Постанова
Іменем України
17 січня 2022 року
м. Київ
справа № 1519/2-4141/11
провадження № 61-5104св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Усика Г. І. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В.В.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
особа, яка подала апеляційну скаргу - ОСОБА_3
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" на постанову Одеського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П., Князюка О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст заявлених позовних вимог
У березні 2011 року Відкрите акціонерне товариство "Державний ощадний банк України", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" (далі - ПАТ "Державний ощадний банк України"), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, звернення стягнення на предмет іпотеки.
На обґрунтування позовних вимог зазначало, що 28 серпня 2007 року між ВАТ "Державний ощадний банк України" та ОСОБА_1 укладений договір відновлювальної кредитної лінії № 1881-н, за умовами якого позичальнику наданий кредит у розмірі 60 000 доларів США з кінцевим терміном його повернення до 28 серпня 2017 року, зі сплатою 14 відсотків річних.
На забезпечення виконання ОСОБА_1 грошових зобов`язань за кредитним договором, 28 серпня 2007 року між ВАТ "Державний ощадний банк України" та ОСОБА_4 укладений договір поруки № 1, згідно з яким поручитель взяла на себе зобов`язання відповідати перед кредитором як солідарний боржник разом з позичальником за кредитним договором.
Крім того, на забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором, 28 серпня 2007 року між ВАТ "Державний ощадний банк України" та ОСОБА_3 укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за № 1159, відповідно до умов якого іпотекодавець передала в іпотеку двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
У зв`язку з неналежним виконанням позичальником зобов`язань за кредитним договором щодо оплати щомісячних платежів, станом на 12 січня 2011 року у ОСОБА_1 виникла заборгованість у розмірі 93 820,07 доларів США.
Посилаючись на наведене, позивач просив стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором в розмірі 93 820,07 доларів США, з яких прострочена заборгованість за кредитом - 10 625,00 доларів США; залишок заборгованості за кредитом - 49 375,00 доларів США; заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом - 25 099,00 доларів США; пеня за несвоєчасне погашення кредиту - 1 305,87 доларів США; пеня за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом - 7 414,21 доларів США. Позовні вимоги в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, який належить майновому поручителю ОСОБА_3, просив залишити без розгляду.
Короткий зміст судових рішення судів попередніх інстанцій
Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 08 листопада 2011 року позовні вимоги ПАТ "Державний ощадний банк України" в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, залишено без розгляду.
Рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 08 листопада 2011 року позов ПАТ "Державний ощадний банк України" задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором від 28 серпня 2007 року в розмірі 93 820,07 доларів США, з яких прострочена заборгованість за кредитом - 10 625,00 доларів США; залишок заборгованості за кредитом - 49 375,00 доларів США; заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом - 25 099,00 доларів США; пеня за несвоєчасне погашення кредиту - 1 305,87 доларів США; пеня за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом - 7 414,21 доларів США.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції, мотивовано тим, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується факт неналежного виконання ОСОБА_1 грошових зобов`язань за кредитним договором, внаслідок чого у нього виникла заборгованість. Ураховуючи, що позичальник не виконав вимогу банку щодо погашення заборгованості за кредитом та зі сплати процентів за користування кредитними коштами, суд визнав обґрунтованими позовні вимоги про солідарне стягнення з нього та поручителя заборгованості за кредитним договором та нарахованих на суму боргу штрафних санкцій.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, у серпні 2016 року ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, вважаючи, що судове рішення стосується її прав та обов`язків.
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 16 вересня 2016 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 08 листопада 2011 року.
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 31 жовтня 2016 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 08 листопада 2011 року закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України у зв`язку з тим, що апеляційним судом встановлено, що оскаржуваним судовим рішенням не вирішувалося питання про права та інтереси ОСОБА_3, оскільки ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 08 листопада 2011 року позов ВАТ "Державний ощадний банк України" в частині вимог до ОСОБА_3 залишено без розгляду за заявою позивача.
Постановою Верховного Суду від 23 січня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 31 жовтня 2016 року скасовано та передано справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Направляючи справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд вказав про передчасність висновку про відсутність у ОСОБА_3 права на апеляційне оскарження, оскільки в іншому випадку вона, як іпотекодавець, буде позбавлена можливості оспорити суму заборгованості, у рахунок якої буде звертатися стягнення на предмет іпотеки.
Постановою Одеського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково, рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 08 листопада 2011 року змінено. Позов АТ "Державний ощадний банк України" задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь АТ "Державний ощадний банк України" заборгованість за кредитним договором від 28 серпня 2007 року № 1881-н у розмірі 44 445,07 доларів США, в тому числі: заборгованість по тілу кредиту - 10 625 доларів США, заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом- 25 099,99 доларів США, пеню за прострочення сплати тіла кредиту - 7 414,21 доларів США, пеню за прострочення сплати процентів за користування кредитом - 1 305,87 доларів США. Вирішено питання розподілу судових витрат. В іншій частині рішення місцевого суду залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що звертаючись до суду з позовом про повернення всієї суми кредиту, відсотків за користування кредитом та нарахованої пені, позивач не дотримався вимог частини десятої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів"у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, яка встановлювала обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту. Оскільки у матеріалах справи відсутні докази відправлення позичальнику вимоги про дострокове повернення кредиту, апеляційний суд дійшов висновку, що станом на час звернення до суду строк для повернення залишку заборгованості за тілом кредиту - 49 375,00 доларів США не настав, а тому суд першої інстанції необґрунтовано задовольнив позовні вимоги в частині дострокового стягнення коштів за кредитним договором, що є підставою для скасування рішення суду в цій частині, та ухвалення в цій частині нового судового рішення про відмову в задоволенні позову.
Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи
У березні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга АТ "Державний ощадний банк України" на постанову Одеського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2021 року клопотання АТ "Державний ощадний банк України" про поновлення строку задоволено, поновлено заявнику строк на касаційне оскарження постанови апеляційного суду, касаційну скаргу залишено без руху, надано строк для усунення недоліків до 29 квітня 2021 року для подання касаційної скарги у новій редакції із належним обґрунтуванням підстав касаційного оскарження відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України, пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України.
У травні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга АТ "Ощадбанк" у новій редакції.
Як на підставу касаційного оскарження, у поданій на усунення недоліків касаційній скарзі, заявник посилається на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц, застосованого апеляційним судом в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 17 травня 2021 року відкрито касаційне провадження на підставі пункту 2 частини другої статті 389 ЦПК України та витребувано матеріали справи.
Матеріали справи надійшли до суду касаційної інстанції 02 червня 2021 року.
Касаційна скаргаАТ "Державний ощадний банк України" у межах доводів та вимог, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, обґрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій не урахували, що умовами кредитного договору від 28 серпня 2007 року № 1881-н передбачені окремі самостійні зобов`язання, які деталізують обов`язки позичальника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, а тому право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання строку погашення кожного чергового платежу, що дає право звернутися до боржника з вимогою (позовом) про погашення кредитної заборгованості у повному розмірі, та узгоджується з вимогами частини другої статті 1050 ЦК України та пунктами 2.2.2 та 3.2.2 кредитного договору від 28 серпня 2007 року № 1881-н.
Зазначав, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про порушення банком вимог частини десятої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, оскільки ним доведено невиконання позичальником умов кредитного договору в частині сплати щомісячних платежів, а відсутність доказів направлення вимоги про дострокове повернення кредиту позичальника не звільняє його від виконання зобов`язання відповідно до вимог статей 526, 527 ЦК України та умов договору, тобто позичальник, як особа, яка порушила права та законні інтереси іншого суб`єкта, зобов`язаний поновити їх, не чекаючи на повідомлення (вимогу) про дострокове повернення кредиту чи звернення до суду з відповідним позовом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі №638/13683/15-ц викладений висновок, що звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений вказаним Законом порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, не дотримавши передбаченого порядку, то у споживача як у позичальника відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором.
Вважав, що зазначений правовий висновок не відповідає статті 263 ЦК України, суперечить статті 8 та статті 151-2 Конституції України, а також суперечить рішенню Конституційного Суду України від 09 липня 2002 року №15-рп/2002, оскільки обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору є виключно правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов`язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист позивача, як кредитора, що суперечить статті 4 ЦПК України.
Конституційний Суд України у рішенні від 09 липня 2002 року №15-рп/2002 констатував, що право особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлене законом або договором досудове врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин, не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.
З огляду на наведене, вважав помилковим урахування апеляційним судом висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 26 травня 2020 року у справі №638/13683/15-ц, оскільки кредитор як сторона спору не може бути позбавлений права на звернення до суду за захистом своїх прав з вимогою про дострокове стягнення заборгованості з підстав недотримання ним процедури позасудового врегулювання спору, а тому просив передати справу № 154/1332/20 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки вона містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
28 серпня 2007 року між ВАТ "Державний ощадний банк України", правонаступником якого є ПАТ "Державний ощадний банк України", та ОСОБА_1 укладений договір відновлювальної кредитної лінії №1881-н, на умовах якого позичальнику наданий кредит в сумі 60 000 доларів США на строк до 28 серпня 2017 року, зі сплатою 14 процентів річних.
На забезпечення виконання грошових зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором від 28 серпня 2007 року № 1881- н, між ВАТ "Державний ощадний банк України" та ОСОБА_2 укладений договір поруки від 28 серпня 2007 року № 1, згідно з яким поручитель зобов`язалася відповідати перед кредитором як солідарний боржник за належне виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором.
28 серпня 2007 року на забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором від 28 серпня 2007 року № 1881-н, між ВАТ "Державний ощадний банк України" та ОСОБА_3 укладений договір іпотеки, відповідно до якого іпотекодавець передала в іпотеку банку двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
19 травня 2008 року у зв`язку з простроченням ОСОБА_1 сплати щомісячних платежів, банк направив позичальнику повідомлення про наявність заборгованості зі сплати процентів у розмірі 10 547,00 грн, яку вимагав погасити до 31 травня 2008 року, та попереджав про можливість застосування заходів примусового стягнення заборгованості у разі не погашення її у зазначений строк.
У подальшому ПАТ "Державний ощадний банк України" повідомляв поручителя про наявність у ОСОБА_1 станом на 13 січня 2010 року простроченої заборгованості за кредитним договором від 28 серпня 2007 року № 1881-н, у розмірі 10 525,00 доларів США та 25 099,99 доларів США зі сплати процентів, яку вимагав погасити до 19 січня 2011 року, та попереджав про можливість застосування заходів примусового стягнення заборгованості у разі її не погашення у зазначений в повідомленні строк.
У зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за кредитним договором у ОСОБА_1, станом на 12 січня 2011 року утворилася заборгованість, що складалася з: простроченої заборгованості за кредитом - 10 625,00 доларів США; залишку заборгованості за кредитом - 49 375,00 доларів США; заборгованості зі сплати відсотків за користування кредитом - 25 099,00 доларів США; пені, нарахованої на суму боргу по кредиту - 1305,87 доларів США; пені, нарахованої на заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитними коштами - 7414,21 доларів США.