які були укладені між ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та ТОВ "Кредитні ініціативи" в частині відступлення прав вимоги за кредитним договором від 04 січня 2008 року№ Ф-1, укладеним між ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та ОСОБА_1 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Богунського районного суду міста Житомира від 14 січня 2020 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 14 вересня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду мотивовано тим, що зміст оспорюваних позивачем договорів не містить умов, які б суперечили нормам ЦК України та іншим актам цивільного законодавства України. Невідповідність дійсної дати укладення кредитного договору між ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та ОСОБА_1 даті, зазначеній у додатку до договору № 1 відступлення прав вимог, є опискою, що підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами та рішеннями судів у інших справах за участю тих самих сторін. З огляду на викладене, позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
02 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 14 січня 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 14 вересня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що договір про передачу прав за договорами забезпечення є окремим договором та має окремий додаток № 1 з переліком договорів забезпечення, який жодним чином не пов`язаний з додатком № 1 договору відступлення. У разі недійсності відступлення прав вимоги за кредитним договором, передача прав вимоги за відповідним договором іпотеки не відбувається. Зазначене спростовує те, що передача прав вимоги за договором іпотеки доказує відступлення права вимоги за кредитним договором.
Надходження касаційної скарги до Верховного Суду
Ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 14 січня 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 14 вересня 2020 року залишено без руху, вказано про необхідність зазначення у касаційній скарзі обов`язкових підстав касаційного оскарження та сплати судового збору.
У грудні 2020 року заявником у встановлений судом строк зазначені недоліки касаційної скарги усунуто, та судовий збір сплачено.
Ухвалою Верховного Суду від 14 січня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, витребувано із Богунського районного суду м. Житомира цивільну справу № 295/16189/19.
Короткий зміст позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу, поданому до суду у лютому 2021 року, представник ТОВ "Кредитні ініціативи" адвокат Михніцький Г. Ю. заперечував проти доводів касаційної скарги ОСОБА_1, просив залишити її без задоволення, а рішення Богунського районного суду м. Житомира від 14 січня 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 14 вересня 2020 року - без змін.
У відповіді на відзив, поданій до суду у лютому 2021 року, ОСОБА_1 підтримав доводи своєї касаційної скарги та просив її задовольнити.
Фактичні обставини, встановлені судами
04 січня 2008 року між ЗАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № Ф-1, за умовами якого останній отримав кредит у сумі 170 000,00 грн та зобов`язався повернути його і сплатити відсотки за користування в сумі, строки та на умовах, що передбачені кредитним договором (а. с. 7, 8).
04 січня 2008 року з метою забезпечення зобов`язань за вказаним кредитним договором між ЗАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_1 передав в іпотеку банку належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 9).
17 грудня 2012 року між ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та ТОВ "Кредитні ініціативи" укладено договори відступлення прав вимоги, відповідно до умов яких банк передав ТОВ "Кредитні ініціативи" право вимоги за зобов`язаннями, в тому числі й за укладеними з позивачем кредитним та іпотечним договорами (а. с. 11-16, 19, 20, 49-70, 74-80).
Згідно з додатком до договору № 1 відступлення прав вимоги вказано кредитні договори, за якими передано ТОВ "Кредитні ініціативи" право грошової вимоги до боржників, серед яких, зокрема, зазначено кредитний договір від 08 січня 2008 року № Ф-1, боржником за яким є ОСОБА_1 (а. с. 71-73).
У додатку до договору № 1 про передачу прав за договорами забезпечення (а. с. 81-83) вказано договір іпотеки від 04 січня 2008 року, іпотекодавцем в якому зазначено ОСОБА_1 .
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарг) провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Об`єднаної Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Крім того, заявник вказує про відсутність висновку Верховного Суду щодо дійсності договору про відступлення права вимоги за кредитним договором, в якому дата укладення кредитного договору, права за яким відступаються, не співпадає зі справжньою датою укладення кредитного договору (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення відповідають зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Згідно з пунктом першим частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).
Частиною першою статті 512 ЦК України визначено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі статтею 514 ЦК України до новою кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.
За змістом положень статті 548 ЦК України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Недійсне зобов`язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов`язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Недійсність правочину щодо забезпечення виконання зобов`язання не спричиняє недійсність основного зобов`язання.
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагентів та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).
У силу статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Одним з основних принципів цивільного судочинства є змагальність сторін (стаття 12 ЦПК України).
Статтею 81 ЦПК України на сторін покладено обов`язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків (частини перша, друга статті 76 ЦПК України).
Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
За змістом положень частин першої, п`ятої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з недоведеності позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій.
Суди встановили, що у додатку № 1 до договору відступлення прав вимоги, укладеному 17 грудня 2012 року між ПАТ "Промінвестбанк" та ТОВ "Кредитні ініціативи", визначено кредитні договори, за якими передано ТОВ "Кредитні ініціативи" право грошової вимоги до боржників. У цьому додатку зазначено у тому числі кредитний договір від 08 січня 2008 року № Ф-1, боржником за яким є ОСОБА_1 .
Водночас, у додатку № 1 до договору про передачу прав за договорами забезпечення вказано договір іпотеки від 04 січня 2008 року, іпотекодавцем в якому зазначено ОСОБА_1 .
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, як окремо, так і у сукупності, зокрема, договір відступлення прав вимоги та договір про передачу прав за договорами забезпечення, які укладено 17 грудня 2012 року між ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та ТОВ "Кредитні ініціативи", кредитний договір та договір іпотеки, укладені 04 січня 2008 року між ЗАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та ОСОБА_1, суди встановили, що предметом оспорюваних договорів є відступлення ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" на користь ТОВ "Кредитні ініціативи" прав вимоги до боржника ОСОБА_1 саме за кредитним договором від 04 січня 2008 року.
Запис в додатку № 1 до договору відступлення прав вимоги про кредитний договір від 08 січня 2008 року № Ф-1 фактично є опискою та не спростовує намірів ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та ТОВ "Кредитні ініціативи" щодо відступлення прав вимоги до боржника ОСОБА_1 саме за кредитним договором від 04 січня 2008 року.
Ця обставина підтверджується також рішеннями судів в інших справах, які набрали законної сили та відповідно до положень частини четвертої статті 82 ЦПК України мають преюдиційне значення для цієї справи.
Так, у травні 2014 року ТОВ "Кредитні ініціативи" звернулося до Богунського районного суду м. Житомира з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 04 січня 2008 року № Ф-1.
Рішення Апеляційного суду Житомирської області від 15 лютого 2016 року у справі № 295/6656/14-ц за позовом ТОВ "Кредитні ініціативи" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 04 січня 2008 року № Ф-1, яке набрало законної сили, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Кредитні ініціативи" заборгованість за кредитом станом на 25 березня 2014 року в розмірі 114 986,30 грн, заборгованість за відсотками у розмірі 22 971,00 грн, пеню - 1 372,92 грн.
Під час розгляду указаної справи ОСОБА_1 не спростував відсутність у ТОВ "Кредитні ініціативи" майнових вимог до нього.
Крім того, ОСОБА_1 неодноразово порушував питання про недійсність оспорюваних договорів відступлення прав вимоги.
Так, рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 15 липня 2015 року у справі № 761/4280/15-ц, яке набрало законної сили, та рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 12 вересня 2017 року у справі № 295/3983/17, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 08 листопада 2017 року та постановою Верховного Суду від 08 липня 2019 року (провадження № 61-36255св18), було відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні вимог про визнання недійсними договору відступлення права вимоги та договору про передачу прав за договором забезпечення.
Під час розгляду указаних справ суди не встановили незаконність відступлення ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" на користь ТОВ "Кредитні ініціативи" прав вимоги за кредитним договором та договором іпотеки, які було укладено 04 січня 2008 року між ЗАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та ОСОБА_1 .
Тобто, ТОВ "Кредитні ініціативи" є правонаступником та іпотекодержателем за зобов`язаннями, що містяться в кредитному договорі та договорі іпотеки, які укладені між сторонами 04 січня 2008 року.
З огляду на викладене, суди дійшли обґрунтованого висновку, що зміст оспорюваних договорів не містить умов, які суперечать нормам ЦК України та іншим актам цивільного законодавства, що зумовило б визнання їх недійсними відповідно до статей 203, 215 ЦК України.
Посилання ОСОБА_1 на необхідність урахування правових висновків, викладених у постанові Об`єднаної Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17), є необґрунтованими, оскільки правовідносини у вказаній справі та у справі, яка переглядається у порядку касаційного провадження, не є подібними.
Підстави для задоволення касаційної скарги відсутні, оскільки її доводи фактично зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно з вимогами статті 400 ЦПК України.
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Відповідно до положень статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі надавати оцінку чи переоцінювати докази у справі.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення Богунського районного суду м. Житомира від 14 січня 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 14 вересня 2020 року прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду