Постанова
Іменем України
20 січня 2022 року
м. Київ
справа № 682/184/21
провадження № 61-16256св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2,
третя особа - комунальне підприємство "Славутське житлово-комунальне об`єднання"
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 14 червня 2021 року в складі судді Зеленської В. І. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 02 вересня 2021 року в складі колегії суддів: Грох Л. М., Костенка А. М., Спірідонової Т. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - комунальне підприємство "Славутське житлово-комунальне об`єднання" (далі - КП "Славутицьке ЖКО"), про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
В обґрунтування позову вказав, що проживає у квартирі АДРЕСА_1 (далі - спірна квартира), яка у 1987 році була надана у користування йому, його матері ОСОБА_3 та брату ОСОБА_2 .
У квітні 2016 року ОСОБА_3 померла, а ОСОБА_2 не проживає у цій квартирі понад п`ять років, мешкає у с. Улашанівка Шепетівського району Хмельницької області, участі в утриманні квартири не бере.
З цих підстав позивач просив визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням (спірною квартирою) у зв`язку з його відсутністю у ньому понад шість місяців без поважних причин.
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Рішенням Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 14 червня 2021 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 02 вересня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що відповідач був відсутній у спірній квартирі понад шість місяців з поважних причин: сторони мають неприязні стосунки, позивач ОСОБА_1 чинив перешкоди відповідачу у користуванні спірною квартирою, тому відсутні підстави для визнання його таким, що втратив право користування спірною квартирою.
Акт КП "Славутське ЖКО" від 21 грудня 2020 року не є достатнім доказом на підтвердження того факту, що ОСОБА_2 не проживає у спірній квартирі більше п`яти років. Факт проживання відповідача на час розгляду справи у будинку сестри його співмешканки не свідчить, що вказаний житловий будинок, щодо якого він не наділений жодним правом, є його постійним житлом.
З врахуванням того, що спірна квартира є єдиним житлом відповідача, за наявних достатніх та триваючих зв`язків з цим житлом, визнання його таким, що втратив право користування цим житлом завдасть непоправної істотної шкоди інтересам відповідача і призведе до порушення права останнього на житло.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У вересні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення, у якій просив їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення його позову.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 22 листопада 2018 року у справі № 760/13113/14-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 333/6160/17, від 18 березня 2020 року у справі № 182/6536/13-ц, від 09 грудня 2020 року у справі № 209/2642/18.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій при вирішенні цієї справи не узяли до уваги ті обставини, що неприязні стосунки між сторонами виникали лише на ґрунті вживання алкогольних напоїв. Крім того, письмовими доказами по справі підтверджений факт відсутності у відповідача інтересу до збереження права користування спірною квартирою, тобто його свідома поведінка, а тому висновки судів про наявність у ОСОБА_2 перешкод у користуванні спірної квартирою, є помилковими.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно із протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 05 жовтня 2021 року справу призначено судді-доповідачеві.
Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_3 та членам її сім`ї: синам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 20 лютого 1987 року видано ордер серія ХМО № 032439 на право зайняття житлового приміщення жилою площею 28,7 кв. м, що складається з двох кімнат, - квартиру АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.
Згідно із довідкою відділу з питань реєстрації місця проживання виконавчого комітету Славутської міської ради Хмельницької області № 9744/26-14 від 16 грудня 2020 року у спірній квартирі зареєстровано місце проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Відповідно до повідомлення відділення поліції № 1 Шепетівського РУП Головного управління Національної поліції України в Хмельницькій області №2044/121/124/114/05-2021 від 03 березня 2021 року відповідач ОСОБА_2 двічі телефонував на лінію "102" щодо вчинення перешкод у користуванні житлом - квартирою АДРЕСА_1 .
17 грудня 2020 року до Славутського ВП ГУНП в Хмельницької області надійшло повідомлення ОСОБА_2 про те, що його не впускають в квартиру АДРЕСА_1, де він зареєстрований.
Згідно з повідомленням Улашанівської сільської ради № 07-22/580 від 15 квітня 2021 року ОСОБА_2 проживає у будинку по АДРЕСА_2 без реєстрації. Власником 2/3 частини цього будинку є ОСОБА_4, яка є сестрою співмешканки ОСОБА_2 - ОСОБА_5 .
За даними паспорта ОСОБА_2 для виїзду за кордон останній у лютому 2020 року виїжджав за кордон, повернувся 08 травня 2020 року, 24 вересня 2020 року знову виїхав за кордон та повернувся 16 грудня 2020 року.
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно із частиною четвертою статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Стаття 71 ЖК Української РСР установлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 71 ЖК Української РСР жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців у випадку тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв`язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання.
У випадках, передбачених пунктами 1-7 цієї статті, право користування жилим приміщенням зберігається за відсутнім протягом шести місяців з дня закінчення строку, зазначеного у відповідному пункті.
Отже, збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім`ї є одним із способів захисту житлових прав фізичних осіб.
Відповідно до статті 72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" роз`яснено, що у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК Української РСР), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім`ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.
Отже, саме на позивача закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад строки встановлені статтею 71 ЖК Української РСР у жилому приміщенні без поважних причин.
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
У пункті 27 рішення Європейського суду з прав людини від 17 травня 2018 року у справі "Садов`як проти України" зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене "згідно із законом", не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8, і не вважається "необхідним у демократичному суспільстві". Вислів "згідно із законом" не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.
Установивши, що право користування зазначеною квартирою виникло у відповідача на законних підставах і протилежного позивачем не доведено, а також відсутність у матеріалах справи належних доказів на підтвердження факту непроживання відповідача у спірній квартирі без поважних причин більше шести місяців, оцінивши втрату відповідачем свого права на користування житлом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування спірною квартирою.
При цьому суди попередніх інстанцій ретельно дослідили обставини, які мають значення для встановлення причин відсутності ОСОБА_2 у спірному житлі та правильно врахували, що між сторонами склалися неприязні стосунки, конфліктні відносини з приводу користування спірною квартирою, що підтверджується показаннями свідків і фактично не оспорюється сторонами.
Крім того, суди при вирішенні цієї справи підставно врахували, що спірна квартира є єдиним житлом ОСОБА_2, що належить йому на праві користування, іншого житла у нього немає, а факт проживання відповідача у будинку сестри його співмешканки не свідчить, що вказаний житловий будинок, щодо якоговін не наділений жодним правом, є його постійним житлом.
Верховний Суд, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини та встановлених обставин справи, які підтверджено її матеріалами, погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог за їх недоведеністю, врахувавши, що задоволення вказаних вимог призведе до порушення права на житло ОСОБА_2, гарантоване статтею 8 Конвенції.
При цьому суд враховує, що матеріали справи не містять й позивач у порушення свого обов`язку, передбаченого статтею 81 ЦПК України, не надав належних доказів непроживання ОСОБА_2 за місцем реєстрації, а саме акту, складеного балансоутримувачем будинку, який містить інформацію про осіб, які не проживають за місцем реєстрації без поважних причин більше ніж шість місяців, особистої заяви відповідача про вибуття з місця реєстрації на інше постійне місце проживання та/або інших належних доказів такого непроживання останнього у спірному житлі.
Поряд із цим, доводи, наведені в касаційній скарзі, зокрема і щодо належності наданих позивачем доказів, фактично зводяться до переоцінки цих доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою, що перебуває поза межами компетенції суду касаційної інстанції відповідно до положень статті 400 ЦПК України.
Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.
Окрім цього безпідставними є посилання заявника на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду:від 22 листопада 2018 року у справі № 760/13113/14-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 333/6160/17, від 18 березня 2020 року у справі № 182/6536/13-ц, від 09 грудня 2020 року у справі № 209/2642/18, оскільки у цих постановах встановлені судами фактичні обставини є різними у порівнянні зі справою, яка є предметом перегляду.
Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.
Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою.
Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 14 червня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 02 вересня 2021 року - без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.